Vitalii Hubarenko. Biography
Vitalii Hubarenko (1934, Kharkiv – 2000, Kyiv) was a Ukrainian composer and teacher.
He was born into a military family that constantly moved, so Vitalii Hubarenko attended music lessons at cultural centers in Kolomyia, Sniatyn, and Ivano-Frankivsk, where he studied at a music school.
In 1950, the Hubarenko family moved to Kharkiv, where Vitalii completed his studies at the Kharkiv Music College (now the Kharkiv Music College named after Borys Lyatoshynskyi) and received a solid compositional education at the Kharkiv Conservatory (now the Kharkiv State University of Arts named after Ivan Kotliarevskyi) under the guidance of Dmytro Klebanov. After graduating in 1960, Hubarenko worked as a music editor for radio and, starting in 1961, taught theoretical disciplines at the Kharkiv Institute of Arts, and from 1962 at the Kharkiv Music College. In 1972, he fully dedicated himself to creative work. In 1985, the Hubarenko family moved to Kyiv. The composer passed away in the capital in 2000.
Among contemporary stylistic trends, he was most drawn to neoclassicism, neobaroque, and neofolklorism. The most significant part of his creative legacy is his 13 operas. Some of them, such as "The Death of the Squadron," "Revived May," and "Alpine Ballad," were written on Soviet themes, although even in these works, the composer primarily emphasized personal drama. However, the pinnacles of Vitalii Hubarenko's creativity were operas based on subjects close to his worldview. These include the opera-ballet "Viy" based on the story by Mykola Hohol, "The Matchmaker by Chance," and two mono-operas – a lyrical diptych: "Love Letters" and "Solitude," as well as the opera-oratorio "Remember, My Brothers" based on the works of Taras Shevchenko. For most of these works, the librettos were written by the composer's wife, musicologist Maryna Cherkashyna-Hubarenko. In these, the composer shows a keen sense of dramatic expression, the inner emotions of the characters, and the atmosphere of different epochs - both distant and contemporary.
Traditional opera was limiting for Hubarenko, so he created genre fusions such as opera-ballet, mono-opera, and opera-oratorio, enriching the musical language of his stage works with both past intonations and the discoveries of 20th-century compositional techniques.
The composer also worked in orchestral, chamber-vocal, and instrumental music, as well as in arranging folk songs. His compositions reflect both folkloric rituals (such as the symphonic poem "Kupalo") and lyrical images (for example, the vocal cycles "Flowers and Moods," "Autumn Sonnets," and the symphony for soloists and symphony orchestra based on Shevchenko's poetry "De Profundis").
He was born into a military family that constantly moved, so Vitalii Hubarenko attended music lessons at cultural centers in Kolomyia, Sniatyn, and Ivano-Frankivsk, where he studied at a music school.
In 1950, the Hubarenko family moved to Kharkiv, where Vitalii completed his studies at the Kharkiv Music College (now the Kharkiv Music College named after Borys Lyatoshynskyi) and received a solid compositional education at the Kharkiv Conservatory (now the Kharkiv State University of Arts named after Ivan Kotliarevskyi) under the guidance of Dmytro Klebanov. After graduating in 1960, Hubarenko worked as a music editor for radio and, starting in 1961, taught theoretical disciplines at the Kharkiv Institute of Arts, and from 1962 at the Kharkiv Music College. In 1972, he fully dedicated himself to creative work. In 1985, the Hubarenko family moved to Kyiv. The composer passed away in the capital in 2000.
Among contemporary stylistic trends, he was most drawn to neoclassicism, neobaroque, and neofolklorism. The most significant part of his creative legacy is his 13 operas. Some of them, such as "The Death of the Squadron," "Revived May," and "Alpine Ballad," were written on Soviet themes, although even in these works, the composer primarily emphasized personal drama. However, the pinnacles of Vitalii Hubarenko's creativity were operas based on subjects close to his worldview. These include the opera-ballet "Viy" based on the story by Mykola Hohol, "The Matchmaker by Chance," and two mono-operas – a lyrical diptych: "Love Letters" and "Solitude," as well as the opera-oratorio "Remember, My Brothers" based on the works of Taras Shevchenko. For most of these works, the librettos were written by the composer's wife, musicologist Maryna Cherkashyna-Hubarenko. In these, the composer shows a keen sense of dramatic expression, the inner emotions of the characters, and the atmosphere of different epochs - both distant and contemporary.
Traditional opera was limiting for Hubarenko, so he created genre fusions such as opera-ballet, mono-opera, and opera-oratorio, enriching the musical language of his stage works with both past intonations and the discoveries of 20th-century compositional techniques.
The composer also worked in orchestral, chamber-vocal, and instrumental music, as well as in arranging folk songs. His compositions reflect both folkloric rituals (such as the symphonic poem "Kupalo") and lyrical images (for example, the vocal cycles "Flowers and Moods," "Autumn Sonnets," and the symphony for soloists and symphony orchestra based on Shevchenko's poetry "De Profundis").
Edited by Victoriia Antoshevska
Translated by Taras Demko
Translated by Taras Demko
Віталій Губаренко. Біографія
Віталій Губаренко (1934, Харків - 2000, Київ) – український композитор, педагог.
Народився в родині військовослужбовця, яка постійно переїжджала, тож Віталію Губаренку доводилося відвідувати уроки музики при будинках культури в Коломиї, Снятині, Івано-Франківську, де він навчався в музичній школі.
У 1950 році сім’я Губаренків переїжджає в Харків, де Віталій закінчив музичне училище (тепер Харківське музичне училище імені Бориса Лятошинського), отримав фундаментальну композиторську освіту в Харківській консерваторії (тепер Харківський державний університет мистецтв імені Івана Котляревського) під керівництвом Дмитра Клебанова. Після закінчення студій у 1960 році Губаренко працює музичним редактором радіо, з 1961 року викладає теоретичні дисципліни в Харківському інституті мистецтв, з 1962 року – в Харківському музичному училищі, з 1972 року повністю присвячується творчій роботі. У 1985 році родина Губаренків переїхала до Києва. Помер композитор теж у столиці, у 2000 р.
Зі сучасних стильових тенденцій найближчими йому виявились неокласицизм, необароко і неофольклоризм. Найвагомішою часткою його творчої спадщини є 13 опер. Частина з них: «Загибель ескадри», «Відроджений травень», «Альпійська балада» написані на радянську тематику, хоча і в них композитор передусім виділяє драму особистості. Але вершинами творчості Віталія Губаренка стали опери, написані на сюжети, близькі світогляду митця. Це опера-балет «Вій» за мотивами повісті Миколи Гоголя, «Сват мимоволі», дві моноопери - ліричний диптих: «Листи кохання» та «Самотність», опера-ораторія «Згадайте, братія моя» за Шевченком. Для більшості творів лібрето написала дружина композитора – музикознавиця Марина Черкашина-Губаренко. У них композитор проявляє тонке відчуття драматичного слова і дії, душевної експресії героїв, атмосфери різних епох – віддалених, і сучасних.
Губаренкові тісно в рамках традиційної опери, він творить жанрові мікси – оперу-балет, монооперу, оперу-ораторію, а музичну мову сценічних полотен збагачує як інтонаційними знаками минулого, так і відкриттями композиторської техніки ХХ століття.
Композитор також звертався до оркестрової, камерно-вокальної, інструментальної творчості, до обробок народних пісень. У них втілюються як фольклорні обряди (симфонічна поема «Купало») так і ліричні образи (зокрема вокальні цикли «Квіти і настрої», «Осінні сонети», Симфонія для солістів і симфонічного оркестру на вірші Шевченка «Де профундіс»).
Народився в родині військовослужбовця, яка постійно переїжджала, тож Віталію Губаренку доводилося відвідувати уроки музики при будинках культури в Коломиї, Снятині, Івано-Франківську, де він навчався в музичній школі.
У 1950 році сім’я Губаренків переїжджає в Харків, де Віталій закінчив музичне училище (тепер Харківське музичне училище імені Бориса Лятошинського), отримав фундаментальну композиторську освіту в Харківській консерваторії (тепер Харківський державний університет мистецтв імені Івана Котляревського) під керівництвом Дмитра Клебанова. Після закінчення студій у 1960 році Губаренко працює музичним редактором радіо, з 1961 року викладає теоретичні дисципліни в Харківському інституті мистецтв, з 1962 року – в Харківському музичному училищі, з 1972 року повністю присвячується творчій роботі. У 1985 році родина Губаренків переїхала до Києва. Помер композитор теж у столиці, у 2000 р.
Зі сучасних стильових тенденцій найближчими йому виявились неокласицизм, необароко і неофольклоризм. Найвагомішою часткою його творчої спадщини є 13 опер. Частина з них: «Загибель ескадри», «Відроджений травень», «Альпійська балада» написані на радянську тематику, хоча і в них композитор передусім виділяє драму особистості. Але вершинами творчості Віталія Губаренка стали опери, написані на сюжети, близькі світогляду митця. Це опера-балет «Вій» за мотивами повісті Миколи Гоголя, «Сват мимоволі», дві моноопери - ліричний диптих: «Листи кохання» та «Самотність», опера-ораторія «Згадайте, братія моя» за Шевченком. Для більшості творів лібрето написала дружина композитора – музикознавиця Марина Черкашина-Губаренко. У них композитор проявляє тонке відчуття драматичного слова і дії, душевної експресії героїв, атмосфери різних епох – віддалених, і сучасних.
Губаренкові тісно в рамках традиційної опери, він творить жанрові мікси – оперу-балет, монооперу, оперу-ораторію, а музичну мову сценічних полотен збагачує як інтонаційними знаками минулого, так і відкриттями композиторської техніки ХХ століття.
Композитор також звертався до оркестрової, камерно-вокальної, інструментальної творчості, до обробок народних пісень. У них втілюються як фольклорні обряди (симфонічна поема «Купало») так і ліричні образи (зокрема вокальні цикли «Квіти і настрої», «Осінні сонети», Симфонія для солістів і симфонічного оркестру на вірші Шевченка «Де профундіс»).
Редакція: Вікторія Антошевська