Сycle "4 Idylls" ("Four Seasons")

Yuriy Ishchenko

# listen to music/ слухати музику
#listen

Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
The contemporary world is far from perfect. In order to improve their living conditions, people often destroy what they have been given by nature. However, it is nature that gives harmony, beauty and eternal meanings to our world. In his symphonic cycle "4 Idylls" ("Four Seasons") Yuriy Ishchenko once again demonstrates his pantheistic worldview and elevates the Ukrainian symphonic music of the twentieth century to a new artistic and philosophical level. Continuing the traditions of Lyatoshynskyi and Shtoharenko, the composer still has his own creative method, different from his predecessors. Ishchenko's extremely diverse and rich achievements fully embody the polyvector nature of his musical ideas and polystylistism in.

It is difficult to say which genre dominates in the work of Yuriy Ishchenko. However, the symphonic talent of the composer dispels any doubts in this matter. Professionalism and subtlety with which he approaches orchestration (for a long time Ishchenko taught it at the Tchaikovsky National Academy of Music) - one of his key stylistic features. "Four Idylls" for symphony orchestra (2002) was written in the late period of Yuriy Ishchenko's work and is a work that can be considered the achievement of world symphony. Some see in it a resemblance to Debussy's music, some clearly trace the influence of Lyatoshynskyi, the features of his inherent timbre drama. The music of "Four Idylls" is really extremely sound, colorful and moody. First of all, thanks to the colossal orchestra, which includes harp, cello, expanded groups of wind and percussion instruments. The musical fabric created by the composer is original in its form and dramaturgy. The interaction of orchestral timbres and their role in the construction of monolithic musical thought fascinates from the first sounds. Thus, in the imagination of the listener, pictures of divine beauty emerge, before which all darkness and evil are powerless.

The cycle consists of 4 parts: Autumn Idyll, Winter Idyll, Spring Idyll and Summer Idyll ("Dawn over the Lake"). Obviously, Yuriy Ishchenko wanted to emphasize the importance of the finale, which is the vital culmination of the whole work (although quite quiet). Because high volume is not compatible with the subtle nuances that the composer operates. As we know, sometimes even whispers are enough about the most important things.


Performers: Symphony Orchestra of the National Philharmonic of Ukraine, conductor Vitaliy Protasov

Idyll is what our beautiful and independent Ukraine dreams of so much now! And today is a good opportunity to experience this feeling at least for a moment while listening to the new release of Ukrainian Live Classic. In addition, Yuri Ishchenko's divine music can now be performed in concert halls around the world thanks to the large-scale project Ukrainian Music Scores - the largest open library of Ukrainian music! The score and voices of the work are available at the link.

Сучасний світ далекий від досконалості. Дбаючи про покращення умов свого існування люди часто руйнують данне їм від природи. Проте саме в природі поєдналася гармонія, краса й одвічні сенси нашого світу. У своєму симфонічному циклі “4 ідилії” (“Чотири пори року”) Юрій Іщенко вкотре демонструє своє пантеїстичне світосприйняття і підносить українську симфонічну музику ХХ ст. на новий художньо-філософський рівень. Продовжувач традицій Лятошинського і Штогаренка, композитор усе ж має власний творчий портрет, відмінний від попередників. Надзвичайно багатогранний і численний доробок Іщенка сповна втілює полівекторність його музичних ідей і полістилізм у їх реалізації.

Важко сказати, який жанр у творчості Юрія Яковича домінує: настільки вдалими і оригінальними йому вдавалися твори для різних інструментів, складів, колективів. Утім, симфонічний талант композитора розвіює будь-які сумніви у цьому питанні. Професіоналізм і тонкість, з яким він підходить до оркестровки (довгий час Іщенко викладав її в Національній музичній академії ім. П.І. Чайковського) – одна з його ключових стильових рис. “Чотири ідилії” для симфонічного оркестру (2002) написані у пізній період творчості Юрія Іщенка і є тим твором, який можна вважати здобутком світового симфонізму. Хтось вбачає у ньому схожість з музикою Дебюссі, хтось явно прослідковує вплив Лятошинського, риси притаманної йому тембрової драматургії. Музика “Чотирьох ідилій” дійсно надзвичайно звукозображальна, барвиста і настроєва. Перш за все, завдяки колосальному оркестру, який включає арфу, челесту, розширені групи духових та ударних інструментів. Музична тканина, яку створює композитор, оригінальна за своєю формою і, як вже згадувалось, драматургією. Взаємодія оркестрових тембрів і їхня роль у побудові монолітної музичної думки заворожує з перших звуків. Отож, в уяві слухача вимальовуються картини божественної краси, перед якою безсила усяка темрява і зло.

Цикл складається з 4 частин: Осіння ідилія, Зимова ідилія, Весняна ідилія та Літня Ідилія (“Світанок над озером”). Очевидно, Юрій Іщенко, хотів підкреслити важливість фіналу, який є вітаїстичною кульмінацією усього твору (хоча і досить тихою). Бо велика гучність не сумісна з тонкими нюансами, якими оперує композитор. Про найважливіше, як ми знаємо, часом достатньо мовити навіть пошепки.


Виконавці: Симфонічний оркестр національної філармонії України, диригент Віталій Протасов


Ідилія — те, про що так сильно мріє наша прекрасна і незалежна Україна зараз! І вже сьогодні є гарна нагода хоча б на мить пережити це відчуття під час прослуховування нового релізу Ukrainian Live Classic. Крім цього, божественна музика Юрія Іщенка віднині може виконуватись у концертних залах  світу завдяки масштабному проєкту Ukrainian Music Scores – найбільшій відкритій бібліотеці української музики! Партитура і голоси твору доступні за посиланням.
Turkevych remained in L’viv during World War II. In 1946, when her works were banned throughout the USSR for their failure to comply with Socialist Realism, she fled to Austria and then to Italy, and she finally settled in the UK, where she composed her largest body of work—including Серце Оксани (Тhe Heart of Oksana). At some point in the 1940s, she separated from her first husband and married her second husband, Narcyz Lukianowicz (a doctor and poet).14 Her family lived for five years in Brighton (where she worked as an organist and pianist) and a year in London before moving to Bristol. (It was in London that Turkevych discovered a network of Canadian Ukrainians descent who had moved to the UK.) Ten years later, Turkevych moved to Belfast in Northern Ireland. For the last four years of her life, she settled in Cambridge, where she passed away in 1977 at the age of 78. Turkevych had two daughters: Zoya (with her first husband, Robert Lisovski) and Maria (with her second husband, Narsyz Lukianowicz).

Listen to music

Слухати музику

Симфонії. Частина ІІ

Вербицький Михайло

Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Закінчила приватну дівочу гімназію сестер Василіянок у Львові. Гру на фортепіано вивчала спочатку вдома, відтак у Вищому музичному інституті (ВМІ) ім. Миколи Лисенка у Львові, а в 1914-1916 рр. у Відні. Після цього студіювала філософію, педагогіку і музикологію у Львівському університеті, навчала музики в державній yчительській семінарії у Львові (1919-1920 рр.), студіювала в консерваторії Польського музичного товариства у Львові (1921 р.) та давала приватні уроки з музики. 1919 р. написала свій перший музичний твір – Службу Божу, яку було виконано декілька разів у соборі Св. Юра у Львові. 1921 р. повернулася до Відня, де навчалася в університеті, який закінчила 1923 р. отримавши вчительський диплом. Також продовжувала студії з фортепіано і теорії музики у Віденській музичній академії. Відтак повернулася до Львова, а 1927 р. виїхала до Берліна, де студіювала композицію в Музичній академії до 1929 р., коли переїхала до Праги. Студіювала композицію в Празькій консерваторії, а рівночасно при Українському Вільному Університеті писала докторську дисертацію на тему українського фольклору в російських операх, яку захистила 1934 р. Повернувшись до Львова, з 1934 р. до початку Другої світової війни працювала викладачем музичної теорії і фортепіано, спочатку у Львівській музичній консерваторії ім. К. Шимановського, а відтак – у ВМІ ім. М. Лисенка. Стала членом Союзу українських професійних музик.