Mykola Dremluha. Biography
Mykola Dremliuha (1917-1998) was a Ukrainian composer, musicologist, and educator. He held the position of Professor at the Kyiv Conservatory (1978) and was a member of the National Union of Composers of Ukraine (1944). He was awarded the title of People's Artist of Ukraine (1993) and received the State Taras Shevchenko Prize of Ukraine (1998) for his symphony "In Memory of the Victims of the Holodomor of 1932-1933."
Mykola Dremliuha was born on July 15 (July 2 in the old calendar), 1917, in the village of Buturlynivtsi, into a family of teachers. His father taught mathematics, and his mother taught literature. Mykola excelled in French and German languages, read the works of Schiller, Goethe, Novalis, and Villand in their original languages, and took piano lessons from the pianist Hryhoriy Beklemishev. However, at his father's insistence, the future composer enrolled in the Kyiv Polytechnic Institute's faculty of chemical engineering to pursue a respectable engineering profession. Throughout his studies, Mykola continued to pursue music, performing as an accompanist and pianist at student concerts.
Mykola Dremliuha's fate changed when he met Levko Revutskyi, a prominent educator who recognized the young composer's talent and invited him to join his course. While still a student in 1944, Dremliuha was admitted to the National Union of Composers of Ukraine. In 1946, he completed two faculties at the Kyiv Conservatory simultaneously: composition and historical-theoretical studies. In 1949, he finished his postgraduate studies. He taught at the Kyiv Conservatory on both the historical-theoretical and composition faculties. From 1965, he was an associate professor, and from 1978, he became a professor of the composition and instrumentation department. Mykola Dremliuha worked at the conservatory for 52 years, teaching harmony, musical analysis, music literature, orchestration, score reading, choral arrangement, and composition. His students included prominent composers such as Oleksandr Bilash, Lesya Dyshko, Valentyn Silvestrov, Yevhen Stankovych, Ivan Karabyts, Kostiantyn Myaskov, Vitaliy Filipenko, Ihor Poklad, and many others.
Dremliuha's compositional output was prolific. He wrote monumental symphonic works known for their philosophical depth, lyricism, and emotional intensity, often drawing inspiration from folk sources. Some of his notable works include the cycle of poems "Homeland" (4 symphonic poems, 1958–61), six symphonies, and symphonic poems such as "Poronino" (1961), "Bulgarian Poem" (1964), and "Lyrical Poem" (1965). He also composed symphonic suites, overtures, and eight concertos for various instruments, as well as vocal-symphonic works like the cantata "On the Land of the Kobzar," based on the words of Ivan Franko, Valentyn Bychko, and Volodymyr Sosyura (1964).
Dremliuha left a significant legacy in vocal and choral music, including a series of four-part a cappella choirs like "Seasons" (1963), "Rustling Over Dnipro" (1965), and "Our Father" (1994). He composed songs for children, solo and choral songs, and over 80 romances and poems based on the works of prominent poets like Ivan Franko, Lesya Ukrainka, Maksym Rylskyi, Pavlo Tychyna, Volodymyr Sosyura, Andriy Malyshko, Dmytro Pavlychko, and others. Dremlyuha seamlessly combined the world's poetic traditions with Ukrainian melodies in his romances based on the works of Shakespeare, Petrarch, Mickiewicz, Michelangelo, and Khayyam. He also created over 100 concert arrangements of folk songs from various cultures, characterized by polyphony, harmonious variations, and artistically refined piano accompaniment.
Mykola Dremliuha composed a variety of chamber instrumental works, including a poem for cello and piano (1949), sonatas for solo violin (1983) and violin and piano (1989), and works for oboe and piano, including a concerto (1993), a poem (1994), an elegy (1995), and an intermezzo (1996). He also composed pieces for piano, including programmatic cycles, suites, and pieces.
Of particular note is Dremliuha's extensive concert repertoire for the bandura, including multi-part suites (1973–76) and sonatas (1979), a rhapsody, and a concerto accompanied by piano (both in 1980). He also composed numerous works in other genres, such as barcarole, elegy (both in 1962), preludes (1964; 1971; 1979), duma (1965), capriccio (1974), sonatina, and fugue (both in 1979). Additionally, he composed music for films, including "Suyeta" (1956), "Under the Golden Eagle" (1957), and "With a Movie Camera in Krakow" (1958).
He also composed a series of works in other genres, such as barcarole, elegy (both in 1962), preludes (1964; 1971; 1979), duma (1965), capriccio (1974), sonatina, and fugue (both in 1979).
Mykola Dremliuha was born on July 15 (July 2 in the old calendar), 1917, in the village of Buturlynivtsi, into a family of teachers. His father taught mathematics, and his mother taught literature. Mykola excelled in French and German languages, read the works of Schiller, Goethe, Novalis, and Villand in their original languages, and took piano lessons from the pianist Hryhoriy Beklemishev. However, at his father's insistence, the future composer enrolled in the Kyiv Polytechnic Institute's faculty of chemical engineering to pursue a respectable engineering profession. Throughout his studies, Mykola continued to pursue music, performing as an accompanist and pianist at student concerts.
Mykola Dremliuha's fate changed when he met Levko Revutskyi, a prominent educator who recognized the young composer's talent and invited him to join his course. While still a student in 1944, Dremliuha was admitted to the National Union of Composers of Ukraine. In 1946, he completed two faculties at the Kyiv Conservatory simultaneously: composition and historical-theoretical studies. In 1949, he finished his postgraduate studies. He taught at the Kyiv Conservatory on both the historical-theoretical and composition faculties. From 1965, he was an associate professor, and from 1978, he became a professor of the composition and instrumentation department. Mykola Dremliuha worked at the conservatory for 52 years, teaching harmony, musical analysis, music literature, orchestration, score reading, choral arrangement, and composition. His students included prominent composers such as Oleksandr Bilash, Lesya Dyshko, Valentyn Silvestrov, Yevhen Stankovych, Ivan Karabyts, Kostiantyn Myaskov, Vitaliy Filipenko, Ihor Poklad, and many others.
Dremliuha's compositional output was prolific. He wrote monumental symphonic works known for their philosophical depth, lyricism, and emotional intensity, often drawing inspiration from folk sources. Some of his notable works include the cycle of poems "Homeland" (4 symphonic poems, 1958–61), six symphonies, and symphonic poems such as "Poronino" (1961), "Bulgarian Poem" (1964), and "Lyrical Poem" (1965). He also composed symphonic suites, overtures, and eight concertos for various instruments, as well as vocal-symphonic works like the cantata "On the Land of the Kobzar," based on the words of Ivan Franko, Valentyn Bychko, and Volodymyr Sosyura (1964).
Dremliuha left a significant legacy in vocal and choral music, including a series of four-part a cappella choirs like "Seasons" (1963), "Rustling Over Dnipro" (1965), and "Our Father" (1994). He composed songs for children, solo and choral songs, and over 80 romances and poems based on the works of prominent poets like Ivan Franko, Lesya Ukrainka, Maksym Rylskyi, Pavlo Tychyna, Volodymyr Sosyura, Andriy Malyshko, Dmytro Pavlychko, and others. Dremlyuha seamlessly combined the world's poetic traditions with Ukrainian melodies in his romances based on the works of Shakespeare, Petrarch, Mickiewicz, Michelangelo, and Khayyam. He also created over 100 concert arrangements of folk songs from various cultures, characterized by polyphony, harmonious variations, and artistically refined piano accompaniment.
Mykola Dremliuha composed a variety of chamber instrumental works, including a poem for cello and piano (1949), sonatas for solo violin (1983) and violin and piano (1989), and works for oboe and piano, including a concerto (1993), a poem (1994), an elegy (1995), and an intermezzo (1996). He also composed pieces for piano, including programmatic cycles, suites, and pieces.
Of particular note is Dremliuha's extensive concert repertoire for the bandura, including multi-part suites (1973–76) and sonatas (1979), a rhapsody, and a concerto accompanied by piano (both in 1980). He also composed numerous works in other genres, such as barcarole, elegy (both in 1962), preludes (1964; 1971; 1979), duma (1965), capriccio (1974), sonatina, and fugue (both in 1979). Additionally, he composed music for films, including "Suyeta" (1956), "Under the Golden Eagle" (1957), and "With a Movie Camera in Krakow" (1958).
He also composed a series of works in other genres, such as barcarole, elegy (both in 1962), preludes (1964; 1971; 1979), duma (1965), capriccio (1974), sonatina, and fugue (both in 1979).
Микола Дремлюга. Біографія
Микола Дремлюга (1917-1998) — український композитор, музикознавець, педагог. Професор Київської консерваторії (1978), член Національної спілки композиторів України (1944), народний артист України (1993), лауреат Державної Премії України імені Тараса Шевченка (1998, за симфонію «Пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років).
Микола Дремлюга народився 15 липня (2 липня за старим стилем) 1917 року в селі Бутурлинівці в родині вчителів: батько викладав математику, а мати — літературу. Микола досконало оволодів французькою і німецькою мовами, читав в оригіналі Шиллера, Ґете, Новаліса, Віланда, брав уроки гри на фортепіано у піаніста Григорія Беклемішева. Проте, за наполяганням батька майбутній композитор вступив до Київського політехнічного інституту на факультет хімічного машинобудування, щоб здобути поважну на той час професію інженера. Та протягом усього навчання Микола продовжував займатися музикою – виступав на студентських концертах як акомпаніатор, піаніст.
Подальшу долю Миколи Дремлюги вирішило знайомство з Левком Ревуцьким: видатний педагог високо оцінив композиції молодого композитора, запропонувавши вступити на його курс. Ще студентом у 1944 році Дремлюга був прийнятий до Національної спілки композиторів України. 1946 року закінчив одразу два факультети Київської консерваторії: композиторський та історико-теоретичний, а у 1949 році завершив навчання в аспірантурі. Викладав на історико-теоретичному та композиторському факультетах Київської консерваторії, з 1965 року – доцент, а з 1978 року – професор кафедри композиції та інструментовки. Загалом Микола Дремлюга працював в консерваторії впродовж 52 років – викладав гармонію, музичний аналіз, музичну літературу, оркестровку, читання партитур, хорове аранжування, а від 1966 року – композицію. Серед його студентів: Олександр Білаш, Леся Дичко, Валентин Сильвестров, Євген Станкович, Іван Карабиць, Костянтин Мясков, Віталій Філіпенко, Ігор Поклад та багато інших.
Композиторську діяльність Дремлюги можна назвати більш ніж продуктивною. Він писав монументальні симфонічні твори, яким притаманні філософська глибина, ліризм і патетична піднесеність, а також звернення до народно-пісенних джерел. Серед них цикл поем «Батьківщина» (4 симфонічні поеми, 1958–61); 6 симфоній (№ 1 «Лірична», № 2 «Фестивальна» (обидві – 1967), № 3 (1978; друга редакція – 1995 року з назвою «Пам’яті жертв голодомору 1932–1933 роки на Україні»), № 4 «Життя» (1983), № 5 «Українська» (1986), № 6 «Україна – мати рідна» (1995); симфонічні поеми – «Пороніно» (1961), «Болгарська поема» (1964), «Лірична поема» (1965); симфонічні сюїти – «В Польщі» (1962), «Щедрівки» (1996); симфонічні увертюри (1975; 1978); 8 концертів з симфонічним оркестром – для фортепіано (1963), труби (№ 1 – 1976; № 2 – 1977), бандури (1981), скрипки (№ 1 – 1982; № 2 – 1989), гобоя (№ 1 – 1990; № 2 – 1992). Серед вокально-симфонічних творів можна виокремити кантату «На землі Кобзаря» на слова Івана Франка, Валентина Бичка, Володимира Сосюри (1964).
Надзвичайно велика його вокально-хорова спадщина: чотириголосні хори a’cappella «Пори року» (1963), «Над Дніпром жита шумлять» (1965), «Отче наш» (1994); пісні для дітей; сольні та хорові пісні; понад 80 романсів та поем на вірші Івана Франка, Лесі Українки, Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Андрій Малишка, Дмитра Павличка та інших. Композитор органічно поєднав світові зразки європейської та східної поезії з українською мелодикою у романсах на слова Шекспіра, Петрарки, Міцкевича, Мікеланджело та Хайяма. Понад 100 його концертних обробок народних пісень (зокрема українських, болгарських, чеських, словацьких, польських, угорських, албанських) позначені поліфонічністю, гармонійною варіаційністю, художньою витонченістю фортепіанного супроводу.
Микола Дремлюга – автор низки камерно-інструментальних творів. Серед них: поема для віолончелі та фортепіано (1949); сонати – для скрипки соло (3 частини, 1983), для скрипки і фортепіано (3 частини, 1989), для гітари (3 частини, 1984); твори для гобоя і фортепіано – концерт (1993), поема (1994), елегія (1995), інтермецо (1996). Для фортепіано створював програмні цикли, сюїти та пʼєси. Композитор також написав музику до кінофільмів «Суєта» (1956), «Під золотим орлом» (1957), «З кіноапаратом по Кракову» (1958).
Особливо цінним внеском Дремлюги у розвиток української музики є його концертний репертуар для бандури, який охоплює багаточастинні сюїти (1973–76) та сонати (1979), поему-рапсодію і концерт у супроводі фортепіано (обидва – 1980); низку творів інших жанрів, зокрема баркаролу, елегію (обидві – 1962), прелюдії (1964; 1971; 1979), думу (1965), капричіо (1974), сонатину, фугу (обидві – 1979).
Микола Дремлюга народився 15 липня (2 липня за старим стилем) 1917 року в селі Бутурлинівці в родині вчителів: батько викладав математику, а мати — літературу. Микола досконало оволодів французькою і німецькою мовами, читав в оригіналі Шиллера, Ґете, Новаліса, Віланда, брав уроки гри на фортепіано у піаніста Григорія Беклемішева. Проте, за наполяганням батька майбутній композитор вступив до Київського політехнічного інституту на факультет хімічного машинобудування, щоб здобути поважну на той час професію інженера. Та протягом усього навчання Микола продовжував займатися музикою – виступав на студентських концертах як акомпаніатор, піаніст.
Подальшу долю Миколи Дремлюги вирішило знайомство з Левком Ревуцьким: видатний педагог високо оцінив композиції молодого композитора, запропонувавши вступити на його курс. Ще студентом у 1944 році Дремлюга був прийнятий до Національної спілки композиторів України. 1946 року закінчив одразу два факультети Київської консерваторії: композиторський та історико-теоретичний, а у 1949 році завершив навчання в аспірантурі. Викладав на історико-теоретичному та композиторському факультетах Київської консерваторії, з 1965 року – доцент, а з 1978 року – професор кафедри композиції та інструментовки. Загалом Микола Дремлюга працював в консерваторії впродовж 52 років – викладав гармонію, музичний аналіз, музичну літературу, оркестровку, читання партитур, хорове аранжування, а від 1966 року – композицію. Серед його студентів: Олександр Білаш, Леся Дичко, Валентин Сильвестров, Євген Станкович, Іван Карабиць, Костянтин Мясков, Віталій Філіпенко, Ігор Поклад та багато інших.
Композиторську діяльність Дремлюги можна назвати більш ніж продуктивною. Він писав монументальні симфонічні твори, яким притаманні філософська глибина, ліризм і патетична піднесеність, а також звернення до народно-пісенних джерел. Серед них цикл поем «Батьківщина» (4 симфонічні поеми, 1958–61); 6 симфоній (№ 1 «Лірична», № 2 «Фестивальна» (обидві – 1967), № 3 (1978; друга редакція – 1995 року з назвою «Пам’яті жертв голодомору 1932–1933 роки на Україні»), № 4 «Життя» (1983), № 5 «Українська» (1986), № 6 «Україна – мати рідна» (1995); симфонічні поеми – «Пороніно» (1961), «Болгарська поема» (1964), «Лірична поема» (1965); симфонічні сюїти – «В Польщі» (1962), «Щедрівки» (1996); симфонічні увертюри (1975; 1978); 8 концертів з симфонічним оркестром – для фортепіано (1963), труби (№ 1 – 1976; № 2 – 1977), бандури (1981), скрипки (№ 1 – 1982; № 2 – 1989), гобоя (№ 1 – 1990; № 2 – 1992). Серед вокально-симфонічних творів можна виокремити кантату «На землі Кобзаря» на слова Івана Франка, Валентина Бичка, Володимира Сосюри (1964).
Надзвичайно велика його вокально-хорова спадщина: чотириголосні хори a’cappella «Пори року» (1963), «Над Дніпром жита шумлять» (1965), «Отче наш» (1994); пісні для дітей; сольні та хорові пісні; понад 80 романсів та поем на вірші Івана Франка, Лесі Українки, Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Андрій Малишка, Дмитра Павличка та інших. Композитор органічно поєднав світові зразки європейської та східної поезії з українською мелодикою у романсах на слова Шекспіра, Петрарки, Міцкевича, Мікеланджело та Хайяма. Понад 100 його концертних обробок народних пісень (зокрема українських, болгарських, чеських, словацьких, польських, угорських, албанських) позначені поліфонічністю, гармонійною варіаційністю, художньою витонченістю фортепіанного супроводу.
Микола Дремлюга – автор низки камерно-інструментальних творів. Серед них: поема для віолончелі та фортепіано (1949); сонати – для скрипки соло (3 частини, 1983), для скрипки і фортепіано (3 частини, 1989), для гітари (3 частини, 1984); твори для гобоя і фортепіано – концерт (1993), поема (1994), елегія (1995), інтермецо (1996). Для фортепіано створював програмні цикли, сюїти та пʼєси. Композитор також написав музику до кінофільмів «Суєта» (1956), «Під золотим орлом» (1957), «З кіноапаратом по Кракову» (1958).
Особливо цінним внеском Дремлюги у розвиток української музики є його концертний репертуар для бандури, який охоплює багаточастинні сюїти (1973–76) та сонати (1979), поему-рапсодію і концерт у супроводі фортепіано (обидва – 1980); низку творів інших жанрів, зокрема баркаролу, елегію (обидві – 1962), прелюдії (1964; 1971; 1979), думу (1965), капричіо (1974), сонатину, фугу (обидві – 1979).