“Тихі пісні” для голосу з фортепіано створені Валентином Сильвестровим у 1977 році. Дещо раніше, вже з 70-х композитор починає звертатись до нових тематичних сфер, які досі не були опрацьовані українськими і радянськими композиторами. Твори Сильвестрова набувають медитативності і неповторної естетики, які дотепер роблять його музику настільки впізнаваною. Концепція циклу з 24 пісень транслює неабияку зрілість, і, очевидно, саме зрілість і пережитий особистий досвід стають умовою для повноцінного сприйняття його сенсів слухачем.

“Вічна пісня”, “європейська рага” - так Валентин Сильвестров говорить про цикл у своїй книзі “Дочекатися музики”. Здається, доповнення тут зайві, але музика штовхає нас усе далі й далі у закутки підсвідомості і викликає унікальні в своєму роді рефлексії. Геніальність “Тихих пісень”, безумовно, полягає у їх тематичній та ідейній поліплощинності. Цей цикл - вічний пошук, але, водночас, процес пізнання світу і самого себе. Це сповідь і таємниця, щемливий спогад і світла мрія , це монолог, який лунає тисячами голосів.  

Проста, але промовиста назва - “Тихі пісні” - абсолютно точно експонує динамічний план усього циклу. Годі було уявити, яким різним і багатослівним може бути piano, якби не талант Валентина Сильвестрова та його тонке, практично екстрасенсорне відчуття настроїв і смислів, закладених у поезії російських, українських та зарубіжних класиків. Композитор, зазвичай, вимагає від співака виконання sotto voce (у пів голоса) - це саме той прийом, який надає вокальній лінії особливої чуттєвості, інтимності. Про найсокровенніше ж, як знаємо, людина ніколи не говорить голосно.

У “Тихих піснях” Сильвестров не делегує фортепіано функцію акомпаніменту, натомість використовує широку палітру виразових засобів інструмента, надає йому абсолютно рівноправного з вокалом значення. Голос, традиційно, найбільш індивідуалізований компонент нотного тексту, хоча, за словами композитора, ліричним персонажем циклу є не окремі герої віршів, а сама лірична поезія. Її найдосконаліше втілення Сильвестров забезпечує не суто музичними агогічними позначками, але й безліччю авторських ремарок, спрямованих на характер і настрій виконання окремих фраз, строф, розділів (наприклад, “світло і прозоро”, “ніби здалеку”, “легко”, “набагато важче” і т.д.). Філософський твір з першої ноти торкається людського серця і назавжди залишає у ньому слід.

Текст: Вікторія Антошевська

Виконавці:
Лілія Нікітчук (меццо-сопрано)
Олена Маркевич (фортепіано)

Запис здійснено у 2020 році у Львівському органному залі
Відео: Євген Червоний
Аудіо: Володимир Пунько

Структура циклу:
1 — П'ять пісень
  • № 1 — « Болящий дух врачует песнопенье…» — Вірші Є.Баратинського
  • № 2 — «Были бури, непогоды» — Вірші Є.Баратинського
  • № 3 — «La belle Dame sans merci» — Вірші Дж. Кітса, переклад В.Левіка
  • № 4 — «Унылая пора, очей очарованье!» — Вірші О. Пушкіна
  • № 5 — «Прощай світе, прощай земле…» — Вірші Т.Шевченка
2 — Одинадцять пісень
  • № 6 — «Что в имени тебе моем…» — Вірші О. Пушкіна
  • № 7 — «Я скажу тебе с последней прямотой» — Вірші О. Мандельштама
  • № 8 — «Пью за здравие Мери» — Вірші О. Пушкіна
  • № 9 — «Зимняя дорога» — Вірші О. Пушкіна
  • № 10 — «Белеет парус одинокий…» — Вірші М.Лермонтова
  • № 11 — «Я встретил вас…» — Вірші Ф.Тютчева
  • № 12 — «Островок» — Вірші П.-Б. Шелли
  • № 13 — «Несказанное, синее, нежное…» — Вірші С.Єсеніна
  • № 14 — «Отговорила роща золотая...» — Вірші С.Єсеніна
  • № 15 — «Топи да болота…» — Вірші С.Єсеніна
  • № 16 — «Зимний вечер» — Вірші А.Пушкіна
3 — Три пісні на вірші М.Лермонтова
  • № 17 — «Когда волнуется желтеющая нива».
  • № 18 — «Выхожу один я на дорогу…» (На дорогу йду я в самотині)
  • № 19 — «Горные вершины»
4 — П'ять пісень
  • № 20 — Елегія-Вірші О. Пушкіна
  • № 21 — Хорал-Вірші Ф.Тютчева
  • № 22 — Медитація-Вірші О. Пушкіна
  • № 23 — Ода-Вірші О.Мандельштама
  • № 24 — Постлюдія-Вірші В.Жуковського