The life of the Ukrainian composer of the 17th century, Mykola Dyletskyi, is a story with many unknowns. Therefore, the music speaks more eloquently than any words about the exceptional talent of this person - original, skillful, emotional and restrained at the same time. A true professional and a person of broad views, Dyletskyi actively mastered European musical techniques, which he combined with Slavic traditions and intonation. Dyletskyi's legacy is dominated by works for 2 choirs, in which the principles of the Italian (mostly Roman) and Polish schools are combined with vivid national color. As evidenced by Dyletskyi's treatise "Musical Grammar," the author was equally familiar with folk music, traditions of church monophonic (single-voice) singing, more straightforward forms of polyphony based on it, and the achievements of European composers from Josquin and Palestrina to Schütz. All this created a strong foundation for the innovation of the "Resurrection Canon."

The "Resurrection Canon" is known in the single list of the Kyiv collection and is dated 1682, along with several other works. The canon of John of Damascus on Easter unfolds like a large colorful fresco, where the picture of a swirling crowd filled with joy and upliftment is painted in bright, pure colors. The concert style of the canon is based on a constant balancing between full-voiced tutti and ensembles that are more individualized, in particular due to the performance of choir soloists.

The "Resurrection Canon" is an example of brilliant mastery of choral music. Its connections are evident not so much with the Venetian school or Orlando di Lasso as with the work of Giovanni Pierluigi da Palestrina. Some of the means are known both from Italian and German models, so the Canon is fully integrated into the musical context of that time. At the same time, as in other works of the master, there is a tendency towards more balanced, so to speak, "classical" directions. Dyletskyi does not lean towards drama, excessiveness, or emotional exaggerations, which are abundant in other Ukrainian works of that time. And this brings him closer to Renaissance aesthetics rather than purely Baroque. Clarity, harmony, balance - this is what characterizes the first peak of the part-song style, which was most fully embodied in the Resurrection Canon.

Життя українського композитора ХVII століття Миколи Дилецького – це історія з багатьма невідомими. Тож, про непересічне обдарування цієї особистості красномовніше за будь-які слова говорить музика – самобутня, майстерна, емоційна та стримана водночас. Справжній професіонал, людина широких поглядів Дилецький активно засвоїв європейську музичну техніку, яку поєднав зі словʼянськими традиціями та інтонаційною лексикою. У спадщині Дилецького переважають двохорні (на 8 голосів) твори, в яких засади італійської (переважно римської) та польської шкіл поєднуються з яскравим національним колоритом. Як свідчить трактат Дилецького “Грамматика пѣнія мусикійскаго” (“Музична граматика”), його автор однаково добре знав музику побуту, традиції церковного монодичного (одноголосного) співу, більш прості форми багатоголосся на його основі і здобутки європейських композиторів — від Жоскена і Палестріни до Шютца. Все це створило міцний фундамент для новаторства "Воскресенського канону".

“Воскресенський канон” відомий у єдиному списку Київської колекції і на ряду з кількома іншими творами датується 1682 роком. Канон Іоанна Дамаскіна на Великдень розгортається, наче велика барвиста фреска, де світлими, чистими фарбами виписано картину вируючого натовпу, сповненого радості й піднесення. Яскраво концертний стиль Канону спирається на постійне балансування між повнозвучним тутті й ансамблями, начебто більш індивідуалізованими, зокрема завдяки виконанню солістами хору.

Воскресенський канон — зразок блискучого володіння засобами хорового складу. У ньому помітні зв'язки не так із венеціанською школою чи Орландо ді Лассо, як із творчістю Джованні П'єрлуїджі да Палестріни. Окремі засоби відомі як ще за італійськими, так і за німецькими зразками, отже, Канон ціловито вписується в тогочасний музичний контекст. Водночас тут, як і в інших творах майстра, помітна схильність до більш врівноважених, так би мовити "класичних", напрямів. Дилецький не тяжіє до драматизму, надмірності, емоційних перебільшень, яких багато в інших українських творах того часу. І цим він ближче до ренесансної естетики, аніж до суто барокової. Ясність, гармонійність, врівноваженість – ось що характеризує першу вершину партесного стилю, який найбільш повно втілився у Воскресенському каноні.