Mykola Leontovych (1877, the village of Monastyrok – 1921, the village of Markivka) was an outstanding Ukrainian composer, choral conductor, teacher, and public figure.

He came from an educated and musical family of a priest. He graduated from the district school in Sharhorod and then began studying at the theological seminary in Kamianets-Podilskyi, where he made his first attempts at composition, focusing on arrangements of folk songs. After graduating from the seminary in 1898, however, Mykola did not become a priest and instead chose a career as a teacher. 

For 20 years, he worked as a teacher, teaching singing, music, and other subjects at secular and religious educational institutions in Podillia and Donbas, including in the village of Chukiv, Vinnytsia, Hryshyno station in Donbas, and Tulchyn. He continuously worked to improve his musical education. During the holidays of 1903 and 1904, he studied in the classes of the Imperial Court Chapel in St Petersburg, earning the right to serve as a choirmaster of church choirs. From 1909, he periodically travelled to Moscow and Kyiv to study composition with Boleslav Yavorsky. During his studies with Yavorsky, Leontovych created some of his most interesting choral works, including the famous arrangement “Shchedryk” / “Carol of the Bells”, as well as a number of other works differing in genre and character, such as “Kozaka Nesut” / “The Cossack Is Being Carried,” “Pryalia” / “The Spinner,” “Za Horodom Kachky Plyvut” / “Ducks Are Swimming Beyond the Town,” and others.

Alongside his teaching, Leontovych was highly active in musical and organisational work and played an important role in popularising choral art. He organised amateur choirs and orchestras, conducted them, and staged musical performances. These ensembles needed Ukrainian repertoire, and because there was a lack of educational choral material, Leontovych created his own arrangements of Ukrainian folk songs. This resulted in a large number of choral arrangements, including “Dudaryk” / “The Little Bagpipe Player,” “Mala Maty Odnu Dochku” / “Mother Had One Daughter,” and others. In 1901 and 1903, the composer published two collections of arrangements of Podillian folk songs for unaccompanied choral singing. In 1916, at the invitation of Kyrylo Stetsenko, Pylyp Kozytskyi, and Oleksandr Koshyts, he performed his arrangements in Kyiv together with a choir, including “Shchedryk” / “Carol of the Bells,” which received great acclaim from the Kyiv audience.

In 1918–1919, Leontovych became actively involved in the national cultural revival. He was one of the organisers of the first national choral ensemble, the People's Amateur Choral Chapel. He taught at the Mykola Lysenko Music and Drama Institute, the Kyiv Teachers' Seminary, conducting courses, and preschool education courses. He founded a music school in Tulchyn, conducted amateur choirs, and performed in concerts. He also authored works on pedagogy and methods of music education. His creative achievements gained recognition and were included in the programmes of professional choral ensembles. Leontovych explored original composition, creating choral works such as “Lehenda” / “The Legend” and “Lodolom” / “The Ice Break,” among others. He also worked on his first large-scale symphonic composition, the folk-fantasy opera “Na Rusalchyn Velykden” / “On Mermaid Easter,” based on the eponymous fairy tale by Borys Hrinchenko. The opera was later completed by Myroslav Skoryk.

The composer's life came to a sudden and tragic end. In January 1921, at the age of 43, Leontovych was shot in his parents' home in the village of Markivka by Chekist Afanasii Hryshchenko. The circumstances and details of Mykola Leontovych's death remained classified for many years and became publicly accessible only after the collapse of the Soviet Union. Soon after the composer's tragic death, the Mykola Leontovych Musical Society was established. Its members at various times included Borys Liatoshynsky, Pavlo Tychyna, Les Kurbas, Hnat Khotkevych, and others.

Микола Леонтович (1877, село Монастирок – 1921, село Марківка) – видатний український композитор, хоровий диригент, педагог, громадський діяч.

Походив з інтелігентної та музикальної родини священика. Закінчив повітове училище в Шаргороді, потім розпочав навчання у духовній семінарії в Кам’янець-Подільському, де робив свої перші композиторські спроби, звертаючись до обробок народних пісень. Після закінчення семінарії в 1898 році, щоправда, Микола не став священиком, а обрав професію учителя.

Протягом 20 років вчителював – викладав спів, музику та  немузичні дисципліни у світських та духовних навчальних закладах Поділля та Донбасу (в селі Чуків, Вінниці, станції Гришино (Донбас), Тульчині). Постійно займався самовдосконаленням своєї музичної освіти: під час канікул 1903 та 1904 років навчався у класах Придворної співочої капели в Петербурзі, отримуючи право бути регентом церковних хорів. Від 1909 року періодично їздив до Болеслава Яворського в Москву та Київ, щоб навчатися композиції. У процесі занять з Яворським композитор створює найцікавіші свої хори, серед яких славнозвісна обробка “Щедрика”, а також ряд інших, різних за жанрами і характером: “Козака несуть”, “Пряля”, “За городом качки пливуть” та інші.

Крім педагогічної, Леонтович вів дуже активну музично-організаційну діяльність, популяризував хорове мистецтво: займався організацією аматорських хорів, оркестрів, якими керував, ставив музичні вистави. Для музичних колективів йому потрібен був український репертуар, тому, через відсутність навчального хорового матеріалу Микола Леонтович сам писав обробки українських народних пісень. Таким чином виникла низка хорових обробок, зокрема “Дударик”, “Мала мати одну дочку” та інші. У 1901 та 1903 роках композитор видав дві збірки обробок подільських народних пісень для хорового співу без інструментального супроводу. В 1916 роках на запрошення Кирила Стеценка, Пилипа Козицького, Олександра Кошиця виконував у Києві разом з хором свої обробки, серед них “Щедрика”, який преніс йому великий успіх у київської публіки.

У 1918-1919 роках активно діє в сфері національного культурного відродження – стає одним з організаторів першої національної хорової капели – Народної аматорської хорової капели, викладає у державному Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, Київській учительській семінарії, на диригентських курсах та курсах дошкільного виховання, засновує музичну школу у Тульчині, керує самодіяльними хорами, виступає з концертами. Укладає праці з педагогіки та методики музичного виховання. Його творчі здобутки отримують визнання, включаються до програм професійних хорових капел. Леонтович пробує свої сили в оригінальній творчості, пише хори "Легенда", "Льодолом" та інші, працює над першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою "На русалчин Великдень" за однойменною казкою Бориса Грінченка (завершена Мирославом Скориком).

Життя композитора обірвалося раптово і трагічно. У січні 1921 року у віці 43 років композитор був зухвало застрелений у батьківському домі у селі Марківка чекістом Афанасієм Грищенком. Обставини і деталі смерті Миколи Леонтовича довгий час залишалися засекреченими і стали доступними для загалу лише з розпадом СРСР. Незабаром після трагічної смерті композитора створено Музичне товариство імені Миколи Леонтовича, членами якого в різний час були Борис Лятошинський, Павло Тичина, Лесь Курбас, Гнат Хоткевич та інші.

Леонтович є автором хорових обробок понад 150 українських народних пісень, хорових творів та низки оригінальних духовних композицій. Його обробки народних пісень здобули славу в Європі та Америці, а фантастичний "Щедрик" (у перекладі Петра Вільговського і відомого як “Carol of the Bells”) став надзвичайно популярним у всьому світі, особливо в США та Канаді. Відомість композиції принесло її виконання Українською республіканською капелою під керівництвом друга Леонтовича, диригента, композитора та імпресаріо Олександра Кошиця. Страшно визнавати, що на момент, коли у славетному залі Карнегі-хол тріумфував і був вперше записаний на грамплатівку геніальний “Щедрик”, його автора вже не було в живих. Встановлено, що ця хорова мініатюра мала пʼять редакцій, а отже Леонтович працював над фінальною, відомою нам, версією, 20 років.