Heorhyi Maiboroda, like his brother Platon, came from a cossack family. The Mayboroda brothers were born in the Pelechivshchyna in the Poltava region. According to local legend, its founder was the cossack Peleh. The great-grandfather of the brothers Fedir Maiboroda was chumak and was well remembered in the village not only for his travels, but also for his masterful singing. Musical talent was in Maiboroda's blood. Ilarion Maiboroda, the father, played the guitar, mandolin, violin, balalaika, bandura. Odarka, their mother, sang in the church choir. But it was not possible to get a musical education for Heorhyi and Platon in childhood. Heorhyi first graduated from the Kremenchuh Industrial Technical School.
The Maiboroda’s family was wealthy and had its own farm. Therefore, it is quite logical that in 1933, when the soviets forced villagers into “kolhosp” (collective farms) Ilarion Maiboroda refused to join them. The family was dispossessioned. The Maiboroda’s moved to Zaporizhzhia, where their eldest son Heorhyi was then working at the plant “Dniprozavodbud”. The cozy manor was replaced by a gloomy factory barrack. However, even here the repressive Soviet machine overtook them.
In 1938, Ilarion Maiboroda was arrested. A month later, Ilarion signed a "confession of counter-revolutionary activity", and on June 16 of the same year, he was shot by the decision of the "troika" of the NKVD. This is evidenced by the now declassified archival materials of the KGB. In 1957, Illarion Maiboroda was posthumously rehabilitated due to the fact that he had not committed a crime.
In the official biography of Heorhyi Maiboroda, like in his brother’s too, it was impossible to find references about the father. In Soviet times, two village boys who had gone through the crucible of the Second World War, received a musical education and became composers thanks to their perseverance and talent, had no opportunity to complain about their fate. They personified the "success" of the Soviet man, who, according to the communist doctrine, could achieve his dream heights with his hard work.
Heorhyi Maiboroda, despite all the horrors of the 20th century that befell him, managed to preserve the purity of his own composer's voice. A student of Levko Revutskyi, he gravitated towards the monumental genre - opera, symphony, heroic and patriotic themes prevail in his work. He wrote music on the words by Taras Shevchenko, Ivan Franko. For many years, he worked as a teacher at the Kyiv Conservatory, and was a member of the Verkhovna Rada in Soviet times.
Text by Diana Kolomoyets
Portrait by Hlib Rachmanin
The Maiboroda’s family was wealthy and had its own farm. Therefore, it is quite logical that in 1933, when the soviets forced villagers into “kolhosp” (collective farms) Ilarion Maiboroda refused to join them. The family was dispossessioned. The Maiboroda’s moved to Zaporizhzhia, where their eldest son Heorhyi was then working at the plant “Dniprozavodbud”. The cozy manor was replaced by a gloomy factory barrack. However, even here the repressive Soviet machine overtook them.
In 1938, Ilarion Maiboroda was arrested. A month later, Ilarion signed a "confession of counter-revolutionary activity", and on June 16 of the same year, he was shot by the decision of the "troika" of the NKVD. This is evidenced by the now declassified archival materials of the KGB. In 1957, Illarion Maiboroda was posthumously rehabilitated due to the fact that he had not committed a crime.
In the official biography of Heorhyi Maiboroda, like in his brother’s too, it was impossible to find references about the father. In Soviet times, two village boys who had gone through the crucible of the Second World War, received a musical education and became composers thanks to their perseverance and talent, had no opportunity to complain about their fate. They personified the "success" of the Soviet man, who, according to the communist doctrine, could achieve his dream heights with his hard work.
Heorhyi Maiboroda, despite all the horrors of the 20th century that befell him, managed to preserve the purity of his own composer's voice. A student of Levko Revutskyi, he gravitated towards the monumental genre - opera, symphony, heroic and patriotic themes prevail in his work. He wrote music on the words by Taras Shevchenko, Ivan Franko. For many years, he worked as a teacher at the Kyiv Conservatory, and was a member of the Verkhovna Rada in Soviet times.
Text by Diana Kolomoyets
Portrait by Hlib Rachmanin
Георгій Майборода, як і його рідний брат Платон, походив з давнього козацького роду. Народилися брати Майбороди на хуторі Пелехівщина на Полтавщині. За місцевою легендою, його засновником був козак Пелех. Селяни добре памʼятали прадіда братів Грицька та Платона, чумака Федора Майбороду, котрий прославився не тільки своїми мандрами, а й майстерним співом. Музичний талант був у Майбород у крові. Батько Іларіон грав на гітарі, мандоліні, скрипці, балалайці, бандурі. Мати Одарка співала у церковному хорі. Але одразу отримати музичну освіту братам не вдалося. Георгій спочатку закінчив Кременчуцький індустріальний технікум.
Родина Майбород була заможна, мала своє господарство. Тож, цілком логічно, що у 1933 році, коли селян почали заганяти в коглоспи, Іларіон Майборода відмовився у нього вступати. Родину розкуркулили. Майбороди виїхали у Запоріжжя, де тв той час працював на “Дніпрозаводбуді” старший син Георгій. Затишну садибу змінив похмурий заводський барак. Проте і тут Майбородам не вдалося берегтися від репресивної радянської машини. У 1938 році Іларіона Майбороду заарештували, і нібито знайшли у нього при обшуку “схеми німецькою мовою”. Через місяць Іларіон підписав “зізнання у контрреволюційній діяльності”, а 16 червня того самого року був розстріляний за рішенням “трійки” НКВС. Про це свідчать розсекречені нині архівні матеріали КДБ. 1957 року Іларіона Майбороду посмертно реабілітували за фактом відсутності злочину.
В офіційній біографії Георгія Майбороди, як і його брата, годі було знайти згадки про батька. У радянські часи двом сільським хлопцям, що пройшли горнило Другої світової, завдяки своїй завзятості та таланту отримали музичну освіту та стали композиторами, не можна було жалітися на долю. Вони уособлювали “успіх” радянської людини, яка, як казала комуністична доктрина, могла своєю працею досягти омріяних висот.
Георгій Майборода попри всі жахи ХХ століття, що випали на його долю, зумів зберегти чистоту власного композиторського голосу. Учень Левка Ревуцького, він тяжів до монументального жанру – опери, симфонії, в його творчості переважає героїко-патріотична тематика. Писав музику на слова Тараса Шевченка, Івана Франка. Довгі роки працював викладачем Київської консерваторії, був на посаді депутата Верховної Ради в радянські часи.
Текст: Діана Коломоєць
Портрет: Гліб Рахманін
Родина Майбород була заможна, мала своє господарство. Тож, цілком логічно, що у 1933 році, коли селян почали заганяти в коглоспи, Іларіон Майборода відмовився у нього вступати. Родину розкуркулили. Майбороди виїхали у Запоріжжя, де тв той час працював на “Дніпрозаводбуді” старший син Георгій. Затишну садибу змінив похмурий заводський барак. Проте і тут Майбородам не вдалося берегтися від репресивної радянської машини. У 1938 році Іларіона Майбороду заарештували, і нібито знайшли у нього при обшуку “схеми німецькою мовою”. Через місяць Іларіон підписав “зізнання у контрреволюційній діяльності”, а 16 червня того самого року був розстріляний за рішенням “трійки” НКВС. Про це свідчать розсекречені нині архівні матеріали КДБ. 1957 року Іларіона Майбороду посмертно реабілітували за фактом відсутності злочину.
В офіційній біографії Георгія Майбороди, як і його брата, годі було знайти згадки про батька. У радянські часи двом сільським хлопцям, що пройшли горнило Другої світової, завдяки своїй завзятості та таланту отримали музичну освіту та стали композиторами, не можна було жалітися на долю. Вони уособлювали “успіх” радянської людини, яка, як казала комуністична доктрина, могла своєю працею досягти омріяних висот.
Георгій Майборода попри всі жахи ХХ століття, що випали на його долю, зумів зберегти чистоту власного композиторського голосу. Учень Левка Ревуцького, він тяжів до монументального жанру – опери, симфонії, в його творчості переважає героїко-патріотична тематика. Писав музику на слова Тараса Шевченка, Івана Франка. Довгі роки працював викладачем Київської консерваторії, був на посаді депутата Верховної Ради в радянські часи.
Текст: Діана Коломоєць
Портрет: Гліб Рахманін