A lot of composers were inspired by the perfect beauty of nature and tried to capture and convey the order and harmony with which the calendar year passes: month after month, season after season. Concerto grosso №4 “Seasons” for violin and chamber orchestra (2009) by the talented Ukrainian composer Zoltan Almashi is an exceptional and modern look at the annual cycle, which is typical for Ukrainian latitudes. The work is dedicated to his inspiration, a longtime colleague of the composer on the "Kyiv Camerata", the famous Ukrainian violinist Bohdana Pivnenko. The National Ensemble of Soloists has repeatedly combined Antonio Vivaldi and Astor Piazzolla in their touring seasons. And once Pivnenko turned to Almashi with a suggestion to create "their own, Ukrainian" competitive "Seasons" to enrich the ensemble's repertoire. Zoltan willingly agreed and the result was truly extraordinary! His "Seasons" are not like any other cycles of the same name, neither in form, nor in structure, or style.
“It so happened that our year begins and ends in winter. Accordingly, in my work, the "winter" parts do not go in a row, but open (January and February) and complete (December) the cycle, creating a logical frame. Next is the Triptych "Spring". Here attention is paid to each month because spring for me is very long, varied, and colorful. And then time begins to shrink, to run away. June is a bit melancholy, there is a bit of fatigue from the spring frenzy. Instead, July and August pass "Very quickly!" (name of the part), literally in one breath, as well as summer vacation - as if in one day. As for autumn, it is monolithic and short in the cycle (although in recent years, as a rule, it lasts until Christmas). And December is an epilogue, a result, perhaps an afterword”... A special harmony in all this for me is the coincidence of my feelings of “drama” of the calendar year and the laws of drama genre.” - says Zoltan Almashi, composer.
Of course, Almashi once again wrote a unique work that goes beyond associations and "any other postmodernism." The composer as a dreamer reveals the meaning of the hidden symbols:
"The most striking is the "game in association" in the second part of the cycle ("Waltz for Valentine's Day", February). First, the name "Valentine" and the word "waltz" have a similar root. There is also a hint of Valentine Sylvestrov's "Valentine's Day" of Ukrainian music - the part is very "Sylvestrovian" in texture and mood. The main soloist in the part is the viola, for which I, as the author, prepared an element of the game, namely a humorous remark. If there is Valentyn or Valentyna in the viola section, it is this musician who should play the solo, not the concertmaster of the group. That's the rule."
Through the prism of his sense of time and mood of each season, unusually, Almashi created original miniatures, which in terms of their visuality can be compared with sketches of landscapes or a series of short films (by the way, the music itself is surprisingly cinematic). The creativity of the composer and application of a wide range of sound-image receptions paint in the imagination of the listener multi-colored landscapes: snowy, but cozy January at a fireplace; pastoral April - a symbol of the awakening of nature; a lot of sun and movement, typical of the heat of summer; special lyricism and statics that come in autumn, etc. Each of the nine parts of Concerto grosso №4 is a unique combination of musical colors and effects (sometimes very unexpected) that will immerse everyone in a unique atmosphere and make one reflect on one`s own, one`s personal.
Text: Victoriia Antoshevska
Translated into English by Taras Demko
Translated into English by Taras Demko
Listen to music
Слухати музику
Performed by:
National Soloists Ensemble "Kyiv Camerata".
Soloists: Bohdana Pivnenko (violin), Iryna Oneshchak (viola), Maria Kiyakh (ocarina), Lolita Khomlichenko (cello). Conductor - Valeryi Matyukhin.
Concerto grosso №4 “Пори року”
для скрипки та камерного оркестру
Золтан Алмаші
Чимало композиторів, натхненних довершеною красою природи намагалися вхопити і передати ту впорядкованість і гармонію, з якою минає календарний рік: місяць за місяцем, сезон за сезоном. Concerto grosso №4 “Пори року” для скрипки та камерного оркестру (2009) талановитого українського композитора Золтана Алмаші – це творчий і сучасний погляд на річний цикл, характерний саме для українських широт. Твір присвячено його натхненниці, багаторічній колезі композитора по “Київській камераті”, відомій українській скрипальці Богдані Півненко. Національний ансамбль солістів неодноразово поєднував у своїх гастрольних програмах “Пори року” Антоніо Вівальді і Астора П'яццоли. Й одного разу Півненко звернулась до Алмаші з пропозицією створити “свої, українські” конкурентноздатні “Пори року”, щоб урізноманітнити репертуар колективу. Золтан охоче погодився і результат вийшов справді екстраординарний! Його “Пори року” не схожі на будь-які інші однойменні цикли ні за формою, ні за структурою, ні за стилем.
“Так склалось, що наш рік починається і закінчується взимку. Відповідно, і в моєму творі "зимові" частини йдуть не підряд, а відкривають (січень і лютий) і завершують (грудень) цикл, створюючи логічне обрамлення. Далі йде Триптих "Весна". Тут увага приділяється кожному місяцю, бо і весна для мене є дуже довгою, розмаїтою і строкатою. А далі час починає стискатися, бігти. Червень трохи меланхолійний, тут є трохи втома від весняного шаленства. Натомість липень і серпень минають "Дуже швидко!" (назва частини), буквально на одному подиху, так само як літня відпустка – ніби за один день. Щодо осені – вона монолітна і в циклі коротка (хоча останні роки, як правило, і триває десь до Різдва). А грудень – це однозначно епілог, підсумок, можливо, й післямова”... Особлива гармонія у цьому всьому для мене полягає у збігу моїх відчуттів "драматургії" календарного року і законів драматургії побудови великого циклічного твору.” – Золтан Алмаші, композитор.
Безумовно, Алмаші вкотре написав розмаїтий твір, у якому не бракує асоціацій та “всякого іншого постмодернізму”. Композитор-фантазер розкриває значення прихованих символів:
“Найбільше впадає в очі “гра в асоціації” у другій частині циклу ("Вальс до Дня Святого Валентина", лютий). По-перше, ім'я “Валентин” і слово "вальс" мають однаковий корінь. Тут є натяк також на "Святого Валентина" української музики Валентина Сильвестрова – частина дуже "сильвестровська" за фактурою і настроєм. Головний соліст у частині – альт, для якого я як автор підготував елемент гри, а саме – жартівливу ремарку. Якщо у групі альтів є Валентин чи Валентина, то соло має грати саме цей музикант, а не концертмейстер групи. Таке правило.”
Крізь призму власного відчуття часу та настроїв кожної пори, у нетиповий спосіб Алмаші створив самобутні мініатюри, які за рівнем їх візуальності можна порівняти з ескізами пейзажів чи серією короткометражних фільмів (до слова, й сама музика напрочуд кінематографічна). Креативність композитора і застосування широкого спектру звукозображальних прийомів малюють в уяві слухача різнокольорові пейзажі: сніжний, проте затишний січень біля каміна; пасторальний квітень – символ пробудження природи; багато сонця і руху, характерних для розпалу літа; особливий ліризм і статику, що настають восени тощо. Кожна з дев’яти частин Concerto grosso №4 – це унікальне поєднання музичних барв та ефектів (часом дуже несподіваних), які занурять кожного у неповторну атмосферу і змусять рефлексувати про своє, особисте.
Виконавці: Національний ансамбль солістів "Київська камерата".
Солісти: Богдана Півненко (скрипка), Ірина Онещак (альт), Марія Кіях (окарина), Лоліта Хомліченко (віолончель). Диригент - Валерій Матюхін.
Текст: Вікторія Антошевська
Солісти: Богдана Півненко (скрипка), Ірина Онещак (альт), Марія Кіях (окарина), Лоліта Хомліченко (віолончель). Диригент - Валерій Матюхін.
Текст: Вікторія Антошевська