Kyrylo Stetsenko. Biography
Kyrylo Stetsenko (b. 1882, Kvitky - 1922, Vepryk)
Ukrainian composer, choral conductor, teacher and public figure, priest (Ukrainian Orthodox Church).
He studied at the St. Sophia Cathedral seminary in Kyiv and the Mykola Murashko Art School (1892). From 1897 he studied at the Kyiv Theological Seminary and worked as an assistant regent of the St. Michael's Monastery.
In 1899 he met Mykola Lysenko and traveled around Ukraine with his choir as a member of the choir and assistant conductor. In 1903 he graduated from the Kyiv Theological Seminary and until 1907 studied at the Lysenko Music and Drama School. In the same year he was arrested for participating in public activities and deported to the Donetsk region, in 1908 he returned from exile and taught singing in Bila Tserkva and Tyvriv.
In 1911 he was ordained a priest and received a parish in Podillya. From 1917 he worked in Kyiv in the music department of the Ministry of Education of the Ukrainian People's Republic, developed new educational projects, organized the Kobza music edition, and established choirs, including the Dumka choir, with which he traveled throughout Ukraine. In 1921 he took part in the First All-Ukrainian Church Council, which confirmed the autocephaly of the Ukrainian Orthodox Church (UAOC).
Kyrylo Stetsenko supported the development of national Ukrainian music, initiated by Mykola Lysenko, so the genre diversity of his music is closely related to national poetry. He wrote the operas Captive (Polonyanka), Karmelyuk, Iphigenia in Tauris, children's operas Ivasyk-Telesyk, Fox, Cat and Rooster. Kyrylo Stetsenko's vocal and choral music is very diverse. He is the author of cantatas Unite (Yednaynosya), To Shevchenko, Dream), spiritual music (two Liturgies, Vesper (Vsenochna), Funeral Mass, in memory of M. Lysenko), romances, etc., arrangements of folk songs, as well as music for theatrical performances.
Stetsenko's music is marked by a rich timbre palette, color harmony, melodic and textural richness. He developed the deep traditions of the national singing art and applied new ideas and techniques of the twentieth-century new generation. His work summed up the achievements of his predecessors and opened new ways of developing the Ukrainian musical style.
Kyrylo Stetsenko developed a national method of teaching music and singing, he published school song collections and teaching aids, a textbook for playing the kobza.
Ukrainian composer, choral conductor, teacher and public figure, priest (Ukrainian Orthodox Church).
He studied at the St. Sophia Cathedral seminary in Kyiv and the Mykola Murashko Art School (1892). From 1897 he studied at the Kyiv Theological Seminary and worked as an assistant regent of the St. Michael's Monastery.
In 1899 he met Mykola Lysenko and traveled around Ukraine with his choir as a member of the choir and assistant conductor. In 1903 he graduated from the Kyiv Theological Seminary and until 1907 studied at the Lysenko Music and Drama School. In the same year he was arrested for participating in public activities and deported to the Donetsk region, in 1908 he returned from exile and taught singing in Bila Tserkva and Tyvriv.
In 1911 he was ordained a priest and received a parish in Podillya. From 1917 he worked in Kyiv in the music department of the Ministry of Education of the Ukrainian People's Republic, developed new educational projects, organized the Kobza music edition, and established choirs, including the Dumka choir, with which he traveled throughout Ukraine. In 1921 he took part in the First All-Ukrainian Church Council, which confirmed the autocephaly of the Ukrainian Orthodox Church (UAOC).
Kyrylo Stetsenko supported the development of national Ukrainian music, initiated by Mykola Lysenko, so the genre diversity of his music is closely related to national poetry. He wrote the operas Captive (Polonyanka), Karmelyuk, Iphigenia in Tauris, children's operas Ivasyk-Telesyk, Fox, Cat and Rooster. Kyrylo Stetsenko's vocal and choral music is very diverse. He is the author of cantatas Unite (Yednaynosya), To Shevchenko, Dream), spiritual music (two Liturgies, Vesper (Vsenochna), Funeral Mass, in memory of M. Lysenko), romances, etc., arrangements of folk songs, as well as music for theatrical performances.
Stetsenko's music is marked by a rich timbre palette, color harmony, melodic and textural richness. He developed the deep traditions of the national singing art and applied new ideas and techniques of the twentieth-century new generation. His work summed up the achievements of his predecessors and opened new ways of developing the Ukrainian musical style.
Kyrylo Stetsenko developed a national method of teaching music and singing, he published school song collections and teaching aids, a textbook for playing the kobza.
Text by Victoria Antoshevska
Translated by Taras Demko
Translated by Taras Demko
Кирило Стеценко. Біографія
Кирило Григорович Стеценко (1882, село Квітки - 1922, село Веприк) — український композитор, хоровий диригент, педагог і громадський діяч, священник УАПЦ.
Навчався в бурсі при Софіївському соборі Києва та художній школі Миколи Мурашка (1892). З 1897 року навчався в Київській духовній семінарії і працював помічником регента Михайлівського монастиря.
У 1899-му році познайомився з Миколою Лисенком і подорожував по Україні з його капелою як учасник хору та помічник диригента. У 1903 році закінчив Київську духовну семінарію і до 1907 року навчався в Музично-драматичній школі Миколи Лисенка. В цьому ж році був заарештований за участь у громадській діяльності і висланий на Донеччину, у 1908 році повернувся з заслання і навчав співу у місті Біла Церква і Тиврові.
В 1911 році висвятився на священника і отримав парафію на Поділлі. З 1917 року працював у Києві в музичному відділі Міністерства освіти Української Народної Республіки (УНР), займався розробкою нових освітніх проектів, організовував нотне видання «Кобза», створив хорові колективи, зокрема, капелу «Думка», з якою подорожував по Україні. У 1921 році брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української православної церкви (УАПЦ).
Своєю творчістю й діяльністю Кирило Стеценко продовжував національний напрям української музики, започаткований Миколою Лисенком, тому жанрове різноманіття його композицій пов’язане із словом. Він написав опери «Полонянка», «Кармелюк», «Іфігенія в Тавриді», дитячі опери «Івасик-Телесик», «Лисичка, котик і півник». Багатогранною є вокально-хорова музика Кирила Стеценка, він є автором кантат (зокрема «Єднаймося», «Шевченкові», «Слава Лисенку», музики до поеми «Гайдамаки» Тараса Шевченка), хорів (зокрема «Заповіт» на слова Шевченка, «Сон»), духовних творів (дві «Літургії», «Всенощна», «Панахида», пам’яті Лисенка), романсів та інших обробок народних пісень, а також музики до театральних вистав.
Музика Кирила Стеценка відзначається багатою тембральною палітрою, колористичною гармонією, мелодично-фактурною імпровізаційністю. Він розвиває глибинні традиції національного співочого мистецтва й апробовує нові ідеї, прийоми і техніки, притаманні композиторам нової генерації ХХ ст. Творчість Кирила Стеценка підсумувала досягнення попередників і відкрила нові шляхи розвитку української музичної стилістики.
Кирило Стеценко розробив національну методику викладання музики та співу, опублікував шкільні пісенні збірки і дидактичні посібники, підручник гри на кобзі.
Навчався в бурсі при Софіївському соборі Києва та художній школі Миколи Мурашка (1892). З 1897 року навчався в Київській духовній семінарії і працював помічником регента Михайлівського монастиря.
У 1899-му році познайомився з Миколою Лисенком і подорожував по Україні з його капелою як учасник хору та помічник диригента. У 1903 році закінчив Київську духовну семінарію і до 1907 року навчався в Музично-драматичній школі Миколи Лисенка. В цьому ж році був заарештований за участь у громадській діяльності і висланий на Донеччину, у 1908 році повернувся з заслання і навчав співу у місті Біла Церква і Тиврові.
В 1911 році висвятився на священника і отримав парафію на Поділлі. З 1917 року працював у Києві в музичному відділі Міністерства освіти Української Народної Республіки (УНР), займався розробкою нових освітніх проектів, організовував нотне видання «Кобза», створив хорові колективи, зокрема, капелу «Думка», з якою подорожував по Україні. У 1921 році брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української православної церкви (УАПЦ).
Своєю творчістю й діяльністю Кирило Стеценко продовжував національний напрям української музики, започаткований Миколою Лисенком, тому жанрове різноманіття його композицій пов’язане із словом. Він написав опери «Полонянка», «Кармелюк», «Іфігенія в Тавриді», дитячі опери «Івасик-Телесик», «Лисичка, котик і півник». Багатогранною є вокально-хорова музика Кирила Стеценка, він є автором кантат (зокрема «Єднаймося», «Шевченкові», «Слава Лисенку», музики до поеми «Гайдамаки» Тараса Шевченка), хорів (зокрема «Заповіт» на слова Шевченка, «Сон»), духовних творів (дві «Літургії», «Всенощна», «Панахида», пам’яті Лисенка), романсів та інших обробок народних пісень, а також музики до театральних вистав.
Музика Кирила Стеценка відзначається багатою тембральною палітрою, колористичною гармонією, мелодично-фактурною імпровізаційністю. Він розвиває глибинні традиції національного співочого мистецтва й апробовує нові ідеї, прийоми і техніки, притаманні композиторам нової генерації ХХ ст. Творчість Кирила Стеценка підсумувала досягнення попередників і відкрила нові шляхи розвитку української музичної стилістики.
Кирило Стеценко розробив національну методику викладання музики та співу, опублікував шкільні пісенні збірки і дидактичні посібники, підручник гри на кобзі.
Література:
Лісецький С. Кирило Стеценко. Київ, 1974. 48 с.
Пархоменко Л. Кирило Григорович Стеценко. Київ, 2009. 392 с.
Сас Л. Кирило Григорович Стеценко.
URL: https://www.composersukraine.org/index.php?id=2244
Текст Вікторії Антошевської
Лісецький С. Кирило Стеценко. Київ, 1974. 48 с.
Пархоменко Л. Кирило Григорович Стеценко. Київ, 2009. 392 с.
Сас Л. Кирило Григорович Стеценко.
URL: https://www.composersukraine.org/index.php?id=2244
Текст Вікторії Антошевської