Hennadiy Lyashenko. Biography
Hennadiy Lyashenko (1938-2017) was a Ukrainian composer, educator, musicologist, and public figure. He was awarded the title of People's Artist of Ukraine (1996) and received the Taras Shevchenko National Prize (2008), as well as the Mykola Lysenko (1999) and Borys Lyatoshynskyi (2003) prizes.
He was born in the village of Nohaysk (now the city of Prymorsk) in the Zaporizhzhia Oblast. After his family moved to Drohobych, he continued his education at a music school, studying the accordion. He later enrolled in the theoretical department of the Drohobych Music School. In 1963, he graduated from the Lviv Conservatory in the class of Adam Soltys, and in 1971, he completed his postgraduate studies at the Kyiv Conservatory. Immediately after his studies, he began his teaching career. He initially worked at the Lviv Conservatory (1963-68) and later at the National Music Academy of Ukraine (since 1971), where he became a professor of composition, instrumentation, and music information technology in 1985. Lyashenko's main specialization in his teaching and compositional activities was polyphony. He taught polyphony to composers at the Kyiv Conservatory, developing an original course based on translations of works by Chominski, Sheffer, and other Polish and German musicologists.
Throughout many years, Hennadiy Lyashenko passed on his vast experience to his students, many of who have become prominent musicians and composers, including Volodymyr Hronskyi, Mykola Kovalinas, Ivan Taranenko, Veronika Tormakhova, Serhiy Bondarenko, Davor Bobic, Borys Yakopovych, Yasna Velyanovich, Steve Laylor, Blanka Layana Gomez, and other notable figures in the field of music today.
Lyashenko was remembered by his colleagues as noble, honest, inquisitive, and exceptionally hardworking. Wherever he appeared, he immediately became a favorite among those around him – pleasant in communication, vivid, dynamic, romantic, and appreciative of nature, beauty, elegance, and simplicity. He derived pleasure from meaningful ideas, spiritual manifestations, profound moods, and new information. He was a person of exploration, while also being somewhat "conservative" in his daily life. His spiritual homeland as a composer was Galicia, where he absorbed the experiences not only of his mentor Adam Soltys but also of educators Mykola Kolessa and Stanislav Lyudkevych. His close friends included Yarema Yakubyak, Leshchek Mazepa, Andrzej Nikodemowicz, Vyacheslav Tsayts, and the Krykh family. Friendly relationships began in Lviv and continued in Kyiv with Tamara Hnatyv, Myroslav Skoryk, the Zaderatskyi family, Viktor Moskalenko, Maria Chaykovska, Ivan Lyashenko, Alla Tereshchenko, and the Kotlyarevskyi family.
Lyashenko's work encompasses various genres of symphonic, chamber, choral, vocal, and stage music. His artistic thinking is characterized by philosophical depth, multidimensionality of perception, an understanding of the important role of the artist and art in the process of the formation and preservation of spiritual values in society, a penchant for programmatics, epicness, and dramatism. One of the foundations of Lyashenko's compositional method is the inclination toward polyphony as a defining dramaturgical factor, combining contemporary techniques and approaches, including aleatorics, sonoristics, polyharmony, and polytonality with elements of classical musical thinking. In his chamber and instrumental works, the composer also reinterprets the architecture of traditional musical forms.
Hennadiy Lyashenko's artistic legacy includes the ballet "Garcia Lorca," the Symphony-Requiem for orchestra, choir, and soloists, the cantata "Names, Names, Names...", "Stained Glass and Landscapes" for voice and orchestra, seven symphonies, two symphoniets, the suite "Carpathian Novels," "Ukrainian Triptych" for chamber orchestra, "Lamento" for string orchestra, a series of concertos and ensemble works, etudes, sonatas for cello, saxophone, and bayan, pieces for harp, piano, piano duet, vocal cycles "Lyrical Songs" and "Pastels," songs, choral works, and music for films. Lyashenko is the author of the theoretical work "The Role of Fugue in the Dramaturgy of Non-Polyphonic Forms," as well as dozens of articles in scientific collections and the press.
He was born in the village of Nohaysk (now the city of Prymorsk) in the Zaporizhzhia Oblast. After his family moved to Drohobych, he continued his education at a music school, studying the accordion. He later enrolled in the theoretical department of the Drohobych Music School. In 1963, he graduated from the Lviv Conservatory in the class of Adam Soltys, and in 1971, he completed his postgraduate studies at the Kyiv Conservatory. Immediately after his studies, he began his teaching career. He initially worked at the Lviv Conservatory (1963-68) and later at the National Music Academy of Ukraine (since 1971), where he became a professor of composition, instrumentation, and music information technology in 1985. Lyashenko's main specialization in his teaching and compositional activities was polyphony. He taught polyphony to composers at the Kyiv Conservatory, developing an original course based on translations of works by Chominski, Sheffer, and other Polish and German musicologists.
Throughout many years, Hennadiy Lyashenko passed on his vast experience to his students, many of who have become prominent musicians and composers, including Volodymyr Hronskyi, Mykola Kovalinas, Ivan Taranenko, Veronika Tormakhova, Serhiy Bondarenko, Davor Bobic, Borys Yakopovych, Yasna Velyanovich, Steve Laylor, Blanka Layana Gomez, and other notable figures in the field of music today.
Lyashenko was remembered by his colleagues as noble, honest, inquisitive, and exceptionally hardworking. Wherever he appeared, he immediately became a favorite among those around him – pleasant in communication, vivid, dynamic, romantic, and appreciative of nature, beauty, elegance, and simplicity. He derived pleasure from meaningful ideas, spiritual manifestations, profound moods, and new information. He was a person of exploration, while also being somewhat "conservative" in his daily life. His spiritual homeland as a composer was Galicia, where he absorbed the experiences not only of his mentor Adam Soltys but also of educators Mykola Kolessa and Stanislav Lyudkevych. His close friends included Yarema Yakubyak, Leshchek Mazepa, Andrzej Nikodemowicz, Vyacheslav Tsayts, and the Krykh family. Friendly relationships began in Lviv and continued in Kyiv with Tamara Hnatyv, Myroslav Skoryk, the Zaderatskyi family, Viktor Moskalenko, Maria Chaykovska, Ivan Lyashenko, Alla Tereshchenko, and the Kotlyarevskyi family.
Lyashenko's work encompasses various genres of symphonic, chamber, choral, vocal, and stage music. His artistic thinking is characterized by philosophical depth, multidimensionality of perception, an understanding of the important role of the artist and art in the process of the formation and preservation of spiritual values in society, a penchant for programmatics, epicness, and dramatism. One of the foundations of Lyashenko's compositional method is the inclination toward polyphony as a defining dramaturgical factor, combining contemporary techniques and approaches, including aleatorics, sonoristics, polyharmony, and polytonality with elements of classical musical thinking. In his chamber and instrumental works, the composer also reinterprets the architecture of traditional musical forms.
Hennadiy Lyashenko's artistic legacy includes the ballet "Garcia Lorca," the Symphony-Requiem for orchestra, choir, and soloists, the cantata "Names, Names, Names...", "Stained Glass and Landscapes" for voice and orchestra, seven symphonies, two symphoniets, the suite "Carpathian Novels," "Ukrainian Triptych" for chamber orchestra, "Lamento" for string orchestra, a series of concertos and ensemble works, etudes, sonatas for cello, saxophone, and bayan, pieces for harp, piano, piano duet, vocal cycles "Lyrical Songs" and "Pastels," songs, choral works, and music for films. Lyashenko is the author of the theoretical work "The Role of Fugue in the Dramaturgy of Non-Polyphonic Forms," as well as dozens of articles in scientific collections and the press.
Геннадій Ляшенко. Біографія
Геннадій Ляшенко (1938 - 2017) – український композитор, педагог, музикознавець, музично-громадський діяч. Народний артист України (1996), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (2008), премій імені Миколи Лисенка (1999) та Бориса Лятошинського (2003).
Народився у селі Ногайськ (нині місто Приморськ) Запорізької області. Після переїзду родини в Дрогобич продовжив навчання в музичній школі по класу акордеона, опісля вступивши на теоретичний відділ Дрогобицького музичного училища. У 1963 році закінчив Львівську консерваторію в класі Адама Солтиса, а в 1971 – аспірантуру при Київській консерваторії. Одразу після навчання розпочав викладацьку діяльність. Спочатку працював у Львівській консерваторії (1963–68), а з 1971 – у Національній музичній академії України (з 1985 року – професор кафедри композиції, інструментування та музично-інформаційних технологій). Головною спеціалізацією педагогічної і композиторської діяльності Геннадія Ляшенка стала поліфонія. Її він викладав, зокрема, для композиторів у Київській консерваторії, сформувавши оригінальний курс поліфонії, який базувався на перекладних виданнях праць Хомінського, Шеффера та інших польських та німецьких музикологів.
Свій величезний досвід Геннадій Ляшенко впродовж багатьох років передавав студентам, що стали яскравими музикантами та композиторами, серед яких Володимир Гронський, Микола Ковалінас, Іван Тараненко, Вероніка Тормахова, Сергій Бондаренко, Давор Бобич, Борис Якопович, Ясна Веляновіч, Стів Лейлор, Бланка Лайана Гомес та інші відомі сьогодні діячі музичного мистецтва.
Колегам Геннадій Ляшенко запамʼятався інтелігентним, порядним, допитливим та винятковою працьовитим. Де би він не зʼявлявся, одразу ставав улюбленцем оточуючих – приємний у спілкуванні, яскравий, рухливий, романтичний, поціновувач природи, краси, вишуканості та простоти. Він отримував задоволення від змістовних ідей, проявів духовного, глибинних настроїв та нової інформації. Людина пошуку, і водночас, це була людина певної традиції, навіть, дещо "консервативна" у побуті. Духовною батьківщиною для композитора стала Галичина, де він перейняв досвід не лише свого наставника Адама Солтиса, але й педагогів Миколи Колесси та Станіслава Людкевича. Його близькими друзями були Ярема Якубяк, Лєшек Мазепа, Андрій Нікодемович, Вячеслав Цайтц і родина Крих. Зі Львова почалися і продовжилися у Києві дружні стосунки з Тамарою Гнатів, Мирославом Скориком, родиною Задерацьких, Віктором Москаленком, Марією Чайковською, Іваном Ляшенком, Аллою Терещенко, родиною Котляревських.
Творчість Ляшенка охоплює різні жанри симфонічної, камерної, хорової, вокальної та сценічної музики. Його художньому мисленню притаманні філософська глибина, багатовимірність світосприйняття, усвідомлення важливої ролі митця і мистецтва у процесі становлення та збереження духовних цінностей суспільства, потяг до програмності, епіки й драматизму. Однією з основ композиційного методу Ляшенка є тяжіння до поліфонії як до визначального драматургічного чинника, поєднання сучасних технік та прийомів, зокрема, алеаторики, сонористики, полігармонії, політональності з ознаками класичного музичного мислення. У камерно-інструментальних творах композитор також переосмислює архітектоніку традиційних музичних форм.
Творчу спадщину Геннадія Ляшенка представляють: балет "Ґарсіа Лорка", Симфонія-реквієм для оркестру, хору та солістів, кантата "Імена, імена, імена...», "Вітражі і пейзажі" для голосу з оркестром, 7 симфоній, 2 симфонієти, сюїта "Карпатські новели", "Український триптих" для камерного оркестру, “Lamento” для струнного оркестру, низка концертні та ансамблеві твори, технеми, сонати для віолончелі, саксофона, баяна, п’єси для арфи, фортепіано, фортепіанного дуету, вокальні цикли "Ліричні пісні" та "Пастелі", пісні, хорові твори, музика до кінофільмів. Ляшенко є автором теоретичної праці “Роль фуги в драматургії неполіфонічних форм” , а також десятків статей в наукових збірках та пресі.
Народився у селі Ногайськ (нині місто Приморськ) Запорізької області. Після переїзду родини в Дрогобич продовжив навчання в музичній школі по класу акордеона, опісля вступивши на теоретичний відділ Дрогобицького музичного училища. У 1963 році закінчив Львівську консерваторію в класі Адама Солтиса, а в 1971 – аспірантуру при Київській консерваторії. Одразу після навчання розпочав викладацьку діяльність. Спочатку працював у Львівській консерваторії (1963–68), а з 1971 – у Національній музичній академії України (з 1985 року – професор кафедри композиції, інструментування та музично-інформаційних технологій). Головною спеціалізацією педагогічної і композиторської діяльності Геннадія Ляшенка стала поліфонія. Її він викладав, зокрема, для композиторів у Київській консерваторії, сформувавши оригінальний курс поліфонії, який базувався на перекладних виданнях праць Хомінського, Шеффера та інших польських та німецьких музикологів.
Свій величезний досвід Геннадій Ляшенко впродовж багатьох років передавав студентам, що стали яскравими музикантами та композиторами, серед яких Володимир Гронський, Микола Ковалінас, Іван Тараненко, Вероніка Тормахова, Сергій Бондаренко, Давор Бобич, Борис Якопович, Ясна Веляновіч, Стів Лейлор, Бланка Лайана Гомес та інші відомі сьогодні діячі музичного мистецтва.
Колегам Геннадій Ляшенко запамʼятався інтелігентним, порядним, допитливим та винятковою працьовитим. Де би він не зʼявлявся, одразу ставав улюбленцем оточуючих – приємний у спілкуванні, яскравий, рухливий, романтичний, поціновувач природи, краси, вишуканості та простоти. Він отримував задоволення від змістовних ідей, проявів духовного, глибинних настроїв та нової інформації. Людина пошуку, і водночас, це була людина певної традиції, навіть, дещо "консервативна" у побуті. Духовною батьківщиною для композитора стала Галичина, де він перейняв досвід не лише свого наставника Адама Солтиса, але й педагогів Миколи Колесси та Станіслава Людкевича. Його близькими друзями були Ярема Якубяк, Лєшек Мазепа, Андрій Нікодемович, Вячеслав Цайтц і родина Крих. Зі Львова почалися і продовжилися у Києві дружні стосунки з Тамарою Гнатів, Мирославом Скориком, родиною Задерацьких, Віктором Москаленком, Марією Чайковською, Іваном Ляшенком, Аллою Терещенко, родиною Котляревських.
Творчість Ляшенка охоплює різні жанри симфонічної, камерної, хорової, вокальної та сценічної музики. Його художньому мисленню притаманні філософська глибина, багатовимірність світосприйняття, усвідомлення важливої ролі митця і мистецтва у процесі становлення та збереження духовних цінностей суспільства, потяг до програмності, епіки й драматизму. Однією з основ композиційного методу Ляшенка є тяжіння до поліфонії як до визначального драматургічного чинника, поєднання сучасних технік та прийомів, зокрема, алеаторики, сонористики, полігармонії, політональності з ознаками класичного музичного мислення. У камерно-інструментальних творах композитор також переосмислює архітектоніку традиційних музичних форм.
Творчу спадщину Геннадія Ляшенка представляють: балет "Ґарсіа Лорка", Симфонія-реквієм для оркестру, хору та солістів, кантата "Імена, імена, імена...», "Вітражі і пейзажі" для голосу з оркестром, 7 симфоній, 2 симфонієти, сюїта "Карпатські новели", "Український триптих" для камерного оркестру, “Lamento” для струнного оркестру, низка концертні та ансамблеві твори, технеми, сонати для віолончелі, саксофона, баяна, п’єси для арфи, фортепіано, фортепіанного дуету, вокальні цикли "Ліричні пісні" та "Пастелі", пісні, хорові твори, музика до кінофільмів. Ляшенко є автором теоретичної праці “Роль фуги в драматургії неполіфонічних форм” , а також десятків статей в наукових збірках та пресі.
Джерела:
- Денисенко-Сапмаз М., Остапович І. Композитор Геннадій Ляшенко. Новий реліз тижня. URL: https://zaxid.net/kompozitor_gennadiy_lyashenko_n1514122
- Ляшенко Геннадій. Енциклопедія сучасної України. URL: https://esu.com.ua/article-60127
Bezborodko Oleg. Biography
Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
Turkevych’s compositional language is unique.
Although one can hear the technical influence of Schoenberg and can detect certain expressionist tendencies, her music is generally quite lyrical, with occasional folk influence. This is typical of Turkevych’s style: she walks the line between tonality and expressionism—especially in her art songs—occasionally incorporating elements of pointillism and impressionism.
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).