The name of Yakiv Lapynskyi (1928–2020) is still almost unknown in concert programs, and his music remains little known even to connoisseurs and experienced audiences. The Kyiv composer, who ended his life in exile in Darmstadt, left behind a considerable symphonic body of work that is only now beginning to be rediscovered.

His Symphony is a large-scale, conceptual canvas in which there is a tangible attraction to expressionist language and the drama of a great conflict. From the very first bars, the listener finds himself in a space of tension and confrontation. As musicologist Yakym Horak notes, “the conflict that is exposed in the first part of the work permeates the entire work and remains rhetorical, open,” and the finale “grows into a kind of universal tragedy.” In the musical language of the symphony, there are allusions to Mahler and Shostakovich – from ominous marching to ironic intonations bordering on the grotesque.

The second part appears as the inner space of a person – concentrated, vulnerable, but integral even under the pressure of external aggression. In this contrast, the dramatic logic of the work is especially noticeable: the opposition of external and internal, strength and fragility, destruction and stability. It is no coincidence, according to Yakym Horak, that while listening, an association arises with the lines of Pavlo Tychyna: “I am a Nation whose power of Truth has not yet been conquered by anyone…”.

Yakiv Lapynskyi’s symphony is an example of a work that, despite a long silence, sounds convincingly even today, returning to the repertoire of modern orchestras. It represents the Ukrainian composer tradition of the mid-20th century as complex, deep and relevant, capable of speaking about the experience of a person in conditions of conflict and historical upheavals. This release is an attempt to return the composer's name to the live musical process and give the public the opportunity to hear what has long been overlooked.

Sources:
Horak Yakym. Ukrainian symphonic premieres in lyrical and expressionistic tones - online publication "Zbruch", article dated 09/22/2025.

Ім’я Якова Лапинського  (1928–2020) досі майже не звучить у концертних програмах, а його музика залишається маловідомою навіть для знавців та досвідченої публіки. Київський композитор, який завершив своє життя в еміграції у Дармштадті, залишив по собі чималий симфонічний доробок, що лише сьогодні починає відкриватися заново.

Його Симфонія – це масштабне, концептуальне полотно, у якому відчутне тяжіння до експресіоністичної мови і драматургії великого конфлікту. Уже з перших тактів слухач потрапляє в простір напруги й протистояння. Як зазначає музикознавець Яким Горак, «конфлікт, який експонований в першій частині твору, пронизує весь твір і залишається риторичним, відкритим», а фінал «переростає у якусь вселенську трагедію». У музичній мові симфонії вчуваються алюзії до Малера та Шостаковича – від зловісної маршовості до іронічних інтонацій, що межують із гротеском.

Друга частина постає як внутрішній простір людини – зосереджений, вразливий, але цілісний навіть під тиском зовнішньої агресії. У цьому контрасті особливо відчутна драматургічна логіка твору: протиставлення зовнішнього і внутрішнього, сили і крихкості, руйнування і стійкості. Не випадково, за словами Якима Горака, під час слухання виникає асоціація з рядками Павла Тичини: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була…».

Симфонія Якова Лапинського – це приклад твору, який попри довге мовчання звучить переконливо і сьогодні, повертаючись до репертуару сучасних оркестрів. Вона репрезентує українську композиторську традицію середини ХХ століття як складну, глибоку і актуальну, здатну говорити про досвід людини в умовах конфлікту й історичних зламів. Цей реліз – спроба повернути ім’я композитора у живий музичний процес і дати можливість публіці почути те, що довгий час залишалося поза увагою.

Виконавці: Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії
Іван Остапович – дириґент.
Запис з концерту у Львівському органному залі (19.09.2025)