Valentyn Sylvestrov composed "Silent Songs" for piano part in 1977. In the 1970s, the composer began to explore new theme circles that had previously been neglected by Ukrainian and Soviet composers. Sylvestrov’s songs take on a meditative quality and a distinct aesthetic that makes his music instantly recognizable. The concept of the 24-song cycle expresses a surprising maturity, and it is evident that maturity and personal experience are required for the listener to fully comprehend its contents.
In his book "Wait for the Music," Valentyn Sylvestrov describes the cycle as "eternal song" and "European Raga." It may appear that additions are unnecessary here, yet music pushes us deeper and deeper into corners of the subconscious, causing unique reflections. The genius of "Silent Songs" is, of course, in their multi-plane thematic and ideological diversity. This cycle is both an endless search and a process of understanding the world and oneself. It's a confession and a mystery, a pinching recollection and a bright dream, it is a monologue that is heard by thousands of voices.
The cycle's dynamic concept is aptly shown by the short but expressive title ”Silent Songs”.Without Valentyn Sylvestrov's talent and his deep, almost extrasensory perception of moods and meanings inherent in the poetry of Russian, Ukrainian, and international classics, it was hard to understand how varied and wordy the piano could be. The vocalist is frequently required by composer to sing sotto voce (in a low voice), which is a technique that lends a distinct sensuality and intimacy to the vocal line.
People, as we all know, never speak loudly about their innermost.In "Silent Songs," Sylvestrov does not relegate the piano to the role of accompaniment, but rather employs a wide range of expressive techniques to give the instrument equal weight with the vocals. Although the composer claims that the lyrical character of the cycle is not the specific heroes of the poems, but rather the lyrical poetry itself, the voice is traditionally the most individualized component of the note text. Its complete embodiment of Sylvestrov includes not just musical agogic markers, but also many of the author's remark observations aimed at the character and mood of individual phrases, stanzas, and chapters (e.g., "light and transparent," "as if from afar", "easy," "much harder," "etc.). Philosophical composition with the first note leaves a trace on the human heart forever.
In his book "Wait for the Music," Valentyn Sylvestrov describes the cycle as "eternal song" and "European Raga." It may appear that additions are unnecessary here, yet music pushes us deeper and deeper into corners of the subconscious, causing unique reflections. The genius of "Silent Songs" is, of course, in their multi-plane thematic and ideological diversity. This cycle is both an endless search and a process of understanding the world and oneself. It's a confession and a mystery, a pinching recollection and a bright dream, it is a monologue that is heard by thousands of voices.
The cycle's dynamic concept is aptly shown by the short but expressive title ”Silent Songs”.Without Valentyn Sylvestrov's talent and his deep, almost extrasensory perception of moods and meanings inherent in the poetry of Russian, Ukrainian, and international classics, it was hard to understand how varied and wordy the piano could be. The vocalist is frequently required by composer to sing sotto voce (in a low voice), which is a technique that lends a distinct sensuality and intimacy to the vocal line.
People, as we all know, never speak loudly about their innermost.In "Silent Songs," Sylvestrov does not relegate the piano to the role of accompaniment, but rather employs a wide range of expressive techniques to give the instrument equal weight with the vocals. Although the composer claims that the lyrical character of the cycle is not the specific heroes of the poems, but rather the lyrical poetry itself, the voice is traditionally the most individualized component of the note text. Its complete embodiment of Sylvestrov includes not just musical agogic markers, but also many of the author's remark observations aimed at the character and mood of individual phrases, stanzas, and chapters (e.g., "light and transparent," "as if from afar", "easy," "much harder," "etc.). Philosophical composition with the first note leaves a trace on the human heart forever.
Text: Victoria Antoshevska
Translated by Diana Benyо (Curator Olesya Tatarovska, Lviv National University)
Translated by Diana Benyо (Curator Olesya Tatarovska, Lviv National University)
Listen to music
Слухати музику
Performers:
Lilia Nikitchuk - mezzo-soprano
Olena Markevych - piano
Lilia Nikitchuk - mezzo-soprano
Olena Markevych - piano
"Тихі пісні"
Валентин Сильвестров
“Тихі пісні” для голосу з фортепіано створені Валентином Сильвестровим у 1977 році. Дещо раніше, вже з 70-х композитор починає звертатись до нових тематичних сфер, які досі не були опрацьовані українськими і радянськими композиторами. Твори Сильвестрова набувають медитативності і неповторної естетики, які дотепер роблять його музику настільки впізнаваною. Концепція циклу з 24 пісень транслює неабияку зрілість, і, очевидно, саме зрілість і пережитий особистий досвід стають умовою для повноцінного сприйняття його сенсів слухачем.
“Вічна пісня”, “європейська рага” - так Валентин Сильвестров говорить про цикл у своїй книзі “Дочекатися музики”. Здається, доповнення тут зайві, але музика штовхає нас усе далі й далі у закутки підсвідомості і викликає унікальні в своєму роді рефлексії. Геніальність “Тихих пісень”, безумовно, полягає у їх тематичній та ідейній поліплощинності. Цей цикл - вічний пошук, але, водночас, процес пізнання світу і самого себе. Це сповідь і таємниця, щемливий спогад і світла мрія , це монолог, який лунає тисячами голосів.
Проста, але промовиста назва - “Тихі пісні” - абсолютно точно експонує динамічний план усього циклу. Годі було уявити, яким різним і багатослівним може бути piano, якби не талант Валентина Сильвестрова та його тонке, практично екстрасенсорне відчуття настроїв і смислів, закладених у поезії російських, українських та зарубіжних класиків. Композитор, зазвичай, вимагає від співака виконання sotto voce (у пів голоса) - це саме той прийом, який надає вокальній лінії особливої чуттєвості, інтимності. Про найсокровенніше ж, як знаємо, людина ніколи не говорить голосно.
У “Тихих піснях” Сильвестров не делегує фортепіано функцію акомпаніменту, натомість використовує широку палітру виразових засобів інструмента, надає йому абсолютно рівноправного з вокалом значення. Голос, традиційно, найбільш індивідуалізований компонент нотного тексту, хоча, за словами композитора, ліричним персонажем циклу є не окремі герої віршів, а сама лірична поезія. Її найдосконаліше втілення Сильвестров забезпечує не суто музичними агогічними позначками, але й безліччю авторських ремарок, спрямованих на характер і настрій виконання окремих фраз, строф, розділів (наприклад, “світло і прозоро”, “ніби здалеку”, “легко”, “набагато важче” і т.д.). Філософський твір з першої ноти торкається людського серця і назавжди залишає у ньому слід.
Текст: Вікторія Антошевська
Виконавці:
Лілія Нікітчук (меццо-сопрано)
Олена Маркевич (фортепіано)
Запис здійснено у 2020 році у Львівському органному залі
Відео: Євген Червоний
Аудіо: Володимир Пунько
Структура циклу:
1 — П'ять пісень
“Вічна пісня”, “європейська рага” - так Валентин Сильвестров говорить про цикл у своїй книзі “Дочекатися музики”. Здається, доповнення тут зайві, але музика штовхає нас усе далі й далі у закутки підсвідомості і викликає унікальні в своєму роді рефлексії. Геніальність “Тихих пісень”, безумовно, полягає у їх тематичній та ідейній поліплощинності. Цей цикл - вічний пошук, але, водночас, процес пізнання світу і самого себе. Це сповідь і таємниця, щемливий спогад і світла мрія , це монолог, який лунає тисячами голосів.
Проста, але промовиста назва - “Тихі пісні” - абсолютно точно експонує динамічний план усього циклу. Годі було уявити, яким різним і багатослівним може бути piano, якби не талант Валентина Сильвестрова та його тонке, практично екстрасенсорне відчуття настроїв і смислів, закладених у поезії російських, українських та зарубіжних класиків. Композитор, зазвичай, вимагає від співака виконання sotto voce (у пів голоса) - це саме той прийом, який надає вокальній лінії особливої чуттєвості, інтимності. Про найсокровенніше ж, як знаємо, людина ніколи не говорить голосно.
У “Тихих піснях” Сильвестров не делегує фортепіано функцію акомпаніменту, натомість використовує широку палітру виразових засобів інструмента, надає йому абсолютно рівноправного з вокалом значення. Голос, традиційно, найбільш індивідуалізований компонент нотного тексту, хоча, за словами композитора, ліричним персонажем циклу є не окремі герої віршів, а сама лірична поезія. Її найдосконаліше втілення Сильвестров забезпечує не суто музичними агогічними позначками, але й безліччю авторських ремарок, спрямованих на характер і настрій виконання окремих фраз, строф, розділів (наприклад, “світло і прозоро”, “ніби здалеку”, “легко”, “набагато важче” і т.д.). Філософський твір з першої ноти торкається людського серця і назавжди залишає у ньому слід.
Текст: Вікторія Антошевська
Виконавці:
Лілія Нікітчук (меццо-сопрано)
Олена Маркевич (фортепіано)
Запис здійснено у 2020 році у Львівському органному залі
Відео: Євген Червоний
Аудіо: Володимир Пунько
Структура циклу:
1 — П'ять пісень
- № 1 — « Болящий дух врачует песнопенье…» — Вірші Євгена Баратинського
- № 2 — «Были бури, непогоды» — Вірші Євгена Баратинського
- № 3 — «La belle Dame sans merci» — Вірші Джона Кітса, переклад Вільгельма Левіка
- № 4 — «Унылая пора, очей очарованье!» — Вірші Олександра Пушкіна
- № 5 — «Прощай світе, прощай земле…» — Вірші Тараса Шевченка
- № 6 — «Что в имени тебе моем…» — Вірші Олександра Пушкіна
- № 7 — «Я скажу тебе с последней прямотой» — Вірші Осипа Мандельштама
- № 8 — «Пью за здравие Мери» — Вірші Олександра Пушкіна
- № 9 — «Зимняя дорога» — Вірші О.лександра Пушкіна
- № 10 — «Белеет парус одинокий…» — Вірші Михайла Лермонтова
- № 11 — «Я встретил вас…» — Вірші Федора Тютчева
- № 12 — «Островок» — Вірші Персі-Біші Шелли
- № 13 — «Несказанное, синее, нежное…» — Вірші Сергія Єсеніна
- № 14 — «Отговорила роща золотая...» — Вірші Сергія Єсеніна
- № 15 — «Топи да болота…» — Вірші Сергія Єсеніна
- № 16 — «Зимний вечер» — Вірші Олександра Пушкіна
- № 17 — «Когда волнуется желтеющая нива».
- № 18 — «Выхожу один я на дорогу…» (На дорогу йду я в самотині)
- № 19 — «Горные вершины»
- № 20 — Елегія-Вірші Олександра Пушкіна
- № 21 — Хорал-Вірші Федора Тютчева
- № 22 — Медитація-Вірші Олександра Пушкіна
- № 23 — Ода-Вірші Осипа Мандельштама
- № 24 — Постлюдія-Вірші Василя Жуковського