What is the Ukrainian city of Zhytomyr famous for? First and foremost for its people, and last but not least for socks and beer. One of such prominent people is Borys Lyatoshynskyi, a composer, conductor, and teacher. He is called the founder of Ukrainian musical modernism of the 20th century. Why so? Let's try to figure it out.
He studied under the composer Reingold Glier in Kyiv and took all the best from his teacher, who encouraged him to write the First Symphony, which he later conducted. After such large-scale success, Lyatoshynskyi gradually grew closer to the Western cultural context. He did it in the literal sense of the word: tuning his radio to Munich and Warsaw, he tried to listen to concerts of contemporary modernist music, and thus started creating his unique style.
Lyatoshynskyi lived a life of constant struggle with the "regime". The Soviet regime of course. He constantly worked on the development of Ukrainian music. Ironically, Borys was often a laureate of various communist awards, wrote works commissioned by the authorities, and headed the Union of Composers of Ukraine. However, he did not belong to the list of "obedient party composers" who never dared to contradict the authorities. The last part of the Third Symphony, written under the horrible impressions of the Second World War, had to be rewritten because its sentiments contradicted the propaganda of the authorities, therefore it was called "junk" and strongly criticized.
Already in his old age, Lyatoshynskyi began to teach at the Kyiv Conservatory. His students became known as the "Kyiv Avangard" group. Raising a new generation of musicians, Borys wanted to pass on all his possessions to them and preserve Ukrainian classics, when the administration of the conservatory was devoted to the ideals of socialist realism.
Today, there are discussions about renaming the National Music Academy of Ukraine (which is currently named after Tchaikovsky) and giving it the name of Borys Lyatoshynskyi, where he worked and raised a new wave of Ukrainian classics. We believe this is important for the recognition of Lyatoshynskyi's genius and the return of his name to the broad musical field of Ukraine.
Text by Maksym Lunin.
Translation by Taras Demko
Portrait by Hlib Rachmanin.
He studied under the composer Reingold Glier in Kyiv and took all the best from his teacher, who encouraged him to write the First Symphony, which he later conducted. After such large-scale success, Lyatoshynskyi gradually grew closer to the Western cultural context. He did it in the literal sense of the word: tuning his radio to Munich and Warsaw, he tried to listen to concerts of contemporary modernist music, and thus started creating his unique style.
Lyatoshynskyi lived a life of constant struggle with the "regime". The Soviet regime of course. He constantly worked on the development of Ukrainian music. Ironically, Borys was often a laureate of various communist awards, wrote works commissioned by the authorities, and headed the Union of Composers of Ukraine. However, he did not belong to the list of "obedient party composers" who never dared to contradict the authorities. The last part of the Third Symphony, written under the horrible impressions of the Second World War, had to be rewritten because its sentiments contradicted the propaganda of the authorities, therefore it was called "junk" and strongly criticized.
Already in his old age, Lyatoshynskyi began to teach at the Kyiv Conservatory. His students became known as the "Kyiv Avangard" group. Raising a new generation of musicians, Borys wanted to pass on all his possessions to them and preserve Ukrainian classics, when the administration of the conservatory was devoted to the ideals of socialist realism.
Today, there are discussions about renaming the National Music Academy of Ukraine (which is currently named after Tchaikovsky) and giving it the name of Borys Lyatoshynskyi, where he worked and raised a new wave of Ukrainian classics. We believe this is important for the recognition of Lyatoshynskyi's genius and the return of his name to the broad musical field of Ukraine.
Text by Maksym Lunin.
Translation by Taras Demko
Portrait by Hlib Rachmanin.
Чим у світі славиться Житомир? Перш за все, відомими особистостями, а потім вже шкарпетками, пивом, чи будь-чим іншим. Одним із таких видатних людей став Борис Лятошинський - композитор, дириґент і педагог. Його називають засновником українського музичного модернізму XX століття. Чому так? Спробуємо розібратись.
Учень київського композитора Рейнгольда Глієра, Борис Лятошинський ввібрав у себе найкраще від свого учителя, а той підштовхнув його до написання Першої симфонії, якою й згодом дириґував. Після такого масштабного успіху Лятошинський поступово налаштовувався на західний культурний контекст. Робив це в прямому сенсі цього слова: налаштовуючи свій радіоприймач на Мюнхен і Варшаву, намагався слухати концерти тогочасної модерністської музики, виробляючи власний стиль.
Життя Лятошинського - це постійна боротьба з «режимом». Звісно що ж радянським. У ній він постійно працював над розвитком української музики. Іронічно, але Борис часто був лауреатом різних комуністичних премій, писав твори на замовлення влади, очолював Спілку композиторів України. Однак, точно не належав до списку «слухняних партійних композиторів», які ніколи не сміли перечити владі. Останню частину Третьої симфонії, написаної під враженнями після Другої світової війни, змушений був переписати, бо своїми настроями вона суперечила пропаганді влади, тому була названа «мотлохом», і сильно розкритикована.
Уже в літньому віці Лятошинський почав викладати у Київській консерваторії. Його студенти стали відомими як група «Київський авангард». Виховуючи нове покоління музикантів, Борис хотів передати їм усі свої надбання, і зберегти українську класику, коли керівництво консерваторії було відданим ідеалам соцреалізму.
Сьогодні точаться дискусії щодо перейменування Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, і надання їй імені Бориса Лятошинського, де він працював і виховував нову хвилю класиків української музики. Це важливо, для визнання генія Лятошинського і повернення його імені в широке музичне поле України.
Текст: Максим Лунін
Портрет: Гліб Рахманін
Учень київського композитора Рейнгольда Глієра, Борис Лятошинський ввібрав у себе найкраще від свого учителя, а той підштовхнув його до написання Першої симфонії, якою й згодом дириґував. Після такого масштабного успіху Лятошинський поступово налаштовувався на західний культурний контекст. Робив це в прямому сенсі цього слова: налаштовуючи свій радіоприймач на Мюнхен і Варшаву, намагався слухати концерти тогочасної модерністської музики, виробляючи власний стиль.
Життя Лятошинського - це постійна боротьба з «режимом». Звісно що ж радянським. У ній він постійно працював над розвитком української музики. Іронічно, але Борис часто був лауреатом різних комуністичних премій, писав твори на замовлення влади, очолював Спілку композиторів України. Однак, точно не належав до списку «слухняних партійних композиторів», які ніколи не сміли перечити владі. Останню частину Третьої симфонії, написаної під враженнями після Другої світової війни, змушений був переписати, бо своїми настроями вона суперечила пропаганді влади, тому була названа «мотлохом», і сильно розкритикована.
Уже в літньому віці Лятошинський почав викладати у Київській консерваторії. Його студенти стали відомими як група «Київський авангард». Виховуючи нове покоління музикантів, Борис хотів передати їм усі свої надбання, і зберегти українську класику, коли керівництво консерваторії було відданим ідеалам соцреалізму.
Сьогодні точаться дискусії щодо перейменування Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, і надання їй імені Бориса Лятошинського, де він працював і виховував нову хвилю класиків української музики. Це важливо, для визнання генія Лятошинського і повернення його імені в широке музичне поле України.
Текст: Максим Лунін
Портрет: Гліб Рахманін