Isaak Berkovych (1902-1972). Ukrainian pedagogue and composer, known primarily as the author of children's music, including children's piano repertoire. Member of the National Union of Composers of the USSR.

Isaak Berkovych was born in Kyiv. He studied at the Kyiv Gymnasium №3, and started playing music at the age of eight. In 1920 he entered the Kyiv Conservatory, where he studied piano (under Professor Volodymyr Puhalskyi). At that time, Puhalskyi was actively involved in compiling textbooks for children with piano and probably influenced the creative vector of Berkovych, who, by the way, always considered himself a composer and not a pianist. He received the necessary knowledge studying under Professor Borys Lyatoshynskyi, where he studied music theory and composition.

Isaak always liked pedagogy, so he began his teaching career before graduating from the conservatory. The 20-year-old's first job was at the Kyiv Music School №6, where he worked until 1930. After graduating from the Conservatory in 1925, the young musician and composer was invited to teach at the Kyiv Music School, and later at the Kyiv Evening Conservatory. For more than 35 years of teaching at the capital's conservatory, Isaak Berkovych made his way from assistant to professor.

In parallel with his pedagogical activities, Isaak Berkovych revealed himself as a composer and began writing his piano works, the first publication of which took place in 1938 (a collection of "30 easy pieces"). Since then, his new works were published almost every year. He was evacuated to Uzbekistan during World War II. Berkovych taught piano in Samarkand. It is known that for several months he had the opportunity to be an accompanist at the local opera house.

In 1944 Berkovych returned to the Kyiv Conservatory, where he was one of the leading teachers of the Department of General Piano (section of specialized piano). Musicologists Tamara Negoda, Halyna Filkevych, conductor Eduard Serov and many other musicians studied in his class. Students recall that each Berkovych`s lesson began with playing a prima vista. The composer's works were often used as new material. He is also the author of the textbook "School of Piano" (first edition - 1960, second - 1962), which before publication was thoroughly tested in the capital's music schools. Many generations of musicians studied with this manual.

Berkovych's music is bright and melodic and requires good technical skills. Probably that is why young pianists, their teachers, and the audience love it equally. Isaak Berkovych's music heritage consists of three concertos for piano and string orchestra (1961, 1963 1968), Variations on a Theme of Paganini (1967); Trio (1928). He wrote the largest number of works for piano: two sonatas (1922, 1941), 3 sonatas (1952), "30 easy pieces" (1938), "35 etudes'' (1950), a collection of polyphonic pieces (1950), Variations on Folk Themes (1963), 24 Preludes (1965). The School of Piano (1960) and cycles of pedagogical plays and ensembles represent his didactic work.

Berkovych created the Suite for the Orchestra of Folk Instruments (1964), and most of his chamber and instrumental works appeared between 1956 and 1959. His considerable vocal legacy includes Duma (to the words of Taras Shevchenko), 10 children's pieces (to the poems of Halyna Demchenko, 1957), and Song of Songs (to the words of I. Tutkovska, 1957) and other works.

Ісаак Якович Беркович (1902-1972) — український педагог та композитор, відомий, перш за все як автор дитячої музики, зокрема дитячого фортепіанного репертуару. Член Національної спілки композиторів УРСР.

Ісаак Беркович народився в Києві. Навчався у Київській гімназії №3, займатися музикою розпочав у 8 років. У 1920 році вступив у Київську консерваторію, де навчався на фортепіанному відділі (клас професора Володимира Пухальського). У цей час Пухальський активно займався укладанням навчальних збірників для дітей з фортепіано і, вірогідно, вплинув на творчий вектор Берковича, який, до слова, завжди вважав себе саме композитором, а не піаністом. Необхідні знання він отримав в класі професора Бориса Лятошинського, у якого навчався музичній теорії та композиції.

Педагогіка завжди подобалась Ісааку, тому свій викладацький шлях він розпочав ще до закінчення консерваторії. Першим місцем роботи 20-річного хлопця стала київська музична школа №6, де він працював до 1930 року. Закінчивши консерваторію у 1925 році, молодого музиканта і композитора запросили викладати у Київському музичному училищі, а згодом у  Київській вечірній консерваторії. За понад 35 років викладання у столичній консерваторії Ісаак Беркович пройшов шлях від асистента до професора.

Паралельно з педагогічною діяльністю Ісаак Беркович розкривався як композитор і почав писати свої фортепіанні твори, перша публікація яких відбулась у 1938 році (збірка “30 легких п’єс”). Відтоді практично щороку виходили в друк його нові твори. Під час Другої світової війни був евакуйований до Узбекистану. У місті Самарканд Беркович викладав фортепіано. Відомо, що протягом кількох місяців він мав нагоду бути концертмейстером у місцевому оперному театрі.

У 1944 році Беркович повернувся до Київської консерваторії, де був одним з провідних педагогів кафедри загального фортепіано (секція спеціалізованого фортепіано). У його класі навчалися музикознавиці Тамара Негода, Галина Фількевич, диригент Едуард Сєров та багато інших музичних діячів. Студенти згадують: кожен урок Берковича розпочинався читанням з листа. Нерідко у якості нового матеріалу були власні твори композитора. Він також є автором навчально-методичного посібника «Школа гри на фортепіано» (перше видання - 1960, друге – 1962), який ще до публікації пройшов ґрунтовну апробацію у столичних музичних школах. За цим посібником навчалося не одне покоління музикантів.

Музика Берковича яскрава та мелодійна, не позбавлена ефектності та технічності. Напевно тому її однаково полюбляють юні піаністи, їхні викладачі та публіка. Композиторський доробок Ісаака Берковича складають три концерти для фортепіано у супроводі струнного оркестру  (1961, 1963 1968), Варіації на тему Паганіні (1967); Тріо (1928). Для фортепіано він написав найбільшу кількість творів: дві сонати (1922, 1941), 3 сонатини (1952), “30 легких п'єс” (1938), “35 етюдів” (1950), збірку поліфонічних п'єс (1950), Варіації на народні теми (1963), 24 прелюдії (1965). Школа гри на фортепіано (1960) та цикли педагогічних п’єс і ансамблів репрезентують його дидактичну роботу.

Для оркестру народних інструментів Беркович створив Сюїту (1964), а в період з 1956 по 1959 роки з’являється більшість його камерно-інструментальних творів. Відомо про його чималу вокальну спадщину: «Дума» (на слова Тараса Шевченка), 10 дитячих п'єс (на вірші Галини Демченко, 1957), «Пісня про пісню» (на слова І. Тутковської, 1957) та інші твори.