Sydir Vorobkevych (b.1836, Chernivtsi –  d.1903, Chernivtsi)
His pseudonyms: Danylo Mlaka, Morozenko, Semen Khrin.
Ukrainian composer, choral conductor, pedagogue, multilingual writer (Ukrainian, German, Romanian), poet, journal editor, theologian, artist, community activist, Orthodox priest.
One of the leaders of the national and cultural revival in Bukovyna.

During his studies, he developed a deep interest in folklore, recording Ukrainian and Romanian melodies, composing romance tunes and songs, writing poetry and continuously advancing his own music education. Ordained after completing his studies at the seminary in 1861, he served as a parish priest in the neighboring villages of Bukovyna. He continued to research and collect Ukrainian musical folklore and history. In 1867, Vorobkevych left the priesthood, returning to Chernivtsi to work as a choir conductor and voice teacher at the Institute for cantors/parochial schoolteachers, the lyceum and seminary. In 1868, he studied at the Vienna Conservatory under musicologist Franz Krenn. Upon graduation, he received a diploma with standing as a choir conductor and voice teacher. He returned to Chernivtsi in 1875 to an appointment as theology professor at the Faculty of Theology, University of Chernivtsi.

He composed, wrote and published prose, poetry (most famous, Native Language) and dramaturgical plays. He devoted much time and energy to music pedagogy – publishing songs and textbooks on solfeggio, music theory and harmony for teachers and students, particularly noteworthy: Collection of songs for primary and secondary schools; Songbook for public schools. His students were: Austrian composer and musicologist of Ukrainian origin Yevsefiy Mandychevskyi, Romanian composer Ciprian Porumbescu, Ukrainian composer Porphyriy Bazhanskyi. Sydir Vorobkevych died on September 19, 1903.
His musical legacy is extensive and diverse. His compositions number over 600 secular and sacred works in various genres: instrumental, vocal (In the Prut valley; Play for me, old gypsy), choral (to the words of Taras Shevchenko, The Days are passing; The Fires are burning.) Popular works include musical plays and operettas – The Golden Pug Dog (1879); The Bride from Bosnia (1880) and 26 Singspiele.

Translated by Lydia Eliashevsky-Replansky and Christine Eliashevsky-Chraibi (Euromaidan Press)
Text created by Galician Music Society experts: Lyubov Kiyanovska, Teresa Mazepa, Natalia Syrotynska

Сидір (Ісидор, Ізидор) Іванович Воробкевич (1836, м. Чернівці - 1903, там же. Літ. псевдоніми: Данило Млака, Морозенко, Семен Хрін та ін.) - український композитор, хоровий диригент, педагог, письменник (писав українською, німецькою та румунською), поет, редактор часописів, богослов, художник, громадський діяч, православний священик. Один з будителів національної свідомості українців Буковини.

Походив зі священицької родини. Початкову освіту здобув у 4-х класній школі у Кіцмані, продовжив навчання в гімназії (1849 – 1856) і духовній семінарії (1857 – 1861 (1860?)) у Чернівцях.

ВВ період навчання почав цікавитись народною творчістю, записував українські та румунські мелодії, компонував романси, пісні на власні тексти, які сам виконував. Тоді ж почав писати власні поезії. Займався музичною самоосвітою. Після прийняття у 1861 році сану священика, працював у буковинських селах, паралельно займався дослідженням українського музичного фольклору і побуту місцевого населення. В 1867 році С. Воробкевич повернувся до Чернівців, де працював вчителем музики і співу, провадив хор у Дяківській школі, гімназії, духовній семінарії. Від 1875 р. викладав на богословському факультеті Чернівецького університету. В 1868 р. для удосконалення рівня своєї музичної освіти навчався у Віденській консерваторії у Франца Кренна. Після вдалого іспиту отримав диплом викладача співу та регента хору.

Після повернення в Чернівці дуже активно творив: компонував, друкував поезії (серед них і знаменитий вірш «Рідна мова»: «Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, Той у грудях не серденько, але камінь має»), прозу, писав драматичні твори. Багато сил віддавав музичній педагогіці – публікував пісенники та підручники з сольфеджіо, теорії музики і гармонії для школи, зокрема «Збірник пісень для шкіл народних, нижчих класів гімназійних і реальних», «Співаник для шкіл народних», присвячувався редакторській, музично-просвітницькій діяльності – керував хорами, належав до засновників товариства «Руська бесіда», став головою Руського літературного-драматичного товариства в Чернівцях. Його учнями були: австрійський композитор і музикознавець українського походження Євсевій Мандичевський, румунський композитор Чезаре Порумбеску, український композитор Порфирій Бажанський. Сидір Воробкевич помер 1903 року.

Його музична спадщина об’ємна й різноманітна. Він є автор понад 600 різножанрових світських та релігійних творів: інструментальних, вокальних («Над Прутом у лузі», «Заграй ми, цигане старий»), хорових (зокрема на слова Т. Шевченка «Минають дні», «Огні горять»), музично-сценічних оперет-«співоігр» («Золотий мопс»).

Над текстом працювали експертки Галицького Музичного Товариства: Любов Кияновська, Тереса Мазепа, Наталія Сиротинська

Література:
Білинська М. Л. Сидір Воробкевич. Творчі портрети  українських  композиторів. Київ, 1982. 46 с.
Мисько-Пасічник Р.  І.  Воробкевич  //  Музичне мистецтво  України  у  ХІХ  столітті:  навч.  посібник у 2 кн. Тернопіль, 2002. Ч. 2. Кн. 1. С. 69–77.