On April 28, 2023, another historic premiere took place on the stage of the Lviv Organ Hall. The legendary vocal work by Mykhailo Verbytskyi, based on the play "Pidhiriany" by Ivan Hushalevych, was performed in a concert version featuring the Symphony Orchestra of the Luhansk Philharmonic, the male choir "Homin," and leading soloists from Lviv. Why is it considered legendary? Because in the second half of the 19th century, this production caused a sensation in Galicia: it was performed 70 times during Verbytskyi's lifetime alone, and in 1918, its 500th (!) performance took place in Kyiv. In 1865, the authors of "Pidhiriany" were awarded the first prize at a competition organized by the Theater Committee of the "Ruska Besida" Society in Lviv. The vocal work was performed in Warsaw, St. Petersburg, and there are records of a Czech translation specifically for a production at the Prague National Theatre. The theater critics of that time attributed the entire success of the performance to the music written by Mykhailo Verbytskyi. Therefore, today the mission to revive its sound has become extremely important for the performers and organizers of the project.
The music for "Pidhiriany" is vibrant and expressive on its own. It is permeated with folk color and distinctive lyricism that is so close to Ukrainians. At the same time, it is sophisticated and universal in its emotional message, following the European tradition. Our release presents all 14 musical numbers of the play, which, in the stage embodiment, accompany the dramatic dialogues. Therefore, to better understand the idea of the work, we recommend getting acquainted with its plot.

"Pidhiriany" is a story about love, corruption, power, and the people who can influence it. The title of the work reflects the generalized name of the people living in the mountainous region. At the center of this community is the village headman, or "viyt," and there are more or less affluent peasants. Through the history of several families, we see the entire context of the era. First and foremost, we get acquainted with Olya, the main lyrical heroine of the play. She is a young girl, the daughter of a wealthy peasant named Trokhym and his wife Anna. Trokhym rose from being a serf to becoming a landowner through his honest hard work, but he did not lose touch with the common people. His wife Anna does not want her daughter to share her fate (to toil in the fields to finally have her own home). Olya is in love with Stefan Kripchak. As is evident from his surname, he works as a hired hand on the peasants' land. Clearly, Anna is not interested in such a match for her daughter. And here comes the main antagonist of the work - the mayor, Choporiy. He proposes a "brilliant idea" to Trokhym and Anna: to marry his son to Olya. Anna agrees, but Trokhym hesitates - he understands that Olya loves Stefan and won't be able to leave him by marrying a wealthier suitor. Choporiy gives the family time to think, while he devises a cunning plan. He negotiates with a witch to intoxicate Olya, but the witch refuses. So he sends his wife, Tetyana, to convince Anna to influence her husband. Choporiy emphasizes, "As a woman says, so Trokhym will do."

In other words, even in the play, it emphasizes that in the mid-19th century, men and women in Ukrainian families were equal in status and rights. On the other hand, the mayor's wife sees how Olya loves the boy, and in the end, she understands that Olya would rather die than marry someone she doesn't love. She tells her husband about this, and then he plans revenge. Choporiy persuades the witch to set Trokhym's house on fire, reasoning that if they don't have a house, Olya will agree to marry his son to support the family. And in order to remove the competitor from the way, the mayor convinces the witch to testify against Stefan, claiming that since he was the first one at the scene, he is guilty of arson. Stefan is imprisoned.

Amidst all these events, Olya gradually loses her sanity: she talks to nature, withdraws into herself, and lives in a world of fantasies (as if Stefan has returned, and now everything will be fine). In the face of injustice, another positive character appears — juror Vasyl. He conducts his own investigation, arranges a confrontation with the villagers and the witch, during which she confesses to setting the house on fire on Choporiy's orders. The villagers arrest the mayor and release Stefan. All these events happen just in time because Olya has completely lost her mind. She doesn't eat or drink, walks and dreams about Stefan. Seeing her daughter in such a state, Trokhym and Anna decide to leave the village in search of a better life. But then Stefan returns, and although Olya doesn't recognize him immediately, he sings a song for her. Then the girl remembers her beloved and finally regains her sanity. Juror Vasyl suggests that the villagers choose Trokhym as the new mayor. The entire village sets out to rebuild the burned house.

28 квітня 2023 року на сцені Львівського органного залу відбулася чергова історична премʼєра. У концертному виконанні за участю симфонічного оркестру Луганської філармонії, чоловічого хору «Гомін» та провідних солістів Львова прозвучала легендарна співогра Михайла Вербицького за пʼєсою Івана Гушалевича «Підгіряни». Чому легендарна? Бо в другій половині ХІХ століття ця вистава на Галичині справила справжній фурор: лише за життя Вербицького була поставлена 70 разів, а в 1918 році у Києві відбувся її 500-тий (!) показ. У 1865 році на конкурсі, організованому Театральним комітетом товариства «Руська бесіда» у Львові, авторам «Підгірян» заслужено присвоєно першу премію. Крім цього, співогра звучала у Варшаві, Петербурзі, а деякі відомості свідчать про переклад пʼєси чеською мовою спеціально для постановки у Празькому народному театрі. Тодішні театральні критики приписували весь успіх вистави саме музиці отця Михайла Вербицького. Тому сьогодні місія відродити її звучання стала настільки важливою для виконавців та організаторів проекту.

Музика до “Підгірян” сама по собі яскрава та промовиста. Вона просякнута народним колоритом та характерною лірикою, що так близька українцям. При цьому, вона по-європейськи вишукана та універсальна за своїм емоційним посилом. У нашому релізі представлено всі 14 музичні номери пʼєси, які у сценічному втіленні обрамляють драматичні діалоги. Тож, для того, щоб краще зрозуміти ідею твору, радимо познайомитися з його сюжетом.
 
«Підгіряни» – це історія про любов, корупцію, владу і народ, який може на неї впливати. У назві твору винесено узагальнену назву народу, що жив у гірській місцевості. У центрі цієї громади є війт (голова) села, також є більш заможні чи менш заможні селяни. Через історію кількох сімей ми бачимо весь контекст тодішньої епохи. Найперше, знайомимося з Олею – головною ліричною героїнею пʼєси. Вона – молода дівчина, дочка заможного селянина Трохима і його дружини Анни. Трохим піднявся від кріпака до ґазди своєю чесною важкою працею, але при цьому не втратив звʼязок із простим людом. Його дружина Анна не бажає доньці своєї долі (поратися в землі, щоб нарешті мати власне житло). Оля закохана у Стефана Кріпчака. Як зрозуміло з його прізвища, він працює наймитом на селянських угіддях. Зрозуміло, Анна не зацікавлена в такій партії для доньки. І тут зʼявляється головний антагоніст твору — війт Чопорій. Він пропонує Трохиму та Анні «шикарну ідею»: одружити свого сина з Олею. Анна згодна, а Трохим вагається – він розуміє, що Оля кохає Стефана й не зможе покинути його, вийшовши заміж за більш заможного парубка. Чопорій дає родині час подумати, а сам розробляє підступний план. Він домовляється зі знахаркою, щоб та підпоїла Олю, але знахарка не погоджується. Тоді він відправляє свою дружину Тетяну, щоб вона вмовила Анну вплинути на чоловіка. Чопорій підкреслює: «Як жінка скаже, так Трохим і зробить». Тобто, навіть у п'єсі підкреслюється, що в середині ХІХ ст. чоловік та жінка в українській сімʼї були паритетні за статусом і правами. Натомість, дружина війта бачить, як Оля любить леґіня, і в кінці розуміє, що Оля радше помре, ніж вийде за нелюба. Вона переповідає це своєму чоловікові, й тоді він замислює помсту. Чопорій підмовляє знахарку, аби вона підпалила будинок Трохима, мовляв, якщо в них не буде хати, то Оля згодиться на заміжжя з його сином, щоб підтримати сімʼю. А для того, щоб прибрати з дороги конкурента, війт підмовляє знахарку свідчити проти Стефана: так як  він зʼявився першим на місці події, тому винний у підпалі. Стефана увʼязнюють.  Оля на фоні всіх цих подій починає потроху втрачати глузд: вона говорить з природою, замикається в собі, живе у світі фантазій (буцімто, Стефан повернувся, й ось тепер у них усе буде добре). Заради помсти Чопорій незаконним чином привласнює землю Трохима, котру той викупив в громади. Він стверджує: «Я тут війт, я тут закон».
 
На піку несправедливості зʼявляється ще один позитивний персонаж — присяжний Василь. Він проводить власне розслідування, влаштовує з селянами «очну ставку» знахарці, на якій вона зізнається, що підпалила хату за наказом Чопорія. Селяни увʼязнюють війта і звільняють Стефана. Усі ці події відбуваються дуже вчасно, оскільки Оля остаточно втратила глузд. Вона не їсть, не пʼє, ходить і марить Стефаном. Дивлячись на такий стан доньки, Трохим й Анна збираються йти зі села на пошуки кращої долі. Але тут повертається Стефан, і хоча Оля не одразу його пізнає, він співає для неї пісню. Тоді дівчина згадує свого коханого і нарешті повертається до тями. Присяжний Василь пропонує селянам обрати війтом Трохима. Все село береться до відновлення спаленої хати.