Vsevolod Zaderatskyi. Biography
The name of the composer, pianist, and teacher Vsevolod Petrovych Zaderatskyii (1891-1953) is hugely popular today, and his outstanding heritage is considered to be one of the brightest phenomena of the Ukrainian and Russian musical culture of the first half of the twentieth century. The composer's works are performed by well-known musicians in prestigious halls and competition programs around the world in Ukraine, the UK, Germany, Switzerland, and Russia. However, for many years before that, during his life and after his demise, his work remained virtually unknown. And this happened due to the persecution of the composer by the Soviet authorities. In particular, because of the ban on the publication and performance of his compositions.
The future composer was born in Rivne in the family of a railway worker. After moving to Russia, Vsevolod studied at the classical gymnasium and attended music classes of Arkadyi Abaza, and studied the piano at home. The piano he received as a gift from his aunt. Vsevolod received his vocational education at the Moscow Conservatory (In Pahulsky's special piano class, performing Taneyev's and Ipollitov-Ivanov's compositions). During his student years, he went abroad to Sweden for the first and last time in his life.
In 1915, Zaderatskyi traveled to St. Petersburg every week. As it turned out, he was the teacher of Tsarevich Alexei, son of Nicholas II. Vsevolod was lucky that in 1916 he was conscripted into the Russian army as an officer, subsequently, he escaped execution along with the royal family. For the second time, Zaderatskyi was able to avoid death because of Felix Dzerzhinsky who was flabbergasted by the play of Denikin's officer. Zaderatskyi was saved but banned from living in Moscow and deprived of the right to vote. He was forced to move to Ryazan, where he was under strict surveillance, but had the right to teach. In 1926, during a wave of repression, the composer was arrested and all his works were destroyed. Thus, Zaderatskyi's first musical works that we have today are dated from 1928. They immediately demonstrated his love for the musical avant-garde.
The future composer was born in Rivne in the family of a railway worker. After moving to Russia, Vsevolod studied at the classical gymnasium and attended music classes of Arkadyi Abaza, and studied the piano at home. The piano he received as a gift from his aunt. Vsevolod received his vocational education at the Moscow Conservatory (In Pahulsky's special piano class, performing Taneyev's and Ipollitov-Ivanov's compositions). During his student years, he went abroad to Sweden for the first and last time in his life.
In 1915, Zaderatskyi traveled to St. Petersburg every week. As it turned out, he was the teacher of Tsarevich Alexei, son of Nicholas II. Vsevolod was lucky that in 1916 he was conscripted into the Russian army as an officer, subsequently, he escaped execution along with the royal family. For the second time, Zaderatskyi was able to avoid death because of Felix Dzerzhinsky who was flabbergasted by the play of Denikin's officer. Zaderatskyi was saved but banned from living in Moscow and deprived of the right to vote. He was forced to move to Ryazan, where he was under strict surveillance, but had the right to teach. In 1926, during a wave of repression, the composer was arrested and all his works were destroyed. Thus, Zaderatskyi's first musical works that we have today are dated from 1928. They immediately demonstrated his love for the musical avant-garde.
"Denikinets", "The teacher of Tsesarevich" and "avant-gardist" in 1934 was exiled to Yaroslavl to teach at a music school, which was opened after a long break. Due to the lack of teachers, Zaderatskyi taught a dozen disciplines, from opera class to specialized piano. He also created his own orchestra that seemed to be perceived as high class, because in particular, he performed compositions of high orchestral complexity written by Richard Wagner and Richard Strauss (Zaderatskyi will soon be persecuted because of it). In 1936 he was reinstated, but within a year there was a reason for repression - in 1937, during the Great Terror, he was arrested again - this time for "spreading fascist music" (meaning, apparently, the same Wagner and Strauss), because nothing but the concert posters of the orchestra were found during the apartment rummage. The manuscripts of his own works had been saved because they were hidden by Zadernytsky’s various friends.
From 1937 to 1939 Zaderatskyi was in the SevVostLag camp. And there again he was saved by the talent of the narrator this time. Vsevolod gained respect among other prisoners for his ability to express himself highly artistically and fascinatingly and for his creative imagination and good memory. It was at the Kolyma Prison that his famous cycle "24 Preludes and Fugues" was created. The guards provided the composer with telegram papers because Zadernytsky made a promise that no words were written on them but only musical notes. It is clear that during his work Zaderatskyi had written off more than one pencil, but he was not able to erase what was written and make corrections, so the composer in fact had no right to make a mistake. He created a "reincarnation" of Johann Sebastian Bach’s “The Well-Tempered Clavier (Das Wohltemperierte Klavier)” (this composition was almost 200 years old at the time) a few years earlier than Paul Hindemith (his cycle Ludus Tonalis come out in 1942) and Dmitry Shostakovich (1951).
From 1937 to 1939 Zaderatskyi was in the SevVostLag camp. And there again he was saved by the talent of the narrator this time. Vsevolod gained respect among other prisoners for his ability to express himself highly artistically and fascinatingly and for his creative imagination and good memory. It was at the Kolyma Prison that his famous cycle "24 Preludes and Fugues" was created. The guards provided the composer with telegram papers because Zadernytsky made a promise that no words were written on them but only musical notes. It is clear that during his work Zaderatskyi had written off more than one pencil, but he was not able to erase what was written and make corrections, so the composer in fact had no right to make a mistake. He created a "reincarnation" of Johann Sebastian Bach’s “The Well-Tempered Clavier (Das Wohltemperierte Klavier)” (this composition was almost 200 years old at the time) a few years earlier than Paul Hindemith (his cycle Ludus Tonalis come out in 1942) and Dmitry Shostakovich (1951).
The motives for Zaderatskyi's early oblivion, who was to serve 10 years without the right to write, are unknown, but his son supposes that this was influenced by the persistence of his mother, who fought for her love.
In the summer of 1949, the family moved to Lviv at the invitation of Zaderatskyi's friend Oleksandr Teplytsky. For the first time in many years, the composer found an artistic environment that would correspond to his mentality and talent. At the Lviv Conservatory, he worked as a senior teacher of piano, chamber ensemble, and history of piano performance. He also taught his unique course "History of Pianism", from which students from other Lviv educational institutions came to listen to lectures. In the early 1950s, Vsevolod Petrovich was the only representative of the Moscow school at the conservatory, but he quickly became part of the teaching staff. He befriended Solomiya Krushelnytska, with whom he spoke French, maintained friendly relations with composer Stanislav Lyudkevych, and enjoyed respect and authority amongst others.
Musicologist Stefania Pavlyshyn only entered the conservatory in the early 1950s. She recalls that Zaderatskyi stood out from other teachers “He was intelligent, handsome, wearing tubeteika, with a briefcase. When he was on vacation in Kolomyia, he gave pieces of advice to other musicians but forbade his wife to accept cheese and sour cream for his activity. In Lviv, the composer tried to move away from his avant-garde style and started writing works based on Ukrainian, Russian, and Belarusian folk songs. Because he wanted to show his skills to the public. Unfortunately, the shadow of the "problematic" past has fallen on new music, which has not escaped far-fetched criticism.
Vsevolod Zaderatskyi's extraordinary skill as a composer still poses many questions. Zaderatskyi is a nugget that shone despite the Moscow pollen or the Magadan swamp. The artist's son, musicologist Vsevolod Vsevolodovich Zaderatskyi, says of his father's phenomenon: "It is a mystery to all. He was a man who clung to life, he listened to the language, thoughts, ideas, feelings of others, he observed life in all its manifestations and, of course, observed the development of musical art, although in a very unusual way, because of his pure physical mobility. He was a spokesman of the Silver Age. And his work is a manifestation of the inertia of the silver, or in fact, the gold string, which became famous all over the first half of the 20th century. "
Materials are taken from the book "Forbidden Music" by L. Morozova and an article about the composer of the newspaper varianty.lviv.ua
In the summer of 1949, the family moved to Lviv at the invitation of Zaderatskyi's friend Oleksandr Teplytsky. For the first time in many years, the composer found an artistic environment that would correspond to his mentality and talent. At the Lviv Conservatory, he worked as a senior teacher of piano, chamber ensemble, and history of piano performance. He also taught his unique course "History of Pianism", from which students from other Lviv educational institutions came to listen to lectures. In the early 1950s, Vsevolod Petrovich was the only representative of the Moscow school at the conservatory, but he quickly became part of the teaching staff. He befriended Solomiya Krushelnytska, with whom he spoke French, maintained friendly relations with composer Stanislav Lyudkevych, and enjoyed respect and authority amongst others.
Musicologist Stefania Pavlyshyn only entered the conservatory in the early 1950s. She recalls that Zaderatskyi stood out from other teachers “He was intelligent, handsome, wearing tubeteika, with a briefcase. When he was on vacation in Kolomyia, he gave pieces of advice to other musicians but forbade his wife to accept cheese and sour cream for his activity. In Lviv, the composer tried to move away from his avant-garde style and started writing works based on Ukrainian, Russian, and Belarusian folk songs. Because he wanted to show his skills to the public. Unfortunately, the shadow of the "problematic" past has fallen on new music, which has not escaped far-fetched criticism.
Vsevolod Zaderatskyi's extraordinary skill as a composer still poses many questions. Zaderatskyi is a nugget that shone despite the Moscow pollen or the Magadan swamp. The artist's son, musicologist Vsevolod Vsevolodovich Zaderatskyi, says of his father's phenomenon: "It is a mystery to all. He was a man who clung to life, he listened to the language, thoughts, ideas, feelings of others, he observed life in all its manifestations and, of course, observed the development of musical art, although in a very unusual way, because of his pure physical mobility. He was a spokesman of the Silver Age. And his work is a manifestation of the inertia of the silver, or in fact, the gold string, which became famous all over the first half of the 20th century. "
Materials are taken from the book "Forbidden Music" by L. Morozova and an article about the composer of the newspaper varianty.lviv.ua
Text: Victoria Antoshevska
Tranlsated by Oleg Bufan
Curator Olesya Tatarovska, Lviv National University
Tranlsated by Oleg Bufan
Curator Olesya Tatarovska, Lviv National University
Задерацький Всеволод. Біографія
Ім'я композитора, піаніста та педагога Всеволода Петровича Задерацького (1891-1953) сьогодні має широку популярність, а його творчу спадщину зараховують до яскравих явищ української та російської музичної культури першої половини ХХ століття. Твори композитора виконують відомі музиканти у престижних залах, у конкурсних програмах в усьому світі: в Україні, Великобританії, Німеччині, Швейцарії, Росії. Проте довгі роки перед цим, за життя і після смерті композитора, його творчість залишалась фактично невідомою. І сталося це через переслідування композитора радянською владою, зокрема, через заборону на публікацію та виконання його творів.
Майбутній композитор народився у Рівному в родині працівника залізниці. Після переїзду до Росії Всеволод навчався у класичній гімназії, відвідував музичні класи Аркадія Абази і займався вдома на фортепіано, яке отримав у подарунок від своєї тітки. Професійну освіту здобував у Московській консерваторії (клас спеціального фортепіано Пахульського, композиції - Танєєва та Іполлітова-Іванова, диригентський клас Орлова). У студентські ж роки вперше і востаннє виїхав за кордон – у Швецію.
У 1915-му Задерацький щотижня їздив до Петербурга – як виявилось, він був вчителем цесаревича Олексія, сина Миколи ІІ. Всеволоду пощастило, що у 1916-му його покликали до російської армії як офіцера, і він оминув розстрілу разом з царською родиною. Вдруге уникнути смерті йому допоміг особисто Фелікс Дзержинський, захоплений грою денікінського офіцера Задерацького. Задерацькому врятували життя, але заборонили жити в Москві та позбавили виборчого права. Його примусили виїхати в Рязань, де він знаходився під жорстким наглядом, проте мав право на викладацьку діяльність. У 1926 році під час хвилі репресій композитора заарештували та знищили всі його твори. Таким чином, перші музичні твори Задерацького, які дійшли до нас, датовані 1928 роком. Вони вже демонструють його близькість до музичного авангарду.
«Денікінець», «вчитель цесаревича» і «авангардист» у 1934 році був засланий у Ярославль викладати в музичному училищі, яке відкрилося після довгої перерви. Через нестачу викладачів Задерацький викладав з десяток дисциплін – від оперного класу до спеціалізованого фортепіано. А ще створив власний оркестр – схоже, достатньо високого класу, адже він зокрема виконував твори підвищеної оркестрової складності – Ріхарда Вагнера і Ріхарда Штрауса (це Задерацькому невдовзі згадають). У 1936 році його знову поновили у правах, але вже за рік знайшовся привід для репресій: у 1937-му під час Великого Терору його знову заарештували – цього разу за «розповсюдження фашистської музики» (малися на увазі, мабуть, ті ж таки Вагнер і Штраус), адже нічого, окрім концертних афіш оркестру, під час квартирного обшуку не знайшли. Рукописи ж його власних творів вціліли, бо були сховані у різних друзів.
З 1937 по 1939 рік Задерацький перебував у таборі «СевВостЛаг». І тут його знову врятував талант, цього разу, оповідача. Повагу серед інших в’язнів Всеволод здобув завдяки здатності до високохудожнього і захоплюючого літературного висловлювання, творчій уяві та добрій пам’яті. Саме у в’язниці на Колимі був створений його знаменитий цикл «24 прелюдії та фуги». Охоронці забезпечили композитора бланками для телеграм за умови, що на них не буде написано жодного слова, лише музичні знаки. Ясна річ, що за час роботи Задерацький списав не один олівець, проте стирати написане і робити правки було нічим, тому митець фактично не мав права на помилку. «Реінкарнацію» Das Wohltemperierte Clavier («Добре темперованого клавіру») Йоганна Себастьяна Баха (твору у 1944 році мало виповнитися 200 років) він створив на кілька років раніше за Пауля Гіндеміта (його цикл Ludus Tonalis з’явився у 1942) та Дмитра Шостаковича (1951).
Мотиви дострокового звільнення Задерацького, який мав відбувати 10-річний термін без права листування, невідомі, проте його син не виключає, що на це вплинула наполегливість його матері, яка боролася за повернення чоловіка.
Влітку 1949 року сім’я переїхала до Львова на запрошення друга Задерацького – Олександра Теплицького. Уперше за багато років композитор знайшов мистецьке середовище, яке би відповідало його ментальності та обдаруванню. У Львівській консерваторії він працював старшим викладачем фортепіано, камерного ансамблю та історії фортепіанного виконавства. Викладав також авторський курс "Історія піанізму", лекції з якого приходили слухати студенти інших львівських навчальних закладів. На початку 50-х Всеволод Петрович був єдиним у консерваторії представником московської школи, проте він швидко вписався в професорсько-викладацький колектив: приятелював з Соломією Крушельницькою, з якою спілкувався французькою, підтримував дружні стосунки з композитором Станіславом Людкевичем, користувався повагою та авторитетом серед інших колег.
Музикознавиця Стефанія Павлишин на початку 50-х років лише вступила на навчання у консерваторію. Вона згадує, що Задерацький виокремлювався на тлі інших викладачів: “Він був інтелігентного вигляду, статний, ходив в тюбетейці, з портфелем. Коли був в Коломиї на відпочинку, то давав консультації, але заборонив дружині брати сир і сметану за це”. У Львові композитор пробував відійти від свого авангардного стилю і писати твори на основі українських, російських, білоруських народних пісень – усе задля того, щоб мати змогу нарешті показати своє дітище публіці. На жаль, тінь “проблемного” минулого впала і на нову музику, яка не уникла надуманої критики.
Найбільше запитань досі викликає непересічний композиторський дар Всеволода Задерацького – самородок, що засяяв не завдяки, а попри, що не втратив свого блиску ні в московській пилюці, ні в магаданському болоті. Син митця, музикознавець Всеволод Всеволодович Задерацький, про феномен батька говорить так:
«Денікінець», «вчитель цесаревича» і «авангардист» у 1934 році був засланий у Ярославль викладати в музичному училищі, яке відкрилося після довгої перерви. Через нестачу викладачів Задерацький викладав з десяток дисциплін – від оперного класу до спеціалізованого фортепіано. А ще створив власний оркестр – схоже, достатньо високого класу, адже він зокрема виконував твори підвищеної оркестрової складності – Ріхарда Вагнера і Ріхарда Штрауса (це Задерацькому невдовзі згадають). У 1936 році його знову поновили у правах, але вже за рік знайшовся привід для репресій: у 1937-му під час Великого Терору його знову заарештували – цього разу за «розповсюдження фашистської музики» (малися на увазі, мабуть, ті ж таки Вагнер і Штраус), адже нічого, окрім концертних афіш оркестру, під час квартирного обшуку не знайшли. Рукописи ж його власних творів вціліли, бо були сховані у різних друзів.
З 1937 по 1939 рік Задерацький перебував у таборі «СевВостЛаг». І тут його знову врятував талант, цього разу, оповідача. Повагу серед інших в’язнів Всеволод здобув завдяки здатності до високохудожнього і захоплюючого літературного висловлювання, творчій уяві та добрій пам’яті. Саме у в’язниці на Колимі був створений його знаменитий цикл «24 прелюдії та фуги». Охоронці забезпечили композитора бланками для телеграм за умови, що на них не буде написано жодного слова, лише музичні знаки. Ясна річ, що за час роботи Задерацький списав не один олівець, проте стирати написане і робити правки було нічим, тому митець фактично не мав права на помилку. «Реінкарнацію» Das Wohltemperierte Clavier («Добре темперованого клавіру») Йоганна Себастьяна Баха (твору у 1944 році мало виповнитися 200 років) він створив на кілька років раніше за Пауля Гіндеміта (його цикл Ludus Tonalis з’явився у 1942) та Дмитра Шостаковича (1951).
Мотиви дострокового звільнення Задерацького, який мав відбувати 10-річний термін без права листування, невідомі, проте його син не виключає, що на це вплинула наполегливість його матері, яка боролася за повернення чоловіка.
Влітку 1949 року сім’я переїхала до Львова на запрошення друга Задерацького – Олександра Теплицького. Уперше за багато років композитор знайшов мистецьке середовище, яке би відповідало його ментальності та обдаруванню. У Львівській консерваторії він працював старшим викладачем фортепіано, камерного ансамблю та історії фортепіанного виконавства. Викладав також авторський курс "Історія піанізму", лекції з якого приходили слухати студенти інших львівських навчальних закладів. На початку 50-х Всеволод Петрович був єдиним у консерваторії представником московської школи, проте він швидко вписався в професорсько-викладацький колектив: приятелював з Соломією Крушельницькою, з якою спілкувався французькою, підтримував дружні стосунки з композитором Станіславом Людкевичем, користувався повагою та авторитетом серед інших колег.
Музикознавиця Стефанія Павлишин на початку 50-х років лише вступила на навчання у консерваторію. Вона згадує, що Задерацький виокремлювався на тлі інших викладачів: “Він був інтелігентного вигляду, статний, ходив в тюбетейці, з портфелем. Коли був в Коломиї на відпочинку, то давав консультації, але заборонив дружині брати сир і сметану за це”. У Львові композитор пробував відійти від свого авангардного стилю і писати твори на основі українських, російських, білоруських народних пісень – усе задля того, щоб мати змогу нарешті показати своє дітище публіці. На жаль, тінь “проблемного” минулого впала і на нову музику, яка не уникла надуманої критики.
Найбільше запитань досі викликає непересічний композиторський дар Всеволода Задерацького – самородок, що засяяв не завдяки, а попри, що не втратив свого блиску ні в московській пилюці, ні в магаданському болоті. Син митця, музикознавець Всеволод Всеволодович Задерацький, про феномен батька говорить так:
Bezborodko Oleg. Biography
Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
Turkevych’s compositional language is unique.
Although one can hear the technical influence of Schoenberg and can detect certain expressionist tendencies, her music is generally quite lyrical, with occasional folk influence. This is typical of Turkevych’s style: she walks the line between tonality and expressionism—especially in her art songs—occasionally incorporating elements of pointillism and impressionism.
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).
"Це таємниця для всіх. Це питання пов'язане з масштабом таланту, геніальністю, яка є в людині, яка керує всім інтелектуальним процесом його життя. Цей дар у композитора Задерацького був стисло пов'язаний з цікавістю до всього. Він був людиною спраглою до життя, прислухався до мови, до думок, ідей, почуттів інших людей. Він спостерігав життя у всіх його проявах і, звісно, спостерігав за розвитком музичного мистецтва, щоправда, в дуже своєрідний спосіб, через внутрішню чисто фізичну мобільність. Він був дитиною Срібного віку. І це такий прояв інерції срібної, а насправді, золотої струни, яка пронеслась через першу половину 20 століття".
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).
Використані матеріали з книги “Заборонена Музика” Л. Морозової, а також стаття про композитора газети varianty.lviv.ua.
Текст: Вікторія Антошевська
Текст: Вікторія Антошевська