Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
“Requiem for the Future” by Oleksandr Rodin is a unique musical gesture of modernity: a requiem not for the past, but for the future, which humanity risks losing. The work for organ and soprano, written for the opening of the artist’s art exhibition in the Lviv Organ Hall, combines the sound of voice, organ and fragments of canonical Latin texts into a large-scale emotional drama. At the intersection of the disturbing present, the memory of the past and the uncertainty of the future, Rodin forms a philosophical meditation on the value of life, responsibility and hope.
The composer emphasizes: war, destruction and annihilation are not only the reality of Ukrainians, but also a global trend that threatens the future of civilization. “Our future depends on us: whether we will watch as we are destroyed, or whether we will protect life and the planet itself,” the author emphasizes. “Requiem for the Future” becomes the embodiment of such a thought and a kind of warning, which, despite its name, is full of light and a request for peace.
The performers of the premiere are the soloist of the Lviv Organ Hall Svitlana Pozdnysheva and the soloist of the Odessa National Opera and Ballet Theater Anna Bohach. The organist notes the synergy of the music and the texts of the mass: according to her, the juxtaposition of Latin texts and musical lines causes “goosebumps”, and the major glow of the final number “Lacrimosa” sounds as if a request for peace has been heard.
Critics also note the special character of the work. Musicologist Roksolana Gavalyuk emphasizes that Rodin continues his own line of spiritual compositions, but interprets the requiem as personally as possible: he works with fragments of Latin texts, re-emphasizing them in such a way as to convey the painful issues of modernity. According to her, the synthesis of music and painting that accompanied the premiere reveals the depth of the author's reflection, and the vocal part and organ performed by Anna Bogach and Svitlana Pozdnysheva embody the idea with extraordinary precision and emotionality.
Structurally, the work consists of four parts, among which the most extensive is “Dies Irae”, and the final “Lacrimosa” appears as a philosophical conclusion: a request for mercy and peace in a world where humanity is facing the threat of self-destruction. The organ sound creates space for inner movement and concentration, and the soprano voice becomes a guide of light through the darkness.
In conditions of full-scale war, the words “Dona nobis pacem” – “Give us peace” acquire a new meaning. “Requiem for the Future” is music about pain, loss, responsibility, but also about rebirth and the strength that trials give to society. This is a work that blurs the boundaries between the present and the future, offering the listener a glimpse into the future that can still be saved.
The composer emphasizes: war, destruction and annihilation are not only the reality of Ukrainians, but also a global trend that threatens the future of civilization. “Our future depends on us: whether we will watch as we are destroyed, or whether we will protect life and the planet itself,” the author emphasizes. “Requiem for the Future” becomes the embodiment of such a thought and a kind of warning, which, despite its name, is full of light and a request for peace.
The performers of the premiere are the soloist of the Lviv Organ Hall Svitlana Pozdnysheva and the soloist of the Odessa National Opera and Ballet Theater Anna Bohach. The organist notes the synergy of the music and the texts of the mass: according to her, the juxtaposition of Latin texts and musical lines causes “goosebumps”, and the major glow of the final number “Lacrimosa” sounds as if a request for peace has been heard.
Critics also note the special character of the work. Musicologist Roksolana Gavalyuk emphasizes that Rodin continues his own line of spiritual compositions, but interprets the requiem as personally as possible: he works with fragments of Latin texts, re-emphasizing them in such a way as to convey the painful issues of modernity. According to her, the synthesis of music and painting that accompanied the premiere reveals the depth of the author's reflection, and the vocal part and organ performed by Anna Bogach and Svitlana Pozdnysheva embody the idea with extraordinary precision and emotionality.
Structurally, the work consists of four parts, among which the most extensive is “Dies Irae”, and the final “Lacrimosa” appears as a philosophical conclusion: a request for mercy and peace in a world where humanity is facing the threat of self-destruction. The organ sound creates space for inner movement and concentration, and the soprano voice becomes a guide of light through the darkness.
In conditions of full-scale war, the words “Dona nobis pacem” – “Give us peace” acquire a new meaning. “Requiem for the Future” is music about pain, loss, responsibility, but also about rebirth and the strength that trials give to society. This is a work that blurs the boundaries between the present and the future, offering the listener a glimpse into the future that can still be saved.
Text by Viktoriia Antoshevska
Performers:
Svitlana Pozdnysheva – organ, Anna Bohach – soprano. Sound engineer – Volodymyr Punko.
Recording from a concert in the Lviv Organ Hall (01.08.2025).
Svitlana Pozdnysheva – organ, Anna Bohach – soprano. Sound engineer – Volodymyr Punko.
Recording from a concert in the Lviv Organ Hall (01.08.2025).
“Симфонічні фуги” для органа
Олександр Родін
“Requiem for the Future” Олександра Родіна – це унікальний музичний жест сучасності: реквієм не за минулим, а за майбутнім, яке людство ризикує втратити. Твір для органа і сопрано, написаний до відкриття художньої виставки митця у Львівському органному залі, поєднує звучання голосу, органа і фрагментів канонічних латинських текстів у масштабну емоційну драму. На перетині тривожного сьогодення, памʼяті про пережите й непевності прийдешнього Родін формує філософську медитацію про цінність життя, відповідальність і надію.
Композитор наголошує: війна, руйнування і знищення – це не лише реальність українців, але й глобальна тенденція, що ставить під загрозу майбутнє цивілізації. “Наше майбутнє залежить від нас: чи ми спостерігатимемо, як нас знищують, чи будемо захищати саме життя і планету”, – підкреслює автор. “Requiem for the Future” стає втіленням такої думки і деяким попередженням, яке попри свою назву, сповнене світла і проханням про мир.
Виконавиці премʼєри – солістка Львівського органного залу Світлана Позднишева та солістка Одеського національного театру опери та балету Анна Богач. Органістка відзначає синергію музики та текстів меси: за її словами, співставлення латинських текстів і музичних ліній викликає “мурашки”, а мажорне світіння фінального номеру “Lacrimosa” звучить так, ніби прохання про мир було почуте.
Критики також відзначають особливий характер твору. Музикознавиця Роксолана Гавалюк підкреслює, що Родін продовжує власну лінію духовних композицій, але трактує реквієм максимально особисто: він працює з фрагментами латинських текстів, переакцентовуючи їх так, щоб передати болісні питання сучасності. За її словами, синтез музики і живопису, який супроводжував премʼєру, розкриває глибину авторської рефлексії, а вокальна партія та орган у виконанні Анни Богач і Світлани Позднишевої втілюють задум з надзвичайною точністю та емоційністю.
Структурно твір складається з чотирьох частин, серед яких найрозлогішою є “Dies Irae”, а завершальна “Lacrimosa” постає філософським підсумком: проханням про милість і мир у світі, де людство опинилося перед загрозою самознищення. Органне звучання створює простір для внутрішнього руху й зосередження, а голос сопрано стає провідником світла крізь темряву.
В умовах повномасштабної війни слова “Dona nobis pacem” – “Даруй нам мир” набувають нового змісту. “Requiem for the Future” – це музика про біль, втрати, відповідальність, але також про відродження і силу, яку випробування дарують суспільству. Це твір, що стирає межі між теперішнім і прийдешнім, пропонуючи слухачеві поглянути у майбутнє, яке ще можна врятувати.
Композитор наголошує: війна, руйнування і знищення – це не лише реальність українців, але й глобальна тенденція, що ставить під загрозу майбутнє цивілізації. “Наше майбутнє залежить від нас: чи ми спостерігатимемо, як нас знищують, чи будемо захищати саме життя і планету”, – підкреслює автор. “Requiem for the Future” стає втіленням такої думки і деяким попередженням, яке попри свою назву, сповнене світла і проханням про мир.
Виконавиці премʼєри – солістка Львівського органного залу Світлана Позднишева та солістка Одеського національного театру опери та балету Анна Богач. Органістка відзначає синергію музики та текстів меси: за її словами, співставлення латинських текстів і музичних ліній викликає “мурашки”, а мажорне світіння фінального номеру “Lacrimosa” звучить так, ніби прохання про мир було почуте.
Критики також відзначають особливий характер твору. Музикознавиця Роксолана Гавалюк підкреслює, що Родін продовжує власну лінію духовних композицій, але трактує реквієм максимально особисто: він працює з фрагментами латинських текстів, переакцентовуючи їх так, щоб передати болісні питання сучасності. За її словами, синтез музики і живопису, який супроводжував премʼєру, розкриває глибину авторської рефлексії, а вокальна партія та орган у виконанні Анни Богач і Світлани Позднишевої втілюють задум з надзвичайною точністю та емоційністю.
Структурно твір складається з чотирьох частин, серед яких найрозлогішою є “Dies Irae”, а завершальна “Lacrimosa” постає філософським підсумком: проханням про милість і мир у світі, де людство опинилося перед загрозою самознищення. Органне звучання створює простір для внутрішнього руху й зосередження, а голос сопрано стає провідником світла крізь темряву.
В умовах повномасштабної війни слова “Dona nobis pacem” – “Даруй нам мир” набувають нового змісту. “Requiem for the Future” – це музика про біль, втрати, відповідальність, але також про відродження і силу, яку випробування дарують суспільству. Це твір, що стирає межі між теперішнім і прийдешнім, пропонуючи слухачеві поглянути у майбутнє, яке ще можна врятувати.
Виконавиці: Світлана Позднишева – орган, Анна Богач – сопрано. Звукорежисер – Володимир Пунько.
Запис з концерту у Львівському органному залі (01.08.2025).
Запис з концерту у Львівському органному залі (01.08.2025).
Текст: Вікторія Антошевська
Turkevych remained in L’viv during World War II. In 1946, when her works were banned throughout the USSR for their failure to comply with Socialist Realism, she fled to Austria and then to Italy, and she finally settled in the UK, where she composed her largest body of work—including Серце Оксани (Тhe Heart of Oksana). At some point in the 1940s, she separated from her first husband and married her second husband, Narcyz Lukianowicz (a doctor and poet).14 Her family lived for five years in Brighton (where she worked as an organist and pianist) and a year in London before moving to Bristol. (It was in London that Turkevych discovered a network of Canadian Ukrainians descent who had moved to the UK.) Ten years later, Turkevych moved to Belfast in Northern Ireland. For the last four years of her life, she settled in Cambridge, where she passed away in 1977 at the age of 78. Turkevych had two daughters: Zoya (with her first husband, Robert Lisovski) and Maria (with her second husband, Narsyz Lukianowicz).
Listen to music
Слухати музику
Симфонії. Частина ІІ
Вербицький Михайло
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Закінчила приватну дівочу гімназію сестер Василіянок у Львові. Гру на фортепіано вивчала спочатку вдома, відтак у Вищому музичному інституті (ВМІ) ім. Миколи Лисенка у Львові, а в 1914-1916 рр. у Відні. Після цього студіювала філософію, педагогіку і музикологію у Львівському університеті, навчала музики в державній yчительській семінарії у Львові (1919-1920 рр.), студіювала в консерваторії Польського музичного товариства у Львові (1921 р.) та давала приватні уроки з музики. 1919 р. написала свій перший музичний твір – Службу Божу, яку було виконано декілька разів у соборі Св. Юра у Львові. 1921 р. повернулася до Відня, де навчалася в університеті, який закінчила 1923 р. отримавши вчительський диплом. Також продовжувала студії з фортепіано і теорії музики у Віденській музичній академії. Відтак повернулася до Львова, а 1927 р. виїхала до Берліна, де студіювала композицію в Музичній академії до 1929 р., коли переїхала до Праги. Студіювала композицію в Празькій консерваторії, а рівночасно при Українському Вільному Університеті писала докторську дисертацію на тему українського фольклору в російських операх, яку захистила 1934 р. Повернувшись до Львова, з 1934 р. до початку Другої світової війни працювала викладачем музичної теорії і фортепіано, спочатку у Львівській музичній консерваторії ім. К. Шимановського, а відтак – у ВМІ ім. М. Лисенка. Стала членом Союзу українських професійних музик.