Oleksandr Koshyts (1875-1944) was a Ukrainian choral composer, conductor, ethnographer, and a talented educator of the 19th and 20th centuries. Under his leadership, the Ukrainian Republican Capella in the early 20th century captivated with their music Europe, North and South America.

He was born in the Kyiv region in the village of Romashky. His father, Antoniy Ihnatovych, was a priest, and his mother, Yevdokiya Mykhailivna, belonged to the Mayakovski family. When he was just two years old, the family moved to Tarasivka in Zvenyhorod region. Koshyts himself wrote, "Tarasivka is practically my homeland because I am connected to it with my life, soul, and memories."
In 1884, he studied at the diocesan seminary in Bohuslav, and in 1890, he attended the Kyiv Theological Academy. There, he led the student choir and "began working on his favorite Vedel". Oleksandr Koshyts himself restored almost all of Artemiy Vedel's choral concerts.
In 1902, he worked as a teacher at the Spiritual Women's Gymnasium in Stavropol, and later as a history lecturer at the Teacher's Institute. From 1903 to 1905, he collected and recorded Cossack songs in the Kuban region, which he later published in the collection "500 Kuban Folk Songs".

After returning to Kyiv in 1904, he taught at various gymnasiums. He later taught choral singing at the Mykola Lysenko Music and Drama School. From 1912, he worked as the conductor of Mykola Sadovskyi's theater, where he staged operas by Mykola Lysenko, Denys Sichynskyi, Pietro Mascagni, and others. In 1916-1917, he was the chorus master and conductor of the Kyiv Opera.

On January 1, 1919, Symon Petliura invited Oleksandr Koshyts and Kyrylo Stetsenko to create a choral ensemble, prepare a select program, and embark on a grand tour around the world without delay.

From 1919 to 1922, the Ukrainian Republican Capella toured European countries, including Czechoslovakia, Austria, Switzerland, France, Belgium, the Netherlands, the United Kingdom, Germany, Poland, and Spain.

In 1922, Koshyts and his choir embarked on a tour to America, where they enjoyed even greater success than in Europe. The choir gained immense fame in the United States, Argentina, Uruguay, Brazil, and more. A significant event was the choir's performance in New York at Carnegie Hall in 1922, where "Shchedryk" by Mykola Leontovych was performed for the first time.

Memories:

"No choir, neither French nor foreign, has presented anything similar here," wrote the "Le Nouvel Liste" publishing house on November 9, 1919. "It was a real revelation. Rarely has anyone sung 'La Marseillaise' with greater enthusiasm, respect, and perfection," as written in the "Le Temps" publishing house.


Renowned French professor at the Sorbonne, Charles Seignobos, penned an open letter to conductor Koshyts:

"The choir made an incredible impression on me; I felt something similar long ago when I listened to Wagner's works in Munich. No propaganda can be more effective in recognizing the Ukrainian nation."


"This tour of patriotic and musical propaganda, sent to France by the President of the young Ukrainian Republic. In the Ukrainians' repertoire, what we liked the most was the gradation of motifs, their characteristic orientalism, and bursts of sincere joy, especially in 'Shchedryk' – a song that begins with a sudden attack and in which effects of truly great humor are formed through a simple gradation of voices."

"The New-York Herald," November 9, 1919.

In 1926, Oleksandr Koshyts settled in New York, where he worked in the USA and Canada to train new conductors. In New York, he continued to popularize Ukrainian music with his compositions, arrangements, and phonograph records. The music publishing company "Vitmark and Son" published English translations of forty-two Ukrainian folk songs arranged by Oleksandr Koshyts.

The composer passed away in 1944 in Winnipeg. Around 5,000 Ukrainians came to bid farewell to the great Maestro.

For a long time, Oleksandr Koshyts' work was banned in Soviet Ukraine, and he was not even mentioned. As a composer, he focused primarily on choral music, with his most successful work being choral "a capella" compositions. The influence of his conducting art was evident in his compositional style when arranging folk and religious songs and writing five Liturgies. He approached music composition not just as a composer but primarily as a conductor, a refined performer.

His numerous recordings of folk songs made in the Kuban and other regions of Ukraine were irretrievably lost. Only minor fragments of this work were published by Mykola Lysenko in his "Desiatkas" (Tens) or by Koshyts himself in his contemporary publications. The composer's repertoire includes five Liturgies, liturgical chants, canticles, psalms, and carols.

Український хоровий композитор, дириґент, вчений-етнограф і талановитий педагог XIX-XX століття. Під його дириґуванням Українська Республіканська капела на початку ХХ століття підкорила не лише Європу, але й Північну та Південну Америку.

Народився на Київщині в селі Ромашки. Батько Антоній Ігнатович – священник, мати Євдокія Михайлівна належала до роду Маяковських. Коли хлопчикові було всього два роки, родина переїхала до Тарасівки на Звенигородщині. Сам дириґент писав: “Тарасівка є фактично моя батьківщина, бо я з нею поєднаний і життям, і душею, і спогадами”.
У 1884 році навчався в єпархіальній бурсі в Богуславі, а у 1890 році – у Київській духовній академії. Там очолив студентський хор, з яким “почав працювати над улюбленим Веделем”. Саме Олександр Кошиць відновив майже усі хорові концерти Артема Веделя.
У 1902 році працював учителем в Духовній жіночій гімназії в Ставрополі, а потім – викладачем історії в Учительському інституті. У 1903-1905 роках збирав і записував козацькі пісні на Кубані, які згодом опублікував у збірці “500 кубанських народних пісень”.
Після повернення до Києва у 1904 році вчителював у різних гімназіях. Згодом викладав у Музично-драматичній школі імені Миколи Лисенка хоровий спів. З 1912 року працював дириґентом театру Миколи Садовського. Там Олександр Кошиць ставив опери Миколи Лисенка, Дениса Січинського, П’єтро Масканьї та інших. У 1916-1917 роках – хормейстер та дириґент Київської опери.

1 січня 1919 року Симон Петлюра запросив до себе Олександра Кошиця та Кирила Стеценка і запропонував створити хорову капелу, підготувати з нею добірну програму і, не гаючи часу, виїхати у велике гастрольне турне по світу.

У 1919-1922 роках Українська Республіканська капела гастролювала європейськими країнами: Чехословаччиною, Австрією, Швейцарією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Великою Британією, Німеччиною, Польщею та Іспанією.

У 1922 році Кошиць з хором виїхав у турне до Америки, де користувався ще більшим успіхом, ніж у Європі. Хор завоював грандіозну славу в США, Аргентині, Уругваї, Бразилії. Визначною подією був виступ хору в Нью-Йорку на сцені Карнеґі-Холу в 1922 році, де вперше був виконаний “Щедрик” Миколи Леонтовича.

Спогади:
"Ще жоден хор, ані французький, ані іноземний не презентував тут нічого подібного”, пише 9 листопада 1919 року видавництво “Le Nouvel liste”. "Це було справжнє одкровення. Рідко хто співав "Марсельєзу" з більшим натхненням, повагою й досконалістю”, – написано в видавництві “Le Temps”.


Відомий французький професор Сорбонни Шарль Сейньобос (Charles Seignobos) пише відкритого листа дириґенту Кошицю:
"На мене хор справив неймовірне враження, щось подібне відчував дуже давно, коли слухав у Мюнхені твори Ваґнера. Жодна пропаганда не може бути ефективнішою для визнання української нації".


"Це турне патріотичної та музичної пропаганди, яку президент молодої Української Республіки спорядив до Франції. В репертуарі українців найбільше нам сподобалась градація мотивів, їх характерний орієнталізм, а також вибухи щирої веселості, особливо в "Щедрику" – пісні, що починається з раптового наступу, і в якій ефекти справді чудового гумору формуються шляхом простої градації голосів”.
“The New-York Herald”, 9 листопада 1919 року.


"Ми ніколи не забудемо ті мистецькі відчуття, які пережили під час цього виконання. І ми всі скандуємо – Слава Україні!! Слава мистецькій Україні! (Vive I’Urkaine artistique!)”, – пише в листі до дириґента Кошиця королівське хорове товариство Бельгії (Societe Royale Reunion Choralede Schaerbeek) 8 січня 1920 року.


Музична критика не вщухає: "Українське мистецтво нове, але потужне. Хто його відчув, не може не полюбити України".
Бельгія, "Journal de Liege", 3 січня 1920 рік).


"До України мені було цілком байдуже, але тепер я ладен скрізь відстоювати мистецтво цієї країни!"
Нідерланди, "La Gazette de Hollande", 24 січня 1920 року.


"Якби пісня була державою, то Україна ще вчора посіла би перше місце в світі".
Німеччина, "Berliner Zeitung am Mittag", 29 квітня 1920 року.

У 1926 році Олександр Кошиць оселився в Нью-Йорку, працював у США та Канаді над вихованням нових дириґентів. У Нью-Йорку продовжував популяризувати українську музику своїми композиціями, аранжуваннями та грамофонними записами — і музичне видавництво “Вітмарк і син” видало масовим тиражем переклади англійською мовою сорок двох українських народних пісень в обробці Олександра Кошиця.

Помер композитор у 1944 році в місті Вінніпеґ. Близько 5 тисяч українців прийшли попрощатися з великим Маестро.

Творчість Олександра Кошиця була в радянській Украı̈ні довгий час забороненою, а про нього самого навіть не згадувано. Як композитор він плекав також виключно хорову ділянку, а найуспішніше таки хорову "а капела". На композиційному стилі його обробок народних і церковно-релігійних творів та п’яти Літургій виразно відбився вплив його дириґентського мистецтва. Бо до написання музики він підходив не тільки як композитор, але в першу чергу як дириґент, тобто як тонкий ı̈х виконавець.

Його численні записи народних пісень, які він робив на Кубані і в інших областях Украı̈ни, безповоротно пропали. Тільки незначні фрагменти цієı̈ праці опублікував свого часу Микола Лисенко у своı̈х "Десятках", або сам Кошиць у сучасних своı̈х виданнях. У доробку композитора налічуються п’ять Літургій, Богослужбові співи, канти, псалми та колядки.