Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
Камерна симфонія для дев’яти інструментів (фортепіано, кларнет, 2 труби, 2 валторни, 2 тромбони та ударні) – глибокий та самобутній твір Всеволода Задерацького, який посідає особливе місце в його творчій спадщині. Робота над опусом відбувалась під час викладання композитора в Ярославлі, де він керував власним професійним оркестром. Саме цей досвід, а також майстерне володіння Задерацьким фортепіано стали запорукою написання такого новаторського твору. Камерна за складом і формою (усього три частини загальною тривалістю до 20 хвилин) симфонія інструментована настільки вдало, що часом виникає стійке відчуття, ніби на сцені грає значно більший оркестровий склад. Прекрасним рішенням було залучення фортепіано, яке розкривається у симфонії яскраво та багатогранно: в ролі акомпанементу, фактурного заповнення, ритмічної основи, солюючого інструмента.
На перший погляд може хибно здатися, що твір звучить надто просто, зрозуміло (як для “формалістського”) і в дечому навіть легковажно. Проте поглянувши на біографію Всеволода Задерацького, його музика автоматично набуває інших рис, які слід трактувати як символи, алегорії. Очевидно, що три попередні арешти і повна заборона виконання та друку надзвичайно талановитої музики – м’яко кажучи, не найсприятливіший бекграунд для використання оптимістичних тем. Таким чином, маршові перша та третя частини, які обрамляють твір і фактично містять у собі провідні ідеї циклу – це не жанрові замальовки. Це музична біографія митця, який пізнав несправедливість радянщини у всіх його проявах. Це історія людини, по якій нещадно пройшлася громіздка тоталітарна машина. І тепер ця людина, як кістка, що зламана одразу у десяти місцях: ніби все ще на місці, проте не підлягає відновленню. Так само Задерацький усіляко “ламає” й свої Allegro перемінним метроритмом, зміщенням акцентів, строкатістю форми та фактури. Друга частина, як ліричний центр, протиставляє наступальній дієвості несміливу ефемерність. Недосяжний спокій уособлює хорал духових інструментів, мелодична лінія якого не може вирватись за рамки двох звуків, неначе тяжке й приречене зітхання…
Захопливо спостерігати за тим, як низку переживань та спогадів Всеволод Задерацький сублімує в своїй прекрасній музиці. І хотілось би уникнути цитування Йозефа Геббельса, пропагандиста іншого руйнівного режиму, фашистського, проте його вислів по-особливому доречний, коли йдеться про музику Задерацького: Усе геніальне просте, а все просте – геніальне!
Текст: Вікторія Антошевська
На перший погляд може хибно здатися, що твір звучить надто просто, зрозуміло (як для “формалістського”) і в дечому навіть легковажно. Проте поглянувши на біографію Всеволода Задерацького, його музика автоматично набуває інших рис, які слід трактувати як символи, алегорії. Очевидно, що три попередні арешти і повна заборона виконання та друку надзвичайно талановитої музики – м’яко кажучи, не найсприятливіший бекграунд для використання оптимістичних тем. Таким чином, маршові перша та третя частини, які обрамляють твір і фактично містять у собі провідні ідеї циклу – це не жанрові замальовки. Це музична біографія митця, який пізнав несправедливість радянщини у всіх його проявах. Це історія людини, по якій нещадно пройшлася громіздка тоталітарна машина. І тепер ця людина, як кістка, що зламана одразу у десяти місцях: ніби все ще на місці, проте не підлягає відновленню. Так само Задерацький усіляко “ламає” й свої Allegro перемінним метроритмом, зміщенням акцентів, строкатістю форми та фактури. Друга частина, як ліричний центр, протиставляє наступальній дієвості несміливу ефемерність. Недосяжний спокій уособлює хорал духових інструментів, мелодична лінія якого не може вирватись за рамки двох звуків, неначе тяжке й приречене зітхання…
Захопливо спостерігати за тим, як низку переживань та спогадів Всеволод Задерацький сублімує в своїй прекрасній музиці. І хотілось би уникнути цитування Йозефа Геббельса, пропагандиста іншого руйнівного режиму, фашистського, проте його вислів по-особливому доречний, коли йдеться про музику Задерацького: Усе геніальне просте, а все просте – геніальне!
Текст: Вікторія Антошевська
Turkevych remained in L’viv during World War II. In 1946, when her works were banned throughout the USSR for their failure to comply with Socialist Realism, she fled to Austria and then to Italy, and she finally settled in the UK, where she composed her largest body of work—including Серце Оксани (Тhe Heart of Oksana). At some point in the 1940s, she separated from her first husband and married her second husband, Narcyz Lukianowicz (a doctor and poet).14 Her family lived for five years in Brighton (where she worked as an organist and pianist) and a year in London before moving to Bristol. (It was in London that Turkevych discovered a network of Canadian Ukrainians descent who had moved to the UK.) Ten years later, Turkevych moved to Belfast in Northern Ireland. For the last four years of her life, she settled in Cambridge, where she passed away in 1977 at the age of 78. Turkevych had two daughters: Zoya (with her first husband, Robert Lisovski) and Maria (with her second husband, Narsyz Lukianowicz).
Listen to music
Слухати музику
Симфонії. Частина ІІ
Вербицький Михайло
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Закінчила приватну дівочу гімназію сестер Василіянок у Львові. Гру на фортепіано вивчала спочатку вдома, відтак у Вищому музичному інституті (ВМІ) ім. Миколи Лисенка у Львові, а в 1914-1916 рр. у Відні. Після цього студіювала філософію, педагогіку і музикологію у Львівському університеті, навчала музики в державній yчительській семінарії у Львові (1919-1920 рр.), студіювала в консерваторії Польського музичного товариства у Львові (1921 р.) та давала приватні уроки з музики. 1919 р. написала свій перший музичний твір – Службу Божу, яку було виконано декілька разів у соборі Св. Юра у Львові. 1921 р. повернулася до Відня, де навчалася в університеті, який закінчила 1923 р. отримавши вчительський диплом. Також продовжувала студії з фортепіано і теорії музики у Віденській музичній академії. Відтак повернулася до Львова, а 1927 р. виїхала до Берліна, де студіювала композицію в Музичній академії до 1929 р., коли переїхала до Праги. Студіювала композицію в Празькій консерваторії, а рівночасно при Українському Вільному Університеті писала докторську дисертацію на тему українського фольклору в російських операх, яку захистила 1934 р. Повернувшись до Львова, з 1934 р. до початку Другої світової війни працювала викладачем музичної теорії і фортепіано, спочатку у Львівській музичній консерваторії ім. К. Шимановського, а відтак – у ВМІ ім. М. Лисенка. Стала членом Союзу українських професійних музик.