Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
It is hard to find a more popular and frequently performed opera in the history of Ukrainian music than “Cossacks in Exile” (“Zaporozhets za Dunayem”) by Semen Hulak-Artemovskyi. This first national opera was written at the same time when the cream of the Ukrainian nation felt the especially acute need of forging their own identity. According to some data, the prominent singer, Hulak-Artemovskyi, was inspired to write the opera by none other than Taras Shevchenko. Appealing to the history of Zaporozhian Cossacks’ life on the territory of the Ottoman Empire also might be the consequence of the communication and the friendship between the composer and Mykola Kostomarov.

         The wholeness of the plan is that Hulak-Artemovskyi is the composer, the librettist, and the first performer of the opera (the role of Ivan Karas) at the same time. The debut took place on April 14, 1863, in Saint-Petersburg and the opera was performed in 1864-1865 in Moscow where it was a success. Thereafter, the opera was forgotten for over 20 years, the interest in the spectacle was recovered only at the Soviet time. Beginning from the early twentieth century, “Cossacks in Exile” was sung in many prominent theaters of the Soviet Union’s countries. Nowadays this composition takes its honorable place in the repertoire of many theaters of opera and the musical and dramatic theaters of Ukraine and the performance of the composition beyond Ukraine represents Ukrainian culture complexly.

        The opera organically combines together folk, romance motives, genres’ traditions of opera buffa, operetta/vaudeville/singspiel. Thanks to his vast vocal experience, Hulak-Artemovskyi managed to create an original opera, which took an important place in that social time and Ukrainian culture in general, that is why the opera gained common recognition.

        The reason for public love of the opera lies in its live plausibility, appealing characters, the legibility of music, and the amazing melodic richness, reality, and at the same time easiness and positivity which radiates the plot. The plot has two contrasting layers: the comical one is about a married couple, Odarka and Karas, and the lyrical one is about lovers, Oksana and Andriy, also there are two additional layers: the folk one and the oriental one. However, none of these layers is dominant. Moreover, the main idea undoubtedly is to love your homeland and the will of the Ukrainians to return to a former life in their motherland.

Text: Victoria Antoshevska
Translated by Serhii Tsybulskyi
Curator Olesya Tatarovska, Lviv National University
The plot
 The setting is in Turkey in 18-th century.
The harsh life of Ukrainian cossacks in a foreign country under the rule of the Turkish sultan. A young, upset widowed girl, Oksana, found shelter in the family of a Zaporozhian, Ivan Karas.
 Ivan was returning home. He had drunk a lot and he was afraid of meeting his wife, Odarka. Angry Odarka was telling off her husband.
People were gathering. They started singing and dancing, people were recalling heartwarming Ukraine. Their entertainment was interrupted by Turkish guards. The Turkish sultan had decided to learn better life and temper of Zaporozhians, he came to the village without telling his name and met Ivan Karas. Zaporozhian told an unknown Turk (sultan) that he wanted to see the sultan and to tell him about a desire of Zaporozhians to return to their homeland. He recalled how his friend, brave cossack Ocheret, died in a battle to defend the sultan. Oksana became a widow after Ocheret’s death.  
        The Turk promised Ivan to introduce him to the sultan. While Ivan was bringing a drink from the house, the sultan ordered his courtier, Selich-Azi, to bring Zaporozhian to the palace. Selich-Azi gave Ivan rich clothes and proposed to him to change his name to Urchan.
The bank of Danube. Oksana and Andriy decided to run away to their motherland.
Karas returned from the sultan's palace. Odarka is worried her husband called himself Urchan and he is going to create a harem.
        Turkish guards appeared with fugitives, Oksana and Andriy. Imam was reading the sultan’s firman where it has been said to free all the Ukrainians to their homeland. However, this “goodness” explains itself simply - Karas warned the sultan about the possible rebellion of Zaporozhians. Everyone is happy to return to their motherland.

В історії української музики важко знайти більш популярну і настільки часто виконувану оперу, ніж “Запорожець за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського. Ця перша національна опера написана саме у той час, коли цвіт української нації відчував особливо гостру потребу у формуванні власної ідентичності. За деякими даними, на створення опери видатного співака Гулака-Артемовського надихнув ніхто інший, як Тарас Шевченко. Звернення до історії життя запорозьких козаків на землях, підпорядкованих Османській імперії, також могло бути результатом спілкування і дружби композитора з Миколою Костомаровим.

Цілісність задуму полягає в тому, що Гулак-Артемовський одночасно є композитором, лібретистом і першим виконавцем опери (партія козака Івана Карася). Прем'єра відбулася в Петербурзі 14 квітня 1863 року, а в 1864-65 опера ставилася в Москві, де мала значний успіх. Згодом твір пережив понад 20-річне забуття, інтерес до колоритної вистави відновився лише у радянський час. Починаючи з 20-х років минулого сторіччя “Запорожець” звучав на сценах багатьох провідних театрів країн СРСР. Сьогодні цей твір займає почесне місце у репертуарі багатьох оперних і музично-драматичних театрів України, а його виконання за кордоном багатогранно репрезентує українську культуру.

Органічно опера поєднує в собі фольклорні, романсові мотиви, традиції жанрів опери-буффа, оперети/водевілю/зінгшпілю. Завдяки своєму величезному вокальному досвіду Гулак-Артемовський зумів створити самобутню оперу, яка посіла важливе місце в тогочасному суспільному контексті й українській культурі загалом, за що й отримала всезагальне визнання.
Причина народної любові до опери полягає у життєвій переконливості, привабливості образів, виразності музики і надзвичайному мелодичному багатству, реальності, й у той самий час, легкості та позитиву, який випромінює сюжет. Він має дві контрастні лінії: комічну - подружжя Одарки і Карася, і ліричну - закоханих Оксани та Андрія, а також дві лінії як доповнення: народно-жанрову і східну. Однак, жодна з цих ліній не є превалюючою. Натомість, головна ідея, беззаперечно, полягає в любові до рідної землі і прагненні українців повернутися до колишнього життя на Батьківщині.

     Текст: Вікторія Антошевська

Зміст опери

Дія відбувається в Туреччині в 18 столітті.

Важко живеться українським козакам на чужині під владою турецького султана. Сумує молода дівчина Оксана, сирота, яка знайшла притулок у сім'ї запорожця Івана Карася.

Повертається додому Іван. Він добре випив і тепер боїться зустрічі з дружиною Одаркою. Розлючена Одарка лає чоловіка.

Збирається народ. Починаються пісні і танці, люди згадують милу серцю Україну. Їх розваги припиняє поява турецької варти. Турецький султан вирішив ближче познайомитися з життям і настроями запорожців, він приходить в село, не називаючи свого імені, і зустрічає тут Івана Карася. Запорожець говорить незнайомому турку, що бажав би побачити султана і розказати йому про бажання запорожців повернутися в рідний край. Він згадує, як його друг, хоробрий козак Очерет, загинув в бою, прикривши собою султана. Після смерті Очерета залишилася сиротою Оксана.

Гість обіцяє Карасю познайомити його з султаном. Але, поки Іван ходив в будинок за чаркою, султан наказав своєму царедворцеві Селіх-Азі привести запорожця до палацу. Селіх-Ага передає Івану багате вбрання і пропонує змінити ім'я на Урхан.

Берег Дунаю. Оксана і Андрій вирішують бігти на батьківщину.

Повертається з палацу султана Карась. Одарка знову стурбована, чоловік називає себе Урханом і збирається завести гарем.

З'являється турецька варта з втікачами Андрієм та Оксаною. Імам читає фірман султана - всіх українців відпустити додому. Але ця "доброта" пояснюється просто: Карась попередив султана про можливе повстання запорожців. Усі радіють поверненню в
рідну Україну.

Turkevych remained in L’viv during World War II. In 1946, when her works were banned throughout the USSR for their failure to comply with Socialist Realism, she fled to Austria and then to Italy, and she finally settled in the UK, where she composed her largest body of work—including Серце Оксани (Тhe Heart of Oksana). At some point in the 1940s, she separated from her first husband and married her second husband, Narcyz Lukianowicz (a doctor and poet).14 Her family lived for five years in Brighton (where she worked as an organist and pianist) and a year in London before moving to Bristol. (It was in London that Turkevych discovered a network of Canadian Ukrainians descent who had moved to the UK.) Ten years later, Turkevych moved to Belfast in Northern Ireland. For the last four years of her life, she settled in Cambridge, where she passed away in 1977 at the age of 78. Turkevych had two daughters: Zoya (with her first husband, Robert Lisovski) and Maria (with her second husband, Narsyz Lukianowicz).

Listen to music

Слухати музику

Симфонії. Частина ІІ

Вербицький Михайло

Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Закінчила приватну дівочу гімназію сестер Василіянок у Львові. Гру на фортепіано вивчала спочатку вдома, відтак у Вищому музичному інституті (ВМІ) ім. Миколи Лисенка у Львові, а в 1914-1916 рр. у Відні. Після цього студіювала філософію, педагогіку і музикологію у Львівському університеті, навчала музики в державній yчительській семінарії у Львові (1919-1920 рр.), студіювала в консерваторії Польського музичного товариства у Львові (1921 р.) та давала приватні уроки з музики. 1919 р. написала свій перший музичний твір – Службу Божу, яку було виконано декілька разів у соборі Св. Юра у Львові. 1921 р. повернулася до Відня, де навчалася в університеті, який закінчила 1923 р. отримавши вчительський диплом. Також продовжувала студії з фортепіано і теорії музики у Віденській музичній академії. Відтак повернулася до Львова, а 1927 р. виїхала до Берліна, де студіювала композицію в Музичній академії до 1929 р., коли переїхала до Праги. Студіювала композицію в Празькій консерваторії, а рівночасно при Українському Вільному Університеті писала докторську дисертацію на тему українського фольклору в російських операх, яку захистила 1934 р. Повернувшись до Львова, з 1934 р. до початку Другої світової війни працювала викладачем музичної теорії і фортепіано, спочатку у Львівській музичній консерваторії ім. К. Шимановського, а відтак – у ВМІ ім. М. Лисенка. Стала членом Союзу українських професійних музик.