Annotation will be published soon.
Listen to music
Слухати музику
Artists:
State Symphony Orchestra of Ukraine, Conductor: Natan Rakhlin.
Recording date: 1955
Симфонія g-moll
Володимир Сокальський
В історії розвитку українського симфонізму Симфонія g-moll (1892, прем’єра 1894) Володимира Сокальського (1863-1919) посідає важливе місце як новий етап розвитку романтичної симфонії лірико-жанрового типу поряд з симфоніями Калачевського, Лисенка та ін. Композитори пишуть яскраві й оригінальні симфонічні полотна, в яких фольклорний матеріал відіграє ключову роль. На жаль, ця єдина симфонія В. Сокальського не є широко відомою навіть у професійних колах, але саме вона втілює музичні тенденції і поступальний розвиток до симфонізму Л. Ревуцького та С. Людкевича.
Володимир Сокальський створює виразні теми на основі українських народних пісень, а завдяки самобутній оркестровці наближує звучання до народного ансамблю. Композитор яскраво і багатогранно представляє партію дерев’яних інструментів (особливо в I і IV частинах), в двох центральних частинах перевагу надає соло скрипок, які здатні однаково вдало зобразити віртуозність народних музик і передати велику палітру характерної слов’янської лірики.
Твір розпочинає стрімке Allegro без вступу - героїко-епічний центр симфонії. І хоча частина за своєю структурою строката і досить об’ємна, опора на інтонації головної партії об’єднує усі її розділи і забезпечує нерозривність музичної думки. На відміну від традиційної повільної частини, другим В. Сокальський подає танцювальне скерцо у формі рондо. Розвинена лірична Елегія (ІІІ ч.) заворожує і переносить слухача у сферу споглядання і, частково, епіки (чим може перегукуватись з ідеєю І ч.). Пафос, яким просякнута ця музика позбавляє відчуття суб’єктивності, втілюючи, радше, загальнолюдські ідеали миру, краси, свободи та щирості. Фінал циклу, зітканий одразу з кількох тем, - Козачок - укотре демонструє прагнення композитора наслідувати звучання народного оркестру (напр., соло духових на фоні примітивного супроводу pizzicato струнних). До слова, взявши за основну гомофонно-гармонічну фактуру, Сокальський послуговується і поліфонічними прийомами, чим значно збагачує звукову тканину. Нестримний танок досягає свого апогею в кульмінації, яка припадає на кінець симфонії.
Очевидно, що в Симфонії соль-мінор композитор поєднав українські мотиви з досягненнями зарубіжної та російської класики (як вихованець Харківського відділу Російського музичного товариства). Будучи суддею за освітою і музичним критиком за покликанням, не дивно, що Сокальський настілький детально працює з партитурою, аби кожен її структурний та ідейний елемент органічно поєднувався один з одним. Результат такої комплексної роботи - самобутня українська симфонія, гідна того, аби її знали, виконували, слухали, вивчали, аби нею пишалися!
Текст: Вікторія Антошевська
Володимир Сокальський створює виразні теми на основі українських народних пісень, а завдяки самобутній оркестровці наближує звучання до народного ансамблю. Композитор яскраво і багатогранно представляє партію дерев’яних інструментів (особливо в I і IV частинах), в двох центральних частинах перевагу надає соло скрипок, які здатні однаково вдало зобразити віртуозність народних музик і передати велику палітру характерної слов’янської лірики.
Твір розпочинає стрімке Allegro без вступу - героїко-епічний центр симфонії. І хоча частина за своєю структурою строката і досить об’ємна, опора на інтонації головної партії об’єднує усі її розділи і забезпечує нерозривність музичної думки. На відміну від традиційної повільної частини, другим В. Сокальський подає танцювальне скерцо у формі рондо. Розвинена лірична Елегія (ІІІ ч.) заворожує і переносить слухача у сферу споглядання і, частково, епіки (чим може перегукуватись з ідеєю І ч.). Пафос, яким просякнута ця музика позбавляє відчуття суб’єктивності, втілюючи, радше, загальнолюдські ідеали миру, краси, свободи та щирості. Фінал циклу, зітканий одразу з кількох тем, - Козачок - укотре демонструє прагнення композитора наслідувати звучання народного оркестру (напр., соло духових на фоні примітивного супроводу pizzicato струнних). До слова, взявши за основну гомофонно-гармонічну фактуру, Сокальський послуговується і поліфонічними прийомами, чим значно збагачує звукову тканину. Нестримний танок досягає свого апогею в кульмінації, яка припадає на кінець симфонії.
Очевидно, що в Симфонії соль-мінор композитор поєднав українські мотиви з досягненнями зарубіжної та російської класики (як вихованець Харківського відділу Російського музичного товариства). Будучи суддею за освітою і музичним критиком за покликанням, не дивно, що Сокальський настілький детально працює з партитурою, аби кожен її структурний та ідейний елемент органічно поєднувався один з одним. Результат такої комплексної роботи - самобутня українська симфонія, гідна того, аби її знали, виконували, слухали, вивчали, аби нею пишалися!
Текст: Вікторія Антошевська