Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
Уже півтора століття українська музична шевченкіана поповнюється новими творами, які віддзеркалюють час, напрямки і стилі. Одним з інтерпретаторів, якому вдалося актуалізувати поезію Шевченка, пізнати її символи й алегорії та озвучити геніальне слово у не менш талановитий спосіб став Мар’ян Кузан (ораторії “Неофіти”, “Посланіє”, хоровий цикл “Давидові псалми”).

Масштабний твір “Неофіти” написаний для солістів (сопрано, меццо-сопрано, тенор,  баритон, бас), мішаного хору та оркестру й належить до пізнього періоду творчості композитора. Ораторія була створена на замовлення єпископа М. Гринчишина та фонду Мазепи з нагоди 1000-ліття хрещення Руси-України і тріумфально виконана у Лінкольн-центрі у Нью-Йорку у 1988 р. Прем’єра звучала на святковому музичному вечері разом з творами М. Лисенка, А. Веделя, Д. Бортнянського та С. Гулака-Артемовського. Влітку того ж року твір був удруге виконаний в Канаді на святкуванні, влаштованому Едмонтонською українською католицькою єпархією.

Номерна структура “Неофітів” відповідає розділам літературного першоджерела — філософської поеми Тараса Шевченка, а отже складається з Увертюри, Прологу та 14 частин, у яких послідовно розгортається сюжет. Музична мова доступна й апелює до традицій церковної музики та українського фольклору. Звучання кожного номеру-епізоду викликає також асоціації зі змінними кінематографічними сценами (вплинув досвід Кузана як кінокомпозитора). У поемі/ораторії йдеться про шлях перших християн у Стародавньому Римі. Молоді люди, звиклі до розваг і гулянь у хмільному забутті, отримують благословення від апостола Петра і навертаються до божественного слова. Серед неофітів (новонавернених християн) опиняється Алкід. Слідом за Петром він приймає смертні муки заради християнської віри. Дикі звірі терзають його тіло на потіху римлянам у той час, коли Алкід оспівує твердість своєї віри у псалмі. Слізним стражданням його матері (паралель із Богородицею) протиставлено царя Нерона (алегорія російського імператора) і знаті, яким байдуже на простих людей. Вони дарма прославляють ідола і живого “бога” в особі правителя. Патриції-аристократи сповідують хибні ідеали й марнують власне життя, самі того не усвідомлюючи.

Ораторія “Неофіти” вражає своїм полістильовим синтезом і всіляко демонструє безмежні можливості постмодерну у його здатності поєднувати непоєднуване: сучасні композиторські техніки й архетипові знаки, прийоми сонористики і ладо-гармонічну палітру національної музичної мови, продумані ритмічні символи, використання жанрових джерел музичного тематизму. Особлива увага до деталей і сприйняття музики у симбіозі з поетичним текстом виокремлює ораторію Мар’яна Кузана серед багатьох інших творів. Створений у 1985 році опус гранітними мостами поєднує давньоримську історію з реаліями шевченкової доби, і через XX століття продовжує проповідувати вічні істини сучасному поколінню.


Текст: Вікторія Антошевська

Turkevych remained in L’viv during World War II. In 1946, when her works were banned throughout the USSR for their failure to comply with Socialist Realism, she fled to Austria and then to Italy, and she finally settled in the UK, where she composed her largest body of work—including Серце Оксани (Тhe Heart of Oksana). At some point in the 1940s, she separated from her first husband and married her second husband, Narcyz Lukianowicz (a doctor and poet).14 Her family lived for five years in Brighton (where she worked as an organist and pianist) and a year in London before moving to Bristol. (It was in London that Turkevych discovered a network of Canadian Ukrainians descent who had moved to the UK.) Ten years later, Turkevych moved to Belfast in Northern Ireland. For the last four years of her life, she settled in Cambridge, where she passed away in 1977 at the age of 78. Turkevych had two daughters: Zoya (with her first husband, Robert Lisovski) and Maria (with her second husband, Narsyz Lukianowicz).

Listen to music

Слухати музику

Симфонії. Частина ІІ

Вербицький Михайло

Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Закінчила приватну дівочу гімназію сестер Василіянок у Львові. Гру на фортепіано вивчала спочатку вдома, відтак у Вищому музичному інституті (ВМІ) ім. Миколи Лисенка у Львові, а в 1914-1916 рр. у Відні. Після цього студіювала філософію, педагогіку і музикологію у Львівському університеті, навчала музики в державній yчительській семінарії у Львові (1919-1920 рр.), студіювала в консерваторії Польського музичного товариства у Львові (1921 р.) та давала приватні уроки з музики. 1919 р. написала свій перший музичний твір – Службу Божу, яку було виконано декілька разів у соборі Св. Юра у Львові. 1921 р. повернулася до Відня, де навчалася в університеті, який закінчила 1923 р. отримавши вчительський диплом. Також продовжувала студії з фортепіано і теорії музики у Віденській музичній академії. Відтак повернулася до Львова, а 1927 р. виїхала до Берліна, де студіювала композицію в Музичній академії до 1929 р., коли переїхала до Праги. Студіювала композицію в Празькій консерваторії, а рівночасно при Українському Вільному Університеті писала докторську дисертацію на тему українського фольклору в російських операх, яку захистила 1934 р. Повернувшись до Львова, з 1934 р. до початку Другої світової війни працювала викладачем музичної теорії і фортепіано, спочатку у Львівській музичній консерваторії ім. К. Шимановського, а відтак – у ВМІ ім. М. Лисенка. Стала членом Союзу українських професійних музик.