Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
For a century and a half, the Ukrainian musical Shevchenkiana has been replenished with new works that reflect time, trends, and styles. One of the interpreters who managed to update Shevchenko's poetry, recognize its symbols and allegories, and voice a brilliant word in a no less talented way was Marian Kuzan (oratorios "Neophytes", "Message", choral cycle "Davyd's Psalms").
The large-scale work "Neophytes" was written for soloists (soprano, mezzo-soprano, tenor, baritone, bass), mixed choir, and orchestra and belongs to the late period of the composer's work. The oratorio was created by order of Bishop M. Grynchyshyn and the Mazepa Foundation on the occasion of the 1000th anniversary of the baptism of Rus-Ukraine and was triumphantly performed at the Lincoln Center in New York in 1988. The premiere sounded at a festive musical dinner along with works by M., A. Vedel, D. Bortnyansky, and S. Gulak-Artemovsky. In the summer of the same year, the work was re-performed in Canada at a celebration hosted by the Edmonton Ukrainian Catholic Diocese.
The numerical structure of "Neophytes" corresponds to the sections of the literary source - the philosophical poem by Taras Shevchenko, which means that it consists of an Overture, a Prologue and 14 parts in which the plot unfolds sequentially. The musical language is accessible and appeals to the traditions of church music and Ukrainian folklore. The sound of each episode number also evokes associations with variable cinematic scenes (an influence of Cuzan's work experience as a film composer). The poem/oratorio tells about the path of the first Christians in Ancient Rome. Young people, accustomed to entertainment and festivities in drunken oblivion, receive blessings from the Apostle Peter and turn to the divine word. Among the neophytes (newly converted Christians) is Alkyd. Following Peter, he accepts mortal torment for the sake of the Christian faith. Wild animals torment his body as a consolation to the Romans at a time when Alkyd sings of the firmness of his faith in a psalm. Tsar Nero (an allegory of the Russian emperor) and the nobility, who are indifferent to ordinary people, are contrasted with the tearful suffering of his mother (a parallel with the Holy Virgin). They glorify in vain the idol and the living "god" in the person of the ruler. Patrician aristocrats profess false ideals and spend their lives without realizing it.
The oratorio “Neophytes” impresses with its polystyle synthesis and in every possible way demonstrates the limitless possibilities of postmodernity in its ability to combine the incompatible: modern compositional techniques and archetypal signs, sonority techniques, and the modal-harmonic palette of the national musical language, well-thought-out themes. Particular attention to detail and perception of music in symbiosis with poetic text distinguishes the oratorio by Marian Kuzan among many other works. Created in 1985, the opus combines ancient Roman history with the realities of Shevchenko's times by creating granite bridges between them, and through the 20th century continues to preach eternal truths to the modern generation.
The large-scale work "Neophytes" was written for soloists (soprano, mezzo-soprano, tenor, baritone, bass), mixed choir, and orchestra and belongs to the late period of the composer's work. The oratorio was created by order of Bishop M. Grynchyshyn and the Mazepa Foundation on the occasion of the 1000th anniversary of the baptism of Rus-Ukraine and was triumphantly performed at the Lincoln Center in New York in 1988. The premiere sounded at a festive musical dinner along with works by M., A. Vedel, D. Bortnyansky, and S. Gulak-Artemovsky. In the summer of the same year, the work was re-performed in Canada at a celebration hosted by the Edmonton Ukrainian Catholic Diocese.
The numerical structure of "Neophytes" corresponds to the sections of the literary source - the philosophical poem by Taras Shevchenko, which means that it consists of an Overture, a Prologue and 14 parts in which the plot unfolds sequentially. The musical language is accessible and appeals to the traditions of church music and Ukrainian folklore. The sound of each episode number also evokes associations with variable cinematic scenes (an influence of Cuzan's work experience as a film composer). The poem/oratorio tells about the path of the first Christians in Ancient Rome. Young people, accustomed to entertainment and festivities in drunken oblivion, receive blessings from the Apostle Peter and turn to the divine word. Among the neophytes (newly converted Christians) is Alkyd. Following Peter, he accepts mortal torment for the sake of the Christian faith. Wild animals torment his body as a consolation to the Romans at a time when Alkyd sings of the firmness of his faith in a psalm. Tsar Nero (an allegory of the Russian emperor) and the nobility, who are indifferent to ordinary people, are contrasted with the tearful suffering of his mother (a parallel with the Holy Virgin). They glorify in vain the idol and the living "god" in the person of the ruler. Patrician aristocrats profess false ideals and spend their lives without realizing it.
The oratorio “Neophytes” impresses with its polystyle synthesis and in every possible way demonstrates the limitless possibilities of postmodernity in its ability to combine the incompatible: modern compositional techniques and archetypal signs, sonority techniques, and the modal-harmonic palette of the national musical language, well-thought-out themes. Particular attention to detail and perception of music in symbiosis with poetic text distinguishes the oratorio by Marian Kuzan among many other works. Created in 1985, the opus combines ancient Roman history with the realities of Shevchenko's times by creating granite bridges between them, and through the 20th century continues to preach eternal truths to the modern generation.
Translated by Lyudmyla Shkurak
Curator Olesya Tatarovska, Lviv National University
Curator Olesya Tatarovska, Lviv National University
Уже півтора століття українська музична шевченкіана поповнюється новими творами, які віддзеркалюють час, напрямки і стилі. Одним з інтерпретаторів, якому вдалося актуалізувати поезію Шевченка, пізнати її символи й алегорії та озвучити геніальне слово у не менш талановитий спосіб став Мар’ян Кузан (ораторії “Неофіти”, “Посланіє”, хоровий цикл “Давидові псалми”).
Масштабний твір “Неофіти” написаний для солістів (сопрано, меццо-сопрано, тенор, баритон, бас), мішаного хору та оркестру й належить до пізнього періоду творчості композитора. Ораторія була створена на замовлення єпископа М. Гринчишина та фонду Мазепи з нагоди 1000-ліття хрещення Руси-України і тріумфально виконана у Лінкольн-центрі у Нью-Йорку у 1988 р. Прем’єра звучала на святковому музичному вечері разом з творами М. Лисенка, А. Веделя, Д. Бортнянського та С. Гулака-Артемовського. Влітку того ж року твір був удруге виконаний в Канаді на святкуванні, влаштованому Едмонтонською українською католицькою єпархією.
Номерна структура “Неофітів” відповідає розділам літературного першоджерела — філософської поеми Тараса Шевченка, а отже складається з Увертюри, Прологу та 14 частин, у яких послідовно розгортається сюжет. Музична мова доступна й апелює до традицій церковної музики та українського фольклору. Звучання кожного номеру-епізоду викликає також асоціації зі змінними кінематографічними сценами (вплинув досвід Кузана як кінокомпозитора). У поемі/ораторії йдеться про шлях перших християн у Стародавньому Римі. Молоді люди, звиклі до розваг і гулянь у хмільному забутті, отримують благословення від апостола Петра і навертаються до божественного слова. Серед неофітів (новонавернених християн) опиняється Алкід. Слідом за Петром він приймає смертні муки заради християнської віри. Дикі звірі терзають його тіло на потіху римлянам у той час, коли Алкід оспівує твердість своєї віри у псалмі. Слізним стражданням його матері (паралель із Богородицею) протиставлено царя Нерона (алегорія російського імператора) і знаті, яким байдуже на простих людей. Вони дарма прославляють ідола і живого “бога” в особі правителя. Патриції-аристократи сповідують хибні ідеали й марнують власне життя, самі того не усвідомлюючи.
Ораторія “Неофіти” вражає своїм полістильовим синтезом і всіляко демонструє безмежні можливості постмодерну у його здатності поєднувати непоєднуване: сучасні композиторські техніки й архетипові знаки, прийоми сонористики і ладо-гармонічну палітру національної музичної мови, продумані ритмічні символи, використання жанрових джерел музичного тематизму. Особлива увага до деталей і сприйняття музики у симбіозі з поетичним текстом виокремлює ораторію Мар’яна Кузана серед багатьох інших творів. Створений у 1985 році опус гранітними мостами поєднує давньоримську історію з реаліями шевченкової доби, і через XX століття продовжує проповідувати вічні істини сучасному поколінню.
Текст: Вікторія Антошевська
Масштабний твір “Неофіти” написаний для солістів (сопрано, меццо-сопрано, тенор, баритон, бас), мішаного хору та оркестру й належить до пізнього періоду творчості композитора. Ораторія була створена на замовлення єпископа М. Гринчишина та фонду Мазепи з нагоди 1000-ліття хрещення Руси-України і тріумфально виконана у Лінкольн-центрі у Нью-Йорку у 1988 р. Прем’єра звучала на святковому музичному вечері разом з творами М. Лисенка, А. Веделя, Д. Бортнянського та С. Гулака-Артемовського. Влітку того ж року твір був удруге виконаний в Канаді на святкуванні, влаштованому Едмонтонською українською католицькою єпархією.
Номерна структура “Неофітів” відповідає розділам літературного першоджерела — філософської поеми Тараса Шевченка, а отже складається з Увертюри, Прологу та 14 частин, у яких послідовно розгортається сюжет. Музична мова доступна й апелює до традицій церковної музики та українського фольклору. Звучання кожного номеру-епізоду викликає також асоціації зі змінними кінематографічними сценами (вплинув досвід Кузана як кінокомпозитора). У поемі/ораторії йдеться про шлях перших християн у Стародавньому Римі. Молоді люди, звиклі до розваг і гулянь у хмільному забутті, отримують благословення від апостола Петра і навертаються до божественного слова. Серед неофітів (новонавернених християн) опиняється Алкід. Слідом за Петром він приймає смертні муки заради християнської віри. Дикі звірі терзають його тіло на потіху римлянам у той час, коли Алкід оспівує твердість своєї віри у псалмі. Слізним стражданням його матері (паралель із Богородицею) протиставлено царя Нерона (алегорія російського імператора) і знаті, яким байдуже на простих людей. Вони дарма прославляють ідола і живого “бога” в особі правителя. Патриції-аристократи сповідують хибні ідеали й марнують власне життя, самі того не усвідомлюючи.
Ораторія “Неофіти” вражає своїм полістильовим синтезом і всіляко демонструє безмежні можливості постмодерну у його здатності поєднувати непоєднуване: сучасні композиторські техніки й архетипові знаки, прийоми сонористики і ладо-гармонічну палітру національної музичної мови, продумані ритмічні символи, використання жанрових джерел музичного тематизму. Особлива увага до деталей і сприйняття музики у симбіозі з поетичним текстом виокремлює ораторію Мар’яна Кузана серед багатьох інших творів. Створений у 1985 році опус гранітними мостами поєднує давньоримську історію з реаліями шевченкової доби, і через XX століття продовжує проповідувати вічні істини сучасному поколінню.
Текст: Вікторія Антошевська
Turkevych remained in L’viv during World War II. In 1946, when her works were banned throughout the USSR for their failure to comply with Socialist Realism, she fled to Austria and then to Italy, and she finally settled in the UK, where she composed her largest body of work—including Серце Оксани (Тhe Heart of Oksana). At some point in the 1940s, she separated from her first husband and married her second husband, Narcyz Lukianowicz (a doctor and poet).14 Her family lived for five years in Brighton (where she worked as an organist and pianist) and a year in London before moving to Bristol. (It was in London that Turkevych discovered a network of Canadian Ukrainians descent who had moved to the UK.) Ten years later, Turkevych moved to Belfast in Northern Ireland. For the last four years of her life, she settled in Cambridge, where she passed away in 1977 at the age of 78. Turkevych had two daughters: Zoya (with her first husband, Robert Lisovski) and Maria (with her second husband, Narsyz Lukianowicz).
Listen to music
Слухати музику
Симфонії. Частина ІІ
Вербицький Михайло
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Закінчила приватну дівочу гімназію сестер Василіянок у Львові. Гру на фортепіано вивчала спочатку вдома, відтак у Вищому музичному інституті (ВМІ) ім. Миколи Лисенка у Львові, а в 1914-1916 рр. у Відні. Після цього студіювала філософію, педагогіку і музикологію у Львівському університеті, навчала музики в державній yчительській семінарії у Львові (1919-1920 рр.), студіювала в консерваторії Польського музичного товариства у Львові (1921 р.) та давала приватні уроки з музики. 1919 р. написала свій перший музичний твір – Службу Божу, яку було виконано декілька разів у соборі Св. Юра у Львові. 1921 р. повернулася до Відня, де навчалася в університеті, який закінчила 1923 р. отримавши вчительський диплом. Також продовжувала студії з фортепіано і теорії музики у Віденській музичній академії. Відтак повернулася до Львова, а 1927 р. виїхала до Берліна, де студіювала композицію в Музичній академії до 1929 р., коли переїхала до Праги. Студіювала композицію в Празькій консерваторії, а рівночасно при Українському Вільному Університеті писала докторську дисертацію на тему українського фольклору в російських операх, яку захистила 1934 р. Повернувшись до Львова, з 1934 р. до початку Другої світової війни працювала викладачем музичної теорії і фортепіано, спочатку у Львівській музичній консерваторії ім. К. Шимановського, а відтак – у ВМІ ім. М. Лисенка. Стала членом Союзу українських професійних музик.