Symphony is one of the leading genres for composer Hennadiy Lyashenko. As a music theorist, he knew in detail all the subtleties and peculiarities of the form, content, and evolution of the symphony genre. While studying at the Lviv Conservatory, Lyashenko was particularly interested in the late romantic era of symphonic music. But listening to his own works in this genre, it is difficult to say which period of the symphony's development inspired the composer the most: he was both devoted to tradition and enjoyed artistic autonomy.

The composer managed to embody his numerous ideas, theoretical and philosophical principles, and various thematic vectors precisely in the form of a symphony - large-scale, brave, and rich in timbre. It opened up to the composer a limitless space of imagination and experiments. Lyashenko wrote 7 symphonies, some of which have a program: First (1970), Second (1977, second edition - 1981), Third, "Dnipro Rainbows" (1982), Fourth, "Pro memoria" in memory of the victims of the Holodomor (1992), Fifth (1998), Sixth for choir and orchestra (2008), and Seventh (2013).

Symphony No. 5, which was written in the late 1990s, is dedicated to the composer's wife Zhanna Skrynnyk, a talented violist. Hennadiy met his future wife in Lviv, the city of his youth, and hadn’t parted with her to the last breath. The symphony that Lyashenko dedicated to his greatest love is full of contradictions and contrasts. Light, lyrical, and very dramatic, this music mesmerizes the listener and destroys stereotypes about the genre of symphonic music. Slightly shorter in duration than a traditional symphony, this piece by Lyashenko can be listened to several times on repeat, awakening the images and symbols. This ambiguity is explained by the composer's daughter, musicologist, composer, and poet Maryna Denisenko: "The Gemini sign balanced the bi-polarity of his talents, inclinations, abilities, needs, and skills; he could write extremely complex and elegant pieces and work on the land, in the garden, hoeing potatoes, repair an old car and teach the complex foundations of the polyphonic style of the ars antiqua - he was able to do both and bring pleasure."

Composer Yevhen Stankovych, who was friends with Hennadiy Lyashenko for many years, considered him one of the greatest Ukrainian symphonists of the late 20th century: "I’ve known Hennadiy Lyashenko for more than 40 years as a composer who devoted his life to serving the art of composition. Before my eyes, he grew into an artist whose work has become an integral part of Ukrainian musical culture. I believe that after Borys Lyatoshynskyi’s music, the symphonies by Hennadiy Lyashenko are the next step in the development of national symphonic music. In particular, the Third, Fourth, and Fifth symphonies, in which qualitatively new horizons of the evolution of symphonic thinking can be seen, occupies a central place".

Симфонія – один з провідних жанрів у творчості композитора Геннадія Ляшенка. Як теоретик музики він докладно знав усі тонкощі й особливості форми, наповнення та еволюції жанру симфонії. Цікаво, що навчаючись у Львівській консерваторії Ляшенка особливо цікавила пізньоромантична епоха симфонічної музики. Та слухаючи його власні твори у цьому жанрі, важко сказати, який період розвитку симфонії надихав композитора найбільше: одночасно проглядається його відданість традиціям і творча автономія.

Свої численні ідеї, теоретичні та філософські принципи й різноманітні тематичні вектори композитору вдалося втілити саме у формі симфонії – масштабній, сміливій, багатій темброво, такій, що відкривала перед композитором безмежний простір фантазії та експериментів. Ляшенко написав 7 симфоній, деякі з яких – програмні: Перша (1970), Друга (1977, друга редакція – 1981), Третя, "Дніпрові райдуги" (1982), Четверта, "Pro memoria" пам'яті жертв голодомору (1992), П’ята (1998), Шоста для хору з оркестром (2008), Сьома (2013) симфонії.

Симфонія №5, написана наприкінці 90-х – це присвята дружині композитора Жанні Скринник, талановитій альтистці. З майбутньою дружиною Геннадій познайомився у Львові – місті своєї молодості, і саме з нею не розлучався до останнього подиху. Симфонія, що її Ляшенко присвятив своєму найбільшому коханню повна протиріч та контрастів. Часом майже невагома, лірична, а часом драматично-емоційна, ця музика заворожує слухача і руйнує усталені уявлення про жанр симфонії. Дещо менший за тривалістю, ніж традиційна симфонія, це твір Ляшенка можна слухати на повторі кілька разів, намагаючись розгадати закодовані у ній образи та символи. Таку неоднозначність пояснює донька композитора – музикознавиця, композиторка та поетеса Марина Денисенко: “Знак Близнюків врівноважував бі-полярність його талантів, схильностей, умінь, потреб і навичок; він міг писати надзвичайно складні і елегантні твори і працювати на землі, на городі, окучуючи картоплю, ремонтувати стару машину і викладати складні основи поліфонічного стилю арс антіква, – і те, і інше вдавалося йому і приносило задоволення.”

Композитор Євген Станкович, який багато років товаришував з Геннадієм Ляшенком, вважав його одним з найбільших українських симфоністів кінця ХХ століття: «Я знаю Ляшенка Геннадія Івановича понад 40 років як композитора, який присвятив своє життя служінню мистецтву композиції. На моїх очах він виріс у митця, чия творчість стала невід’ємною частиною української музичної культури. Я вважаю, що в розвитку національної симфонічної музики після Бориса Лятошинського центральне місце посідає симфонічна творчість Геннадія Ляшенка, зокрема, Третя, Четверта і П’ята симфонії, в яких проглядають якісно нові горизонти еволюції симфонічного мислення».