Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
In Vitalii Hubarenko’s Love Letters mono-opera, you won’t find traditional sets, dialogues, or action in the usual sense. There is only a woman who loves – and continues to love beyond death.
This work opens a unique dimension of lyricism in Ukrainian music of the second half of the 20th century. It is a frank confession transformed into a musical texture, a complex psychological drama where intonation matters more than events.
What makes this opera unique? How did Hubarenko manage to say so much using only a voice? And why does Love Letters still captivate audiences and challenge directors?
Read more on our website and listen to a rare archival recording in the Ukrainian Live Classic app.
“Tenderness”
“Vitalii Hubarenko is primarily known to listeners as a composer of monumental works. His grand symphonic canvases and large-scale operatic and ballet scores with extensive mass scenes impress with a global sense of collective existence,” wrote Iryna Drach. That’s what makes Love Letters sound all the more unexpected and uncharacteristic – the most lyrical and intimate of his works, filled with tenderness and psychological nuance.
The literary basis for the mono-opera is the novella Tenderness by French symbolist writer Henri Barbusse. Its heroine is a woman from the Belle Époque, writing to her beloved Louis. We don’t know what separated the lovers, but the separation proves unbearable for the protagonist. She decides to take her own life and writes four letters to Louis, to be read the day after her death, a year later, eleven years later, and twenty years later.
“I want to keep caring for you – and to do so, I must continue to live after my death. There will be no separation… I will return to you… Time helps me… Crossing such a vast distance in time, crossing eternity… I kiss you as before. That is all…”
Barbusse’s original title becomes for Hubarenko the main leitmotif, the essence and emotional tone of the opera. The composer invites the listener into the world of a woman about whom we know nothing but her feelings. She has no name, no age, no social background, no description of appearance or setting. None of that matters here. The entire focus is on her inner world. She herself becomes the embodiment of tenderness, writing to her beloved Louis.
The First Performer
“It’s no surprise that this opera, with its enormous lyrical and dramatic potential, has seen many concert and staged performances. Nearly twenty sopranos – including celebrated names like Halyna Pyssarenko and Yevhenia Miroshnychenko – have embraced these sensual Love Letters, finding in them rich material for both acting and vocal expression,” wrote Iryna Drach.
In this Ukrainian Live Classic release, you’ll hear the 1972 recording performed by soprano Valentyna Sokolykyk and the State Symphony Orchestra conducted by S. Turchak.
“Sokolykyk’s delicate, trembling voice, her true lyrical talent, and vocal professionalism convinced Vitalii Hubarenko (then living in Kharkiv) to entrust – and ultimately dedicate – his mono-opera Love Letters to this singer,” wrote Oleksandr Chapalov.
“After a successful premiere in Kyiv, Valentyna Sokolykyk’s name resounded across the Soviet Union. She performed the opera many times in concert form with various orchestras and conductors.”
Structure
In Hubarenko’s mono-opera, the four letters are four monologues (soprano), four vocal sections separated by orchestral interludes. The third and fourth letters are joined into one movement. The opera opens with a prelude built on the leitmotif of tenderness, which weaves through the entire musical fabric. Over the course of roughly 25 minutes, this motif is transformed in parallel with the heroine’s emotional evolution.
Tenderness fades, giving way to anger, bitterness, jealousy – even hatred toward those who destroyed her love:
“I’m afraid of becoming sad, and that means – cruel.”
The first letter conveys grief; the second – introspection; the third – sorrow at its climax; the fourth – tragic resignation. The conflict is transferred to the orchestral interludes, which amplify the lyrical-psychological tone. The vocal part, largely recitative-declamatory, requires great vocal strength and high range: the soprano must carry the entire dramatic weight of the work alone, set against the full force of a symphony orchestra.
The orchestra is a full-fledged participant in the stage action. Solo passages for various instruments appear throughout. Hubarenko writes for an expanded orchestra, including four flutes, six clarinets, piano, celesta, and a large set of percussion in addition to strings. This contrast – between a single soprano and a dense orchestral texture – seems to symbolize the heroine’s loneliness in a turbulent world.
Dramaturgy
Mono-opera always presents a challenge for directors: with only one performer on stage, some productions resort to adding silent characters to underscore the drama. However, in Hubarenko’s work, the development of the action is so masterfully carried by the music that no additional devices are needed.
The Prelude acts as a compact prologue to the opera. Its gentle melody and subtle oscillations give it a lullaby-like quality. Here, the opera’s core musical materials emerge: the leitmotif of tenderness and the theme of death. It's the moment where the real and the otherworldly meet.
The First Letter introduces us to the heroine. Her vocal line begins calmly, then becomes increasingly agitated and passionate – this emotional tone dominates the entire section.
The first interlude creates a vivid contrast. Its layered textures split the world in two: the lower layer evokes darkness and mystery, while the upper floats with lyrical contemplation.
The Second Letter opens with a trembling theme full of sincerity. A narrative theme recurs, expressing loneliness and yearning. The second interlude, sharply dramatic, conveys foreboding. The “Dies irae” (Day of Wrath) theme appears. The music takes on a toccata-like, mechanical intensity.
The Third Letter is the opera’s lyrical climax. The heroine speaks from the past, protecting her beloved from sorrow. Her joy is expressed in a waltz-like theme – an illusory, ghostly waltz-scherzo.
The third interlude continues the surreal atmosphere. The leitmotif of tenderness becomes grotesque in the viola and flute lines. Before the Fourth Letter, there is a moment of silence – a symbolic minute of mourning. The music here is more heartfelt than ever. For the heroine, it is essential to remain in the realm of youth, love, and devotion – even if only in dreams. The final section is emotionally intense and profound.
But dreams give way to harsh reality:
“I’m leaving this world….”
The vocal line turns into a speech-like murmur without fixed pitch, set against a funeral march. The waltz theme – the theme of happiness – returns at the climax, as the heroine proclaims her boundless love and tenderness. The opera closes with the theme of tenderness.
A New Lyricism
Vitalii Hubarenko opened a new path for lyricism in Ukrainian music of the late 20th century. His operatic writing can be seen as a psychological portrait of a wounded soul. Today, Love Letters remains one of the composer’s most frequently performed works. Its emotional depth, beauty, and accessibility – despite its demanding score – make this mono-opera a true masterpiece of modern Ukrainian music.
We invite you to listen.
This work opens a unique dimension of lyricism in Ukrainian music of the second half of the 20th century. It is a frank confession transformed into a musical texture, a complex psychological drama where intonation matters more than events.
What makes this opera unique? How did Hubarenko manage to say so much using only a voice? And why does Love Letters still captivate audiences and challenge directors?
Read more on our website and listen to a rare archival recording in the Ukrainian Live Classic app.
“Tenderness”
“Vitalii Hubarenko is primarily known to listeners as a composer of monumental works. His grand symphonic canvases and large-scale operatic and ballet scores with extensive mass scenes impress with a global sense of collective existence,” wrote Iryna Drach. That’s what makes Love Letters sound all the more unexpected and uncharacteristic – the most lyrical and intimate of his works, filled with tenderness and psychological nuance.
The literary basis for the mono-opera is the novella Tenderness by French symbolist writer Henri Barbusse. Its heroine is a woman from the Belle Époque, writing to her beloved Louis. We don’t know what separated the lovers, but the separation proves unbearable for the protagonist. She decides to take her own life and writes four letters to Louis, to be read the day after her death, a year later, eleven years later, and twenty years later.
“I want to keep caring for you – and to do so, I must continue to live after my death. There will be no separation… I will return to you… Time helps me… Crossing such a vast distance in time, crossing eternity… I kiss you as before. That is all…”
Barbusse’s original title becomes for Hubarenko the main leitmotif, the essence and emotional tone of the opera. The composer invites the listener into the world of a woman about whom we know nothing but her feelings. She has no name, no age, no social background, no description of appearance or setting. None of that matters here. The entire focus is on her inner world. She herself becomes the embodiment of tenderness, writing to her beloved Louis.
The First Performer
“It’s no surprise that this opera, with its enormous lyrical and dramatic potential, has seen many concert and staged performances. Nearly twenty sopranos – including celebrated names like Halyna Pyssarenko and Yevhenia Miroshnychenko – have embraced these sensual Love Letters, finding in them rich material for both acting and vocal expression,” wrote Iryna Drach.
In this Ukrainian Live Classic release, you’ll hear the 1972 recording performed by soprano Valentyna Sokolykyk and the State Symphony Orchestra conducted by S. Turchak.
“Sokolykyk’s delicate, trembling voice, her true lyrical talent, and vocal professionalism convinced Vitalii Hubarenko (then living in Kharkiv) to entrust – and ultimately dedicate – his mono-opera Love Letters to this singer,” wrote Oleksandr Chapalov.
“After a successful premiere in Kyiv, Valentyna Sokolykyk’s name resounded across the Soviet Union. She performed the opera many times in concert form with various orchestras and conductors.”
Structure
In Hubarenko’s mono-opera, the four letters are four monologues (soprano), four vocal sections separated by orchestral interludes. The third and fourth letters are joined into one movement. The opera opens with a prelude built on the leitmotif of tenderness, which weaves through the entire musical fabric. Over the course of roughly 25 minutes, this motif is transformed in parallel with the heroine’s emotional evolution.
Tenderness fades, giving way to anger, bitterness, jealousy – even hatred toward those who destroyed her love:
“I’m afraid of becoming sad, and that means – cruel.”
The first letter conveys grief; the second – introspection; the third – sorrow at its climax; the fourth – tragic resignation. The conflict is transferred to the orchestral interludes, which amplify the lyrical-psychological tone. The vocal part, largely recitative-declamatory, requires great vocal strength and high range: the soprano must carry the entire dramatic weight of the work alone, set against the full force of a symphony orchestra.
The orchestra is a full-fledged participant in the stage action. Solo passages for various instruments appear throughout. Hubarenko writes for an expanded orchestra, including four flutes, six clarinets, piano, celesta, and a large set of percussion in addition to strings. This contrast – between a single soprano and a dense orchestral texture – seems to symbolize the heroine’s loneliness in a turbulent world.
Dramaturgy
Mono-opera always presents a challenge for directors: with only one performer on stage, some productions resort to adding silent characters to underscore the drama. However, in Hubarenko’s work, the development of the action is so masterfully carried by the music that no additional devices are needed.
The Prelude acts as a compact prologue to the opera. Its gentle melody and subtle oscillations give it a lullaby-like quality. Here, the opera’s core musical materials emerge: the leitmotif of tenderness and the theme of death. It's the moment where the real and the otherworldly meet.
The First Letter introduces us to the heroine. Her vocal line begins calmly, then becomes increasingly agitated and passionate – this emotional tone dominates the entire section.
The first interlude creates a vivid contrast. Its layered textures split the world in two: the lower layer evokes darkness and mystery, while the upper floats with lyrical contemplation.
The Second Letter opens with a trembling theme full of sincerity. A narrative theme recurs, expressing loneliness and yearning. The second interlude, sharply dramatic, conveys foreboding. The “Dies irae” (Day of Wrath) theme appears. The music takes on a toccata-like, mechanical intensity.
The Third Letter is the opera’s lyrical climax. The heroine speaks from the past, protecting her beloved from sorrow. Her joy is expressed in a waltz-like theme – an illusory, ghostly waltz-scherzo.
The third interlude continues the surreal atmosphere. The leitmotif of tenderness becomes grotesque in the viola and flute lines. Before the Fourth Letter, there is a moment of silence – a symbolic minute of mourning. The music here is more heartfelt than ever. For the heroine, it is essential to remain in the realm of youth, love, and devotion – even if only in dreams. The final section is emotionally intense and profound.
But dreams give way to harsh reality:
“I’m leaving this world….”
The vocal line turns into a speech-like murmur without fixed pitch, set against a funeral march. The waltz theme – the theme of happiness – returns at the climax, as the heroine proclaims her boundless love and tenderness. The opera closes with the theme of tenderness.
A New Lyricism
Vitalii Hubarenko opened a new path for lyricism in Ukrainian music of the late 20th century. His operatic writing can be seen as a psychological portrait of a wounded soul. Today, Love Letters remains one of the composer’s most frequently performed works. Its emotional depth, beauty, and accessibility – despite its demanding score – make this mono-opera a true masterpiece of modern Ukrainian music.
We invite you to listen.
Text by Diana Kolomoiets
Translated by Arsenii Diskovskyi
Translated by Arsenii Diskovskyi
Моноопера "Листи кохання"
Віталій Губаренко
У моноопері Віталія Губаренка "Листи кохання" не буде звичних декорацій, не буде діалогів чи дії в традиційному сенсі. Буде тільки жінка, яка кохає – і продовжує любити після смерті.
Цей твір відкриває особливий вимір ліризму в українській музиці другої половини ХХ століття. Це відверта сповідь, перетворена на звукову тканину. Це складна психологічна драма, в якій інтонація важить більше, ніж подія.
Що робить цю оперу унікальною? Як Губаренку вдалося сказати так багато за допомогою лише голосу? І чому "Листи кохання" й досі викликають захват у публіки та кидають виклик режисерам?
Читаємо на сайті і слухаємо раритетний запис в додатку Ukrainian Live Classic!
“Ніжність”
“Віталій Губаренко насамперед відомий слухачам як композитор-монументаліст. Його грандіозні симфонічні полотна, масштабні оперні та балетні партитури з великими масовими сценами вражають глобальним відчуттям народного буття”, – зазначала Ірина Драч. Тим неочікуваніше, нетиповіше звучить моноопера “Листи кохання” – найліричніша та найінтимніша, сповнена ніжності та тонкого психологізму.
Літературною основою для моноопери стала новела французького письменника-символіста Анрі Барбюса “Ніжність”. Головна героїня – жінка з la Belle Epoc, яка пише своєму коханому Луї. Ми не знаємо, що розлучило закоханих, але ця розлука виявилася непосильною для героїні. Вона вирішує піти з життя і пише своєму коханому чотири листи, які він має прочитати на другий день, через рік, через одинадцять років, через двадцять років від її загибелі.
“Я хочу й надалі піклуватися про тебе, а для цього я маю жити і після моєї смерті. Розриву не буде… Я буду повертатися до тебе… Час допомагає мені… Подолавши таку велетенську відстань у часі, подолавши вічність, … я цілую тебе, як раніше. Ось і все…”
Оригінальна назва твору Барбюса – для Губаренка слугує і головним лейтмотивом, і сенсом, і настроєм опери. Композитор запрошує слухачів у світ головної героїні, про яку ми не знаємо нічого, окрім її почуттів. В неї немає імені, нам не відомий її вік, соціальний статус, немає ніяких натяків на зовнішність чи якісь сторонні обставини. В цьому творі це неважливо. Уся увага зосереджена на душевному стані героїні. Вона сама – втілення ніжності, що звертається в листах до коханого Луї.
Цей твір відкриває особливий вимір ліризму в українській музиці другої половини ХХ століття. Це відверта сповідь, перетворена на звукову тканину. Це складна психологічна драма, в якій інтонація важить більше, ніж подія.
Що робить цю оперу унікальною? Як Губаренку вдалося сказати так багато за допомогою лише голосу? І чому "Листи кохання" й досі викликають захват у публіки та кидають виклик режисерам?
Читаємо на сайті і слухаємо раритетний запис в додатку Ukrainian Live Classic!
“Ніжність”
“Віталій Губаренко насамперед відомий слухачам як композитор-монументаліст. Його грандіозні симфонічні полотна, масштабні оперні та балетні партитури з великими масовими сценами вражають глобальним відчуттям народного буття”, – зазначала Ірина Драч. Тим неочікуваніше, нетиповіше звучить моноопера “Листи кохання” – найліричніша та найінтимніша, сповнена ніжності та тонкого психологізму.
Літературною основою для моноопери стала новела французького письменника-символіста Анрі Барбюса “Ніжність”. Головна героїня – жінка з la Belle Epoc, яка пише своєму коханому Луї. Ми не знаємо, що розлучило закоханих, але ця розлука виявилася непосильною для героїні. Вона вирішує піти з життя і пише своєму коханому чотири листи, які він має прочитати на другий день, через рік, через одинадцять років, через двадцять років від її загибелі.
“Я хочу й надалі піклуватися про тебе, а для цього я маю жити і після моєї смерті. Розриву не буде… Я буду повертатися до тебе… Час допомагає мені… Подолавши таку велетенську відстань у часі, подолавши вічність, … я цілую тебе, як раніше. Ось і все…”
Оригінальна назва твору Барбюса – для Губаренка слугує і головним лейтмотивом, і сенсом, і настроєм опери. Композитор запрошує слухачів у світ головної героїні, про яку ми не знаємо нічого, окрім її почуттів. В неї немає імені, нам не відомий її вік, соціальний статус, немає ніяких натяків на зовнішність чи якісь сторонні обставини. В цьому творі це неважливо. Уся увага зосереджена на душевному стані героїні. Вона сама – втілення ніжності, що звертається в листах до коханого Луї.
Перша виконавиця
“Не дивно, що опера з таким колосальним лірико-драматичним потенціалом мала багато як концертних, так і театрально-сценічних втілень. Майже двадцять співачок, серед яких уславлені Галина Писаренко та Євгенія Мирошніченко, зверталися до цих сповнених чуттєвості “Листів кохання”, знаходячи в них благодатний матеріал для реалізації своїх акторських та вокальних здібностей”, – писала Ірина Драч.
В цьому релізі Ukrainian Live Classic ви почуєте запис 1972 року у виконанні сопрано Валентини Соколик та Державного симфонічного оркестру під дириґуванням С. Турчака. ”Ніжний і трепетний голос Соколик, її справжнє ліричне обдарування і вокальний професіоналізм переконали Віталія Губаренка (який тоді жив у Харкові) доручити (а в кінцевому результаті й присвятити) свою монооперу “Листи коханн” саме цій співачці, – писав Олександр Чапалов. – Після успішної прем’єри в Києві ім’я Валентини Соколик прогриміло на весь колишній СРСР. Вона багато разів виконувала оперу в концертній версії із різними оркестрами та диригентами”.
“Не дивно, що опера з таким колосальним лірико-драматичним потенціалом мала багато як концертних, так і театрально-сценічних втілень. Майже двадцять співачок, серед яких уславлені Галина Писаренко та Євгенія Мирошніченко, зверталися до цих сповнених чуттєвості “Листів кохання”, знаходячи в них благодатний матеріал для реалізації своїх акторських та вокальних здібностей”, – писала Ірина Драч.
В цьому релізі Ukrainian Live Classic ви почуєте запис 1972 року у виконанні сопрано Валентини Соколик та Державного симфонічного оркестру під дириґуванням С. Турчака. ”Ніжний і трепетний голос Соколик, її справжнє ліричне обдарування і вокальний професіоналізм переконали Віталія Губаренка (який тоді жив у Харкові) доручити (а в кінцевому результаті й присвятити) свою монооперу “Листи коханн” саме цій співачці, – писав Олександр Чапалов. – Після успішної прем’єри в Києві ім’я Валентини Соколик прогриміло на весь колишній СРСР. Вона багато разів виконувала оперу в концертній версії із різними оркестрами та диригентами”.
Склад
У моноопері Губаренка чотири листи – це чотири монологи солістки (сопрано), чотири вокальні розділи, відділених один від одного оркестровими інтерлюдіями. Але два листи – третій і четвертий – обʼєднані в одну дію. Починається опера зі Вступу, заснованому на лейтмотиві опери – лейтмотиві ніжності. Ним пронизана уся музична тканина. Але впродовж близько 25 хвилин, що триває твір, цей мотив трансформується відповідно до емоційного стану героїні.
Ніжність зникає, поступаючись місцем злобі, образі, приступам ревнощів, приходить ненависть до людей, що зруйнували кохання (“боюся стати сумною, а значить – злою”).
У першому листі передається скорботний настрій, в другому – задумливості, третьому – кульмінаційному – сум, четвертому – трагізм. Конфлікт перенесено в оркестрові інтермедії, що сприяє посиленню лірико-психологічного тону опери. Вокальна партія – речитативно-декламаційна. Проте вимагає неабиякої сили голосу при високому діапазоні, адже фактично одна співачка протистоїть всьому симфонічному оркестру.
Оркестр – повноправний учасник сценічної дії, в опері часто зустрічаються окремі розгорнуті соло інструментів. Губаренко використовує розширений склад оркестру, до якого, крім струнних інструментів, увійшли чотири флейти, шість кларнетів, рояль, челеста і великий набір ударних. Такий поділ на індивідуальну вокальну партію (високе сопрано) та багатий оркестровий текст ніби символізує самотність героїні у цьому бурхливому світі.
Драматургія
Моноопера – це завжди виклик для режисера. Адже на сцені лише один актор. Тому часто постановники не можуть відмовитися від введення інших персонажів, які не матимуть слів, але своєю появою чи діями підкреслюватимуть драматургію опери. Проте у губаренківській опері розвиток дії так майстерно переданий музикою, що ніякі допоміжні засоби не потрібні.
Вступ – лаконічний, своєрідний епіграф до опери. Ніжна наспівність, секундове погойдування додає музиці рис колисковості. У ньому відбувається зародження основного інтонаційного ядра опери – лейтмотиву ніжності та теми смерті. Це наче зіткнення реального та ірреального світу.
Перший лист ніби знайомить нас із героїнею. Вокальна партія напочатку витримана у спокійних тонах, а потім звучатиме схвильовано, поривчасто. І цей настрій буде переважати в даному розділі.
Інтермедія вносить образний контраст. Два її фактурних плани несуть різне емоційне навантаження і ділять світ надвоє: у нижньому шарі фактури твориться похмурий, таємничий образ, у верхньому – лірико-споглядальний, трохи ірреальний.
Другий лист починається тремтливою темою, сповненою щирості й сердечності. Кілька разів повторюється тема оповідального характеру. Вона викликає почуття туги, самотності. За ним слідує друга інтермедія – гостродраматична, в ній передано передчуття трагедії – з'являється тема “Dies irаe” (“День гніву”). Музика поступово набирає токатних, активно-механічних рис.
Третя частина розпочинається третім листом. Це лірична кульмінація опери. Героїня постає через багато років звісткою, що прийшла з минулого. В ній турбота про коханого, якого героїня оберігає від тяжких спогадів, гіркоти і болю. Вона оповідає про щастя, що композитор втілює у вальсовій темі. Це ілюзорний, примарний вальс-скерцо.
Третя інтермедія продовжує розгортати дію у світі ірреального. Тут лейтмотив ніжності набуває певної гротесковості в партіях альта і флейти. Перед четвертим листом витримана пауза (хвилина мовчання). У ньому кохання звучить ще зворушливіше й щиріше, ніж в попередніх листах. Для героїні найважливіше – залишатися в полоні молодості, закоханості й відданості – хоча б у мріях. Розділ вражає емоційною напругою та глибиною.
Та мрію змінює похмура реальність: “Із життя я зникаю...” У вокальній партії зʼявляється скоромовка без висотної фіксації – на тлі жалобного маршу оркестру. Наприкінці знову з’являється вальсова тема – тема щастя, – на кульмінації якої героїня говорить про свою безмежну любов і ніжність. Твір завершується темою ніжності.
Віталій Губаренко відкриває в українській музиці другої половини ХХ століття нову форму ліризму. Його оперні партії — це своєрідна психограма зраненої душі. Сьогодні "Листи кохання" залишається одним із найчастіше виконуваних творів композитора. Емоційна глибина, краса та легкість для сприйняття при дуже непростому письмі та високих виконавських вимогах робить монооперу безумовним шедевром сучасної української музики. Запрошуємо до прослуховування!
Текст: Діана Коломоєць
Turkevych remained in L’viv during World War II. In 1946, when her works were banned throughout the USSR for their failure to comply with Socialist Realism, she fled to Austria and then to Italy, and she finally settled in the UK, where she composed her largest body of work—including Серце Оксани (Тhe Heart of Oksana). At some point in the 1940s, she separated from her first husband and married her second husband, Narcyz Lukianowicz (a doctor and poet).14 Her family lived for five years in Brighton (where she worked as an organist and pianist) and a year in London before moving to Bristol. (It was in London that Turkevych discovered a network of Canadian Ukrainians descent who had moved to the UK.) Ten years later, Turkevych moved to Belfast in Northern Ireland. For the last four years of her life, she settled in Cambridge, where she passed away in 1977 at the age of 78. Turkevych had two daughters: Zoya (with her first husband, Robert Lisovski) and Maria (with her second husband, Narsyz Lukianowicz).
Listen to music
Слухати музику
Симфонії. Частина ІІ
Вербицький Михайло
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Закінчила приватну дівочу гімназію сестер Василіянок у Львові. Гру на фортепіано вивчала спочатку вдома, відтак у Вищому музичному інституті (ВМІ) ім. Миколи Лисенка у Львові, а в 1914-1916 рр. у Відні. Після цього студіювала філософію, педагогіку і музикологію у Львівському університеті, навчала музики в державній yчительській семінарії у Львові (1919-1920 рр.), студіювала в консерваторії Польського музичного товариства у Львові (1921 р.) та давала приватні уроки з музики. 1919 р. написала свій перший музичний твір – Службу Божу, яку було виконано декілька разів у соборі Св. Юра у Львові. 1921 р. повернулася до Відня, де навчалася в університеті, який закінчила 1923 р. отримавши вчительський диплом. Також продовжувала студії з фортепіано і теорії музики у Віденській музичній академії. Відтак повернулася до Львова, а 1927 р. виїхала до Берліна, де студіювала композицію в Музичній академії до 1929 р., коли переїхала до Праги. Студіювала композицію в Празькій консерваторії, а рівночасно при Українському Вільному Університеті писала докторську дисертацію на тему українського фольклору в російських операх, яку захистила 1934 р. Повернувшись до Львова, з 1934 р. до початку Другої світової війни працювала викладачем музичної теорії і фортепіано, спочатку у Львівській музичній консерваторії ім. К. Шимановського, а відтак – у ВМІ ім. М. Лисенка. Стала членом Союзу українських професійних музик.