Yuriy Ishchenko (1938-2021) is a Ukrainian composer, professor, and honored artist of Ukraine. Laureate of the Borys Lyatoshynskyi and Mykola Lysenko prizes, laureate of the All-Ukrainian Composers' Competition "Spiritual Psalms".

He was born in Kherson. Ishchenko humorously recalled his classical music education, which he received at the Kherson music school from one of the well-known Ukrainian teachers, Vsevolod Pavkovych, as an "academic umbrella" that already "began to get wet quickly" during his student years. From 1955 to 1960, he studied at the composition faculty of the National Academy of Music under Professor Andriy Shtoharenko . After his Ph.D. program (1961-1964), he began working at the conservatory as a teacher, later becoming a professor in the department of composition and orchestration, and also obtained the title of candidate of art history. He was a pedagogue and a prolific composer. He raised several generations of composers, including Vadym Zhuravytskyi, Alla Zahaykevych, Volodymyr Runchak, Boryslav Stronko, Oleksandr Shymko, Oleksiy Voitenko, Adrian Mokanu, and many others. Ishchenko's students remember him as a consistent and demanding teacher, but always sincere and wise. His methods differed from the approach of many other teachers in the department. Ishchenko had a special talent for teaching, and a pedagogical sense, he knew how to lead students in the right direction, demanded discipline, and gave freedom to young artists when it was necessary.

Yuriy Ishchenko's creative output includes more than 200 opuses in almost all genres and forms of classical music: from operas, symphonies, and concertos (for violin, cello, clarinet, oboe, and piano) to chamber works (including 17 quartets, quintets, trios, sonatas for various instruments accompanied by piano, cycles for piano) and choirs. Developing the traditions of the schools of two prominent Ukrainian composers — Borys Lyatoshynskyi and Andriy Shtoharenko — Yuriy Ishchenko spent his whole life studying and testing various styles and ways of writing music, striving to grasp the best techniques, and develop fresh ideas. That is why his biography is so bright: each period is marked by the dominance of certain stylistic trends and bold musical experiments.

Throughout his life, Yuriy Ishchenko was very naturally motivated to create music. "A composer simply cannot help writing, creativity for him is not a proof of his ability or self-affirmation, an artistic act for him is identical to the way of existence". Ishchenko considered composition to be one of the most difficult musical professions, because "at the moment of creativity, a composer has to overexert himself all the time, to be "in front of the public" at every moment, so they lose strength faster than performers. "Final operations'' require a lot of time and effort (after all, you still have to rewrite the work "purely", make an orchestration for orchestral and ensemble works, for operas - a piano variant, and so on), as well as the organization of the rehearsal process, etc. Despite all the life hardships, the composer was always optimistic - every new day began with the thought that his favorite thing was waiting for him. He was never discouraged by the thought that not all of his music would be performed and heard. Moreover, Ishchenko's music was being played and sounds on the main academic stages of Ukraine performed by the best musicians and remains a unique brand of intellectual art, complexity, and perfection.

Юрій Іщенко (1938-2021) – український композитор, професор, заслужений діяч мистецтв України. Лауреат премій імені Бориса Лятошинського та Миколи Лисенка, лауреат Всеукраїнського конкурсу композиторів «Духовні псалми».

Народився в Херсоні. Свою класичну музичну освіту, яку отримав у херсонській музичній школі в одного зі знаних українських педагогів Всеволода Павковича, Іщенко згадував з гумором як “академічну парасольку”, що вже в студентські роки “стала швидко промокати”. У 1955—1960 роках навчався на композиторському факультеті Національної музичної Академії в класі професора Андрія Штогаренка. Після закінчення аспірантури (1961—1964 роки) розпочав роботу у консерваторії як педагог, згодом ставши професором кафедри композиції та оркестрування, здобув також звання кандидата мистецтвознавства. Педагогічна діяльність у тісному тандемі з власною композиторською еволюцією та плідною творчістю була головною справою життя Юрія Іщенка. Він виховав не одну генерацію композиторів, серед яких Вадим Журавицький, Алла Загайкевич, Володимир Рунчак, Борислав Стронько, Олександр Шимко, Олексій Войтенко, Адріан Мокану та багато інших. Випускники класу Іщенка згадують його як послідовного та вимогливого педагога, проте завжди щирого та мудрого. Його методи відрізнялися від підходу багатьох інших викладачів кафедри. І очевидно, що Іщенко мав до викладання особливий талант, педагогічне чуття, вмів скеровувати учнів у потрібне русло, вимагав дисципліни і давав свободу молодим митцям, коли це було необхідно.

У творчому доробку Юрія Іщенка — понад 200 опусів практично у всіх жанрах і формах класичної музики: від опер, симфоній та концертів (для скрипки, віолончелі, кларнету, гобою та фортепіано) до камерних творів (серед яких 17 квартетів, квінтети, тріо, сонати для різних інструментів у супроводі фортепіано, цикли для фортепіано) та хорів. Розвиваючи традиції шкіл двох видатних українських композиторів — Бориса Лятошинського та Андрія Штогаренка – Юрій Іщенко усе життя вивчав та апробував різноманітні стилі та напрямки композиторського письма, прагнучи не лише осягнути їх технологію, але й ідею. Саме тому його творча біографія така строката: кожен з періодів позначається домінуванням певних стильових тенденцій та сміливими музичними експериментами.

Упродовж життя мотивація творчості для Юрія Іщенка була дуже природною – “композитор просто не може не писати, творчість для нього не є доказом своєї спроможності чи самоствердженням, мистецький акт для нього тотожний способові існування”. Іщенко вважав композицію однією з найважчих музикантських професій, тому що “композитор у момент творчості повинен увесь час надмірно напружуватися, кожну мить перебувати “на очах у публіки”, тому втрачає сили швидше, ніж виконавці. Безлік часу й сил потребують “завершальні операції” (адже ще треба переписати твір “начисто”, для оркестрових та ансамблевих творів зробити оркестровку, для опер – клавір і так далі), а також організація репетиційного процесу тощо.” Попри всі перешкоди композитор був налаштований позитивно – кожен новий день починав з думки, що на нього чекає улюблена справа. Думка про те, що не всі написані ним твори будуть почуті ніколи не ставала перешкодою для роботи. Більше того, музика Іщенка звучала і звучить на головних академічних сценах України у виконанні найкращих музикантів і залишається своєрідним брендом інтелектуальності, комплікованості й довершеності.