Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
Here will be text in English soon...

В історії української музики важко знайти більш популярну і настільки часто виконувану оперу, ніж “Запорожець за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського. Ця перша національна опера написана саме у той час, коли цвіт української нації відчував особливо гостру потребу у формуванні власної ідентичності. За деякими даними, на створення опери видатного співака Гулака-Артемовського надихнув ніхто інший, як Тарас Шевченко. Звернення до історії життя запорозьких козаків на землях, підпорядкованих Османській імперії, також могло бути результатом спілкування і дружби композитора з Миколою Костомаровим.

Цілісність задуму полягає в тому, що Гулак-Артемовський одночасно є композитором, лібретистом і першим виконавцем опери (партія козака Івана Карася). Прем'єра відбулася в Петербурзі 14 квітня 1863 року, а в 1864-65 опера ставилася в Москві, де мала значний успіх. Згодом твір пережив понад 20-річне забуття, інтерес до колоритної вистави відновився лише у радянський час. Починаючи з 20-х років минулого сторіччя “Запорожець” звучав на сценах багатьох провідних театрів країн СРСР. Сьогодні цей твір займає почесне місце у репертуарі багатьох оперних і музично-драматичних театрів України, а його виконання за кордоном багатогранно репрезентує українську культуру.

Органічно опера поєднує в собі фольклорні, романсові мотиви, традиції жанрів опери-буффа, оперети/водевілю/зінгшпілю. Завдяки своєму величезному вокальному досвіду Гулак-Артемовський зумів створити самобутню оперу, яка посіла важливе місце в тогочасному суспільному контексті й українській культурі загалом, за що й отримала всезагальне визнання.
Причина народної любові до опери полягає у життєвій переконливості, привабливості образів, виразності музики і надзвичайному мелодичному багатству, реальності, й у той самий час, легкості та позитиву, який випромінює сюжет. Він має дві контрастні лінії: комічну - подружжя Одарки і Карася, і ліричну - закоханих Оксани та Андрія, а також дві лінії як доповнення: народно-жанрову і східну. Однак, жодна з цих ліній не є превалюючою. Натомість, головна ідея, беззаперечно, полягає в любові до рідної землі і прагненні українців повернутися до колишнього життя на Батьківщині.

     Текст: Вікторія Антошевська

Зміст опери

Дія відбувається в Туреччині в 18 столітті.

Важко живеться українським козакам на чужині під владою турецького султана. Сумує молода дівчина Оксана, сирота, яка знайшла притулок у сім'ї запорожця Івана Карася.

Повертається додому Іван. Він добре випив і тепер боїться зустрічі з дружиною Одаркою. Розлючена Одарка лає чоловіка.

Збирається народ. Починаються пісні і танці, люди згадують милу серцю Україну. Їх розваги припиняє поява турецької варти. Турецький султан вирішив ближче познайомитися з життям і настроями запорожців, він приходить в село, не називаючи свого імені, і зустрічає тут Івана Карася. Запорожець говорить незнайомому турку, що бажав би побачити султана і розказати йому про бажання запорожців повернутися в рідний край. Він згадує, як його друг, хоробрий козак Очерет, загинув в бою, прикривши собою султана. Після смерті Очерета залишилася сиротою Оксана.

Гість обіцяє Карасю познайомити його з султаном. Але, поки Іван ходив в будинок за чаркою, султан наказав своєму царедворцеві Селіх-Азі привести запорожця до палацу. Селіх-Ага передає Івану багате вбрання і пропонує змінити ім'я на Урхан.

Берег Дунаю. Оксана і Андрій вирішують бігти на батьківщину.

Повертається з палацу султана Карась. Одарка знову стурбована, чоловік називає себе Урханом і збирається завести гарем.

З'являється турецька варта з втікачами Андрієм та Оксаною. Імам читає фірман султана - всіх українців відпустити додому. Але ця "доброта" пояснюється просто: Карась попередив султана про можливе повстання запорожців. Усі радіють поверненню в
рідну Україну.

Turkevych remained in L’viv during World War II. In 1946, when her works were banned throughout the USSR for their failure to comply with Socialist Realism, she fled to Austria and then to Italy, and she finally settled in the UK, where she composed her largest body of work—including Серце Оксани (Тhe Heart of Oksana). At some point in the 1940s, she separated from her first husband and married her second husband, Narcyz Lukianowicz (a doctor and poet).14 Her family lived for five years in Brighton (where she worked as an organist and pianist) and a year in London before moving to Bristol. (It was in London that Turkevych discovered a network of Canadian Ukrainians descent who had moved to the UK.) Ten years later, Turkevych moved to Belfast in Northern Ireland. For the last four years of her life, she settled in Cambridge, where she passed away in 1977 at the age of 78. Turkevych had two daughters: Zoya (with her first husband, Robert Lisovski) and Maria (with her second husband, Narsyz Lukianowicz).

Listen to music

Слухати музику

Симфонії. Частина ІІ

Вербицький Михайло

Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Закінчила приватну дівочу гімназію сестер Василіянок у Львові. Гру на фортепіано вивчала спочатку вдома, відтак у Вищому музичному інституті (ВМІ) ім. Миколи Лисенка у Львові, а в 1914-1916 рр. у Відні. Після цього студіювала філософію, педагогіку і музикологію у Львівському університеті, навчала музики в державній yчительській семінарії у Львові (1919-1920 рр.), студіювала в консерваторії Польського музичного товариства у Львові (1921 р.) та давала приватні уроки з музики. 1919 р. написала свій перший музичний твір – Службу Божу, яку було виконано декілька разів у соборі Св. Юра у Львові. 1921 р. повернулася до Відня, де навчалася в університеті, який закінчила 1923 р. отримавши вчительський диплом. Також продовжувала студії з фортепіано і теорії музики у Віденській музичній академії. Відтак повернулася до Львова, а 1927 р. виїхала до Берліна, де студіювала композицію в Музичній академії до 1929 р., коли переїхала до Праги. Студіювала композицію в Празькій консерваторії, а рівночасно при Українському Вільному Університеті писала докторську дисертацію на тему українського фольклору в російських операх, яку захистила 1934 р. Повернувшись до Львова, з 1934 р. до початку Другої світової війни працювала викладачем музичної теорії і фортепіано, спочатку у Львівській музичній консерваторії ім. К. Шимановського, а відтак – у ВМІ ім. М. Лисенка. Стала членом Союзу українських професійних музик.