Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
Symphony (2025) by Serhii Leontiev was conceived as a response to a very specific question of our time: how can the symphonic genre sound today, contemporary, compelling, and close to the listener, while remaining faithful to tradition. The work was commissioned by the Lviv Organ Hall as part of its Ukrainian Live strategy. Its world premiere took place in Lviv on October 18, 2025, performed by the Academic Symphony Orchestra of the Luhansk Regional Philharmonic under the direction of Ivan Ostapovych. The Ukrainian Live project presents the premiere recording of the Symphony.
The composer articulates his artistic vision with clarity: in this work, he reflects “both on tradition and on the present,” and on how symphonic music can speak to today’s audience while remaining intelligible. Here, “accessibility” should not be understood as simplification, but rather as an honest and direct engagement with the listener. Leontiev shapes the dramaturgy so that the music sustains attention without the need for external guidance, allowing images to emerge organically in the act of listening. As he has emphasized in media materials surrounding the premiere, the listener does not need to know a predetermined “plot” — emotions arise through sound itself, and each listener creates their own inner “frames,” memories, and dreams.
A defining feature of the Symphony is Serhii Leontiev’s cinematic background. Living in Hollywood, he specializes in film music across a wide range of genres. His orchestral writing resembles an artist’s palette, in which timbres function like colors and chiaroscuro, while the overall form evokes dynamic camera movement. Critics have highlighted this balance between emotional immediacy and structural clarity as one of the Symphony’s most distinctive qualities.
The Symphony consists of four movements, each representing a distinct psychological dimension.
The first is music of motion and resistance — a sense of challenge and active confrontation with both external and internal difficulties. It brings the listener into a state of heightened focus, where tension does not overwhelm but mobilizes.
The second movement functions as a pause: time seems to stop, opening a space for quiet self-reflection, for dream and hope.
The third movement shifts the perspective, introducing an atmosphere of mysticism and enigma, a play of shadows and allusions. It is music that does not name, but suggests — evoking the intangible.
Finally, the finale marks a powerful, energetic transformation. The composer describes it as forward motion and the embodiment of scale: energy arising from inner contradictions leads to a moment of overcoming and a final surge in which, despite lingering doubts, one can sense inner balance and the strength to move forward.
Serhii Leontiev’s Symphony is a work that brings together listeners of very different backgrounds and expectations: admirers of the academic tradition and passionate music lovers, seasoned connoisseurs and those only beginning their journey into the symphonic repertoire, advocates of tradition and ambassadors of innovation, regular concertgoers and those attending a symphony concert for the first time. We invite listeners of the Ukrainian Live Classic mobile app to experience this work online as well.
The composer articulates his artistic vision with clarity: in this work, he reflects “both on tradition and on the present,” and on how symphonic music can speak to today’s audience while remaining intelligible. Here, “accessibility” should not be understood as simplification, but rather as an honest and direct engagement with the listener. Leontiev shapes the dramaturgy so that the music sustains attention without the need for external guidance, allowing images to emerge organically in the act of listening. As he has emphasized in media materials surrounding the premiere, the listener does not need to know a predetermined “plot” — emotions arise through sound itself, and each listener creates their own inner “frames,” memories, and dreams.
A defining feature of the Symphony is Serhii Leontiev’s cinematic background. Living in Hollywood, he specializes in film music across a wide range of genres. His orchestral writing resembles an artist’s palette, in which timbres function like colors and chiaroscuro, while the overall form evokes dynamic camera movement. Critics have highlighted this balance between emotional immediacy and structural clarity as one of the Symphony’s most distinctive qualities.
The Symphony consists of four movements, each representing a distinct psychological dimension.
The first is music of motion and resistance — a sense of challenge and active confrontation with both external and internal difficulties. It brings the listener into a state of heightened focus, where tension does not overwhelm but mobilizes.
The second movement functions as a pause: time seems to stop, opening a space for quiet self-reflection, for dream and hope.
The third movement shifts the perspective, introducing an atmosphere of mysticism and enigma, a play of shadows and allusions. It is music that does not name, but suggests — evoking the intangible.
Finally, the finale marks a powerful, energetic transformation. The composer describes it as forward motion and the embodiment of scale: energy arising from inner contradictions leads to a moment of overcoming and a final surge in which, despite lingering doubts, one can sense inner balance and the strength to move forward.
Serhii Leontiev’s Symphony is a work that brings together listeners of very different backgrounds and expectations: admirers of the academic tradition and passionate music lovers, seasoned connoisseurs and those only beginning their journey into the symphonic repertoire, advocates of tradition and ambassadors of innovation, regular concertgoers and those attending a symphony concert for the first time. We invite listeners of the Ukrainian Live Classic mobile app to experience this work online as well.
Text by Viktoriia Antoshevska
Performers:
Academic Symphony Orchestra of the Luhansk Regional Philharmonic
Ivan Ostapovych — conductor
Sound engineer — Volodymyr Punko
Recorded October 18, 2025
Academic Symphony Orchestra of the Luhansk Regional Philharmonic
Ivan Ostapovych — conductor
Sound engineer — Volodymyr Punko
Recorded October 18, 2025
Симфонія
Сергій Леонтьєв
Симфонія (2025) Сергія Леонтьєва народилася як відповідь на дуже конкретний запит часу: як може звучати симфонічний жанр сьогодні – сучасно, переконливо й близько слухачеві, проте не зраджуючи традиції. Твір написано на замовлення Львівського органного залу в межах стратегії Ukrainian Live. Його світова премʼєра відбулася у Львові 18 жовтня 2025 року у виконанні Академічного симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії під орудою Івана Остаповича. У проєкті Ukrainian Live представлено саме премʼєрний запис.
Композитор Сергій Леонтьєв формулює свій задум досить точно: у роботі він думає “і про традицію, і про сучасність”, а також про те, як симфонічна музика може звучати сьогодні, залишаючись зрозумілою. “Зрозумілість” тут не слід трактувати як тенденцію до спрощення, а радше чесний контакт із публікою: Леонтьєв будує драматургію так, щоб музика “тримала” увагу без додаткових підказок, а образи народжувалися прямо під час слухання. Про це він говорить і в медійних матеріалах довкола премʼєри: слухачеві не обов’язково знати “сюжет” наперед – емоції виникають через звук, а кожен створює власні внутрішні “кадри”, спогади, сни.
Важливою рисою Симфонії є кінематографічний досвід Сергія Леонтьєва, який мешкає в Голівуді і спеціалізується власне на музиці до кінематографу різних жанрів. Його оркестр подібний на палітру художника, де тембри працюють як кольори й світлотіні, а форма нагадує динамічну зйомку. Саме цей баланс, між емоційністю та структурою, критики відзначили як одну з головних рис нової симфонії.
Симфонія має чотири частини, і кожна з них є окремою психологічною площиною.
Перша частина – музика руху й опору: відчуття викликів, активного протистояння труднощам, зовнішнім і внутрішнім. Вона ніби вмикає в слухачеві стан зібраності, коли напруга не руйнує, а мобілізує. Друга – пауза, в якій зупиняється час і з’являється простір для тихого слухання себе, для мрії та надії. Третя частина змінює оптику: в ній є містика, загадковість, гра тіней та натяків. Це музика, яка не називає, а створює відчуття невловимого. І нарешті фінал – великий енергетичний зсув. Композитор описує його як рух уперед і втілення масштабності: енергія, що виростає з внутрішніх суперечностей, приводить до моменту подолання і до фінального пориву, в якому, попри сумніви, можна відчути внутрішній баланс і силу йти далі.
Симфонія Сергія Леонтьєва – твір, який обʼєднує в одному залі людей різних уподобань: поціновувачів академічної музики і меломанів, досвідчених знавців і слухачів, що лише починають відкривати для себе симфонічну музику, прихильників традицій та амбасадорів інновацій, постійних відвідувачів концертів і людей, що прийдуть слухати симфонію вперше у житті. Запрошуємо пересвідчитися в цьому й онлайн-слухачів мобільного застосунку Ukrainian Live Classic.
Композитор Сергій Леонтьєв формулює свій задум досить точно: у роботі він думає “і про традицію, і про сучасність”, а також про те, як симфонічна музика може звучати сьогодні, залишаючись зрозумілою. “Зрозумілість” тут не слід трактувати як тенденцію до спрощення, а радше чесний контакт із публікою: Леонтьєв будує драматургію так, щоб музика “тримала” увагу без додаткових підказок, а образи народжувалися прямо під час слухання. Про це він говорить і в медійних матеріалах довкола премʼєри: слухачеві не обов’язково знати “сюжет” наперед – емоції виникають через звук, а кожен створює власні внутрішні “кадри”, спогади, сни.
Важливою рисою Симфонії є кінематографічний досвід Сергія Леонтьєва, який мешкає в Голівуді і спеціалізується власне на музиці до кінематографу різних жанрів. Його оркестр подібний на палітру художника, де тембри працюють як кольори й світлотіні, а форма нагадує динамічну зйомку. Саме цей баланс, між емоційністю та структурою, критики відзначили як одну з головних рис нової симфонії.
Симфонія має чотири частини, і кожна з них є окремою психологічною площиною.
Перша частина – музика руху й опору: відчуття викликів, активного протистояння труднощам, зовнішнім і внутрішнім. Вона ніби вмикає в слухачеві стан зібраності, коли напруга не руйнує, а мобілізує. Друга – пауза, в якій зупиняється час і з’являється простір для тихого слухання себе, для мрії та надії. Третя частина змінює оптику: в ній є містика, загадковість, гра тіней та натяків. Це музика, яка не називає, а створює відчуття невловимого. І нарешті фінал – великий енергетичний зсув. Композитор описує його як рух уперед і втілення масштабності: енергія, що виростає з внутрішніх суперечностей, приводить до моменту подолання і до фінального пориву, в якому, попри сумніви, можна відчути внутрішній баланс і силу йти далі.
Симфонія Сергія Леонтьєва – твір, який обʼєднує в одному залі людей різних уподобань: поціновувачів академічної музики і меломанів, досвідчених знавців і слухачів, що лише починають відкривати для себе симфонічну музику, прихильників традицій та амбасадорів інновацій, постійних відвідувачів концертів і людей, що прийдуть слухати симфонію вперше у житті. Запрошуємо пересвідчитися в цьому й онлайн-слухачів мобільного застосунку Ukrainian Live Classic.
Виконавиці:
Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії
Іван Остапович – дириґент
Звукорежисер — Володимир Пунько
Запис здійснено 18.10.2025
Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії
Іван Остапович – дириґент
Звукорежисер — Володимир Пунько
Запис здійснено 18.10.2025
Текст: Вікторія Антошевська
Turkevych remained in L’viv during World War II. In 1946, when her works were banned throughout the USSR for their failure to comply with Socialist Realism, she fled to Austria and then to Italy, and she finally settled in the UK, where she composed her largest body of work—including Серце Оксани (Тhe Heart of Oksana). At some point in the 1940s, she separated from her first husband and married her second husband, Narcyz Lukianowicz (a doctor and poet).14 Her family lived for five years in Brighton (where she worked as an organist and pianist) and a year in London before moving to Bristol. (It was in London that Turkevych discovered a network of Canadian Ukrainians descent who had moved to the UK.) Ten years later, Turkevych moved to Belfast in Northern Ireland. For the last four years of her life, she settled in Cambridge, where she passed away in 1977 at the age of 78. Turkevych had two daughters: Zoya (with her first husband, Robert Lisovski) and Maria (with her second husband, Narsyz Lukianowicz).
Listen to music
Слухати музику
Симфонії. Частина ІІ
Вербицький Михайло
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Закінчила приватну дівочу гімназію сестер Василіянок у Львові. Гру на фортепіано вивчала спочатку вдома, відтак у Вищому музичному інституті (ВМІ) ім. Миколи Лисенка у Львові, а в 1914-1916 рр. у Відні. Після цього студіювала філософію, педагогіку і музикологію у Львівському університеті, навчала музики в державній yчительській семінарії у Львові (1919-1920 рр.), студіювала в консерваторії Польського музичного товариства у Львові (1921 р.) та давала приватні уроки з музики. 1919 р. написала свій перший музичний твір – Службу Божу, яку було виконано декілька разів у соборі Св. Юра у Львові. 1921 р. повернулася до Відня, де навчалася в університеті, який закінчила 1923 р. отримавши вчительський диплом. Також продовжувала студії з фортепіано і теорії музики у Віденській музичній академії. Відтак повернулася до Львова, а 1927 р. виїхала до Берліна, де студіювала композицію в Музичній академії до 1929 р., коли переїхала до Праги. Студіювала композицію в Празькій консерваторії, а рівночасно при Українському Вільному Університеті писала докторську дисертацію на тему українського фольклору в російських операх, яку захистила 1934 р. Повернувшись до Львова, з 1934 р. до початку Другої світової війни працювала викладачем музичної теорії і фортепіано, спочатку у Львівській музичній консерваторії ім. К. Шимановського, а відтак – у ВМІ ім. М. Лисенка. Стала членом Союзу українських професійних музик.