Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
The Ukrainian Live Classic app features the Symphony in E minor (1951) by Borys Kudryk, a Ukrainian composer whose life was tragically cut short in a camp for political prisoners in 1952. The work, which he managed to create just a few months before his death, became his spiritual testament and musical salvation. In the Soviet system, Kudryk’s surname was removed from musical life. His symphony is an example of “music that should not have existed.” And at the same time, it is an artifact of the era: a sound testimony to a repressed culture, a symbol of the resilience of the individual, art, and the Ukrainian spirit.
Despite the camp conditions, the work is full of inner light, sincerity, and naive, almost childlike faith in goodness, inherent in many of Kudryk’s works. The sound of his Symphony is not despair, but deep humanity, echoing Schubert’s late symphonies. At the same time, the symphony is replete with Ukrainian folk intonations, including the use of the Hutsul mode, broad and sing-song melodies, and is distinguished by its logical and organic construction. This is music in which the composer not only remains true to himself but also creates a space of silence, beauty, and dignity in horror.
As you know, artists experience personal and social upheavals much more subtly, the shades and reflections of which are necessarily reflected in their work in a more explicit or hidden embodiment. But without knowing the context of the writing of the Symphony in E minor, one might think that it was created by a completely happy person, free in his manifestations and desires, not a prisoner of the Mordovian camps. The subconscious is the source of associations, unexpected images and connections, as well as a reservoir for impulses, internal conflicts, and dreams – all that breaks through into creativity even without a clear intention. In the case of Borys Kudryk, it can be assumed that it was the subconscious that saved him from complete destruction in the camp: in conditions of physical and intellectual isolation music became a form of survival, the embodiment of that inner child that lived in him beyond the control of the system.
Written in pencil in a homemade notebook, this work is not completely finished (there are gaps in the manuscript, the last bars are missing). But this is precisely its strength and uniqueness: in every note you can feel the struggle for the right to be, for the right to sound. After more than half a century of silence, the symphony was first performed in 2019 in Chernivtsi, and today, thanks to Ukrainian Live Classic, it can be heard by even more people around the world.
Text by Victoriia Antoshevska
Performed by:
Academic Symphony Orchestra of the Chernivtsi Regional Philharmonic.
Conductor – Yosyp Sozanskyi.
2019, recording of the premiere performance.
Academic Symphony Orchestra of the Chernivtsi Regional Philharmonic.
Conductor – Yosyp Sozanskyi.
2019, recording of the premiere performance.
Симфонія мі мінор
Борис Кудрик
У додатку Ukrainian Live Classic звучить Симфонія мі мінор (1951) Бориса Кудрика, українського композитора, життя якого трагічно обірвалось у таборі для політичних в’язнів у 1952 році. Твір, який він встиг створити буквально за кілька місяців до смерті, став його духовним заповітом і музичним порятунком. У радянській системі прізвище Кудрика було вилучене з музичного життя. Його симфонія – приклад «музики, яка не повинна була існувати». І водночас — це артефакт доби: звукове свідчення репресованої культури, символ стійкості особистості, мистецтва та українства.
Незважаючи на табірні умови, твір сповнений внутрішнього світла, щирості та наївної, майже дитячої віри в добро, притаманних для багатьох творів Кудрика. У звучанні його Симфонії – не відчай, а глибока людяність, що перегукується з пізніми симфоніями Шуберта. Разом з тим симфонія рясніє українськими народними інтонаціями, у тому числі з використанням гуцульського ладу, широкими й розспівними мелодіями, вирізняється логічністю і органічністю побудови. Це музика, в якій композитор не лише залишається вірним собі, але й створює простір тиші, краси й гідності посеред жаху.
Як відомо, митці значно тонше переживаються особисті й суспільні потрясіння, відтінки й рефлексії яких обовʼязково знаходять свої відображення у їхній творчості у більш явному чи прихованому втіленні. Та не знаючи контексту написання Симфонії мі мінор, можна подумати що її створила цілковито щаслива, вільна у своїх проявах та бажаннях людина, а не вʼязень мордовських таборів. Джерелом асоціацій, неочікуваних образів і зв’язків, а також резервуаром для імпульсів, внутрішніх конфліктів, снів є підсвідомість – це все те, що проривається у творчість навіть без чіткого наміру. У випадку Бориса Кудрика, можна припустити, що саме підсвідоме врятувало його від повного знищення у таборі: в умовах фізичної та інтелектуальної ізоляції музика стала формою виживання, втіленням тієї внутрішньої дитини, яка жила в ньому поза контролем системи.
Писаний олівцем у саморобному зошиті, цей твір не є цілковито завершеним (в рукописі є пропуски, відсутні останні такти). Але саме в цьому його сила й унікальність: у кожній ноті відчувається боротьба за право бути, за право звучати. Після понад пів століття мовчання симфонія вперше була виконана в 2019 році в Чернівцях, і сьогодні, завдяки Ukrainian Live Classic, її може почути кожен.
Незважаючи на табірні умови, твір сповнений внутрішнього світла, щирості та наївної, майже дитячої віри в добро, притаманних для багатьох творів Кудрика. У звучанні його Симфонії – не відчай, а глибока людяність, що перегукується з пізніми симфоніями Шуберта. Разом з тим симфонія рясніє українськими народними інтонаціями, у тому числі з використанням гуцульського ладу, широкими й розспівними мелодіями, вирізняється логічністю і органічністю побудови. Це музика, в якій композитор не лише залишається вірним собі, але й створює простір тиші, краси й гідності посеред жаху.
Як відомо, митці значно тонше переживаються особисті й суспільні потрясіння, відтінки й рефлексії яких обовʼязково знаходять свої відображення у їхній творчості у більш явному чи прихованому втіленні. Та не знаючи контексту написання Симфонії мі мінор, можна подумати що її створила цілковито щаслива, вільна у своїх проявах та бажаннях людина, а не вʼязень мордовських таборів. Джерелом асоціацій, неочікуваних образів і зв’язків, а також резервуаром для імпульсів, внутрішніх конфліктів, снів є підсвідомість – це все те, що проривається у творчість навіть без чіткого наміру. У випадку Бориса Кудрика, можна припустити, що саме підсвідоме врятувало його від повного знищення у таборі: в умовах фізичної та інтелектуальної ізоляції музика стала формою виживання, втіленням тієї внутрішньої дитини, яка жила в ньому поза контролем системи.
Писаний олівцем у саморобному зошиті, цей твір не є цілковито завершеним (в рукописі є пропуски, відсутні останні такти). Але саме в цьому його сила й унікальність: у кожній ноті відчувається боротьба за право бути, за право звучати. Після понад пів століття мовчання симфонія вперше була виконана в 2019 році в Чернівцях, і сьогодні, завдяки Ukrainian Live Classic, її може почути кожен.
Виконавці: Академічний симфонічний оркестр Чернівецької обласної філармонії. Дириґент – Йосип Созанський. 2019 рік, запис премʼєрного виконання.
Джерела:
Морозова Л. Нелегальна музика. Борис Кудрик.
Текст: Вікторія Антошевська
Turkevych remained in L’viv during World War II. In 1946, when her works were banned throughout the USSR for their failure to comply with Socialist Realism, she fled to Austria and then to Italy, and she finally settled in the UK, where she composed her largest body of work—including Серце Оксани (Тhe Heart of Oksana). At some point in the 1940s, she separated from her first husband and married her second husband, Narcyz Lukianowicz (a doctor and poet).14 Her family lived for five years in Brighton (where she worked as an organist and pianist) and a year in London before moving to Bristol. (It was in London that Turkevych discovered a network of Canadian Ukrainians descent who had moved to the UK.) Ten years later, Turkevych moved to Belfast in Northern Ireland. For the last four years of her life, she settled in Cambridge, where she passed away in 1977 at the age of 78. Turkevych had two daughters: Zoya (with her first husband, Robert Lisovski) and Maria (with her second husband, Narsyz Lukianowicz).
Listen to music
Слухати музику
Симфонії. Частина ІІ
Вербицький Михайло
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Закінчила приватну дівочу гімназію сестер Василіянок у Львові. Гру на фортепіано вивчала спочатку вдома, відтак у Вищому музичному інституті (ВМІ) ім. Миколи Лисенка у Львові, а в 1914-1916 рр. у Відні. Після цього студіювала філософію, педагогіку і музикологію у Львівському університеті, навчала музики в державній yчительській семінарії у Львові (1919-1920 рр.), студіювала в консерваторії Польського музичного товариства у Львові (1921 р.) та давала приватні уроки з музики. 1919 р. написала свій перший музичний твір – Службу Божу, яку було виконано декілька разів у соборі Св. Юра у Львові. 1921 р. повернулася до Відня, де навчалася в університеті, який закінчила 1923 р. отримавши вчительський диплом. Також продовжувала студії з фортепіано і теорії музики у Віденській музичній академії. Відтак повернулася до Львова, а 1927 р. виїхала до Берліна, де студіювала композицію в Музичній академії до 1929 р., коли переїхала до Праги. Студіювала композицію в Празькій консерваторії, а рівночасно при Українському Вільному Університеті писала докторську дисертацію на тему українського фольклору в російських операх, яку захистила 1934 р. Повернувшись до Львова, з 1934 р. до початку Другої світової війни працювала викладачем музичної теорії і фортепіано, спочатку у Львівській музичній консерваторії ім. К. Шимановського, а відтак – у ВМІ ім. М. Лисенка. Стала членом Союзу українських професійних музик.