“... The five-part violin sonata was written in the dodecaphonic technique, and the aleatoric rhythm of the work was recorded using spatial notation. The figurative world of the work is predominantly bright, sometimes energetically effective, in other chapters, it is lyrical and contemplative. The parts of both instruments are equivalent” – this is how the well-known Ukrainian composer and theorist Olexander Shchetynskyi describes his work in the annotation to the CD collection of the project “Nota Bene Chamber Group. Masterpieces of Ukrainian music of the 70-90s”.

Freedom and improvisation, laid down by the author and subtly conveyed by the performers, runs like a red thread through the entire cycle. At the same time, the perfectionist Shchetynskyi pays considerable attention to the form and composition as a whole, giving each part a special ideological and emotional coloring. Therefore, the first part can symbolize the birth of something new, its appearance from nowhere (and to be precise, from one sound). Then the texture is being evenly enriched, the dynamics intensify, and the violin part takes a temporarily dominant position. The second part is the lyrical midpoint of the work, a frank song, which, however, does not regulate the constancy and longevity of the poetic mood. Energy and expression are concentrated in the third and fifth movements of the sonata, while the fourth part is relatively quiet and contemplative, like an interlude. Sound by sound, the phonic matter of the Sonata for Violin and Piano takes on the features of an ornate lacy vytynanka.

A connoisseur of the works of the masters of the 20th century (from new Viennese, Messiaen, and Ligeti to Schnittke and Bibik), as well as the latest musical trends in academic music, Olexander Shchetynskyi synthesizes the achievements of his predecessors in his music in a peculiar way, avoiding imitation. Instead, he demonstrates his unique composing style as a manifestation of his bright talent.

“…П’ятичастинна Скрипкова соната написана у додекафонній техніці, а алеаторична ритміка твору зафіксована за допомогою просторової нотації. Образний світ твору – переважно світлий, часом енергійно-дієвий, в інших розділах – ліричний і споглядальний. Партії обох інструментів рівнозначні” — ось так описує свій твір відомий український композитор і теоретик Олександр Щетинський в анотації до СD-збірки проєкту “Камерний ансамбль Nota Bene Chamber Group. Шедеври української музики 70-90-х років”.

Свобода та імпровізаційність, закладена автором і тонко передана виконавцями, червоною ниткою проходить крізь увесь цикл. Разом з тим, перфекціоніст Щетинський значну увагу приділяє формі і композиції у цілому, надаючи кожній частині особливого ідейного та емоційного забарвлення. Відтак, перша частина символізує зародження нового, його появу з нізвідки (а якщо бути точним, з одного звуку - “ля”). Тоді поступово збагачується фактура, посилюється динаміка, тимчасово домінуючу позицію займає партія скрипки. Друга частина - ліричний центр твору, відверта пісня, яка, щоправда, не регламентує сталість і довготривалість поетичного настрою. Енергія та експресія сконцентровані у третій і п’ятій частині сонати, у той час, як четверта частина відносно тиха і споглядальна, неначе інтерлюдія. Звук за звуком фонічна матерія Сонати для скрипки і фортепіано набуває рис вигадливої мереживної витинанки.

Знавець творчості майстрів XX сторіччя (від нововіденців, Мессіана й Лігеті до Шнітке і Бібіка), а також найновіших музичних тенденцій в академічній музиці, Олександр Щетинський своєрідним чином синтезує у своїй музиці здобутки попередників, при цьому уникає наслідування. Натомість він демонструє власний цікавий композиторський почерк як вияв яскравого таланту.