Alexander Saratsky's Symphony No. 6 “Kύκλος” (“Circle”) is a large-scale six-movement work devoted to the cyclical nature of existence. In it, the composer turns to themes that are both fundamental and deeply personal: life and death, struggle and peace, good and evil, betrayal, freedom, beginning and end. Commissioned by the Lviv Organ Hall, the symphony continues the institution’s and Ukrainian Live’s ongoing commitment to supporting and developing contemporary Ukrainian classical music.

The experience of war became one of the impulses behind the creation of the work. The symphony emerged after one of the massive Russian attacks on Kyiv, yet Saratsky does not turn it into a direct musical chronicle of a specific event. Rather, war becomes a point of departure from which the composer considers a much broader range of questions: the fragility of human life, destruction and renewal, the coexistence of light and darkness, and the recurring processes that have accompanied both individuals and humanity for centuries.
This very idea lies at the heart of the work’s title.

The Greek word “Kύκλος” means “circle” — an image of continuous motion, return, and recurrence. The six movements of the symphony trace a distinctive trajectory: from birth and origin through struggle, betrayal, and death, toward flight and a renewed contemplation of eternity. The movement titles are given in Greek, Latin, and English, distancing the musical imagery from a single historical moment and giving it a universal, timeless dimension.

The symphony opens with “Aeternitatis. Initium” (“Eternity. Beginning”). It is a space of emergence and awakening, in which the sense of a living world gradually takes shape. Against a background of recurring bass ostinatos and bird-call imitations, a warm and deeply human oboe theme unfolds. The opening of the cycle avoids monumental declaration; instead, it grows out of silence, nature, and simple intonations, as if recalling life before conflict and an original state of harmony.

In the second movement, “Struggle. Drive,” this calm is disrupted. The music gains momentum, sharpness, and an unceasing forward impulse. The movement is built as a multi-thematic rhapsodic structure in which each successive phase increases the tension and accelerates the pace of development. Singing phrases give way to ironic, defiant, or joyfully affirmative intonations, while episodes of intense dramatization repeatedly break into the musical flow. Here, struggle is presented not as one specific conflict, but as an inseparable part of life itself — the energy of movement, resistance, and the drive to move forward.

The third movement, “Proditio, angelus tenebrarum” (“Betrayal, Angel of Darkness”), shifts the drama into a psychological dimension. Its foundation is the collision of two worlds: a trusting, lyrical, almost song-like sphere and its opposite — ironic, sarcastic, and Mephistophelian. At first, the darker image may seem almost humorous, but it gradually changes, becoming increasingly harsh and contemptuous. Through the interaction of these thematic spheres, a musical image of betrayal emerges — not as a single act, but as a process in which the familiar and the safe slowly lose their innocence.

The philosophical and dramatic center of the cycle is the fourth movement, “Τέλος, Θάνατος” (“End, Death”). Its musical structure gravitates toward passacaglia and chorale — forms historically associated with inevitability, ritual, and eternal recurrence. The sound of bells is added to them. In the central episode, a delicate flute theme gradually comes under the pressure of a heavy orchestral mass. The lyrical intonations seem to struggle to preserve themselves amid destruction, while the mechanical ostinato and powerful chords increasingly dominate the musical space. The opposition between the human and the impersonal-destructive reaches its greatest intensity here. The final episodes of the movement create a sense of stillness, inevitability, and fading away.

After the darkest point of the symphony comes “Flight. Μετέωρα” (“Flight. Suspended in the Air”). Its music restores movement, but in a different dimension. Light string passages, expansive horn writing, and a sense of weightlessness and open sky create an image of release from earthly gravity. At the same time, the symphony’s recurring human theme continues to sound in this movement — transformed by the experience that came before, but not destroyed by it. Flight may be perceived here as an emergence from darkness, a transition into a new state, or an attempt to see what has been endured from another perspective.

The final movement, “Kύκλος. Deus est aeternitas” (“Circle. God. Eternity”), returns the listener to the idea embedded in the very title of the symphony. Allusions and transformed images from the preceding movements reappear: ironic and lyrical episodes, motives of struggle, echoes of the passacaglia and chorale, and reminders of the relentless movement of death. Everything experienced in the earlier movements returns, but in a different context. The circle closes not through a literal repetition of the beginning, but through a new perspective upon it.

Despite the dramatic intensity and scope of the themes it addresses, the symphony does not end in despair. After conflict, destruction, and confrontation with the end, Saratsky arrives at a quiet and luminous conclusion — one of inner peace and hope. In this sense, “Kύκλος” is not only a symphony about death and the recurrence of existence, but also a work about the human capacity to pass through darkness while preserving one’s humanity.

The musical language of the work reflects the versatility of Alexander Saratsky himself — a composer, pianist, and improviser whose creative world naturally brings together the classical tradition, jazz thinking, and Ukrainian musical culture. For him, symphonic form does not become a space of stylistic restriction. Alongside monumental orchestral episodes, the work features lighter genre intonations, elements of jazz freedom, irony, rhythmic energy, and an almost cinematic succession of images. This gives complex philosophical themes a sense of immediacy and emotional openness.

Symphony No. 6 “Kύκλος” does not offer unequivocal answers to the questions it poses to the listener. Instead, it leads the audience through a sequence of states and images — from the first breath to struggle, from trust to betrayal, from confrontation with death to flight and a return to the eternal circle. It is music about an experience that cannot be fully explained in words, but can be lived through sound.

The world premiere of Symphony No. 6 “Kύκλος” took place on March 7, 2026, at the Lviv Organ Hall. The work was performed by the Academic Symphony Orchestra of the Luhansk Regional Philharmonic under the baton of Ivan Ostapovych. The concert was recorded by Radio Kultura.
The symphony was commissioned by the Lviv Organ Hall as part of the Ukrainian Live strategy. Since 2019, the Lviv Organ Hall has systematically initiated the creation of major new works by Ukrainian composers, creating a space in which contemporary Ukrainian classical music not only sounds, but continues to develop.

Симфонія №6 "Kύκλος" ("Коло") Олександра Саратського — масштабний шестичастинний твір про циклічність буття, у якому композитор звертається до фундаментальних і водночас дуже особистих тем: життя і смерті, боротьби і спокою, добра і зла, зради, свободи, початку й завершення. Написана на замовлення Львівського органного залу, симфонія стала продовженням послідовної роботи інституції та проєкту Ukrainian Live з підтримки й розвитку сучасної української академічної музики.

Поштовхом до створення твору став досвід війни. Симфонія народилася після одного з масованих російських обстрілів Києва, однак Саратський не перетворює її на безпосередню музичну хроніку конкретної події. Війна тут радше стає точкою, з якої композитор дивиться на значно ширше коло питань — про крихкість людського життя, руйнування і відновлення, про співіснування світла й темряви та про повторюваність процесів, що супроводжують людину і людство впродовж століть.

Саме ця ідея закладена в назві твору. Грецьке "Kύκλος" означає "коло" — образ безперервного руху, повернення і повторення. Шість частин симфонії утворюють своєрідну траєкторію: від народження і першопочатку через боротьбу, зраду й смерть — до польоту та нового осмислення вічності. Назви частин подані грецькою, латиною й англійською мовами, що віддаляє музичні образи від конкретної історичної миті й надає їм універсального, позачасового виміру.

Симфонію відкриває "Aeternitatis. Initium" ("Вічність. Початок"). Це простір зародження і пробудження, у якому поступово виникає відчуття живого світу. На тлі повторюваних басових формул і звуконаслідувань пташиного співу звучить тепла, людяна тема гобоя. Початок циклу позбавлений монументальної декларативності — навпаки, він виростає з тиші, природи й простих інтонацій, ніби нагадуючи про життя до конфлікту та про початкову гармонію.

У другій частині — "Struggle. Drive" ("Боротьба. Драйв") — цей спокій руйнується. Музика набуває імпульсу, гостроти та постійного руху вперед. Частина вибудувана як багатотемна рапсодична форма, у якій кожен наступний етап посилює напруження й темп розвитку. Співучі фрази змінюються іронічними, зухвалими чи радісними інтонаціями, а в музичний рух постійно втручаються епізоди різкої драматизації. Боротьба тут постає не як один конкретний конфлікт, а як невіддільна складова самого життя — енергія руху, спротиву і прагнення вперед.

Третя частина — "Proditio, angelus tenebrarum" ("Зрада, ангел темряви") — переносить драматургію у психологічну площину. Її основою стає зіткнення двох світів: довірливої, ліричної, майже пісенної інтонації та протилежної їй — іронічної, саркастичної, мефістофельської. Спочатку темний образ може видаватися майже жартівливим, але поступово змінюється, стає дедалі жорсткішим і зневажливішим. У взаємодії цих тематичних сфер виникає музичний образ зради — не як одномоментного вчинку, а як процесу, в якому знайоме і безпечне поступово втрачає свою невинність.

Філософським і драматичним центром циклу є четверта частина — "Τέλος, Θάνατος" ("Кінець, смерть"). Її музична структура тяжіє до пасакалії та хоралу — форм, історично пов’язаних із відчуттям невідворотності, ритуалу та вічного повторення. До них долучається звучання дзвонів. У центральному епізоді ніжна флейтова тема поступово опиняється під тиском важкої оркестрової маси. Ліричні інтонації наче намагаються зберегти себе серед руйнування, але механічне остинато і потужні акорди дедалі сильніше захоплюють музичний простір. Протиставлення людяного й безособово-деструктивного сягає тут найбільшої сили. Фінальні епізоди частини створюють відчуття завмирання, неминучості та згасання.

Після найтемнішої точки симфонії звучить "Flight. Μετέωρα" ("Політ. Летючий у повітрі"). Її музика відновлює рух, але вже в іншому вимірі. Легкі пасажі струнних, просторові інтонації валторн, відчуття невагомості й відкритого неба формують образ звільнення від земної ваги. Водночас у цій частині продовжує звучати наскрізна людяна тема симфонії — змінена попереднім досвідом, але не знищена ним. Політ тут можна сприймати і як вихід із темряви, і як перехід у новий стан, і як прагнення побачити пережите з іншої перспективи.

Фінальна частина — "Kύκλος. Deus est aeternitas" ("Коло. Бог. Вічність") — повертає слухача до ідеї, закладеної в самій назві симфонії. У ній виникають алюзії та трансформовані образи попередніх частин: іронічні й ліричні епізоди, мотиви боротьби, відлуння пасакалії та хоралу, нагадування про невблаганний рух смерті. Усе пережите в попередніх частинах повертається, але вже в іншому контексті. Коло замикається не буквальним повторенням початку, а новим поглядом на нього.
Попри драматизм і масштаб порушених тем, завершення симфонії не веде до безнадії. Після конфліктів, руйнування і зіткнення з кінцем Саратський приходить до тихого, світлого висновку — до внутрішнього спокою та надії. У цьому сенсі "Kύκλος" — не лише симфонія про смерть і повторюваність буття, а й твір про здатність людини проходити через темряву, зберігаючи в собі людяність.

Музична мова твору відображає багатогранність самого Олександра Саратського — композитора, піаніста й імпровізатора, у творчості якого природно співіснують академічна традиція, джазове мислення та українська музична культура. Симфонічна форма в нього не стає простором стилістичних обмежень: поряд із монументальними оркестровими епізодами тут виникають легкі жанрові інтонації, елементи джазової свободи, іронія, ритмічна енергія та майже кінематографічна зміна образів. Завдяки цьому складні філософські теми набувають безпосередності й емоційної відкритості.

Симфонія №6 "Kύκλος" не пропонує однозначних відповідей на питання, які ставить перед слухачем. Вона радше проводить його через низку станів і образів — від першого подиху до боротьби, від довіри до зради, від зіткнення зі смертю до польоту й повернення до вічного кола. Це музика про досвід, який неможливо остаточно пояснити словами, але можна прожити у звуці.

Світова прем’єра Симфонії №6 "Kύκλος" відбулася 7 березня 2026 року у Львівському органному залі. Твір виконав Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії під орудою Івана Остаповича. Концерт було записано Радіо Культура.

Симфонія написана на замовлення Львівського органного залу в межах стратегії Ukrainian Live. Із 2019 року Львівський органний зал системно ініціює створення нових великих творів українських композиторів, формуючи простір, у якому сучасна українська академічна музика не лише звучить, а й продовжує розвиватися.