On 28 June at 19:00, the Lviv Organ Hall hosted the world premiere of Symphony 2 by Ivan Ostapovych — an expansive work for soloists, choir, organ and orchestra. The composition is based on the poetry of Taras Demko and marks the fifth symphony commissioned as part of the Organ Hall’s initiative for new Ukrainian music.
Performers and Concept
Symphony 2 was performed by:
— the Luhansk Philharmonic Symphony Orchestra, which found refuge at the Lviv Organ Hall at the beginning of the full-scale invasion;
— the Choir “Homin,” a part of the Organ Hall since 2023;
— soloists Halyna Honcharova, Valeriia Berezynets (sopranos), and Svitlana Pozdnyshеva (organ).
The conductor was the composer himself, Ivan Ostapovych. As he notes, this ensemble was not something he had to invent: it emerged naturally, as all the performers are part of the Organ Hall’s daily musical life.
Concept and Genre Innovation
A symphony featuring organ and literary text is a rarity in Ukrainian classical music. Symphony 2 is a deeply personal and philosophical work about listening inward, introspection, and the experience of inner stillness.
“Since the premiere of my First Symphony a year and a half ago, much musical material has accumulated — material that demanded to be expressed,” says the composer. “A contemporary Ukrainian artist cannot step away from what is happening in the country. The time of war inevitably shapes our creativity.”
The symphony intentionally remains untitled, giving listeners space for personal interpretation. The poetry by Taras Demko was chosen after the music was written — an unconventional practice, as literary text usually precedes composition.
Sound Palette and Form
The four-movement structure (Lento — Molto adagio — Allegretto — Adagio) is built in reverse of traditional symphonic design. Slow movements dominate, allowing the composer to focus on refined timbral dialogues: between piccolo clarinet and bassoon, muted trumpet and double bass, the choir’s wordless vocal lines, and the suspended clusters in the orchestra.
The choir often appears as a separate color, singing without text. The organ provides a powerful yet matte layer, expanding the resonance and harmonic overtones. The orchestral forces are chamber-like: strings, two flutes, two clarinets, bassoon, muted trumpet, and light percussion.
Poetic Dimension
The symphony incorporates two poems by Taras Demko — emotionally distinct yet unified through inner tension and contemplative stillness.
I. Solo soprano
Rooted, frozen in time,
plunged into spasms,
We stand motionless,
pretending to be tall plants,
diving into the deep blue through listening.
And the body, still,
We offer in the field
to birds that watch attentively.
Корінням застиглі у часі і в спазмах вкорінені
ми стоїмо нерухомі, удавши із себе високі рослини,
вслуханням пірнаємо в сині глибини.
А тіло застигле приносимо в полі
у жертву птахам, що пильнують уважно.
The soprano line is angular, built on wide intervallic leaps, contrasting with the rest of the musical texture. Between the two poetic sections, the composer inserts states of release — shifts in tempo, pauses, and long resonances that echo the question posed by Arvo Pärt:
“How can silence be filled with notes worthy of it?”
II. Women’s voices (III movement)
The text is performed as a hybrid of recitation, declamation, and rhythmic chanting. The orchestra and choir create a static, sonorous field out of which poetic intonation emerges.
How frightening it is to touch silence —
fragile,
easily wounded by the smallest rustle.
How can one heal it?
Eyes unaccustomed to colour
cannot perceive light without darkness.
The effort to listen into silence is futile
for ears that have never heard ordinary noise.
Yet the soul rejoices
when what was lost is found…
Як страшно торкатися тиші, не можна
Порушити кимось дбайливо так виткане,
Яке від найменшого шелесту зранене,
Як тиха вода у потоці гірському
Об камені гострі, – так тиша спросоння.
Зцілити її вже не вдасться нікому.
Не знаючи темряви, світла не бачу я
Очима не звиклими тішитись барвами.
Зусилля вслухатись до тиші є марними
Для вух, що не чули звичайного галасу.
Врадіє душа, віднайшовши утрачене,
Відчує єднання із тим, в що вслухалася.
[…]
І тиша, без галасу,
Дух перехоплює,
В чеканні на майстра,
В єднанні з віднайденим.
The symphony ends with a postlude for two sopranos, strings, and organ — a transparent, introspective ending, open to inner after-resonance.
Performers and Concept
Symphony 2 was performed by:
— the Luhansk Philharmonic Symphony Orchestra, which found refuge at the Lviv Organ Hall at the beginning of the full-scale invasion;
— the Choir “Homin,” a part of the Organ Hall since 2023;
— soloists Halyna Honcharova, Valeriia Berezynets (sopranos), and Svitlana Pozdnyshеva (organ).
The conductor was the composer himself, Ivan Ostapovych. As he notes, this ensemble was not something he had to invent: it emerged naturally, as all the performers are part of the Organ Hall’s daily musical life.
Concept and Genre Innovation
A symphony featuring organ and literary text is a rarity in Ukrainian classical music. Symphony 2 is a deeply personal and philosophical work about listening inward, introspection, and the experience of inner stillness.
“Since the premiere of my First Symphony a year and a half ago, much musical material has accumulated — material that demanded to be expressed,” says the composer. “A contemporary Ukrainian artist cannot step away from what is happening in the country. The time of war inevitably shapes our creativity.”
The symphony intentionally remains untitled, giving listeners space for personal interpretation. The poetry by Taras Demko was chosen after the music was written — an unconventional practice, as literary text usually precedes composition.
Sound Palette and Form
The four-movement structure (Lento — Molto adagio — Allegretto — Adagio) is built in reverse of traditional symphonic design. Slow movements dominate, allowing the composer to focus on refined timbral dialogues: between piccolo clarinet and bassoon, muted trumpet and double bass, the choir’s wordless vocal lines, and the suspended clusters in the orchestra.
The choir often appears as a separate color, singing without text. The organ provides a powerful yet matte layer, expanding the resonance and harmonic overtones. The orchestral forces are chamber-like: strings, two flutes, two clarinets, bassoon, muted trumpet, and light percussion.
Poetic Dimension
The symphony incorporates two poems by Taras Demko — emotionally distinct yet unified through inner tension and contemplative stillness.
I. Solo soprano
Rooted, frozen in time,
plunged into spasms,
We stand motionless,
pretending to be tall plants,
diving into the deep blue through listening.
And the body, still,
We offer in the field
to birds that watch attentively.
Корінням застиглі у часі і в спазмах вкорінені
ми стоїмо нерухомі, удавши із себе високі рослини,
вслуханням пірнаємо в сині глибини.
А тіло застигле приносимо в полі
у жертву птахам, що пильнують уважно.
The soprano line is angular, built on wide intervallic leaps, contrasting with the rest of the musical texture. Between the two poetic sections, the composer inserts states of release — shifts in tempo, pauses, and long resonances that echo the question posed by Arvo Pärt:
“How can silence be filled with notes worthy of it?”
II. Women’s voices (III movement)
The text is performed as a hybrid of recitation, declamation, and rhythmic chanting. The orchestra and choir create a static, sonorous field out of which poetic intonation emerges.
How frightening it is to touch silence —
fragile,
easily wounded by the smallest rustle.
How can one heal it?
Eyes unaccustomed to colour
cannot perceive light without darkness.
The effort to listen into silence is futile
for ears that have never heard ordinary noise.
Yet the soul rejoices
when what was lost is found…
Як страшно торкатися тиші, не можна
Порушити кимось дбайливо так виткане,
Яке від найменшого шелесту зранене,
Як тиха вода у потоці гірському
Об камені гострі, – так тиша спросоння.
Зцілити її вже не вдасться нікому.
Не знаючи темряви, світла не бачу я
Очима не звиклими тішитись барвами.
Зусилля вслухатись до тиші є марними
Для вух, що не чули звичайного галасу.
Врадіє душа, віднайшовши утрачене,
Відчує єднання із тим, в що вслухалася.
[…]
І тиша, без галасу,
Дух перехоплює,
В чеканні на майстра,
В єднанні з віднайденим.
The symphony ends with a postlude for two sopranos, strings, and organ — a transparent, introspective ending, open to inner after-resonance.
This text was prepared using the official press release of the Lviv Organ Hall and a concert review by Roksoliana Havalyuk.
Listen to music
Слухати музику
Performed by:
Luhansk Philharmonic Symphony Orchestra
Choir “Homin”
Ivan Ostapovych – conductor
Soloists:
Halyna Honcharova – soprano
Valeriia Berezynets – soprano
Svitlana Pozdnyshеva – organ
Симфонія №2
Іван Остапович
28 червня о 19:00 у Львівському органному залі відбулася світова премʼєра Симфонії № 2 Івана Остаповича — масштабного твору для солістів, хору, органа та симфонічного оркестру. Композицію створено на поезії Тараса Демка. Це вже п’ята симфонія, написана в межах ініціативи замовлень нової музики від Львівського органного залу.
Виконавці та задум
Симфонію № 2 виконали:
— оркестр Луганської обласної філармонії, що знайшов прихисток у Львівському органному залі від початку повномасштабного вторгнення;
— хор «Гомін», який із 2023 року входить до складу Органного залу;
— солістки Галина Гончарова, Валерія Березинець (сопрано) та Світлана Позднишева (орган).
За дириґентським пультом — сам автор, Іван Остапович. За його словами, такий склад не довелося вигадувати: він постає природно, адже всі виконавці є частиною щоденного музичного життя Органного залу.
Концепція та жанрова новизна
Симфонія з органом і літературним текстом — рідкісне явище в українській академічній музиці. Симфонія № 2 — глибоко особистий і філософський твір про вслухання, самозанурення та проживання внутрішнього досвіду.
«За півтора року з моменту премʼєри моєї Першої симфонії назбиралося багато музичного матеріалу, який потребував бути висловленим, — каже композитор. — Сучасний український митець не може абстрагуватися від того, що відбувається у країні. Час війни накладає відбиток на творчість».
Симфонія навмисне лишена без назви — це простір для слухацького осмислення. Вірші Тараса Демка добиралися до готової музики, що є нетрадиційною практикою, адже зазвичай літературний текст передує композиції.
Тембровий простір і форма
Чотиричастинна структура симфонії (Lento — Molto adagio — Allegretto — Adagio) побудована протилежно до класичної моделі. Повільні частини домінують, дозволяючи композиторові зосередитися на тембральних діалогах: малого кларнета й фагота, труби з сурдиною й контрабаса, жіночих вокалізів хору та застиглих оркестрових кластерів.
Хор часто є окремою барвою, співаючи безтекстово; орган — потужним, але матовим шаром, що додає простору та обертонового сяйва. Оркестровий склад — камерний: струнні, дві флейти, два кларнети, фагот, труба з сурдиною та кілька ударних.
Поетичний вимір
У симфонії звучать два вірші Тараса Демка — емоційно різні, але єдині у внутрішній напрузі та статиці.
Виконання: сопрано солістки (І частина)
Корінням застиглі у часі і в спазмах вкорінені
ми стоїмо нерухомі, удавши із себе високі рослини,
вслуханням пірнаємо в сині глибини.
А тіло застигле приносимо в полі
у жертву птахам, що пильнують уважно.
Партія солістки — ламана, з широкими інтервальними стрибками, контрастує з усім іншим музичним матеріалом. Між двома поетичними блоками — кілька станів звільнення й змін темпу, паузи й довгі тривалості, які нагадують думку Арво Пярта:
«Як можна заповнити тишу нотами, гідними цього мовчання?»
Як страшно торкатися тиші, не можна
Порушити кимось дбайливо так виткане,
Яке від найменшого шелесту зранене,
Як тиха вода у потоці гірському
Об камені гострі, – так тиша спросоння.
Зцілити її вже не вдасться нікому.
Не знаючи темряви, світла не бачу я
Очима не звиклими тішитись барвами.
Зусилля вслухатись до тиші є марними
Для вух, що не чули звичайного галасу.
Врадіє душа, віднайшовши утрачене,
Відчує єднання із тим, в що вслухалася.
[…]
І тиша, без галасу,
Дух перехоплює,
В чеканні на майстра,
В єднанні з віднайденим.
Виконання: жіночі голоси хору (III частина)
Текст наведено з редукцією, як у виконанні композитора.
Хор подає текст на межі між речитацією, декламацією та скандуванням. Оркестрова й хорова маса створює статичний сонорний фон, на якому проступає поетична інтонація.
Заключна частина — постлюдія для двох сопрано, струнних і органа: прозора, зосереджена, відкрита для внутрішнього післязвучання.
Виконавці:
Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії
Львівський муніципальний хор “Гомін”
Іван Остапович – дириґент
Солісти:
Галина Гончарова – сопрано
Валерія Березинець – сопрано
Світлана Позднишева – орган
Виконавці та задум
Симфонію № 2 виконали:
— оркестр Луганської обласної філармонії, що знайшов прихисток у Львівському органному залі від початку повномасштабного вторгнення;
— хор «Гомін», який із 2023 року входить до складу Органного залу;
— солістки Галина Гончарова, Валерія Березинець (сопрано) та Світлана Позднишева (орган).
За дириґентським пультом — сам автор, Іван Остапович. За його словами, такий склад не довелося вигадувати: він постає природно, адже всі виконавці є частиною щоденного музичного життя Органного залу.
Концепція та жанрова новизна
Симфонія з органом і літературним текстом — рідкісне явище в українській академічній музиці. Симфонія № 2 — глибоко особистий і філософський твір про вслухання, самозанурення та проживання внутрішнього досвіду.
«За півтора року з моменту премʼєри моєї Першої симфонії назбиралося багато музичного матеріалу, який потребував бути висловленим, — каже композитор. — Сучасний український митець не може абстрагуватися від того, що відбувається у країні. Час війни накладає відбиток на творчість».
Симфонія навмисне лишена без назви — це простір для слухацького осмислення. Вірші Тараса Демка добиралися до готової музики, що є нетрадиційною практикою, адже зазвичай літературний текст передує композиції.
Тембровий простір і форма
Чотиричастинна структура симфонії (Lento — Molto adagio — Allegretto — Adagio) побудована протилежно до класичної моделі. Повільні частини домінують, дозволяючи композиторові зосередитися на тембральних діалогах: малого кларнета й фагота, труби з сурдиною й контрабаса, жіночих вокалізів хору та застиглих оркестрових кластерів.
Хор часто є окремою барвою, співаючи безтекстово; орган — потужним, але матовим шаром, що додає простору та обертонового сяйва. Оркестровий склад — камерний: струнні, дві флейти, два кларнети, фагот, труба з сурдиною та кілька ударних.
Поетичний вимір
У симфонії звучать два вірші Тараса Демка — емоційно різні, але єдині у внутрішній напрузі та статиці.
Виконання: сопрано солістки (І частина)
Корінням застиглі у часі і в спазмах вкорінені
ми стоїмо нерухомі, удавши із себе високі рослини,
вслуханням пірнаємо в сині глибини.
А тіло застигле приносимо в полі
у жертву птахам, що пильнують уважно.
Партія солістки — ламана, з широкими інтервальними стрибками, контрастує з усім іншим музичним матеріалом. Між двома поетичними блоками — кілька станів звільнення й змін темпу, паузи й довгі тривалості, які нагадують думку Арво Пярта:
«Як можна заповнити тишу нотами, гідними цього мовчання?»
Як страшно торкатися тиші, не можна
Порушити кимось дбайливо так виткане,
Яке від найменшого шелесту зранене,
Як тиха вода у потоці гірському
Об камені гострі, – так тиша спросоння.
Зцілити її вже не вдасться нікому.
Не знаючи темряви, світла не бачу я
Очима не звиклими тішитись барвами.
Зусилля вслухатись до тиші є марними
Для вух, що не чули звичайного галасу.
Врадіє душа, віднайшовши утрачене,
Відчує єднання із тим, в що вслухалася.
[…]
І тиша, без галасу,
Дух перехоплює,
В чеканні на майстра,
В єднанні з віднайденим.
Виконання: жіночі голоси хору (III частина)
Текст наведено з редукцією, як у виконанні композитора.
Хор подає текст на межі між речитацією, декламацією та скандуванням. Оркестрова й хорова маса створює статичний сонорний фон, на якому проступає поетична інтонація.
Заключна частина — постлюдія для двох сопрано, струнних і органа: прозора, зосереджена, відкрита для внутрішнього післязвучання.
Виконавці:
Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії
Львівський муніципальний хор “Гомін”
Іван Остапович – дириґент
Солісти:
Галина Гончарова – сопрано
Валерія Березинець – сопрано
Світлана Позднишева – орган
При створенні тексту використано пресреліз Львівського органного залу та рецензію на концерт Роксоляни Гавалюк