Denys Sichynskyi. Biography
Denys Sichynskyi (b.1865, Kliuvyntsi – d.1909, Stanislaviv (now Ivano-Frankivsk)
Composer, conductor, musicologist, pedagogue, public figure.
Denys Sichynskyi was born on October 2, 1865 in the village of Kliuvyntsi, Ternopil Oblast. Orphaned as a child, Sichynskyi was able to graduate from the Ternopil Classical Gymnasium only in 1887. During this time, he wrote several chorales, art songs (romances) and piano miniatures. In 1888, he was a student of law and theology at Lviv University but soon left to pursue music studies at the conservatory of the Galician Music Society with pianist Władysław Wszelaczyński and private studies with Karol Mikuli, a student of Frédéric Chopin.
Composer, conductor, musicologist, pedagogue, public figure.
Denys Sichynskyi was born on October 2, 1865 in the village of Kliuvyntsi, Ternopil Oblast. Orphaned as a child, Sichynskyi was able to graduate from the Ternopil Classical Gymnasium only in 1887. During this time, he wrote several chorales, art songs (romances) and piano miniatures. In 1888, he was a student of law and theology at Lviv University but soon left to pursue music studies at the conservatory of the Galician Music Society with pianist Władysław Wszelaczyński and private studies with Karol Mikuli, a student of Frédéric Chopin.
By this time, Sichynskyi had decided to devote his life to music. The harsh realities of life as a musician and Sichynskyi’s tense and restless character resulted in an impoverished life and a constant search for income and employment.
Sichynskyi founded a male vocal quartet in Kolomyia, worked as a piano teacher, choir conductor in Berezhany, Stanislaviv, Peremyshl and as an orchestra conductor at an orphanage in Drohobych. He helped found Boyan societies in Lviv (1892) and in Kolomyia (1893). He collaborated in the collection and publication of Ukrainian folk songs (1894).
Sichynskyi founded a male vocal quartet in Kolomyia, worked as a piano teacher, choir conductor in Berezhany, Stanislaviv, Peremyshl and as an orchestra conductor at an orphanage in Drohobych. He helped found Boyan societies in Lviv (1892) and in Kolomyia (1893). He collaborated in the collection and publication of Ukrainian folk songs (1894).
From 1899, Sichynskyi lived in Stanislaviv where he founded the first music school (1902), organized the Musical Library (Muzychna Biblioteka) Publishing House and organized choirs in Carpathian villages. He was also active in establishing the Union of Song and Music Societies of Galicia (Halychyna) (1903). In 1908, he received a commission for the historical opera Roksolana, which he completed that same year. Exhausted by a destitute life and illness, he died in Stanislaviv on May 26, 1909.
A monument to Denys Sichynskyi, created by famous artist Mykhailo Zoriy, now stands in Memorial Square in Ivano-Frankivsk.
Sichynskyi’s creative heritage includes: historical opera Roksolana (1908, edited score by Myroslav Skoryk in 1993); Oh, don’t be surprised (words by Oleksandr Oles, for soprano, violin and piano); cantatas (words by Taras Shevchenko): Dnipro roars (1892), In captivity (1902), Gone are the days of youth (1907); choral works: It’s not yet time (words by Ivan Franko), Why, why, my land (lyrics by V. Lebedova); sacred works, Liturgy; Anthology of 152 Ukrainian folk and patriotic songs (1904); and the same anthology of songs for children’s voices (1904).
Sichinskyi’s artistic heritage is best represented by art songs (romances), in which he proved to be a real master of dramatic monologue, with a unique personal style: Ballad of Cossack Nechai, My Song, Tears of Hope, Indian Summer, Boredom depresses and My Despair.
A monument to Denys Sichynskyi, created by famous artist Mykhailo Zoriy, now stands in Memorial Square in Ivano-Frankivsk.
Sichynskyi’s creative heritage includes: historical opera Roksolana (1908, edited score by Myroslav Skoryk in 1993); Oh, don’t be surprised (words by Oleksandr Oles, for soprano, violin and piano); cantatas (words by Taras Shevchenko): Dnipro roars (1892), In captivity (1902), Gone are the days of youth (1907); choral works: It’s not yet time (words by Ivan Franko), Why, why, my land (lyrics by V. Lebedova); sacred works, Liturgy; Anthology of 152 Ukrainian folk and patriotic songs (1904); and the same anthology of songs for children’s voices (1904).
Sichinskyi’s artistic heritage is best represented by art songs (romances), in which he proved to be a real master of dramatic monologue, with a unique personal style: Ballad of Cossack Nechai, My Song, Tears of Hope, Indian Summer, Boredom depresses and My Despair.
The tragic fate of Denys Sichynskyi, who chose the difficult path of a professional musician, is symbolically reflected in the dramatic images of his heroes. This romantic status of the artist’s conflict with the environment emphasizes the composer’s spiritual uniqueness. His music implies a model of man’s eternal quest for the ideal.
Translated by Lydia Eliashevsky-Replansky and Christine Eliashevsky-Chraibi (Euromaidan Press)
Text created by Galician Music Society experts: Lyubov Kiyanovska, Teresa Mazepa, Natalia Syrotynska
Text created by Galician Music Society experts: Lyubov Kiyanovska, Teresa Mazepa, Natalia Syrotynska
Listen to music in the App
Слухати музику в додатку
Денис Січинський. Біографія
Денис Володимирович Січинський (1865, с. Клювинці - 1909, м. Станіславів, тепер Івано-Франківськ) - український композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, педагог.
Здобуваючи середню освіту в Тернопільській класичній гімназії, вже тоді написав кілька хорів, пісні для голосу з фортепіано та фортепіанні мініатюри. У 1888 році вступив на правничний та теологічний факультети Львівського університету, але остаточну професію здобув як музикант: навчався у консерваторії Галицького музичного товариства (ГМТ) по класу фортепіано у Владислава Вшелячинського, а далі у приватній школі Кароля Мікулі (учень Фридерика Шопена).
Здобуваючи середню освіту в Тернопільській класичній гімназії, вже тоді написав кілька хорів, пісні для голосу з фортепіано та фортепіанні мініатюри. У 1888 році вступив на правничний та теологічний факультети Львівського університету, але остаточну професію здобув як музикант: навчався у консерваторії Галицького музичного товариства (ГМТ) по класу фортепіано у Владислава Вшелячинського, а далі у приватній школі Кароля Мікулі (учень Фридерика Шопена).
Першим серед галичан став на шлях музиканта-професіонала, що вирішив «жити з музики». Відтак провадив активну діяльність: заснував чоловічий вокальний квартет (Коломия), працював учителем гри на фортепіано, диригентом хорів (Бережани, Станіславів, Перемишль), капельмейстером оркестру при сирітському притулку (Дроговиж). Брав активну участь у заснуванні музичного товариства «Боян» у Львові (1892) і в Коломиї (1893), у створенні комітету для збирання й публікації українських народних пісень (1894). Заснував у Станіславові першу музичну школу (1902), один з ініціаторів Союзу Співочих і Музичних Товариств Галичини (1903), організатор сільських хорів на Прикарпатті.
Передчасно помер в 1909 р. від сепсису (зараження крові).
До творчого спадку Д. Січинського входять різні жанри: опера «Роксоляна» (остаточну редакцію твору здійснив Мирослав Скорик у 1993 p.), вокально-інструментальний ансамбль «О, не дивуйсь» для сопрано, скрипки і фортепіано на слова О. Олеся, кантати (зокрема «Лічу в неволі», «Минули літа молодії» на слова Т. Шевченка, «Дніпро реве»), хорові композиції (серед них «Не пора», «Чом, чом, земле моя», «Непереглядною юрбою») духовна музика, зокрема, «Літургія», збірка обробок народних пісень, пісні для дітей, фортепіанні мініатюри.
Найсильніша сторінка мистецької спадшини Д. Січинського – солоспіви, в яких він виявився справжнім майстром драматичного монологу, створив неповторний індивідуальний почерк: «Дума про Нечая», «Пісне моя», «Як почуєш вночі», «Нудьга гнітить», «Бабине літо», «Із сліз моїх» та інші.
Трагічна доля Д. Січинського, що обрав тернистий шлях професійного музики, символічно відображена у втіленні драматичних образів ліричного героя. Цей романтичний статус конфлікту митця із середовищем підкреслює духовну винятковість композитора, чия творчість постала зразком вічного пошуку ідеалу.
Над текстом працювали експертки Галицького Музичного Товариства: Любов Кияновська, Тереса Мазепа, Наталія Сиротинська
Література:
Кияновська Л. Українська музична культура: навч. посібник. Львів, 2009. 356 с.
Павлишин С. Денис Січинський. Київ,, 1980. 48 с.
Карась Г. Д. Січинський та Івано-Франківськ (Станіслав) // Краєзнавчий збірник на пошану В. Гавриліва. Івано-Франківськ, 2003. С.133-135.
До творчого спадку Д. Січинського входять різні жанри: опера «Роксоляна» (остаточну редакцію твору здійснив Мирослав Скорик у 1993 p.), вокально-інструментальний ансамбль «О, не дивуйсь» для сопрано, скрипки і фортепіано на слова О. Олеся, кантати (зокрема «Лічу в неволі», «Минули літа молодії» на слова Т. Шевченка, «Дніпро реве»), хорові композиції (серед них «Не пора», «Чом, чом, земле моя», «Непереглядною юрбою») духовна музика, зокрема, «Літургія», збірка обробок народних пісень, пісні для дітей, фортепіанні мініатюри.
Найсильніша сторінка мистецької спадшини Д. Січинського – солоспіви, в яких він виявився справжнім майстром драматичного монологу, створив неповторний індивідуальний почерк: «Дума про Нечая», «Пісне моя», «Як почуєш вночі», «Нудьга гнітить», «Бабине літо», «Із сліз моїх» та інші.
Трагічна доля Д. Січинського, що обрав тернистий шлях професійного музики, символічно відображена у втіленні драматичних образів ліричного героя. Цей романтичний статус конфлікту митця із середовищем підкреслює духовну винятковість композитора, чия творчість постала зразком вічного пошуку ідеалу.
Над текстом працювали експертки Галицького Музичного Товариства: Любов Кияновська, Тереса Мазепа, Наталія Сиротинська
Література:
Кияновська Л. Українська музична культура: навч. посібник. Львів, 2009. 356 с.
Павлишин С. Денис Січинський. Київ,, 1980. 48 с.
Карась Г. Д. Січинський та Івано-Франківськ (Станіслав) // Краєзнавчий збірник на пошану В. Гавриліва. Івано-Франківськ, 2003. С.133-135.