Almashi Zoltan. Biography
Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
Turkevych’s compositional language is unique.
Although one can hear the technical influence of Schoenberg and can detect certain expressionist tendencies, her music is generally quite lyrical, with occasional folk influence. This is typical of Turkevych’s style: she walks the line between tonality and expressionism—especially in her art songs—occasionally incorporating elements of pointillism and impressionism.
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).
The 1940s through the 1970s represent Turkevych’s most prolific compositional period. Her Ukrainian-language operas from this era are particularly worthy of note— among them Серце Оксани (The Heart of Oksana), which was commissioned in 1969 by the Winnipeg division of Prosvita. This organization, founded in late nineteenth-century Ukraine to promote Ukrainian culture through literature, scholarship, and the arts, later took root in Canada
Klymentiy Dominchen. Biography
Klymentiy Dominchen (b.1907 - d. 1993).
Ukrainian composer and conductor.
He was born in the village of Studene, Vinnytsia region, into the family of a potter. His grandfather on the mother's side Sofron Handziy was a skillful handyman: potter, blacksmith, and carpenter, and he also played Ukrainian and Moldavian melodies on the reed pipe. It was he who instilled in his grandson a love of pottery and music.
In 1921, Klymentiy's father sent him to study at a seven-year school. There, ру mastered the guitar and began to perform in an amateur orchestra. A little later, the village commander sent a gifted boy to study at the Odesa Music and Drama School, after which Dominchen graduated from the Kyiv Lysenko Music and Drama Institute (1931). His teachers were Vasyl Zolotariov, P. Molchanov, O. Orlov.
From 1932 to 1934 Klymentiy Dominchen worked as a conductor of the Odesa Opera and Ballet Theater, and in 1934-1935 - in Luhansk. In these theaters, he gained experience preparing himself for independent artistic work. So when Dominchen was invited to be the chief conductor of the Khabarovsk Radio Orchestra in 1936, he readily agreed. There he staged operas Eugeniy Onegin, Aleko, Aida, etc., and introduced the listeners of the Far East to the Ukrainian opera Zaporozhets on the Danube (Zaporozhets za Dunayem), performed Tchaikovsky's Fourth, Fifth and Sixth Symphonies.
From 1937-to 1938 Dominchen worked as a conductor of the Novosibirsk Radio Orchestra. There he had a passionate desire to write music, and soon he wrote his first romances based on the poems by Pushkin and Lermontov.
In 1938 he became the chief conductor of the Mykolaiv philharmonic orchestra. Since then his gradual formation as a composer begins. He worked on his First Symphony in D minor, which draws on Ukrainian and Russian musical images. The symphony premiered in 1940, conducted by the author.
During the war, the composer was sent to Luhansk, where he became head of the musical department of the newly created drama theater. He created music for the performances.
In the spring of 1942, Dominchen, together with director Tkachenko, began work on the stage production of Marusya Bohuslavka, but due to a sudden evacuation, the plan failed to materialize. Unfortunately, the music for Marusya Bohuslavka has disappeared without a trace.
After these events, Dominchen worked in Ordzhonikidze, where he held the position of conductor of the Ossetian Radio Committee. While in North Ossetia, he began to study Ossetian folklore and wrote music based on folk songs.
In 1944, the composer returned to Ukraine, where he worked as a conductor of the Ukrainian Radio Orchestra. Dominchen also wrote pop songs, which were broadcast on the radio, and the audience immediately fell in love with their melody and sincerity.
The composer created a considerable number of original opuses in almost all genres: from romances and chamber music to major symphonic and stage works, and music for theater and cinema. Among them: 4 symphonies (1940, 1953, 1981, 1983); symphonic poems - Vitchyzna (Fatherland) (1945), Heroes of Potemkin (1955), Carnival (1958); vocal-symphonic poem Hey, run, our singing, over the sea (1950); cantatas - Labor and Peace (1958), Pereyaslav Bells (1979), Winners (1983), Salute, Victory! (1985) and others; ballets - Snow Maiden (1965), What trembita sang (1970), Lumberjacks (1975), Legend of Kyiv (1985); overtures and suites, works for the variety orchestra of Ukrainian folk instruments, including Fantasy on Ukrainian folk themes (1946), Russian-Ukrainian suite (1954), concerto for domra and orchestra (1955); chamber and instrumental pieces; songs; music for drama and radio performances, movies.
Ukrainian composer and conductor.
He was born in the village of Studene, Vinnytsia region, into the family of a potter. His grandfather on the mother's side Sofron Handziy was a skillful handyman: potter, blacksmith, and carpenter, and he also played Ukrainian and Moldavian melodies on the reed pipe. It was he who instilled in his grandson a love of pottery and music.
In 1921, Klymentiy's father sent him to study at a seven-year school. There, ру mastered the guitar and began to perform in an amateur orchestra. A little later, the village commander sent a gifted boy to study at the Odesa Music and Drama School, after which Dominchen graduated from the Kyiv Lysenko Music and Drama Institute (1931). His teachers were Vasyl Zolotariov, P. Molchanov, O. Orlov.
From 1932 to 1934 Klymentiy Dominchen worked as a conductor of the Odesa Opera and Ballet Theater, and in 1934-1935 - in Luhansk. In these theaters, he gained experience preparing himself for independent artistic work. So when Dominchen was invited to be the chief conductor of the Khabarovsk Radio Orchestra in 1936, he readily agreed. There he staged operas Eugeniy Onegin, Aleko, Aida, etc., and introduced the listeners of the Far East to the Ukrainian opera Zaporozhets on the Danube (Zaporozhets za Dunayem), performed Tchaikovsky's Fourth, Fifth and Sixth Symphonies.
From 1937-to 1938 Dominchen worked as a conductor of the Novosibirsk Radio Orchestra. There he had a passionate desire to write music, and soon he wrote his first romances based on the poems by Pushkin and Lermontov.
In 1938 he became the chief conductor of the Mykolaiv philharmonic orchestra. Since then his gradual formation as a composer begins. He worked on his First Symphony in D minor, which draws on Ukrainian and Russian musical images. The symphony premiered in 1940, conducted by the author.
During the war, the composer was sent to Luhansk, where he became head of the musical department of the newly created drama theater. He created music for the performances.
In the spring of 1942, Dominchen, together with director Tkachenko, began work on the stage production of Marusya Bohuslavka, but due to a sudden evacuation, the plan failed to materialize. Unfortunately, the music for Marusya Bohuslavka has disappeared without a trace.
After these events, Dominchen worked in Ordzhonikidze, where he held the position of conductor of the Ossetian Radio Committee. While in North Ossetia, he began to study Ossetian folklore and wrote music based on folk songs.
In 1944, the composer returned to Ukraine, where he worked as a conductor of the Ukrainian Radio Orchestra. Dominchen also wrote pop songs, which were broadcast on the radio, and the audience immediately fell in love with their melody and sincerity.
The composer created a considerable number of original opuses in almost all genres: from romances and chamber music to major symphonic and stage works, and music for theater and cinema. Among them: 4 symphonies (1940, 1953, 1981, 1983); symphonic poems - Vitchyzna (Fatherland) (1945), Heroes of Potemkin (1955), Carnival (1958); vocal-symphonic poem Hey, run, our singing, over the sea (1950); cantatas - Labor and Peace (1958), Pereyaslav Bells (1979), Winners (1983), Salute, Victory! (1985) and others; ballets - Snow Maiden (1965), What trembita sang (1970), Lumberjacks (1975), Legend of Kyiv (1985); overtures and suites, works for the variety orchestra of Ukrainian folk instruments, including Fantasy on Ukrainian folk themes (1946), Russian-Ukrainian suite (1954), concerto for domra and orchestra (1955); chamber and instrumental pieces; songs; music for drama and radio performances, movies.
Translated by Taras Demko
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).
Климентій Домінчен. Біографія
Домінчен Климентій Якович (1907-1993) — український композитор і диригент. Народний артист УРСР (1973), член Спілки композиторів України (1942), лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1986).
Народився в селі Студеному Піщанського району Вінницької області в сім’ї гончара. Дід (по матері) майбутнього композитора Софрон Гандзій був майстром на всі руки: гончарем, ковалем, теслею, крім цього грав на сопілці українські і молдавські мелодії. Саме він прищепив онукові любов до гончарної справи та музики.
У 1921 році батько відправляє Климентія навчатись у семирічній школі. Там хлопець опанував гру на гітарі і став виступати в самодіяльному оркестрі. Трохи пізніше сільський комнезам відрядив обдарованого хлопця на навчання до Одеського музично-драматичного училища, після якого Домінчен закінчив Київський музично-драматичний інститут імені Миколи Лисенка (1931). Його викладачами були Василь Золотарьов, Порфирій Молчанов, Олександр Орлов.
У 1921 році батько відправляє Климентія навчатись у семирічній школі. Там хлопець опанував гру на гітарі і став виступати в самодіяльному оркестрі. Трохи пізніше сільський комнезам відрядив обдарованого хлопця на навчання до Одеського музично-драматичного училища, після якого Домінчен закінчив Київський музично-драматичний інститут імені Миколи Лисенка (1931). Його викладачами були Василь Золотарьов, Порфирій Молчанов, Олександр Орлов.
З 1932 по 1934 роки Климентій Якович працює диригентом Одеського театру опери і балету, а в 1934-1935 - Луганського. У цих театрах він набув досвіду для самостійної творчої роботи. Тож, коли в 1936 році Домінчена запросили на посаду головного диригента оркестру Хабаровського радіо, він охоче погодився. Там він поставив монтажі опер “Євгеній Онєгін”, “Алеко”, “Аїда” та інші, познайомив слухачів Далекого Сходу з українською оперою “Запорожець за Дунаєм”, виконав Четверту, П’яту і Шосту симфонії Петра Чайковського.
У 1937-1938 роки Домінчен працює диригентом оркестру Новосибірського радіо. Тут у нього з’являється жагуче бажання писати музику, невдовзі він пише перші романси на слова Пушкіна і Лермонтова.
У 1937-1938 роки Домінчен працює диригентом оркестру Новосибірського радіо. Тут у нього з’являється жагуче бажання писати музику, невдовзі він пише перші романси на слова Пушкіна і Лермонтова.
У 1938 Климентій Якович стає головним диригентом оркестру Миколаївської філармонії, починається його поступове становлення як композитора. Він працює над своєю Першою симфонією ре-мінор, в якій вдається до українських і російських музичних образів. Прем’єра симфонії відбулася 1940 році, диригував автор.
Під час війни композитора було направлено до Луганська, де він став завідувачем музичною частиною новоствореного драматичного театру. Він здійснив музичне оформлення вистав “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” Марка Кропивницького, “Ой, не ходи, Грицю” Михайла Старицького, “Мій син” П. Гертеля та опер “Запорожець за Дунаєм” та “Наталка Полтавка”. В останніх двох виставах взяли участь Марія Литвиненко-Вольгемут та Іван Паторжинський. Навесні 1942 року Домінчен спільно з режисером С. Ткаченком розпочав роботу над “Марусею Богуславкою”, але через раптову евакуацію, задум не вдалося здійснити. На жаль, музика до “Марусі Богуславки” безслідно зникла.
Після цих подій Домінчен працював в Орджонікідзе, де обіймав посаду диригента Осетинського радіокомітету. Перебуваючи в північній Осетії, почав вивчати осетинський фольклор і написав ряд творів на основі народних пісень. Верховною Радою Осетинської АР був нагороджений «Почесною грамотою» за написання музичних творів на осетинські теми.
У 1944 році Климентій Якович повертається в Україну, де працює диригентом оркестру Українського радіо. Окрім творів для народного оркестру на радіо звучать й естрадні пісні авторства Домінчена, які одразу полюбилися слухачам своєю мелодійністю та щирістю.
Після цих подій Домінчен працював в Орджонікідзе, де обіймав посаду диригента Осетинського радіокомітету. Перебуваючи в північній Осетії, почав вивчати осетинський фольклор і написав ряд творів на основі народних пісень. Верховною Радою Осетинської АР був нагороджений «Почесною грамотою» за написання музичних творів на осетинські теми.
У 1944 році Климентій Якович повертається в Україну, де працює диригентом оркестру Українського радіо. Окрім творів для народного оркестру на радіо звучать й естрадні пісні авторства Домінчена, які одразу полюбилися слухачам своєю мелодійністю та щирістю.
Творчий доробок Климентія Домінчена налічує чималу кількість оригінальних опусів практично в усіх жанрах: від романсів і камерної музики до крупних симфонічних та сценічних творів, музики для театру і кіно. Серед них:
- 4 симфонії (1940, 1953, 1981, 1983);
- симфонічні поеми – «Вітчизна» (1945), «Герої “Потьомкіна”» (1955), «Карнавал» (1958); вокально-симфонічна поема «Гей несись, наш спів, над морем» (1950); кантати – «Труд і мир» (1958), «Переяславські дзвони» (1979), «Переможці» (1983), «Салют, Перемога!» (1985) та інші;
- балети – «Снігуронька» (1965), «Про що співала трембіта» (1970), «Лісоруби» (1975), «Легенда про Київ» (1985);
- увертюри та сюїти, твори для естрадного оркестру українських народних інструментів, зокрема «Фантазія на українські народні теми» (1946), «Російсько-українська сюїта» (1954), концерт для домри з оркестром (1955);
- камерно-інструментальні твори;
- пісні;
- музика до драматичних і радіовистав, кінофільмів.
Текст: Вікторія Антошевська
Література:
Мистецтво України. Біографічний довідник. - К.: УЕ, 1997
Спілка композиторів України. Довідник. - К.: Музична Україна, 1973
ЦДАМЛМ України, ф.363, од.зб. №61-63, 123.
Морозова І. Климентій Домінчен. К., 1972;
Морозова І. Твори К. Домінчена // Музика. 1980. № 4;
Щириця Ю. Критерій оптимізму // КіЖ. 1986, 3 лют.;
Шматенко С. Вірність жанру // Музика. 1987. № 6;
Шурова Н. Народне визнання // КіЖ. 1987, 13 груд.
Література:
Мистецтво України. Біографічний довідник. - К.: УЕ, 1997
Спілка композиторів України. Довідник. - К.: Музична Україна, 1973
ЦДАМЛМ України, ф.363, од.зб. №61-63, 123.
Морозова І. Климентій Домінчен. К., 1972;
Морозова І. Твори К. Домінчена // Музика. 1980. № 4;
Щириця Ю. Критерій оптимізму // КіЖ. 1986, 3 лют.;
Шматенко С. Вірність жанру // Музика. 1987. № 6;
Шурова Н. Народне визнання // КіЖ. 1987, 13 груд.