Borys Lyatoshynskyі. Biography

Borys Lyatoshynskyi (b.1895, Zhytomyr – d.1968, Kyiv)
Ukrainian composer, conductor, pedagogue, public figure, one of the founders of Modernism in Ukrainian classical music

Borys Lyatoshynskyi demonstrated great musical talent from an early age. He attended Nemyriv Gymnasium, and later the gymnasium in Zlatopol, where his father was the director.
There, he began to study the violin under music teacher Bentsion Khaimovskyi. In 1913, he moved to Kyiv, enrolled in the Faculty of Law at the University of Kyiv, and graduated in 1918. The following year, he completed the composition class of Reinhold Glière at the Kyiv Conservatory (today, the Petro Tchaikovsky National Music Academy of Ukraine (NMAU)). In 1920, Lyatoshynskyi began teaching music theory at different performance departments of the Kyiv Conservatory, and headed the Association of Contemporary Music at the Mykola Leontovych Music Society (1922-1925). In 1935, he was appointed professor, and went on to teach at the Kyiv and Moscow Conservatories (1935-1938).
Between 1941-1943, many faculties of the Moscow Conservatory were relocated to Saratov, where Lyatoshynskyi continued teaching and composing. In 1944, he returned to Kyiv, worked as the artistic director of the Kyiv State Philharmonic (today the National Philharmonic of Ukraine), as music consultant with the Radio Committee, and taught at the Kyiv Conservatory.
Borys Lyatoshynskyi died in Kyiv and was buried in Baikove Cemetery.
Lyatoshynskyi taught such great Ukrainian composers as Ivan Karabyts, Yevhen Stankovych, Leonid Hrabovskyi, Lesya Dychko, Mykola Poloz, Valeriy Polyoviy, Ihor Shamo, Heorhiy Miretskyi and Valentyn Silvestrov, all of whom contributed to the global renown of the Ukrainian school of music composition. Lyatoshynskyi was awarded numerous honours and prizes, namely the Taras Shevchenko National Prize of Ukraine in 1974.
Lyatoshynskyi wrote in a wide range of musical genres and succeeded in elevating Ukrainian symphonic music to the world level. However, he was subjected to devastating criticism by Soviet censorship and accused of ‘formalism’. He composed five symphonies, as well as large-scale orchestral works: suites (Slavonic Suite opus 68; Polish Suite opus 60), overtures (Slavonic Overture opus 61; Solemn Overture; Overture on four Ukrainian Folk themes opus 20), ballads (Grazhyna based on a poem by Adam Mickiewicz), and symphonic poems (On the banks of the Vistula; lyrical poem in memory of Reinhold Glière).
Lyatoshynskyi’s symphonies are rich in texture, drama, reflecting a musical language with modernism features, and tinged with tones of French Impressionism and Slavic melodies. He composed two major operas (The Golden Crown; Shchors) and many choral and orchestral works (Testament for choir and orchestra to the poem by Taras Shevchenko), Slavonic Concerto for piano and orchestra), pieces for wind orchestras, romances for voice and orchestra, and for voice and chamber ensembles. He created chamber/instrumental pieces (Ukrainian Quintet opus 42; Sonata for violin and piano opus 19), four string quartets, two instrumental trios, piano works, choral pieces, romances, arrangements for folk songs, and music for theatre and cinema. He also orchestrated Mykola Lysenko’s operas Aeneid and Taras Bulba (with Levko Revutskyi), and the finale of Reinhold Glière’s Violin Concerto.
Borys Lyatoshynskyi went through several stages of music composition, enriched the genre and stylistic palette of Ukrainian music, expanded its conceptual and thematic horizons, and extended the range of musical expression.

Translated by Lydia Eliashevsky-Replansky and Christine Eliashevsky-Chraibi (Euromaidan Press)
Text created by Galician Music Society experts: Lyubov Kiyanovska, Teresa Mazepa, Natalia Syrotynska

Listen to music in the App
Слухати музику в додатку

 Борис Лятошинський. Біографія

Борис Миколайович Лятошинський (1895, м. Житомир - 1968, м. Київ) - український композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч, один із основоположників модернізму в українській класичній музиці.
Б. Лятошинський з ранніх років виявляв велику музичну обдарованість. Навчався у Немирівській гімназії, а згодом у гімназії м. Златополя, де його батько був директором. Тут почав серйозно займатись грою на скрипці у гімназійного викладача Бенціона Хаїмовського. 
У 1913 р. переїхав до Києва і вступив до юридичного факультету Київського університету, який закінчив у 1918 р., наступного року закінчив Київську консерваторію (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського (НМАУ) по класу композиції Р. Глієра. З 1920 року Б. Лятошинський викладав музично-теоретичні дисципліни на виконавських факультетах Київської консерваторії. Очолював Асоціацію сучасної музики при Музичному товаристві імені Миколи Леонтовича (1922-1925). У 1935 р. Б. Лятошинському присвоїли звання професора, відтоді він викладає паралельно у Київській і Московській консерваторіях (1935-1938).

З початком Другої світової війни Б. Лятошинський був евакуйований до Саратова, де знаходилась Московська консерваторія і там продовжив викладацьку роботу. У 1944 р. повернувся до Києва, працював художнім керівником Київської державної філармонії (тепер Національна філармонія України), музичним консультантом у Радіокомітеті, викладав у Київській консерваторії (НМАУ).

Помер у Києві і похований на Байковому кладовищі.

Б. Лятошинський виховав цілу плеяду композиторів: Івана Карабиця, Євгена Станковича, Леоніда Грабовського, Лесю Дичко, Миколу Полоза, Валерія Польового, Ігоря Шамо, Георгія Мірецького, Валентина Сильвестрова, які вивели українську композиторську школу на світову орбіту. Нагороджений чисельними відзнаками і преміями, зокрема, він Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1974).

Борис Лятошинський писав у різних жанрах і саме він вивів український симфонізм на світовий рівень, хоча зазнав нищівної критики радянської цензури та звинувачень у «формалізмі» своїх симфоній, які згодом оцінить весь світ. Він автор 5-ти симфоній, а також великих симфонічних форм: сюїт («Слов’янська», «Польська»), увертюр («Слов’янська увертюра», «Урочиста увертюра», «Увертюра на чотири українські народні теми»), балади «Гражина» для симфонічного оркестру, симфонічних поем («На берегах Вісли», Лірична поема пам’яті Р. Глієра).

Для симфонізму Лятошинського характерна підвищена насиченість фактури, драматичність, музична мова з рисами модернізму й одночасними впливами французького імпресіонізму й слов’янського мелодизму. Він автор двох опер («Золотий обруч», «Щорс») й багатьох хорових і оркестрових творів, зокрема, для хору з оркестром («Заповіт» на слова Т. Шевченка), для фортепіано з оркестром («Слов’янський концерт»), для духового оркестру, романси для голосу з оркестром, для голосу і камерно-інструментального ансамблю. Композитор створив камерно-інструментальні ансамблі для різного складу («Український квінтет», Соната для скрипки і фортепіано), чотири струнні квартети, два інструментальні тріо, фортепіанні твори, а також чисельні хори, романси, обробки народних пісень, музику до театру і кіно. Він також інструментував опери Миколи Лисенка «Енеїда» і «Тарас Бульба» (разом з Л. Ревуцьким), закінчення Скрипкового концерту Р. Глієра.

У своїй творчості Б. Лятошинський пройшов кілька етапів авторського стилю, збагатив жанрово-стильову палітру української музики, розширив її концептуально-тематичні обрії, діапазон виражальних можливостей.

Над текстом працювали експертки Галицького Музичного Товариства: Любов Кияновська, Тереса Мазепа, Наталія Сиротинська