Almashi Zoltan. Biography
Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
Turkevych’s compositional language is unique.
Although one can hear the technical influence of Schoenberg and can detect certain expressionist tendencies, her music is generally quite lyrical, with occasional folk influence. This is typical of Turkevych’s style: she walks the line between tonality and expressionism—especially in her art songs—occasionally incorporating elements of pointillism and impressionism.
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).
The 1940s through the 1970s represent Turkevych’s most prolific compositional period. Her Ukrainian-language operas from this era are particularly worthy of note— among them Серце Оксани (The Heart of Oksana), which was commissioned in 1969 by the Winnipeg division of Prosvita. This organization, founded in late nineteenth-century Ukraine to promote Ukrainian culture through literature, scholarship, and the arts, later took root in Canada
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).
Володимир Сокальський. Біографія
Володимир Іванович Сокальський (1863-1919) — український композитор, піаніст та музичний критик. Про життя В. Сокальського відомо небагато. Його батько, Іван Сокальський був блискучим вченим-економістом та публіцистом з Харкова. Протягом 1862-1864 рр. магістр економіки та статистики разом з дружиною Катериною подорожував країнами Західної Європи, де знайомився з особливостями побуту, промисловості, освіти та економіки європейських країн. Отож, його син Володимир — майбутній композитор і суддя — народився у місті Гайдельберг, що на півночі Німеччини. Невдовзі сім’я повернулась у Харків, де і здобував освіту Сокальський-молодший. У Харківському музичному училищі (філії) Російського Музичного Товариства навчався композиції у І. Кнорра та грі на фортепіано у І. Слатіна. Студіював право у Харківському університеті. Протягом життя займався суддівством. Працював також як викладач-піаніст, диригент та концертмейстер у Харківському оперному театрі, брав участь у концертах музичного товариства як диригент власних творів. Певний час був диригентом в антрепризі В. Андреєва-Бурлака. З 1911 р. жив у Вологді, де виконував обов’язки голови Окружного суду. Але музика не полишала Сокальського все життя. Він писав чимало творів, різноманітних за жанрами і тематикою. Відомо, що 1918 у Вологді з дочкою та зятем композитор організував і провів кілька лекцій-концертів, присвячених творчості Бетховена та Грига.
Талант публіциста, очевидно, передався юнакові від батька. Свої критичні статті (у рубриці “Музичні нотатки”) Сокальський почав писати з 19 років у якості кореспондента газети “Южный край” (Харків). Для “Известий Санкт-Петербургского общества музыкальных собраний” писав під псевдонімом Дон Дієз.
Талант публіциста, очевидно, передався юнакові від батька. Свої критичні статті (у рубриці “Музичні нотатки”) Сокальський почав писати з 19 років у якості кореспондента газети “Южный край” (Харків). Для “Известий Санкт-Петербургского общества музыкальных собраний” писав під псевдонімом Дон Дієз.
Перші композиції Володимира Івановича пов'язані з аранжуванням п'єс для драматичних вистав у трупі Михайла Старицького. Сокальським створено ряд симфонічних творів (“Драматична фантазія”, “Східний марш”, “Зліт соколів слов'янських”), дитячу оперу “Ріпка” (1900), елегію для віолончелі і фортепіано, п’єси для фортепіано, романси на слова О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, Г. Гейне, О. Толстого та ін., збірник пісень “Пролісок”. Частково збереглися ноти його Концерту для віолончелі з оркестром.
Важливе місце у творчості композитора посідає його єдина, просякнута українським мелосом Симфонія соль-мінор (1892), що втілює музичні тенденції і поступальний розвиток національного симфонізму. Можливо, ця симфонія — данина пам’яті ще одному вчителю Сокальського, його рідному дядькові, композитору Петрові Сокальському, який у вільний час збирав та опрацьовував народні мелодії, записані на теренах Харківської губернії.
Важливе місце у творчості композитора посідає його єдина, просякнута українським мелосом Симфонія соль-мінор (1892), що втілює музичні тенденції і поступальний розвиток національного симфонізму. Можливо, ця симфонія — данина пам’яті ще одному вчителю Сокальського, його рідному дядькові, композитору Петрові Сокальському, який у вільний час збирав та опрацьовував народні мелодії, записані на теренах Харківської губернії.
Тиф позбавив життя Володимира Сокальського у 56 років. Композитор помер під час відпочинку у Севастополі 1919 року, там був і похований.
Текст: Вікторія Антошевська
Текст: Вікторія Антошевська