In the eighth yearbook of the Lviv literary and political magazine Pravda  (1875), an article was published entitled “Some thoughts of the Czech. About Slavic music in general and about South Ruthenian music in particular”.

In the XIX century the words "Ruthenian" and "South Ruthenian" meant "Ukrainian".

This article, signed under the pseudonym "И.В.", dwells on the review of the Czech researcher of Ukrainian music, Maks Konopask, which was published in the Czech press. The author of Pravda translated Czech quotes about Ukrainian music. We, contemporaries, are amazed how enthusiastically and lovingly the Czech researcher writes about Ukrainian folk songs he collected in our lands, compares them with birdsong, and emphasizes the deep history of Ukrainian music, which has its roots in antiquity, preserving the authenticity of Slavic melody. Many quotes from the article still look very relevant today.

The text is written in phonetic spelling, according to which the spelling of the word corresponds to its literary pronunciation. This is one of the two types of spelling on which the modern Ukrainian language is based. Phonetic spelling was actively used in the XIX century.

"The truth is often mutilated, but still determined." That proverb can be applied to everything that is South Ruthenian. How many times have we read misconceptions, for example, about the South Ruthenian language; several times we heard our neighbors and our speakers disrespectful about the South Ruthenian language; several times we have even met such Ruthenians, who loved their native, and still speak as if the neighboring languages were more beautiful than ours; our hearts bled several times when we heard in the company of foolish, witty and blind Ruthenians, telling among the general laughter of listeners anecdotes of rude and vile or other nonsense in Kotlyarevskyi's footsteps in the holy language that it is
loud and truthful
As the word of the Lord.

The severe insult of these native but foolish people inflicted and spread like a bad worm on a snow lily. Indeed, the beauty and melodiousness of our language were determined even then, as it reflects the beauty of the lily from a bad worm poking in the sick disgusting body. Yes, it did happen so, and is happening between us still. The sad circumstances in which we are growing up overwhelm many people's sense of self-worth, and knowledge of their nationality and oppress them with severe fatigue, so that they themselves do not have time to notice the burdens with which they unknowingly fill up the national shrine.

Many writers and other men of glory working for other Slavic tribes have risen and come from the bosom of the South Ruthenian people - and will they be remembered as sons of southern Ruthenia? ... And what about those "zealous" patriots, that in everything related to the people, are comparing it with Old Slavonic or Russian, they see everything only as spoiled or incorrect! ...

However, "the truth is often mutilated, but still determined." The beauty of our language, as the language of the people living in the heart of the Slavic lands, as if in the heart of Slavic, rich language, melodious and bordering on all Slavic organically highly developed, though long recognized, in recent times if found the recognition among the men of deep science, later and later began to work out well in general, explaining itself as the pre-dawn darkness ... how could such a beautiful tongue be in neglect and desolation for a long time. No matter how the circumstances are established, we have a strong conviction that the time may soon be near when our southern Ruthenian will be the subject of vigilant studies among all Slavs. So far, however, we have met - with a few twists - quite an indifference among the Ruthenians to their relatives, and among the tribes adopted by us, namely those next to us, a lot of distrust and even hostility to everything that is called South Ruthenian. We were all the more impressed by the article by Mr. Maks Konopaska, published in the Nudebnich Listech (Letters on Music) in 1874, as well as the evaluation of that article in the Czech language Svĕtozor in VIII, 1874, which dwells upon the great achievements and objectively covers our folk music of South Ruthenia.

The small but vigorous Czech people have already given many scholars who deal with the whole of Slavonia and quickly research the important issues that were to arise in the future in the Slavic world. Mr. Konopaska writes on general Slavic music, recognizing the principle that in music only that which comes from the people must be used as a foundation on which to successfully build a masterpiece. As for the question of how to nurture Slavic music, he says that from the very beginning the Czechs should be directed toward the development of Slavic music. It is necessary, he says, to tirelessly collect all sorts of melodies of Slavic folk songs, and having material as rich as possible, to arrange the melodies, and then naturally the melody will emerge, on which the foundations of Slavic music should be laid. We collect new melodies that grow at our fingertips based on folk singing, we collect all that our fellow Slavs cherish in the fields of their folk music (hudby kmenové) with admiration, even when they are already doing this job, we will keep on collecting together. In that case, however, when individual Slavic tribes will have their own music in their mother tongue, then there can be no conversation about music common to all Slavs. The indomitability with which every Slav adheres to his "brothers" is a historical fact and sign. This whole abstract on the South Ruthenian music of the vast Slavic lands is very important, so we provide it in the literal translation.

"I think," says Mr. Konopaska, "that the oldest and in fact the only true Slavic music, is that music, which comes from ancient times even before the formation of the Great Moravian state, it was common to all Slavs that this music is to this day Ruthenian music (dosavádni hudba rusinská). Although I find here my unshakable conviction, I keep in the following terms to express about this thing at least as a guess, and I very much wish myself that what I give here as a guess, was left as a question to be solved by men, namely called painters, philologists, etc. I believe that my opinion will be confirmed by their sentences in the future.

My opinion is that everything Slavic, as it should have been in its originality, could be hidden only in the Ruthenian tribe (u kmene rusinskeho) without change until today - and that every Slav has to travel to the Ruthenian people if he wants from his own appearance and hearing acquire, awareness of those who were his ancestors, how they lived, how they thought and felt, how they spoke and sang, how they ate and dressed, what was their home, what customs and traditions they had. All this can be studied at the same source only among the Ruthenian people, with the same result everywhere, as well as in the houses most remote on the slopes of the Carpathians, as in every Ruthenian affair from Syan to the Dniester, Don, and Dnieper; as in the lowlands of Podolsk, so in the Hirnyaks, Hutsuls, and all the Cossacks - everywhere to notice the same thing. If there are some differences, then there it is only for a local reason. In the basics, there is everything Ruthenian, both in Podil and in Volyn, and in Ukraine and in the Cossacks down to the hair. Much of that Slavic language has the same music everywhere, and that one is basically a single folk song. It is the greatest surprise when we consider that the Ruthenian considers the homeland where he was born, that the right Ruthenian of the lower strata of the people knows nothing but his homeland from the rest of the world, and that the highest happiness here on earth he sees in the fact that fate will allow him to never leave his homeland until death.

There are tens of millions of people, and a very similar song unites them - and they do not even know about themselves. Who taught all those people that one song, that common song, and at what time?

If there is anything in the world that would dazzle the human mind, I believe there should be such questions. Ruthenian can't read, can't write; What he so aptly hears in the inn about the connections of his neighborhood, both about the past and the present becomes his universal base. His only school is the church. What he hears here, the priest who preaches on Sundays and holidays; therefore he also accepts it with one ear to release it with the other; and before that, there is always the same time every year without change. Apart from the priest, Ruthenian has no other teacher. What the "courtiers" say and act where the Polish gentleman sits, the Ruthenian considers to be too Polish, cunning, and insincere and therefore does not believe it. Rusyn prefers to avoid every other man in a coat of arms when he enters his homeland. He knows very well that it is usually none other than some galapaz (parasite) kancelafsky holič (parasite), which aims at his pocket or finally looking for "bloody tribute" from the mere people.

Ruthenian (peasant) lives about himself and does not change anything in his life, nothing, although sometimes he encounters people of a different state, and different customs. Everything that the Ruthenians act and do belongs to the field of peace and tranquility in which the tribes among the gigantic Slavic state are living. Everywhere on the borders of the vast Slavic lands, a fierce struggle was raging; the properties of the Slavs were subject to many changes, but the Slavs themselves changed in many ways. This change was manifested due to the diversity of foreign nations with which the Slavs had to face, differently, here in one way or another, so that now the Slavs from the southern border with the Slavs from the northern border are difficult to understand, and border Slavs who live much in the east differ from the Western Slavs.

However, in the very center of a great state, where they struggle with other sources that did not reach or affect those animals, there was no attack, everything was hidden in its original form, and nothing has changed here. All the bloody battles that arose and boiled over in the middle of the Slavic state border by the Slavic tribes themselves seem to be quarrels in comparison with the eternal Slavs in the south, in the north, in the east, and in the west. the passage of time did not change Rusyn in any way - he remained a Slav, a Slav in every way, on the other hand, because he was subject to the Poles on the one hand, and the Muscovite (Rus) who defeated him on the other.

He was never touched by other people's sources, and since the Rusyn did not change directly from his own inclination, he has remained to this day what he was originally a Slav. Of course, I am talking only about the Ruthenian rural people, among whom I researched folk songs. The Ruthenian nobility moved on one side to the camp of Lyadsky, and on the other side again became Muscovite (poruštila), which was the reason that so many things had to give way once to the Polish crowd, then again to the influence of Moscow. Only the Ruthenian song was always used in all circumstances full of freedom, and about that, it hid until that moment in its original freshness.

That strange hiding of a single song was only possible in the heart of the Slavic state. If only one part of the Middle Slavs had changed their song, and if this change had succeeded with one tone of the same song, it could be useful only in turbulent times of strife raised by the Slavic tribes, and the Ruthenian folk song would appear today in at least two cases. But Rusyns sing to this day in all places only that one unanimous song.

From this, it follows that this song, which endured all sorts of adventures among the Ruthenian people, must have begun in the oldest, ancient Slavdom. The ruthenian song is the foundation of Slovene-Hungarian folk music, South Slavic folk music, and the Moscow music. It contains tonal pieces common to all Hungarian, Serbian, and Moscow folk songs, and who could be wrong that these firsts of Slavic folk singing were once the property of both Czechs and Poles? That throughout a whole millennium may have interfered with the Slavic character in music also dur, it does us no harm. Czechs and Poles hardened under the weight of difficult destiny so that our mild temperament changed to major. The ruthenian song remained the opposite in its Slavic originality, that is, remained thoroughly moll. Both tonal families are beginning to change in the Yugoslavs and the Ruthenian.

There was a time when I while studying Slavic folk songs, like everyone else, paid attention mainly to their huge quantity and variety, and it so happened that I sacrificed for two years (1859 - 60) a collection of Ruthenian songs. Every Rusyn individually also knows the main and universal folk songs, which never change from the neighborhood where he was born. One sings like that, the other differently, and in each place, you learn differently. I managed to collect all those songs, like Slavic folk songs. One evening, however, when I heard the song of a working potter and noticed them in my notes, it became clear to me at once. I dropped notes and a pencil, and out of captivity the question came to my mind: "How does a bird sing to itself?" He sings such richly different songs; However, he consists only of a few specific works that nature has put in his throat. He would start from the pieces A, to which adds fragments from D; from there he will go to figure B to finish with the piece C. That is, his whole richness, he also has only those four works mentioned. At the moment he starts a new song, he will not begin again with A, but he will move further with B, then repeat figure C several times, and end with work D, etc. Let us assume that the nightingale possessed 19 certain figures of his singing; let us note how great a variety of combinations we have already managed since the first 19 ones; It nevertheless grows directly into wealth, you will not be wiped out when we add to those first-timers still peculiar moments of complexity, such satisfying stretches or reductions of the original works of a nightingale singing. Mathematics gives us the honor of various compositions in which the charming songs of that evening singer are, comprehensible, but we are amazed at the greatness of the honor, for which we find no measure. Indeed, like a nightingale, a Rusyn composes his song. All works of Ruthenian folk singing are concentrated in his Kolomyika, which is the main and only Ruthenian song, to which all circumstances point as the oldest Slavic song, which in the whole center of Slavic lands today as in ancient times is sung around many miles. All Ruthenian music is based on Kolomyika, and if not all of my previous arguments are wrong, then the only Kolomyika can be considered the first and cornerstone of Slavic music. This primitive Slavic music is a kind of moll. Every Slav probably hears, as I do, that in the Slavic character (v po vaze slovanské) it had to be determined, but it is very good that the Czechs and Lyakhs developed - we can safely say: the consequence of history - this kind of major. Nowadays, each of our musicians, who intends to work for the sake of Slavic music, sees where and from whom both of these musical characters study. And the big difference between those moll, which is used in western Europe, and our Slavic moll. It is used there either for modulation, or for the smooth transition of a long-lasting dur, or to cause an effect. Our moll is however deeply sensual and evenly permeable. It manifests itself there only for the reasons almost introduced, but in our country, it is a fading of natural, inner feeling. - This is how a Slav sings to himself in a way that we notice in singers winged in nature. The likeness of his song rests on the foundations that the Creator has invested in the nature of bird singing. To do this, we really do not predict the idea of being too bold and transcendent, when we say that the Slav sang to himself even when, apart from the bird, there was no singing teacher in the whole world. And thus everything that has been said and is being said about the influence that Christianity should have had when it was introduced into the Slavic lands on the right-wing folk-Slavic singing is turned out. ”

In the tenth and last chapters of his article, Mr. Konopaska presents in notes a definite Slavic circle (Ruthenian kolomyyka), first in the works of the most unified, primitive, then with some decorations and variations, as manifested among the Ruthenian people. The whole article, written mainly and with admiration for the subject, testifies eloquently about the author. His bold and truthful utterance made us very happy, but as we are pleased that the Czech brother collects our Ruthenian melodies, appreciates them and admires them, so again on the other hand we were sad for some reason why we ourselves, living among our people, who hid so many precious Slavic relics, did not properly collect our countless, wonderful melodies. I know from experience that almost every village has its own variations of folk songs. So go to work, Rusyns who know music! Let's collect melodies as much as possible from each village and publish them at least in small collections as materials for the foundations of Slavic music, for the glorification of the Ruthenian name and Slavic region. And then God will give us, the majestic idea raised by our fellow Czechs will come true, Slavic music will appear. And music, as Mr. Konopasek says, is nothing but language, the language of the senses, because the thing of language is the language of the mind. Through music, we convey to the listener's soul what we hear, and through things, we convey what we think. So when fate divided and scattered the Slavs in such a way that it is said in different languages that single brunches nurtured their separate literatures and the children of one mother once had difficulty communicating with - even if they unite in music, they have a common-sense language!

„Правда часто нівечить ся, а все таки визначить ся.“ Тую пословицю мож примінити именно до всего, що южноруске. Кілько разів лучилось нам читати хибні толки на примip щодо южноруского язика; кілько разів чули-сьмо и сусідів и своіх виражаючих «ся з неуваженем о язиці южнорускім, сій короні язиків славяньских; кілько разів доводилось нам навіть у таких Русинів, котрі люблять своє питоменне, рідне, стрічати мнінє, мов сусідні язики красші нашого; кілько разів крівавилось нам серце, коли чули-сьмо в товаристві безтолкових, недотепних и незрячих Руснячків, росказуючих серед загального сміху слухателів анекдоти грубі и мерзкі або инші небилиці ступневаною манерою Котляревского в тій святій мові, що
голосна та правдива
Як Господа слово.
Важка наруга, котру заподіювали отті нерозумні людці ріднему слову, пересувалась мов черв поганий по сніжній лилиі. И дійсно краса и милозвучність нашого язика и тогді визначувалась, так як відбиває краса лилиі від поганого червака соваючого по цвіту гидке тілище. Так, справді так діялось и дієсь межи нами. Сумні обставини, серед котрих зростаєм, у многих затирають почуствованє власноі гідности, спізнанє своєi народности и важкою уморою давлять так, що и самі не вспіють помітити тих грузів, якими несвідучо засипують народню святиню.

Богато взійшло и восходить из лона южноруского народа одличних писателів и инших славних мужів працюючих для других племен славяньских — а згадають-же хоч про них яко про синів южноi Руси?... А що вже и казати про тих „ревних" патріотів, що то у всім народнім, у людовій річи, рівняючи іі з старославянщиною або российщиною, бачуть все лише споpченє и „исковeркaнє“!...

Однакож „правда часто нівечить ся, а все таки визначить ся“. Краса нашого язика, яко язика народа мешкаючого в самім осередку земель славяньских, мовби в серци Славянщини, язика пребогатого, милозвучного и помежи всіми славяньскими орґанічно найвисше розвитого, хоть и довго запізнавана, в новійших часах найшла прецінь узнанє учених філололґів славяньских, а гадка, яку прорекли мужі глубокоі науки, згодом-перегодом почала ділати на загал, на вкорінені пересуди, розьяснюючи мов передсвіт темную мраку... А так, відай, єще и в наше віконце заблисне колись сонце, відай лучша дoля ожидає наш язик, а грядущі віки дивоватимуть ся, як міг язик такий красний пак довго бути в занедбаню и запустіню. Як би и упостачувались обставини, в нас увіренє кріпке, що недалекий може вже час, коли наша Русь южна буде предметом пильних студий у всіх Славян. Доселі однакож стрічали-сьмо — з немногими висмками — досить байдужести у Русинів до свого ріднёго, а у племен нам посвоячених, именно у сусідуючих з нами, богато недовіря ба навіть ворогуваня до всего, що зве ся южноруским. Тим приятнiйше вражiне зробила на нас статя п. Макса Кононаска, поміщена в „Нudebnich Listech" (Листах про музику) за р. 1874, а також и оцінка тоi статьі поміщена в ческім письмі „Svĕtozor“ р. VIII. 1874, де висказуєсь великоі досяглости правда и подає объєктивно осуд нашоі народнёі южнорускоі музики.

Нечисленний але бодрий народ ческий видав вже богато учених, занимаючих ся всею Славянщиною а бистроумно проглядаючих важні питаня, які мали в будущині виникнути в світі славяньскім. П. Конопасок править про общу музику славяньску, визнаваючи тиі принципи, що з музичного лише тоє, що з народа походить, мусить бути ужитим за підвалини, на котрих з успіхом мож збудовати відомство народне. Що до питаня, як належить плекати музику славяньску, голосить, що вже в самім початку треба Чехам прямовати к розвитю музики славяньcкoі. Треба, каже, збирати невтомно всякі мелодиі народних пісень славяньских, а маючи материял о скілько мож найбогатший, мелодиі упорядковати, а тогді природно вивинесь мелодия, на котрій слідує класти закладини гудьби славяньскоі. Збираємо протоє, що нам під рукою виростає на основі співу народнéго, нові мелодиі, збираємо про тоє, що наші побратимці Славяне з залюбованєм плекають на поли своєi племінноі музики (hudby kmenové), ба и тогді, коли вони вже й упорають ся з своєю працею, ми заєдно збиратимемо. В тім разі однакож, коли поодинокі племена славяньскі матимуть після матернеі свосі мови також власну музику свою, тогді вже и бесіди не може бути о музиці всім Славянам общій. Неуступність, з якою кождий Славянин супротив „братям" придержуєсь свого, єсть историчне знамя. — Дальше звертаєсь шановний автор до питаня, де шукати прaвoі музики славяньскоі, и виводить и ви казує як на долони, що славяньска музика в цілій своїй чистоті й правоті задержалась у племени южноруского, поселеного в осередині огромих земель славяньских, куди чужоземні, неславяньскі впливи не могли мати приступу. Цілий уступ трактуючий о музиці южнорускій вельми важний для всіх Славян в загалі, а для нас Русинів в особливости, Тому то и подаємо єго майже в дословнім переводі.

„Гадаю,” говорить п. Конопасок, „що найстарша а власне єдино права славяньска музика, именно тота музика, котра від прадавна с. є. вже перед утворенєм держави велико-моравскоі обща була всім Славянам, що тота музика єсть доceгоднішня музика руска (dosavádni hudba rusinská). Хоть и виявляю тут свій незрушний пересвід, заховую собі в слідуючих строках висказати о тій річи по крайній мірі яко о до гадці, а вельми жичу собі, щоби те, щó тут подам яко догадку, лишено було яко питанє до розвязаня мужам званим, именно дієписцям, філолоґам, и др. На певне покладаю, що моє мнінє іх вироки в будучности потвердять.

Думка в мене така, що все славяньске, яким воно мусіло бути в своій первітности, могло заховатись лише в щепі рускім (u kmene rusinskeho) без переміни аж до сегодня — и що кождому Славянину путeвати к людови рускому, сли хоче з власного вида и слуху набути, свідомости о тім, хто були єго прапредкове, як жили, як думали и чуствовали, як говорили и співали, як живились и одягались, який був іх побит домашний, які мали звичаі и обичаі. Все те можна яко у самого жерела студиёвати лише еще між людом руским, з вислідком всюди однаким, так само в оселях найбільше віддалених по склонах Карпатских, як в кождім пробутку рускім від Сяну аж по Дністер, Дін и Дніпро; як в низинах подільских так у Гірняків, Гуцулів, так у всіх Козаків — всюди помітити те саме. Суть де які одміни, то має се причину лише місцеву. В засновах єсть собі все руске, як в Подолі и в Волині, так в Украіні и в Козаччині аж на волос. Велика тая часть Славяньства має скрізь тую самую музику, а тая єсть в заснові ино сама одна піснь народна. Се дуже запопадним показом, котрий мусить взбудити найбільший подив, коли зважимо, що Русин уважає за вітчину місце, де зродив ся, що правий Русин з низшoі верстви люду не знає окрім тоі своєі батьківщини з прочого великого світу нічого, и що самий верх щастя тут на земли бачить в тім, коли доля зволить єму батьківщини ніколи аж до смерти не опускати.

Люд кільканайцять-міліонний, межи котрим розлягаєсь лише один єдиний спів — ані о собі не знає. Хто вчив весь той люд тоі єдиноі, тоі общоі пісни та в котрій добі?

Сли є що на світі, що би людский розум оторопило, вірю, щоби то мусіли бути подібні питаня. Русин не вміє читати, не вміє писати; щó так принагодно вчує в корчмі о злучаях своєi околиці, як о бувальщині так о теперішности, тоє стає єму дієписю всемирною. Єго єдиною школою єсть церков. Що тут чує священика відправляючого в неділі и свята, за тоє платить; тому також приймає тоє одним ухом, щоби другим випустити; а до того єсть се рік-річно ціліський час без переміни завсігди те саме. Окрім священика не має Русин иншого вчителя. Що „там єдворі” говорять и діють, де польский пан сидить, те все уважає Русин за надто польске, схитріле, нещире и всему тому не вірить. Кождого иншого чоловіка в сурдуті, коли зайде такий до єго батьківщини, Русин найрадше оминає. Знає він добре, що то не буває звичайно ніхто другий, як якийсь галапас (паразит) канцелярский (kancelafsky holič), котрий цілить на єго кешеню або доконечне шукає в люді „кервавoі даниня".

Русин (селянин) живе про себе и не змінює власновільно в своій жизни, в своім побуті нічого, хоть часом и стикаєсь з людьми иншого стану, инших звичаів. Все, що Русин діє и виконує, належить до обруба покою и миру, в якім могли пробувати племена, що жили серед великаньскоі держави славяньскоі. Всюди на границях огромих земель славяньских кипіла завзята борба; властивости Славян підлягли многим змінам, ба Славяне самі змінились в многiм. Тая то зміна проявилась задля розмаітости чужих народів, з котрими прийшлось Славянщині стикатись, розлично, тут способом таким, инде инаким, так що нині Славяне від границі южноі з Славянами від границі сівернoі лише з трудностю порозумівають ся, а також пограничні Славяне на всході живучі значно ріжнять ся від Славян західних.

Однакож в самім осереді великоі держави, куди борба з чужими живлами (стихиями) не досягала ані вплив тих живел не мав приступу, тут заховалось все в своій первоті, тут нічо не змінилось. Усі ті керваві бoі, що посеред держави славяньскоі межи самими славяньскими племенами возникли и вскипіли, видають ся яко усобиці в зрівнаню з вічними за колотами и которами пограничиих Славян з чужими живлами на юзі, на сівері, на всході и заході, лише яко мир, а плин часу не змінив Русина ні в чім — він остав Славянином, Славянином з кождого згляду, навне рек тому, що підляг з одного боку Полякам, з другого боку пак, що переміг єго Москаль (Rus).

Чужі живла єго не дотикались ніколи, а понеже з власного наклону Русин прямо не мінить ся, то и остав до днеська таким, яким був первітно — Славянином. Розуміє ся, що говорю лишень о рускім люді сільскім, серед котрого и глядати пісни народноі. Руска шляхта перейшла на однім боці до табору лядского, на другім боці пак змосковщилась (poruštila), що и було причиною, що так многа річ без дяки уступити мусіла раз натовпу польскому, то знов впливови московскому. Лише пісня руска уживала завсe у всіх обставинах повноi свободи, а про те заховалась аж по тую хвилю в первітній свіжести.

Те дивне захованє єдиноі пісни було лише можливе в самім осередку славяньскоі держави. Коли-б лише одна часть середного Славяньства була припустила зміни своєi пiсни, а коли-б тая зміна була удалась ино з одним тоном тоі-ж пісни, то би могло се пригодитись лише в неспокійний час усобиць піднятих межи племенами славяньскими, а руска народна піснь обьявляла би ся нині по крайній мірі в двох одмінах. Але Русини співають аж до сегодня на всіх місцях лишень ту одну одностайну піснь.

З того виходить на яв, що тая піснь, котра перетрівала всякі пригоди в народі рускім, начало своє мати мусить в найстаршім, в правікім Славяньстві. Руска піснь творить закладини народноі гудьби словіньско-угорскoі, народнёі гудьби юго-славяньскоі, ба и гудьби московскоі. Вона обіймає в собі тонові твори, спільні всім народним пісням угорским, сербским и московским, а хто би міг о тім похибовати, що тиі первиці славяньского народного співу були колись майном и Чехів и Ляхів? Що в плині часу цілого може тисячелітя вмішалось до славяньскоі вдачі в музиці також dur, те нам ніяк на шкоду. Ми Чехове и Ляхове утужніли під тяготою важкоі судьби так, що мягка наша вдача переміниласьв dur. Руска піснь остала напротив тому в своій славяньскій первітности, то єсть остала наскрізь moll. У Югославян вже и у Россиян починають нестало мінитись оба тонові роди.

Був час, коли я при студиёваню славяньских пісень народних, рівно як кождий инший, звернув головно увагу к множеству и розличности іх, а так сталось, що жертвовав цілі два роки (1859 — 60) збирaню пісень руских. Кождий Русин з-окрема знає теж крімовоі головноі а всеобщоі народнёі пісни, котра ніколи не зміняє ся, про власну потребу єще також піснь свою домашну, т. є. околиці, де родив ся. Один і співає так, другий инак, а на кождім місци учуєш іі инакше. Я був досить неповоротним, щоб успів узбирати всі тоті пісни, яко славяньскі народні співи. Одного вечера однакож, коли наслухав ся співанок працюючого гончаря и в нотах собі іх помітив, розьяснилось мені в умі нараз. Записки и оловце випали ми з рук, а по-неволи прийшло мені на язик питанє: „Як собі співає пташок?“ Співає він такой богато ріжних пісенёк; тиі однакож складує лише з кількох певних творів, котрі єму природа вклала до горлочка. Він пічне н. пр. твором А, к котрому приспіває твір D; з того перейде к фіґурці В, щоби закінчити твором С. То єсть ціле єго спiвне богацтво, має теж лише ті згадані чотири твори. По хвильці пічне пісеньку нову, т. є. він не зачне опять твором А, але втне гнеть В, повторює відтак кількакрати фіґуру С, а кінчає твором D и т. д. Даймо на те, щоби н. пр. соловій володів 19 визначеними фіґурами свого співу; зъyвaжмо, як велика розмаітость спiвних комбінаций вже з тих то 19 первиць удає ся нам; тая однакож росте прямо в богатство невичерете, коли придаєм к тим то первицям єще властиві моменти сложности, такі довольні протягуваня або скороченя первітних творів соловійного співу. Математика удіє нам так почот розмаітих зложеній, якими чаровні пісни того то вечірного співачка являють ся, піймивим, але зъумляємось перед превеликостю того почоту, на котрий не находимо и ніякого мірила. А дійсне, як соловій складає Русин піснь свою. Усякі твори руского народного співу осередуються в єго коломийці, єсть вона головна а єдина піснь руска, на котру всі знамена и всі обставини вказують яко на найстаршу піснь славяньску, котра на цілій осереди славяньских обшарів днесь як и за прадавна співаєсь одностійно устами многих міліонів Славян. Вся руска музика опирає ся на коломийці, а коли не суть всі моі попередні аргументациі хибні, то може єдина коломийка уважаною бути за первий и угольний камінь в славяньскій музиці. Тота первітна славяньска музика є наскрізь рода moll-oвoгo. Кождий Славянин запевно чує як я, що в характері славяньскім (v pо vaze slovanské) тоє мусіло визначитись, а проте єсть дуже добре, що у Чехів и Ляхів розвинув ся — можемо сміло речи: наслідком историі — такий род dur-овий. Нині же кождий з наших музиків, котрий працювати знаміряє для гудьби славяньскоi, нaй бачить, де и в кого єму студиёвати оба тоті характери музичні. А велика ріжниця межи оним moll, котрого уживають на заході Европи, а нашим славяньским moll. Там уживають єго то задля модуляциі, то задля лагідного переходу довго тріваючого dur, або в ціли викликаня ефекту. Наше moll однакож є глубоко чуствове а рівномірно проймаве. Там проявляє ся лише з причин майже введених, у нас же є вицвітом природного, внутренного чуства. — Так Славянин співає собі способом, який примічаємо у півців окрилених в природі т. є. подоби єго пісни почивають на тих закладинах, які Творець вложив у вдачу співу пташиного. Для того то дійсне не прорекаємо гадки надто смілоі и пересадноі, коли скажемо, що Славянин собі співав вже тогді, коли крім пташини в цілім світі жадного єще не було учителя співу. А тим и вивернено прямо все, щó ино говорили и говорять о впливі, який мало мати християньство при введеню у славяньскій земли на правий спів народно-славяньский.“

В десятім и посліднім розділі своєi статі подає п. Конопасок в нотах визначене славяньске коло (руску коломийку), найперше в творах найбільше поєдинчих, первітних, потому з декотрими оздобами и варияциями, як се проявляє ся межи людом руским. Статя ціла, написана основно и з залюбованєм до предмету, свідчить вимовно о авторі. Виреченє єго сміле а правдиве вельми нас урадовало, але як нам и приятно, що брат-Чех шильно збирає наші рускі мелодиі, цінить іх и любує ся ними, так знов з другого боку сумно нам становилось, чому то ми самі, живучи посеред нашого люду, переховавшого так богато дорогоцінних пер виць славяньских, не взялись як слід до збираня наших безчисленних, пречудових мелодий. Знаю з досвіду, що кожде майже село має властиві варияциі пісни народноі. Тож до праці кождий Русин, що знаєсь на музиці! Збираймо мелодиі о скілько мож з кождого села и видаваймо іх хотьби и невеличкими збірниками яко материяли до закладин музики славяньскоі, для прослави руского имени и Славяньщини. А дасть Біг, удійстнить ся велична гадка піднесена нашими побратимцями Чехами, постане музика славяньска. А музика, як каже п. Конопасек, то нічо иншого, лише мова, мова чуства, так як річ язикова мовою єсть розуму. Музикою переносимо до душі слухателя тоє, що чуємо, а річю тоє, що мислимо. Тож коли судьба розділила и розпорошила Славян так, що говорять ріжними говорами, що поодинокі щепи виплекали окремі літератури а діти одноі колись матери язиково тепер лиш з трудностю порозумівають ся — най хоть в музиці зъєдиняться, най вспільну мають мову чуства!

И.В.