History of Ukrainian Music of XX-XXI centuries
Ukrainian musical culture of the 20th century developed under challenging socio-political and historical conditions that significantly influenced composers’ aesthetic and stylistic priorities.
In the early 20th century, we notice a significant rise and modernization of Ukrainian art. Renowned schools of music at home and abroad nurtured many talented young composers, including Mykola Leontovych, Kyrylo Stetsenko, Yakiv Stepovyi, Vasyl Barvinskyi, Stanyslav Lyudkevych, Levko Revutskyi, Borys Lyatoshynskyi, Viktor Kosenko, and others. They were sensitive to new art forms and were rethinking them in their music. The most prolific styles used by Ukrainian composers were the features of Impressionism, Symbolism and Vitalism, marked by national and folklore motifs (chorals by Mykola Leontovych; art songs (romances) by Kyrylo Stetsenko; piano compositions by Yakiv Stepovyi, Vasyl Barvinskyi and Viktor Kosenko; Symphony No. 2 by Levko Revutskyi); elements of Expressionism in synthesis with the features of late Romanticism (piano works and early art songs (romances) by Borys Lyatoshynskyiб and some choral and symphonic poems by Stanyslav Lyudkevych).
In the early 20th century, we notice a significant rise and modernization of Ukrainian art. Renowned schools of music at home and abroad nurtured many talented young composers, including Mykola Leontovych, Kyrylo Stetsenko, Yakiv Stepovyi, Vasyl Barvinskyi, Stanyslav Lyudkevych, Levko Revutskyi, Borys Lyatoshynskyi, Viktor Kosenko, and others. They were sensitive to new art forms and were rethinking them in their music. The most prolific styles used by Ukrainian composers were the features of Impressionism, Symbolism and Vitalism, marked by national and folklore motifs (chorals by Mykola Leontovych; art songs (romances) by Kyrylo Stetsenko; piano compositions by Yakiv Stepovyi, Vasyl Barvinskyi and Viktor Kosenko; Symphony No. 2 by Levko Revutskyi); elements of Expressionism in synthesis with the features of late Romanticism (piano works and early art songs (romances) by Borys Lyatoshynskyiб and some choral and symphonic poems by Stanyslav Lyudkevych).
The interwar period, 1920s to 1930s, sharply divided Ukraine between the USSR, Poland, Romania and Czechoslovakia. Ukrainian artists in the western regions of Ukraine still had some opportunities to work in specific fields of culture. But in eastern Ukraine, under the Soviet regime, tragic events occurred: the destruction and ban of church traditions in the 1920s, the Holodomor Famine Genocide of 1932-1933, the Executed Renaissance of Ukrainian writers and artists, the Great Terror of 1937 - all painfully affected Ukrainian artists and set them on a difficult path of personal and professional survival. During Stalinism, many members of the art and literary intelligentsia were repressed and murdered, including Hnat Khotkevych and Vasyl Verkhovynets. The prevailing ideological policy of “Socialist Realism”, recognizing only “The Party” and “social” aspects of art, deprived composers of all creative and artistic expression. The works of Borys Lyatoshynskyi, which are bolder in expressiveness, were severely criticized. Music by Viktor Kosenko, Levko Revutskyi and Mykhailo Verykivskyi remained within the framework of post-Romanticism.
Meanwhile, Ukrainian composers in Halychyna (Galicia) were embracing innovative trends of European music - neo-folklorism (piano works and art songs (romances), The Lemko Wedding by Mykola Kolessa, piano compositions by Nestor Nyzhankivskyi), semi-Expressionism (art songs (romances) by Stephania Turkevych-Lukiyanovych, An Evening Sigh by Vasyl Barvinskyi, cantata The Hireling by Stanyslav Lyudkevych, some romances by Antin Rudnytskyi), urbanism (choirs by Mykola Kolessa), neoclassicism (piano polyphonic cycle by Nestor Nyzhankivskyi, Sonatina by Mykola Kolessa, Ukrainian Suite by Vasyl Barvinskyi, chamber cycles by Zynoviy Lysko).
The development of Ukrainian music after World War 2, took place under challenging political conditions. Stalin’s all-powerful, all-knowing leadership in culture drastically restricted innovation. Music was performed mostly as an ideological function that significantly and severely suppressed artistic originality and creativity. Among the best works of that time were Vitaliy Kireyko’s opera, The Forest Song, based on the drama masterpiece by Lesia Ukrainka, piano opuses by Ihor Shamo, late works by Borys Lyatoshynskyi, Mykola Kolessa, songs by Anatoliy Kos-Anatolskyi, Platon Maiboroda, and a few others. They merit high professional honours in musical culture.
In the 1960s, talented young composers came to the fore, all of them trained in local conservatories and music schools. They defined the new artistic face of Ukrainian music: Valentyn Silvestrov, Vitaliy Hubarenko, Leonid Hrabovskyi, Valentyn Bibik, Lesia Dychko, Myroslav Skoryk, Yuriy Ishchenko, Henadiy Lyashenko and Yevhen Stanbykovych. Their generation discarded Socialist Realism conventions, tending instead toward contemporary, avant-garde trends, a “new wave of folklore”, with the advent of new musical sounds and recording devices, electronic instruments, and a radical change in art form. This significantly influenced their worldview and fostered personal original expression in their works. Oleksandr Bilash and Volodymyr Vermenych continued the vocal tradition. Songs by Myroslav Skoryk, Bohdan Yanivskyi and Volodymyr Ivasyuk were very popular in Lviv.
Conflicting processes marked the final period of the Soviet regime (1975-1991). On the one hand, the attitude to the “ideological” involvement of creativity is preserved. On the other hand, there is an opportunity to learn about Ukrainian heritage, become acquainted with world music and choose one’s own aesthetic position from a wide range of artistic choices. Local schools of music composition became more active and demonstrated both global tendencies and national identity. Noteworthy composers of the 70s and 80s include: from Kyiv - Mykhailo Stepanenko, Oleh Kiva, Henadiy Sasko, Iryna Kyrylina, Viktor Stepurko, Volodymyr Zubitskyi, Ihor Shcherbakov, Hanna Havrylets, Volodymyr Shumeyko, Volodymyr Runchak, and Oleksandr Yakovchuk; from Lviv: Viktor Kaminskyi, Yuriy Lanyuk; from Odesa: Karmela Tsepkolenko, Yuliya Homelska and Alyona Tomlyonova, from Kharkiv: Oleksandr Shchetynskyi, Oleksandr Gugel, Oleksandr Alzhnev.
In their music, they combine folklore, the influences of pop songs (from the sharp rhythms of rock & roll, intonations of pop music to the sincerity of country and the tones of electronic instruments), postmodern appeal of the whole sound civilization (from medieval spiritual monody to avant-garde). The variety of sources, various themes and images encourage composers to find unique, artistically-justified techniques. The return from the rationalist rigid construction of the avant-garde to sensual personal lyricism, the humanistic problems of existence, led to more effective democratic composition methods in the 80s and 90s.
Text created by Galician Music Society experts: Lyubov Kiyanovska, Teresa Mazepa, Natalia Syrotynska
Translated by Lydia Eliashevsky-Replansky and Christine Eliashevsky-Chraibi (Euromaidan Press)
The development of Ukrainian music after World War 2, took place under challenging political conditions. Stalin’s all-powerful, all-knowing leadership in culture drastically restricted innovation. Music was performed mostly as an ideological function that significantly and severely suppressed artistic originality and creativity. Among the best works of that time were Vitaliy Kireyko’s opera, The Forest Song, based on the drama masterpiece by Lesia Ukrainka, piano opuses by Ihor Shamo, late works by Borys Lyatoshynskyi, Mykola Kolessa, songs by Anatoliy Kos-Anatolskyi, Platon Maiboroda, and a few others. They merit high professional honours in musical culture.
In the 1960s, talented young composers came to the fore, all of them trained in local conservatories and music schools. They defined the new artistic face of Ukrainian music: Valentyn Silvestrov, Vitaliy Hubarenko, Leonid Hrabovskyi, Valentyn Bibik, Lesia Dychko, Myroslav Skoryk, Yuriy Ishchenko, Henadiy Lyashenko and Yevhen Stanbykovych. Their generation discarded Socialist Realism conventions, tending instead toward contemporary, avant-garde trends, a “new wave of folklore”, with the advent of new musical sounds and recording devices, electronic instruments, and a radical change in art form. This significantly influenced their worldview and fostered personal original expression in their works. Oleksandr Bilash and Volodymyr Vermenych continued the vocal tradition. Songs by Myroslav Skoryk, Bohdan Yanivskyi and Volodymyr Ivasyuk were very popular in Lviv.
Conflicting processes marked the final period of the Soviet regime (1975-1991). On the one hand, the attitude to the “ideological” involvement of creativity is preserved. On the other hand, there is an opportunity to learn about Ukrainian heritage, become acquainted with world music and choose one’s own aesthetic position from a wide range of artistic choices. Local schools of music composition became more active and demonstrated both global tendencies and national identity. Noteworthy composers of the 70s and 80s include: from Kyiv - Mykhailo Stepanenko, Oleh Kiva, Henadiy Sasko, Iryna Kyrylina, Viktor Stepurko, Volodymyr Zubitskyi, Ihor Shcherbakov, Hanna Havrylets, Volodymyr Shumeyko, Volodymyr Runchak, and Oleksandr Yakovchuk; from Lviv: Viktor Kaminskyi, Yuriy Lanyuk; from Odesa: Karmela Tsepkolenko, Yuliya Homelska and Alyona Tomlyonova, from Kharkiv: Oleksandr Shchetynskyi, Oleksandr Gugel, Oleksandr Alzhnev.
In their music, they combine folklore, the influences of pop songs (from the sharp rhythms of rock & roll, intonations of pop music to the sincerity of country and the tones of electronic instruments), postmodern appeal of the whole sound civilization (from medieval spiritual monody to avant-garde). The variety of sources, various themes and images encourage composers to find unique, artistically-justified techniques. The return from the rationalist rigid construction of the avant-garde to sensual personal lyricism, the humanistic problems of existence, led to more effective democratic composition methods in the 80s and 90s.
Text created by Galician Music Society experts: Lyubov Kiyanovska, Teresa Mazepa, Natalia Syrotynska
Translated by Lydia Eliashevsky-Replansky and Christine Eliashevsky-Chraibi (Euromaidan Press)
The period of Independence (1991 -) is marked by new musical trends - the emergence of numerous international festivals and competitions, open contacts with the world, the revival of forgotten names, and entire new national cultural layers. Consequently, this period is marked by the appearance of a new aesthetic and stylistic palette of music by composers brought up in an atmosphere of complete creative freedom. It is characterized by significant differentiation and an active search for unique expressiveness of the composer’s idea. This observation concerns the composers who were most fully realized in the new millennium. In Kyiv - Alla Zahaykevych, Oleh Bezborodko, Oleksandr Shymko, Svyatoslav Lunyov, Viktoria Polyova, Ivan Nebesnyi, Vitaliy Vyshynskyi, Liudmyla Yurina and Iryna Aleksiychuk. In Lviv - Oleksandr Kozarenko, Bohdana Frolyak, Bohdan Sehin, Ostap Manulyak, Lyubov Sydorenko; In Odesa - Vadym Larchykov, Vadym Nikolayev, and many others. Many young Ukrainian artists study on scholarships under famous teachers at European and American music schools or conservatories, allowing them to adapt to the latest trends and also to rethink current aesthetic and philosophical concepts of culture. However, most of them re-imagine their specific spiritual traditions and present an original unique interpretation of national ideals.
Composers / Композитори
Історія української музики XX-XXI століть
Українська музична культура ХХ ст. формувалась у вельми складних суспільно-історичних умовах, які істотно вплинули на естетико-стильові пріоритети композиторів. На початку ХХ ст. помічаємо велике піднесення і модернізацію українського мистецького продукту. Потужні музично-освітні осередки у більших містах та навчання здібної молоді за кордоном виховало плеяду талановитих композиторів, серед них Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Яків Степовий, Василь Барвінський, Станіслав Людкевич, Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Віктор Косенко та інші. Вони чутливо реагують на нові художні системи і переосмислюють їх у своїй творчості. Найбільш плідними в українській композиторській школі виявились риси імпресіонізму, символізму і вітаїзму, позначені національно-фольклорним колоритом (хори М. Леонтовича, солоспіви К. Стеценка, фортепіанна музика Я. Степового, В. Барвінського, В. Косенка, Друга симфонія Л. Ревуцького), елементи експресіонізму у синтезі з рисами пізнього романтизму (фортепіанна творчість та ранні солоспіви Б. Лятошинського, деякі хори і симфонічні поеми С. Людкевича).
Натомість міжвоєнне двадцятиріччя різко розділило Україну між СРСР та Польщею, Румунією, Чехословаччиною. Якщо українські митці західних теренів все ж мали обмежену можливість розвивати питому культуру, то у Східній Україні трагічні події: нищення церковної традиції у 20-х рр., Голодомор 1932-1933 рр., «Розстріляне Відродження», кривава вакханалія 1937 р. – поставили українських митців на межу фізичного виживання. В часи сталінізму сотні представників художньої інтелігенції було репресовано й замордовано, серед них Гнат Хоткевич та Василь Верховинець. Пануюча ідеологічна директива «соціалістичного реалізму», визнаючи лише «партійність» та «народність» мистецтва, позбавляє композиторів права на художній експеримент. Жорсткій критиці піддаються сміливіші за виразовістю твори Б. Лятошинського, в межах постромантизму залишаються В. Косенко, Л. Ревуцький, Михайло Вериківський. Українські композитори Галичини в ті ж роки своєрідно втілюють інноваційні течії європейської музики – неофольклоризму (фортепіанні твори, солоспіви, «Лемківське весілля» М. Колесси, фортепіанні твори Нестора Нижанківського), почасти експресіонізму (солоспіви Стефанії Туркевич-Лукіянович, деякі вокальні монологи В. Барвінського, нп. «Вечером у хаті», кантата «Наймит» С. Людкевича, деякі солоспіви Антіна Рудницького), урбанізму (хори Миколи Колесси), неокласицизму (фортепіанний поліфонічний цикл Н. Нижанківського, Сонатина М.Колесси, «Українська сюїта» В.Барвінського, камерні цикли Зиновія Лиська).
Розвиток української музики після Другої світової війни теж протікав у складних умовах. З одного боку, сталінське «керівництво культурою» сковувало свободу творчості, музика виконувала здебільшого ідеологічну функцію, що значно знижувало її художній рівень. Серед кращих творів того часу - опера Віталія Кирейка «Лісова пісня» за п’єсою Лесі Українки, фортепіанні опуси Ігоря Шамо, пізні твори Бориса Лятошинського, Миколи Колесси, пісні Анатоля Кос-Анатольського, Платона Майбороди та нечисленні інші. Вони визначають належний фаховий рівень музичної культури.
В 60-х роках у стіни консерваторій приходять талановиті молоді композитори, які визначать нове художнє обличчя української музики: Валентин Сильвестров, Віталій Губаренко, Леонід Грабовський, Валентин Бібік, Леся Дичко, Мирослав Скорик, Юрій Іщенко, Генадій Ляшенко, Євген Станкович, Іван Карабиць. Їх становлення, відбувалося всупереч умовностям соцреалістичної системи на тлі напрямків авангарду, «нової фольклорної хвилі», за появи нових звуковідтворюючих і звукозаписуючих засобів, електронних інструментів, радикальної зміни художньої форми. Це істотно вплинуло на їх світогляд і знайшло індивідуальне перевтілення в творчості кожного з митців. Продовжується й пісенна лінія у доробку Олександра Білаша, Володимира Верменича. У Львові популярними є пісні Мирослава Скорика, Богдана Янівського, Володимира Івасюка.
Останній період радянської влади (1975 - 1991), позначений суперечливими процесами. З одного боку, збережена установка на «ідейну» заангажованість творчості. З іншого, виникає можливість пізнавати власну спадщину і знайомитись з кращими зразками світової музики, шукати свою естетичну позицію, вибираючи з широкої палітри художніх орієнтирів. Активізувались регіональні композиторські школи, які демонстрували як універсальні тенденції, так і національну своєрідність. Із композиторів, що виступили у 70-х–80-х рр., згадаємо Михайла Степаненка, Олега Киву, Генадія Саська, Ірину Кириліну, Віктора Степурка, Володимира Зубицького, Ігоря Щербакова, Ганну Гаврилець, Володимира Шумейка, Володимира Рунчака, Олександра Яковчука в Києві, Віктора Камінського, Юрія Ланюка у Львові, Кармелу Цепколенко, Юлію Гомельську, Альону Томльонову в Одесі, Олександра Щетинського, Олександра Гугеля, Олександра Алжнєва в Харкові.
В їх творчості переплітається фольклорна стихія, впливи естрадних пісень (від гострої ритміки рок-н-ролу, інтонацій «поп»-музики до задушевності «кантрі» й барв електронних інструментів), постмодерне звернення до всієї «звукової цивілізації» від середньовічної духовної монодії до авангарду. Строкатість джерел, розмаїття тем і образів змушує митців знаходити неповторні художньо виправдані прийоми. Повернення від раціоналістичної «жорсткої конструкції» авангарду до чуттєвої особистої лірики, гуманістичних проблем буття зумовило більшу демократичність композиторської творчості 80-х - 90-х рр.
Період Незалежності позначений новими тенденціями музичного життя – появою численних власних міжнародних фестивалів і конкурсів, відкритістю контактів зі світом, відродженням забутих імен і цілих пластів національної культури. Відтак і естетико-стильова палітра музики композиторів, вихованих у атмосфері повної творчої свободи, відрізняється великою диференційованістю і активним пошуком неповторності виразу свого авторського задуму. Це спостереження торкається композиторів, що найповніше реалізувались вже у новому тисячолітті – киян Алли Загайкевич, Олега Безбородька, Олександра Шимка, Святослава Луньова, Вікторії Польової, Івана Небесного, Віталія Вишинського, Людмилу Юріну, Ірини Алексійчук, львів’ян Олександра Козаренка, Богдани Фроляк, Богдана Сегіна, Остапа Мануляка, Любави Сидоренко, одеситів Вадима Ларчикова, Вадима Ніколаєва та численних інших. Багато молодих митців навчається у маститих західноєвропейських та американських педагогів, перебувають на зарубіжних стипендіях, що дозволяє їм адаптувати найновіші досягнення і переосмислювати актуальні естетико-філософські концепції культури. Разом з тим більшість з них по-новому прочитує питому духовну традицію і репрезентує оригінальне неповторне трактування національних архетипів.
Над текстом працювали експертки Галицького Музичного Товариства: Любов Кияновська, Тереса Мазепа, Наталія Сиротинська
Література:
Корній Л. П., Сюта Б. О. Українська музична культура. Погляд крізь віки. Київ: Музична Україна, 2014. 736 с.
Кияновська Л. Українська музична культура: навч. посіб. Львів, 2009. 178 с.
Натомість міжвоєнне двадцятиріччя різко розділило Україну між СРСР та Польщею, Румунією, Чехословаччиною. Якщо українські митці західних теренів все ж мали обмежену можливість розвивати питому культуру, то у Східній Україні трагічні події: нищення церковної традиції у 20-х рр., Голодомор 1932-1933 рр., «Розстріляне Відродження», кривава вакханалія 1937 р. – поставили українських митців на межу фізичного виживання. В часи сталінізму сотні представників художньої інтелігенції було репресовано й замордовано, серед них Гнат Хоткевич та Василь Верховинець. Пануюча ідеологічна директива «соціалістичного реалізму», визнаючи лише «партійність» та «народність» мистецтва, позбавляє композиторів права на художній експеримент. Жорсткій критиці піддаються сміливіші за виразовістю твори Б. Лятошинського, в межах постромантизму залишаються В. Косенко, Л. Ревуцький, Михайло Вериківський. Українські композитори Галичини в ті ж роки своєрідно втілюють інноваційні течії європейської музики – неофольклоризму (фортепіанні твори, солоспіви, «Лемківське весілля» М. Колесси, фортепіанні твори Нестора Нижанківського), почасти експресіонізму (солоспіви Стефанії Туркевич-Лукіянович, деякі вокальні монологи В. Барвінського, нп. «Вечером у хаті», кантата «Наймит» С. Людкевича, деякі солоспіви Антіна Рудницького), урбанізму (хори Миколи Колесси), неокласицизму (фортепіанний поліфонічний цикл Н. Нижанківського, Сонатина М.Колесси, «Українська сюїта» В.Барвінського, камерні цикли Зиновія Лиська).
Розвиток української музики після Другої світової війни теж протікав у складних умовах. З одного боку, сталінське «керівництво культурою» сковувало свободу творчості, музика виконувала здебільшого ідеологічну функцію, що значно знижувало її художній рівень. Серед кращих творів того часу - опера Віталія Кирейка «Лісова пісня» за п’єсою Лесі Українки, фортепіанні опуси Ігоря Шамо, пізні твори Бориса Лятошинського, Миколи Колесси, пісні Анатоля Кос-Анатольського, Платона Майбороди та нечисленні інші. Вони визначають належний фаховий рівень музичної культури.
В 60-х роках у стіни консерваторій приходять талановиті молоді композитори, які визначать нове художнє обличчя української музики: Валентин Сильвестров, Віталій Губаренко, Леонід Грабовський, Валентин Бібік, Леся Дичко, Мирослав Скорик, Юрій Іщенко, Генадій Ляшенко, Євген Станкович, Іван Карабиць. Їх становлення, відбувалося всупереч умовностям соцреалістичної системи на тлі напрямків авангарду, «нової фольклорної хвилі», за появи нових звуковідтворюючих і звукозаписуючих засобів, електронних інструментів, радикальної зміни художньої форми. Це істотно вплинуло на їх світогляд і знайшло індивідуальне перевтілення в творчості кожного з митців. Продовжується й пісенна лінія у доробку Олександра Білаша, Володимира Верменича. У Львові популярними є пісні Мирослава Скорика, Богдана Янівського, Володимира Івасюка.
Останній період радянської влади (1975 - 1991), позначений суперечливими процесами. З одного боку, збережена установка на «ідейну» заангажованість творчості. З іншого, виникає можливість пізнавати власну спадщину і знайомитись з кращими зразками світової музики, шукати свою естетичну позицію, вибираючи з широкої палітри художніх орієнтирів. Активізувались регіональні композиторські школи, які демонстрували як універсальні тенденції, так і національну своєрідність. Із композиторів, що виступили у 70-х–80-х рр., згадаємо Михайла Степаненка, Олега Киву, Генадія Саська, Ірину Кириліну, Віктора Степурка, Володимира Зубицького, Ігоря Щербакова, Ганну Гаврилець, Володимира Шумейка, Володимира Рунчака, Олександра Яковчука в Києві, Віктора Камінського, Юрія Ланюка у Львові, Кармелу Цепколенко, Юлію Гомельську, Альону Томльонову в Одесі, Олександра Щетинського, Олександра Гугеля, Олександра Алжнєва в Харкові.
В їх творчості переплітається фольклорна стихія, впливи естрадних пісень (від гострої ритміки рок-н-ролу, інтонацій «поп»-музики до задушевності «кантрі» й барв електронних інструментів), постмодерне звернення до всієї «звукової цивілізації» від середньовічної духовної монодії до авангарду. Строкатість джерел, розмаїття тем і образів змушує митців знаходити неповторні художньо виправдані прийоми. Повернення від раціоналістичної «жорсткої конструкції» авангарду до чуттєвої особистої лірики, гуманістичних проблем буття зумовило більшу демократичність композиторської творчості 80-х - 90-х рр.
Період Незалежності позначений новими тенденціями музичного життя – появою численних власних міжнародних фестивалів і конкурсів, відкритістю контактів зі світом, відродженням забутих імен і цілих пластів національної культури. Відтак і естетико-стильова палітра музики композиторів, вихованих у атмосфері повної творчої свободи, відрізняється великою диференційованістю і активним пошуком неповторності виразу свого авторського задуму. Це спостереження торкається композиторів, що найповніше реалізувались вже у новому тисячолітті – киян Алли Загайкевич, Олега Безбородька, Олександра Шимка, Святослава Луньова, Вікторії Польової, Івана Небесного, Віталія Вишинського, Людмилу Юріну, Ірини Алексійчук, львів’ян Олександра Козаренка, Богдани Фроляк, Богдана Сегіна, Остапа Мануляка, Любави Сидоренко, одеситів Вадима Ларчикова, Вадима Ніколаєва та численних інших. Багато молодих митців навчається у маститих західноєвропейських та американських педагогів, перебувають на зарубіжних стипендіях, що дозволяє їм адаптувати найновіші досягнення і переосмислювати актуальні естетико-філософські концепції культури. Разом з тим більшість з них по-новому прочитує питому духовну традицію і репрезентує оригінальне неповторне трактування національних архетипів.
Над текстом працювали експертки Галицького Музичного Товариства: Любов Кияновська, Тереса Мазепа, Наталія Сиротинська
Література:
Корній Л. П., Сюта Б. О. Українська музична культура. Погляд крізь віки. Київ: Музична Україна, 2014. 736 с.
Кияновська Л. Українська музична культура: навч. посіб. Львів, 2009. 178 с.