The Lviv Organ Hall continues to shape the canon of new Ukrainian classical music. Another important page in this chronicle is the world premiere of a symphony by Oleksandr Rodin. Read the review by musicologist Yakym Horak on the new symphonic work in the treasury of Ukrainian music.

The Symphony “Romantic” was written by composer Oleksandr Rodin on commission from the Lviv Organ Hall within the Ukrainian Live strategy. The world premiere took place on February 27, 2026, in Lviv, where the work was performed at the Organ Hall by the Academic Symphony Orchestra of the Luhansk Regional Philharmonic conducted by Ivan Ostapovych. This is not the composer’s first symphonic work, and his experience in the genre is evident even at first acquaintance with the piece.

The title of the symphony proves justified on every level. In a pre-premiere interview, the composer revealed that the work came to him in a dream — and even in this, he acts as a true romantic. One inevitably recalls a fragment from the memoirs of Hector Berlioz, who also claimed that a symphony once appeared to him in a dream, though the French romantic, unlike the Ukrainian composer, did not manage to write it down.
Music history also knows other symphonies titled “Romantic” (most notably the Fourth Symphony by Anton Bruckner), but Rodin chose a different concept. In interviews, he describes the style of his work as closer to neo-romanticism. Indeed, certain melodic lines and moods evoke associations with the music of Valentyn Sylvestrov and other composers of this direction.

On the stylistic level, the title signals a return to the tonal, classical major-minor system of harmonic thinking. This language was typical of Romanticism, yet has become rare in the creative searches of contemporary composers. For unclear reasons, such stylistics — especially among younger composers — is often considered an anachronism and dismissed as secondary, outdated, or unoriginal. However, this work proves the opposite: a composer must write in a language he truly speaks and that listeners can understand. Most importantly, he must have something meaningful to express and be able to present it conceptually.

Despite the dominance of romantic musical language, Rodin does not avoid incorporating fragments and techniques of other styles — particularly modernist elements of the early twentieth century — which enrich the musical texture of the symphony.

A key to the successful perception of the work is the mastery of orchestration. It is truly romantic — rich in color, expressive, and demonstrating the composer’s deep command of the orchestra and its timbres. Special attention should be paid to his ability to build climaxes. They appear exactly where the listener expects them, motivated by musical development and emphasized by the organic power of the full orchestra. A network of local peaks ultimately leads to the general climax — again according to romantic principles — in the third quarter of the composition, closer to the end.

On the structural level, romantic features are equally evident. The symphony is written as a large single-movement form consisting of six clearly defined but interconnected episodes performed without pause:

• an elegiac, restrained, and luminous prologue,
• an energetic and life-affirming episode reminiscent of the main themes of sonata forms
• a grotesque and ominous scherzo, culminating in tragedy and leading to a slow cantilena Lamento (with touches of modern cluster sonorities),
• a waltz with an expressive violin solo,
• a fifth section with a leading role of bells, where the composer demonstrates the power of developing a single compositional device,
• and a finale — a dramatic monologue growing into a grand emotional wave that engulfs the listener.

Such a structure does not follow classical sonata form but rather resembles romantic “new suites” or cycles of miniatures, with their aphoristic and psychological character. Yet the logic of sonata form remains present as a second layer, especially in the final phase, when themes begin to interact and form a dramatic knot.

All six episodes are united by a recurring motif resembling the leitmotifs of romantic symphonies. This motif runs through the entire structure, appearing in different transformations. These transformations, together with the vivid imagery of each section, led musicologist Roksolana Havaliuk, author of a review of the premiere performance, to describe the symphony as theatrical — “as if watching a stage performance unfold.”
Rodin’s work does not try to be anything other than music for people. And precisely in this lack of pretension, in the ability to build dramaturgy in a single breath, lies the promise that the Symphony “Romantic” has a long concert life ahead.

Performers: 
Symphony Orchestra of the Luhansk Regional Philharmonic,
Ivan Ostapovych — conductor
28.02.2025
Commissioned by the Lviv Organ Hall

Львівський органний зал продовжує формувати канон нової української класики. Черговою важливою сторінкою цього літопису стала світова прем’єра Симфонії Олександра Родіна. Читайте рецензію музикознавця Якима Горака на новий симфонічний твір у скарбниці української музики.

Симфонія “Романтична” написана композитором Олександром Родіним на замовлення Львівського органного залу в межах стратегії Ukrainian Live. Світова прем’єра твору відбулася 27 лютого 2026 року у Львові: на сцені Органного залу її представив Академічний симфонічний оркестр Луганської філармонії під дириґуванням Івана Остаповича. Це не перший симфонічний твір автора, і його досвід в цьому жанрі дуже відчувається вже навіть при першому побіжному ознайомленні з твором.

Назва симфонії виправдовує себе на всіх рівнях. У перепремʼєрному інтерв’ю композитор, розкриваючи історію написання твору, говорить, що твір йому наснився – і навіть в цьому поступає як послідовний романтик. Мимоволі згадується фрагмент з “Мемуарів” Гектора Берліоза, у якому теж симфонія з’явилася уві сні, щоправда, французький романтик не встиг, на відміну від українського автора, нанести той твір на папір.

Історія музики знає також симфонії з назвою “Романтична” (зокрема, Четверту Антона Брукнера), однак автор не пішов цими слідами, а вибрав іншу концепцію. В інтерв’ю Родін тлумачить стилістику свого твору як ближчу до неоромантизму. І справді, деякі мелодичні малюнки, настроєві, викликають аналоги зі стилістикою Валентина Сильвестрова та інших майстрів цього напряму.

На стилістичному рівні ця назва є поверненням до тональної, класичної, мажоро-мінорної системи гармонічного мислення. Вона була притаманною для музики романтизму, проте стала рідкісною у творчих пошуках сучасних композиторів. З незрозумілих причин така стилістика – особливо серед молодих композиторів – вважається анахронізмом і поспішно та зверхньо засуджується як вторинна, несучасна і неоригінальна. А тим часом пропонований твір і його музична мова доводять, що це зовсім не так: композитор повинен писати мовою, якою він вміє говорити і яку зрозуміють слухачі. А що найважніше – мусить мати, що сказати і вміти це концепційно викласти. Попри домінування романтичної музичної мови Олександр Родін не цурається введення в музичну тканину симфонії і фрагментів, технік іншої стилістики (найбільше – модерної, першої половини ХХ ст.), що лише збагачує твір.

Запорукою успішного сприйняття симфонії є майстерність її оркестровки. Вона справді романтична – сповнена багатих барв, колористики, експресивна, що виказує в авторові значний досвід володіння оркестром, його барвами. Особливої уваги заслуговує також вміння композитора вибудовувати кульмінації. Вони з’являються, насамперед, там, де очікує їх слухач, вмотивовані музичним розвитком, підкреслені органічним звучанням tutti оркестру. Врешті мережа локальних піків у структурних розділах призводить до генеральної кульмінації – знову ж, за романтичними законами, в третій чверті, ближче до завершення твору.

На структурному рівні романтичні вияви не менш яскраві. Композиція симфонії становить велику одночастинну форму, в якій рельєфно вирізняються шість яскравих, структурно завершених, але несамостійних епізодів, що виконуються без перерви:

• початковий елегійно-стриманий і просвітлений пролог,
• енергійний, життєрадісний епізод в дусі головних тем перших частин сонатних форм з контрасноюсерединою,
• гротескне, зловісне скерцо, на трагічній кульмінації якого повільне кантиленне Lamento (в цьому автор вдається і до сучасних кластерних звучань),
• вальс зі сповненим експресії соло скрипки,
• п’ятий розділ з ведучою роллю дзвонів, де композитор майстерно демонструє, що можна видобути з послідовного проведення та розкручування одного композиційного прийому,
• і фінал – драматичний монолог, що переростає в грандіозну емоційно-експресивну хвилю, яка поглинає слухача.

Така структура не вкладається у класичну сонатну побудову, а більше нагадує романтичні так звані “нові сюїти” чи цикли мініатюр з їхньою афористичністю, психологізмом образних замальовок. Проте сонатна логіка як форма другого плану тут присутня. Особливо в кінцевій фазі, коли тематизм мініатюр починає вступати між собою в діалог, зав’язуючись в цікавий драматургічний вузол.

Всі шість епізодів, об’єднані темою-поспівкою на кшталт лейтмотивів романтичних симфоній, і ця поспівка пронизує структурні частини твору,  переломлюючись, якби постаючи в різних іпостасях. Ці переломлення, разом з образною рельєфністю кожної з частин, дали підстави музикознавиці Роксолані Гавалюк – авторці рецензії на прем’єрне виконання твору – слушно говорити про театральність симфонії, “ніби спостерігаєш за театральним дійством”.

Твір Олександра Родіна не намагається здаватися чимось іншим, окрім як музикою для людей. І саме в цій відсутності пафосу та вмінні вибудувати драматургію на одному подиху криється запорука того, що у “Романтичної” симфонії попереду довге концертне життя.

Виконавиці: 
Симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії
Іван Остапович - диригент
Запис: 28.02.2025
Створено  на замовлення Львівського органного залу