Scientists have proven that our brain loves to acquire new knowledge. And learning more about the cultural achievements of our country and its figures is not only useful but also extremely valuable and inspiring information. We are uncovering lesser-known pages of Ukrainian music and introducing listeners to the works of composer Borys Yarovynskyi (1922-2000), who was part of the Kharkiv School and originally from Poltava. As the first piece in the Ukrainian Live project, we present his Concerto for Violin and Orchestra - a melodious, interesting, and extraordinary work that will leave no listener indifferent.

In the Violin Concerto, Yarovynskyi was able to combine different poles of his worldview and showcase the beauty of musical form in its contrast. The musical language employed by the composer is distinctive and dynamic. Effective episodes, in which texture rather than melody takes center stage, are contrasted with expressive romantic melodic passages, often juxtaposed with beautiful, simple harmonies. The emotional solo violin passages are juxtaposed with rich orchestral sounds featuring the lushness of strings, light and virtuosic wind passages, and even harp flourishes.

The works of Yarovynskyi are distinguished by their extraordinary beauty and lyrical quality, and the Violin Concerto is no exception. None of the three parts of the work is without a lyrical episode. The rapid first part demonstrates virtuosity not only on the part of the soloist but also of the orchestra. The second part - the lyrical center of the Concerto - is a luxurious Adagio that could very well be a ballet scene due to its vivid imagery. The final part of the cycle is quite concise, but this does not diminish its effectiveness: it features national dance elements, the soloist imitates folk music playing, and the contrast between effectiveness and melody as a symbol of the contradiction between the external and internal worlds is relevant throughout the entire Concerto. In  Yarovynskyi`s Concerto for Violin and Orchestra, as in life, there are many contrasts, but ultimately the person deftly balances between external bustle and the eternal music of the soul.

Науковцями доведено, що наш мозок обожнює отримувати нові знання. А дізнаватися більше про досягнення культури своєї країни та її діячів – не лише корисний, але і надзвичайно цінний та надихаючий тип інформації. Відкриваємо маловідомі сторінки української музики й знайомимо слухачів з постаттю композитора харківської школи родом з Полтави – Борисом Яровинським (1922-2000). І першим у проєкті Ukrainian Live презентуємо його Концерт для скрипки з оркестром – милозвучний, цікавий та неординарний твір, який не залишить байдужим жодного слухача.

В Скрипковому концерті Яровинський зумів поєднати різні полюси свого світобачення і показати красу музичної форми у її контрастності. Музична мова, якою послуговується композитор, самобутня і динамічна. Дієвим епізодам, у яких на перший план виходить фактура, а не мелодія, протиставлена виразна романтична наспівність, сучасним дисонансним гармоніям часто контрастують красиві, за своєю простотою, співзвуччя. Емоційні соло скрипки без супроводу відтінює багатство оркестрового звучання з насиченим звучанням струнних, легкими і віртуозними партіями духових і навіть переливами арфи.

Надзвичайної краси лірика завжди вирізняла твори Яровинського, і в Скрипковому концерті композитор собі не зраджує. Жодна з трьох частин твору не обходиться без ліричного епізоду. Стрімка перша частина показує віртуозність не лише соліста, але й оркестру. Друга частина – ліричний центр Концерту – це розкішне Адажіо, яке через свою яскраву образність цілком могло би бути балетною сценою. Фінал циклу досить лаконічний, але це не применшує його ефектності: тут і національна танцювальність, наслідування солістом народного музикування, актуальне для всього Концерту протистояння дієвості і наспівності як символ протиріч між зовнішнім та внутрішнім світом. У Концерті для скрипки з оркестром Бориса Яровинського, як і в житті, є чимало контрастів, та, врешті, людина вправно балансує між зовнішньою метушнею і вічною музикою душі.