Oleh Kyva. Biography
Oleh Kyva (1947, Lviv – 2007, Kyiv) was a Ukrainian composer and one of the first contemporary Ukrainian composers to turn to the genre of the chamber cantata.
He began his musical education at a local music school, studying piano, and in 1966 graduated from the theory department of the Poltava Mykola Lysenko College of Arts (then Poltava Mykola Lysenko Music College). At the age of 16, he began composing his first works. Between 1966 and 1971 he studied composition with Myroslav Skoryk at the Kyiv State Conservatory (today the National Music Academy of Ukraine).
After graduation, he taught music theory at the Uman Music College (now Uman Pavlo Demutskyi Regional Music College) and conducted the local symphony orchestra (1971–1972). From 1972 he lived in Kyiv: he became a member of the Union of Composers of Ukraine (now the National Union of Composers of Ukraine) and worked as an editor (1972–1974). After military service, he taught at a children’s music school in Kyiv (1974–1976), later serving as a secretary of the Composers’ Union and as a music editor at the publishing house Muzychna Ukraina (1977–1980). From 1980 onwards, he devoted himself entirely to composition.
He became a member of the National Union of Cinematographers of Ukraine (1991) and was the recipient of numerous awards, including the Mykola Lysenko Prize (2004). He died in 2007 and was buried at Baikove Cemetery in Kyiv.
Kyva was a strikingly lyrical and romantic composer, a master of chamber writing with a distinctive meditative quality. His output includes works in various genres and for various ensembles: the ballet Olesia; numerous vocal-instrumental compositions ranging from chamber and choral works to large-scale vocal-symphonic pieces (five chamber cantatas, Chamber Symphony for folk voice and chamber orchestra on poems by Taras Shevchenko, the suite Ukrainian Music of the 16th–17th Centuries, Duma about Poltava, Ode to the Earth). He also composed a symphony, an overture, a piano concerto, as well as music for theatrical productions, feature films, documentaries, and animated films.
A particularly significant aspect of his legacy is chamber music, encompassing both instrumental and vocal genres. Kyva is regarded as the founder of the chamber cantata genre (a small-scale cycle for voice and chamber orchestra) in contemporary Ukrainian music.
He began his musical education at a local music school, studying piano, and in 1966 graduated from the theory department of the Poltava Mykola Lysenko College of Arts (then Poltava Mykola Lysenko Music College). At the age of 16, he began composing his first works. Between 1966 and 1971 he studied composition with Myroslav Skoryk at the Kyiv State Conservatory (today the National Music Academy of Ukraine).
After graduation, he taught music theory at the Uman Music College (now Uman Pavlo Demutskyi Regional Music College) and conducted the local symphony orchestra (1971–1972). From 1972 he lived in Kyiv: he became a member of the Union of Composers of Ukraine (now the National Union of Composers of Ukraine) and worked as an editor (1972–1974). After military service, he taught at a children’s music school in Kyiv (1974–1976), later serving as a secretary of the Composers’ Union and as a music editor at the publishing house Muzychna Ukraina (1977–1980). From 1980 onwards, he devoted himself entirely to composition.
He became a member of the National Union of Cinematographers of Ukraine (1991) and was the recipient of numerous awards, including the Mykola Lysenko Prize (2004). He died in 2007 and was buried at Baikove Cemetery in Kyiv.
Kyva was a strikingly lyrical and romantic composer, a master of chamber writing with a distinctive meditative quality. His output includes works in various genres and for various ensembles: the ballet Olesia; numerous vocal-instrumental compositions ranging from chamber and choral works to large-scale vocal-symphonic pieces (five chamber cantatas, Chamber Symphony for folk voice and chamber orchestra on poems by Taras Shevchenko, the suite Ukrainian Music of the 16th–17th Centuries, Duma about Poltava, Ode to the Earth). He also composed a symphony, an overture, a piano concerto, as well as music for theatrical productions, feature films, documentaries, and animated films.
A particularly significant aspect of his legacy is chamber music, encompassing both instrumental and vocal genres. Kyva is regarded as the founder of the chamber cantata genre (a small-scale cycle for voice and chamber orchestra) in contemporary Ukrainian music.
Text by Viktoriia Antoshevska
Олег Кива. Біографія
Кива Олег Пилипович (1947, Львів – 2007, Київ) — український композитор, перший серед сучасних українських митців, хто звернувся до жанру камерної кантати.
Початкову музичну освіту здобув у музичній школі по класу фортепіано. У 1966 році закінчив теоретичний факультет Полтавського музичного училища імені Миколи Лисенка (тепер Полтавський коледж мистецтв імені Миколи Лисенка). У 16 років почав писати перші твори. Протягом 1966–1971 років навчався у класі композиції Мирослава Скорика в Київській державній консерваторії імені Петра Чайковського (тепер Національна музична академія України).
Після завершення навчання працював викладачем теоретичних дисциплін в Уманському музичному училищі (тепер Уманський обласний музичний коледж ім Павла Демуцького) та дириґував місцевим симфонічним оркестром (1971–1972). З 1972 року у Києві: член Спілки композиторів України (тепер — Національна спілка композиторів України), працював редактором (1972–1974), після служби в армії викладав у дитячій музичній школі (1974–1976), згодом був референтом Спілки композиторів та музичним редактором у видавництві "Музична Україна" (1977–1980). Від 1980 року повністю присвятив себе творчості.
Був членом Національної спілки кінематографістів України (з 1991), лауреатом численних відзнак, зокрема Премії імені Миколи Лисенка (2004). Помер у 2007 році, похований на Байковому кладовищі в Києві.
Олег Кива — яскравий композитор-лірик і романтик, майстер камерного письма з особливою схильністю до медитативності. Його доробок включає твори різних жанрів і складів: балет "Олеся", численні вокально-інструментальні композиції — від камерних і хорових до великих вокально-симфонічних полотен (п’ять камерних кантат, "Камерна симфонія" для народного голосу та камерного оркестру на вірші Тараса Шевченка, Сюїта "Українська музика XVI–XVII століть", "Дума про Полтаву", "Ода Землі"). Він є автором симфонії, увертюри, концерту для фортепіано з оркестром, а також музики до театральних постановок, художніх, документальних і мультиплікаційних фільмів.
Особливо вагомою частиною його спадщини є камерна музика: різножанрові камерно-інструментальні та камерно-вокальні твори. Саме Олега Киву вважають родоначальником жанру камерної кантати у сучасній українській музиці.
Література:
1. Луніна А. Є. Ківа, Олег Пилипович. URL: https://vue.gov.ua/Ківа,_Олег_Пилипович
2. Луніна А. Міфосимволічна образність камерно-вокальної творчості Олега Ківи // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. 2007. Вип. 19. С. 219–233. URL: http://journals.uran.ua/index.php/2225-7586/issue/viewFile/3245/1016
Початкову музичну освіту здобув у музичній школі по класу фортепіано. У 1966 році закінчив теоретичний факультет Полтавського музичного училища імені Миколи Лисенка (тепер Полтавський коледж мистецтв імені Миколи Лисенка). У 16 років почав писати перші твори. Протягом 1966–1971 років навчався у класі композиції Мирослава Скорика в Київській державній консерваторії імені Петра Чайковського (тепер Національна музична академія України).
Після завершення навчання працював викладачем теоретичних дисциплін в Уманському музичному училищі (тепер Уманський обласний музичний коледж ім Павла Демуцького) та дириґував місцевим симфонічним оркестром (1971–1972). З 1972 року у Києві: член Спілки композиторів України (тепер — Національна спілка композиторів України), працював редактором (1972–1974), після служби в армії викладав у дитячій музичній школі (1974–1976), згодом був референтом Спілки композиторів та музичним редактором у видавництві "Музична Україна" (1977–1980). Від 1980 року повністю присвятив себе творчості.
Був членом Національної спілки кінематографістів України (з 1991), лауреатом численних відзнак, зокрема Премії імені Миколи Лисенка (2004). Помер у 2007 році, похований на Байковому кладовищі в Києві.
Олег Кива — яскравий композитор-лірик і романтик, майстер камерного письма з особливою схильністю до медитативності. Його доробок включає твори різних жанрів і складів: балет "Олеся", численні вокально-інструментальні композиції — від камерних і хорових до великих вокально-симфонічних полотен (п’ять камерних кантат, "Камерна симфонія" для народного голосу та камерного оркестру на вірші Тараса Шевченка, Сюїта "Українська музика XVI–XVII століть", "Дума про Полтаву", "Ода Землі"). Він є автором симфонії, увертюри, концерту для фортепіано з оркестром, а також музики до театральних постановок, художніх, документальних і мультиплікаційних фільмів.
Особливо вагомою частиною його спадщини є камерна музика: різножанрові камерно-інструментальні та камерно-вокальні твори. Саме Олега Киву вважають родоначальником жанру камерної кантати у сучасній українській музиці.
Література:
1. Луніна А. Є. Ківа, Олег Пилипович. URL: https://vue.gov.ua/Ківа,_Олег_Пилипович
2. Луніна А. Міфосимволічна образність камерно-вокальної творчості Олега Ківи // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. 2007. Вип. 19. С. 219–233. URL: http://journals.uran.ua/index.php/2225-7586/issue/viewFile/3245/1016
Текст: Вікторія Антошевська