Story of Skorulskyi

Noticing how the student of the music school, Mykhailo Skorulskyi, constantly distracted himself from studying general subjects by writing music, the history teacher asked him: 
— Mykhailo, have you read "The Three Musketeers" by Alexandre Dumas? 
— Not yet, but I will definitely read it! 
— There is a character in it who reminds me of you - Aramis. You, Skorulskyi, dream about music during history lessons. Look, music will make you return to the study of history.
Whether Mykhailo Skorulskyi fulfilled his promise to the history teacher, we do not know for sure, but we can confidently say that he began not just to learn, but practically create history. He was born into a creative and wealthy family. His mother was a pianist, a student of Mykola Lysenko; his father had a good ear and once sang in Lysenko's choir. The Skorulskyi house was always filled with famous names of artistic figures in Kyiv. But, his parents had to separate, and young Mykhailo often had to move and be raised first by his grandmother, who was a distinguished lady at the Kyiv Institute of Noble Maidens, and then by his father in Riga. Finally, he returned to his mother, who at the time had remarried and lived in Zhytomyr.
Such frequent moves were beneficial to Mykhailo's artistic character, as he found something in each place that helped him develop his musical talent. Living with his grandmother, he learned to read and write early, sitting in on lessons that "Baba Sasha" led for the youngest institute students. But most often, he would sneak into the class with a large grand piano and listen to Mykola Lysenko's playing. Being with his father in Riga marked the beginning of Mykhailo Skorulskyi's first large-scale attempts at composition. Already living in Zhytomyr, he entered and successfully graduated from a music school, where he practiced teaching piano to students for three years alongside his studies.
Later, there was education at the conservatory, marriage to singer Lyudmyla Andriyenko, and work as a teacher and director in music educational institutions. The First World War, after which the Skorulskyi Music and Vocal Studio was opened in 1918 and the Zhytomyr Choreographic Studio in 1921. All these years were incredibly fruitful for Mykhailo Skorulskyi. Intensive concert activity, writing new symphonic, chamber, and choral works, two symphonies.
But perhaps the most successful period in Skorulskyi's life was the summer of 1936. In the village of Motovylivtsi near Kyiv, the composer wrote the piano ballet "Forest Song", which, despite prohibitions and Soviet censorship at the time, became the pinnacle of Ukrainian choreography of the 20th century. The libretto of the ballet was created by the composer's daughter Natalia. In 1944, the Kyiv Opera and Ballet Theater resumed work on staging the ballet. The premiere took place on February 25, 1946.
A few years after that, Mykhailo Skorulskyi's life was cut short. He wrote hundreds of interesting musical works, raised several generations of cultural figures in Ukraine, and gave us all a living embodiment of Lesya Ukrainka's work "Forest Song".

Text by Maksym Lunin
Portrait by Hlib Rachmanin

Помітивши, як студент музичного училища Михайло Скорульський постійно відволікається від вивчення загальних предметів написанням музичних творів, учитель історії запитав у нього: 
— Михайло, ти читав «Три мушкетери» Александра Дюма?
— Ще ні, але обовʼязково прочитаю! 
— Там Ñ” персонаж, який нагадує тебе - Араміс. Ось ти, Скорульський, на уроках історії мрієш про музику. Гляди ж, музика змусить тебе повернутися до вивчення історії. 
Чи виконав Михайло Скорульський свою обіцянку перед вчителем історії, ми точно не знаємо, але про те що він почав не просто вчити, а фактично творити історію, можемо сказати впевнено. 
Народився у творчій заможній родині. Його мати – піаністка, учениця Миколи Лисенка; тато мав гарний слух та у свій час співав у Лисенковому хорі. Дім Скорульських завжди був наповнений відомими людьми з мистецьких кіл Києва. Але батькам довелося розлучитися, а малому Михайлові часто переїздити та виховуватися спочатку бабусею, що була класною дамою в Київського інституту шляхетних дівиць, згодом батьком у Ризі. Врешті, він повернувся до матері, яка на той час вдруге виийшла заміж та жила в Житомирі. 
Такі часті переїзди стали в нагоді творчому характеру Михайла, адже в кожному місці він знаходив щось, що допомагало йому розвивати свій музичний талант. У бабусі він рано навчився читати Ñ– писати, сидячи на уроках, які «баба Саша» вела для найменших інституток. Та найчастіше тоді він прокрадався до класу з великим роялем Ñ– слухав гру Миколи Лисенка. Будучи з батьком у Ризі, розпочав серйозі заняття музикою. Більше того, саме на той період припали перші композиторські спроби Михайла Скорульського, причому одразу масштабні. Уже живучи в Житомирі, хлопець вступив Ñ– успішно закінчив музичне училище, де паралельно з навчанням 3 роки практикував викладання фортепіано для студентів. 
Згодом було навчання в консерваторії, одруження зі співачкою Людмилою Андрієнко, робота викладачем та директором у музичних закладах освіти. Після першої світової війни відбулося відкриття Музично-вокальної студії Скорульських у 1918 році та Житомирської хореографічної студії в 1921 році. Усі ці роки в Михайла Скорульського були неймовірно плідними: інтенсивна концертна діяльність, написання нових симфонічний, камерних, хорових творів, двох симфоній. 
Але, напевно, найбільш вдалим у житті Скорульського було літо 1936 року. У селі Мотовилівці під Києвом композитор написав клавір балету «Лісова пісня», який незважаючи на заборони та радянську цензуру став вершиною української хореографії ХХ століття. Лібрето балету створила дочка композитора Наталія. У 1944 році Київський театр опери та балету відновив роботу над постановкою балету. Прем’єра відбулася 25 лютого 1946 року.
Через кілька років після цього обірвалося життя Михайла Скорульського. Він написав сотні цікавих музичних творів, виховав не одне покоління культурних діячів України, та подарував усім нам живе втілення твору Лесі Українки «Лісова пісня».

Текст: Максим Лунін
Портрет: Гліб Рахманін