The Godfather of Christmas or
How the melody of the Ukrainian composer became a symbol of the holiday all over the world
How the melody of the Ukrainian composer became a symbol of the holiday all over the world
For the first time I heard of Mykola Leontovych as a child, when I went on a school trip to his museum in Tulchyn, Vinnytsia region. Then I learned that I share a common small homeland with the composer (we both come from the same area), as well as about his difficult and tragic fate. The fact of his brutal, sudden murder stuck in my childhood memory for a long time and since then his "Shchedryk", for me, is associated not only with Christmas, but also with something sad and fatal.
I still remember the stories I heard from the guide. I will share some of them with you.
Mykola Leontovych grew up in the family of a priest. He received his primary musical education from his parents. He also was to become a priest, but refused this rank. He graduated from the theological school and seminary, where his musical skills only strengthened, and after graduation he chose to work as a village teacher.
In 1904 Leontovych and his wife moved to Donbas, where he taught singing and music and organized a chapel of railway workers. There he first faced government oppression, so he was forced to return to his native Podillia.
The composer was "torn" between two females - his wife and his "muse". In marriage with his wife, his daughter Halya was born, and in cooperation with the muse-librettist - the choral opera "On Mermaid Easter". Leontovych assured that he was connected with the librettist only by music, but his wife Claudia was terribly jealous of her husband to young Nadia. It is said that she predicted the composer's early death.
Leontovych's famous "Shchedryk" underwent four editions. And it was the last version that brought the composer great success, becoming the main one - "Shchedryk" as it is known in modern Ukraine and the whole world.
Mykola had to walk 270 km from Kyiv to his native Tulchyn in August 1919, after the city was captured by occupation troops. Working at the school and suffering from poverty, he was forced to return to his parents' house. This journey was the last in the composer's life.
On January 22, 1919, a wagon drove up to the house. The passenger was an unknown man. He introduced himself as Afanasiy Hryshchenko, the Cheka commissioner for the fight against banditry in villages and asked to spend the night. The family and guests have dinner together and go to bed. The house is small, with two rooms, so Mykola has to spend the night with the overnight guest. To keep Hryshchenko warm, his father covers him with his fur coat. At dawn, the family wakes up from a loud sound. The father runs into the next room. Mykola Leontovych is half sitting on the bed, blood is flowing from his right side. Opposite him is Hryshchenko with a rifle. The shooter orders to tie the hands of the composer's wife and daughter with towels. The priest has to show where the gold is. There is no gold. Hryshchenko takes the fur coat, underwear, spoons, Leontovych's watch, shoes. The composer has to be buried barefoot.
This case was silenced for more than 80 years. Distortion of data, attribution of false testimony. Such falsifications were made deliberately to suppress talks about the oppression of Leontovych for his "nationalist musical preferences", for the enlightenment and development of Ukrainian music. They deprived him of his life, but could not erase the simple and always open composer Mykola Leontovych from people's memory.
Text by Maksym Lunin
Translated by Taras Demko
Portrait by Hlib Rachmanin
Specially for Ukrainian Live Classic project
I still remember the stories I heard from the guide. I will share some of them with you.
Mykola Leontovych grew up in the family of a priest. He received his primary musical education from his parents. He also was to become a priest, but refused this rank. He graduated from the theological school and seminary, where his musical skills only strengthened, and after graduation he chose to work as a village teacher.
In 1904 Leontovych and his wife moved to Donbas, where he taught singing and music and organized a chapel of railway workers. There he first faced government oppression, so he was forced to return to his native Podillia.
The composer was "torn" between two females - his wife and his "muse". In marriage with his wife, his daughter Halya was born, and in cooperation with the muse-librettist - the choral opera "On Mermaid Easter". Leontovych assured that he was connected with the librettist only by music, but his wife Claudia was terribly jealous of her husband to young Nadia. It is said that she predicted the composer's early death.
Leontovych's famous "Shchedryk" underwent four editions. And it was the last version that brought the composer great success, becoming the main one - "Shchedryk" as it is known in modern Ukraine and the whole world.
Mykola had to walk 270 km from Kyiv to his native Tulchyn in August 1919, after the city was captured by occupation troops. Working at the school and suffering from poverty, he was forced to return to his parents' house. This journey was the last in the composer's life.
On January 22, 1919, a wagon drove up to the house. The passenger was an unknown man. He introduced himself as Afanasiy Hryshchenko, the Cheka commissioner for the fight against banditry in villages and asked to spend the night. The family and guests have dinner together and go to bed. The house is small, with two rooms, so Mykola has to spend the night with the overnight guest. To keep Hryshchenko warm, his father covers him with his fur coat. At dawn, the family wakes up from a loud sound. The father runs into the next room. Mykola Leontovych is half sitting on the bed, blood is flowing from his right side. Opposite him is Hryshchenko with a rifle. The shooter orders to tie the hands of the composer's wife and daughter with towels. The priest has to show where the gold is. There is no gold. Hryshchenko takes the fur coat, underwear, spoons, Leontovych's watch, shoes. The composer has to be buried barefoot.
This case was silenced for more than 80 years. Distortion of data, attribution of false testimony. Such falsifications were made deliberately to suppress talks about the oppression of Leontovych for his "nationalist musical preferences", for the enlightenment and development of Ukrainian music. They deprived him of his life, but could not erase the simple and always open composer Mykola Leontovych from people's memory.
Text by Maksym Lunin
Translated by Taras Demko
Portrait by Hlib Rachmanin
Specially for Ukrainian Live Classic project
Хрещений батько Різдва, або Як мелодія українського композитора стала символом свята в усьому світі
Уперше про Миколу Леонтовича я почув ще в дитинстві, коли ми шкільною екскурсією їздили до його музею в Тульчині, Вінницької області. Тоді я й дізнався про спільну малу батьківщину із композитором, а також про його нелегку трагічну долю. Факт жорстокого, раптового вбивства надовго засів у моїй дитячій памʼяті і з того часу його «Щедрик», для мене, асоціюється не лише з Різдвом, але й із чимось сумним і фатальним.
Я досі згадую історії, які почув від екскурсоводки. Поділюся деякими з них із вами.
Микола Леонтович виростав у родині священика. Початкову музичну освіту здобув від батьків. Він теж мав стати священиком, але відмовився від цього сану. Закінчив духовне училище і семінарію, де його музичні вміння тільки зміцнились, а по закінченню обрав роботу сільського вчителя.
1904 року Леонтович разом із дружиною переїхали на Донбас, де він викладав співи і музику, а також організував капелу робітників-залізничників. Там він вперше зіткнувся із владними утисками, тому був змушений повернутися на рідне Поділля.
Композитор «розривався» між двома жінками – дружиною і «музою». У шлюбі з дружиною народилася донька Галя, а у співпраці з музою-лібретисткою — хорова опера «На русалчин Великдень». Леонтович запевняв, що з лібретисткою його пов’язує лише музика, але дружина Клавдія страшенно ревнувала чоловіка до молоденької Надії. Подейкують, саме вона напророчила ранню смерть композитору.
Славнозвісний «Щедрик» Леонтовича зазнав чотири редакції. І саме остання версія принесла композитору величезний успіх, ставши основною – тим самим «Щедриком», яким його знає сучасна Україна і весь світ.
270 км пішки з Києва до рідного Тульчина змушений був тікати Микола в серпні 1919 року, після захоплення міста окупаційними військами. Працюючи в училищі і потрепаючи від злиднів, змушений повернутись у батьківський дім. Ця дорога стала останньою в житті композитора.
22 січня 1919 року до хати під’їхала підвода. Пасажир – невідомий чоловік. Представляється Афанасієм Грищенком, уповноваженим ЧК з боротьби проти бандитизму в селах і проситься переночувати. Родина та гості разом вечеряють і йдуть спати. Хата мала, на дві кімнати, тож Миколі доводиться ночувати разом із нічним гостем. Щоб Грищенко не змерз, батько накриває його своєю шубою. На світанку родина прокидається від гучного звуку. Батько забігає до сусідньої кімнати. Микола Леонтович напів сидить на ліжку, з правого боку стікає кров. Навпроти – Грищенко з гвинтівкою. Стрілець наказує зв’язати рушниками руки дружині композитора та доньці. Священик має показати, де золото. Золота нема. Грищенко забирає шубу, білизну, ложки, годинник Леонтовича, взуття. Композитора доводиться ховати босим.
Цю справу замовчували більше 80 років. Перекручування даних, приписування фальшивих свідчень. Такі фальсифікації були зроблені навмисне, аби придушити розмови про утиски Леонтовича за його «націоналістичні музичні вподобання», за просвітництво і розвиток української музики. Вони позбавили його життя, але не змогли стерти з пам’яті людей простого та завжди відкритого композитора Миколу Леонтовича.
Текст: Максим Лунін
Портрет: Гліб Рахманін
Спеціально для Ukrainian Live Classic
Я досі згадую історії, які почув від екскурсоводки. Поділюся деякими з них із вами.
Микола Леонтович виростав у родині священика. Початкову музичну освіту здобув від батьків. Він теж мав стати священиком, але відмовився від цього сану. Закінчив духовне училище і семінарію, де його музичні вміння тільки зміцнились, а по закінченню обрав роботу сільського вчителя.
1904 року Леонтович разом із дружиною переїхали на Донбас, де він викладав співи і музику, а також організував капелу робітників-залізничників. Там він вперше зіткнувся із владними утисками, тому був змушений повернутися на рідне Поділля.
Композитор «розривався» між двома жінками – дружиною і «музою». У шлюбі з дружиною народилася донька Галя, а у співпраці з музою-лібретисткою — хорова опера «На русалчин Великдень». Леонтович запевняв, що з лібретисткою його пов’язує лише музика, але дружина Клавдія страшенно ревнувала чоловіка до молоденької Надії. Подейкують, саме вона напророчила ранню смерть композитору.
Славнозвісний «Щедрик» Леонтовича зазнав чотири редакції. І саме остання версія принесла композитору величезний успіх, ставши основною – тим самим «Щедриком», яким його знає сучасна Україна і весь світ.
270 км пішки з Києва до рідного Тульчина змушений був тікати Микола в серпні 1919 року, після захоплення міста окупаційними військами. Працюючи в училищі і потрепаючи від злиднів, змушений повернутись у батьківський дім. Ця дорога стала останньою в житті композитора.
22 січня 1919 року до хати під’їхала підвода. Пасажир – невідомий чоловік. Представляється Афанасієм Грищенком, уповноваженим ЧК з боротьби проти бандитизму в селах і проситься переночувати. Родина та гості разом вечеряють і йдуть спати. Хата мала, на дві кімнати, тож Миколі доводиться ночувати разом із нічним гостем. Щоб Грищенко не змерз, батько накриває його своєю шубою. На світанку родина прокидається від гучного звуку. Батько забігає до сусідньої кімнати. Микола Леонтович напів сидить на ліжку, з правого боку стікає кров. Навпроти – Грищенко з гвинтівкою. Стрілець наказує зв’язати рушниками руки дружині композитора та доньці. Священик має показати, де золото. Золота нема. Грищенко забирає шубу, білизну, ложки, годинник Леонтовича, взуття. Композитора доводиться ховати босим.
Цю справу замовчували більше 80 років. Перекручування даних, приписування фальшивих свідчень. Такі фальсифікації були зроблені навмисне, аби придушити розмови про утиски Леонтовича за його «націоналістичні музичні вподобання», за просвітництво і розвиток української музики. Вони позбавили його життя, але не змогли стерти з пам’яті людей простого та завжди відкритого композитора Миколу Леонтовича.
Текст: Максим Лунін
Портрет: Гліб Рахманін
Спеціально для Ukrainian Live Classic