Chamber Symphony for Nine Instruments
(piano, clarinet, 2 trumpets, 2 French horns, 2 trombones, and percussion) is a profound and distinctive work by Vsevolod Zaderatskyi, holding a special place in his creative legacy. The piece was composed during the composer’s tenure in Yaroslavl, where he led his own professional orchestra. This experience, along with Zaderatskyi's masterful command of the piano, became the foundation for such an innovative composition. Despite its chamber form and ensemble (consisting of only three movements with a total duration of about 20 minutes), the symphony is orchestrated so skillfully that it often creates the impression of a much larger orchestral ensemble performing on stage. The inclusion of the piano was an exceptional choice, showcasing the instrument in a vivid and multifaceted way: as accompaniment, a source of textural depth, rhythmic foundation, and a soloist.

At first glance, the piece may seem deceptively simple, accessible (unusual for “formalist” music), and, to some extent, even lighthearted. However, when viewed through the lens of Vsevolod Zaderatskyi's biography, his music takes on new dimensions, which should be interpreted as symbols and allegories. It becomes evident that three prior arrests and a complete ban on performing and publishing his exceptionally talented music are, to say the least, not an ideal backdrop for employing optimistic themes. Thus, the march-like first and third movements, which frame the work and embody its central ideas, are far from genre sketches. Instead, they are a musical autobiography of an artist who experienced the full injustice of Soviet oppression. They tell the story of a man crushed by the immense weight of a totalitarian regime. This man, like a bone broken in ten places, may seem intact but is beyond repair. Similarly, Zaderatskyi “fractures” his Allegros with irregular meters, displaced accents, and diverse forms and textures. The second movement, serving as the lyrical core, contrasts the assertive action with timid ephemerality. The elusive peace is represented by a chorale in the wind instruments, whose melodic line cannot escape the confines of two notes, resembling a heavy and doomed sigh.

It is captivating to observe how Vsevolod Zaderatskyi sublimates his array of emotions and memories into his magnificent music. One might wish to avoid quoting Joseph Goebbels, a propagandist of another destructive regime, the fascist one, but his statement is particularly relevant when speaking of Zaderatskyi’s music:
"Everything great is simple, and everything simple is great!"

Text by Viktoriya Antoshevska
Translation: Arsenyi Diskovskyi

Камерна симфонія для дев’яти інструментів (фортепіано, кларнет, 2 труби, 2 валторни, 2 тромбони та ударні) – глибокий та самобутній твір Всеволода Задерацького, який посідає особливе місце в його творчій спадщині. Робота над опусом відбувалась під час викладання композитора в Ярославлі, де він керував власним професійним оркестром. Саме цей досвід, а також майстерне володіння Задерацьким фортепіано стали запорукою написання такого новаторського твору. Камерна за складом і формою (усього три частини загальною тривалістю до 20 хвилин) симфонія інструментована настільки вдало, що часом виникає стійке відчуття, ніби на сцені грає значно більший оркестровий склад. Прекрасним рішенням було залучення фортепіано, яке розкривається у симфонії яскраво та багатогранно: в ролі акомпанементу, фактурного заповнення, ритмічної основи, солюючого інструмента.

На перший погляд може хибно здатися, що твір звучить надто просто, зрозуміло (як для “формалістського”) і в дечому навіть легковажно. Проте поглянувши на біографію Всеволода Задерацького, його музика автоматично набуває інших рис, які слід трактувати як символи, алегорії. Очевидно, що три попередні арешти і повна заборона виконання та друку надзвичайно талановитої музики – м’яко кажучи, не найсприятливіший бекграунд для використання оптимістичних тем. Таким чином, маршові перша та третя частини, які обрамляють твір і фактично містять у собі провідні ідеї циклу – це не жанрові замальовки. Це музична біографія митця, який пізнав несправедливість радянщини у всіх його проявах. Це історія людини, по якій нещадно пройшлася громіздка тоталітарна машина. І тепер ця людина, як кістка, що зламана одразу у десяти місцях: ніби все ще на місці, проте не підлягає відновленню. Так само Задерацький усіляко “ламає” й свої Allegro перемінним метроритмом, зміщенням акцентів, строкатістю форми та фактури. Друга частина, як ліричний центр, протиставляє наступальній дієвості несміливу ефемерність. Недосяжний спокій уособлює хорал духових інструментів, мелодична лінія якого не може вирватись за рамки двох звуків, неначе тяжке й приречене зітхання…

Захопливо спостерігати за тим, як низку переживань та спогадів Всеволод Задерацький сублімує в своїй прекрасній музиці. І хотілось би уникнути цитування Йозефа Геббельса, пропагандиста іншого руйнівного режиму, фашистського, проте його вислів по-особливому доречний, коли йдеться про музику Задерацького:  Усе геніальне просте, а все просте – геніальне!

Текст: Вікторія Антошевська