Lyatoshynsky Borys. Biography

Borys Lyatoshynskyi (1895, Zhytomyr - 1968, Kyiv) - Ukrainian composer, conductor, teacher, music and public figure, one of the founders of modernism in Ukrainian classical music.

Lyatoshynskyi, from an early age, demonstrated great musical talent. He studied at the Nemyriv gymnasium, and later at the gymnasium in Zlatopol, where his father was the director. 
 
There he began to study the violin under the high school teacher Bentsion Khaimovskyi. In 1913 he moved to Kyiv, entered the Faculty of Law at the University of Kyiv, and graduated from it in 1918. The following year, he graduated from the Kyiv Conservatory (now the Petro Tchaikovsky National Music Academy of Ukraine) in the composition class of R. Glier. From 1920 Lyatoshynskyi taught music theory at the Kyiv Conservatory performing departments, headed the Association of Contemporary Music at the Mykola Leontovych Music Society (1922-1925) in 1935, he was awarded the title of professor. Since then, he was teaching in Kyiv and Moscow conservatories (1935-1938).
At the beginning of World War II, Lyatoshynskyi was evacuated to Saratov, where the Moscow Conservatory was located. He continued teaching there. In 1944 he returned to Kyiv, worked as an artistic director of the Kyiv State Philharmonic (now the National Philharmonic of Ukraine), was a music consultant at the Radio Committee, and taught at the Kyiv Conservatory.
He died in Kyiv and was buried in Baykove Cemetery.
Lyatoshynskyi brought up many composers: Ivan Karabyts, Yevhen Stankovych, Leonid Hrabovskyi, Lesya Dychko, Mykola Poloz, Valeriy Polyoviy, Ihor Shamo, Heorhiy Miretskyy, Valentyn Silvestrov. They contributed a lot to the Ukrainian school of composers' development. Lyatoshynskyi was awarded numerous honors and prizes; in particular, he was a Laureate of the Taras Shevchenko National Prize of Ukraine (1974).
The composer wrote in various genres, and it was he who brought Ukrainian symphony to the world level. However, he was subjected to devastating criticism by Soviet censorship and suffered from accusations of his symphonies' "formalism," which would later be appreciated by the whole world. He is the author of 5 symphonies, as well as large symphonic forms: suite ("Slavic", "Polish"), overture ("Slavic Overture", "Solemn Overture", "Overture on four Ukrainian folk themes"), ballads "Hrazhyna" for symphony orchestra, symphonic poems ("On the banks of the Vistula", a lyrical poem in memory of R. Glier).

Lyatoshynskyi's symphonies are characterized by an increased richness of texture, drama, a musical language with modernism features, and simultaneous influences of French Impressionism and Slavic melodies. He is the author of two operas ("Golden Hoop", "Shchors") and many choral and orchestral works, in particular, for choir and orchestra ("Testament" to the words of Taras Shevchenko), for piano and orchestra ("Slavic Concert"), for wind orchestra, romances for voice with orchestra, for voice and chamber and instrumental ensemble. The composer created chamber and instrumental pieces for various ensembles (Ukrainian Quintet, Sonata for Violin and Piano), four string quartets, two instrumental trios, piano works, and numerous choirs, romances, arrangements of folk songs, music for theater, and cinema. He also instrumentalized Mykola Lysenko's operas "Aeneid" and "Taras Bulba" (together with L. Revutskyi), the finale of R. Glier's Violin Concerto.
In his work, Lyatoshynskyi went through several stages of the author's style, enriched the genre and style palette of Ukrainian music, expanded its conceptual and thematic horizons, and the range of expressive possibilities.

Listen to music in the App
Слухати музику в додатку

Лятошинський Борис. Біографія

Борис Миколайович Лятошинський (1895, м. Житомир - 1968, м. Київ) - український композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч, один із основоположників модернізму в українській класичній музиці.
Б. Лятошинський з ранніх років виявляв велику музичну обдарованість. Навчався у Немирівській гімназії, а згодом у гімназії м. Златополя, де його батько був директором. Тут почав серйозно займатись грою на скрипці у гімназійного викладача Бенціона Хаїмовського. 
У 1913 р. переїхав до Києва і вступив до юридичного факультету Київського університету, який закінчив у 1918 р., наступного року закінчив Київську консерваторію (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського (НМАУ) по класу композиції Р. Глієра. З 1920 року Б. Лятошинський викладав музично-теоретичні дисципліни на виконавських факультетах Київської консерваторії. Очолював Асоціацію сучасної музики при Музичному товаристві імені Миколи Леонтовича (1922-1925). У 1935 р. Б. Лятошинському присвоїли звання професора, відтоді він викладає паралельно у Київській і Московській консерваторіях (1935-1938).

З початком Другої світової війни Б. Лятошинський був евакуйований до Саратова, де знаходилась Московська консерваторія і там продовжив викладацьку роботу. У 1944 р. повернувся до Києва, працював художнім керівником Київської державної філармонії (тепер Національна філармонія України), музичним консультантом у Радіокомітеті, викладав у Київській консерваторії (НМАУ).

Помер у Києві і похований на Байковому кладовищі.

Б. Лятошинський виховав цілу плеяду композиторів: Івана Карабиця, Євгена Станковича, Леоніда Грабовського, Лесю Дичко, Миколу Полоза, Валерія Польового, Ігоря Шамо, Георгія Мірецького, Валентина Сильвестрова, які вивели українську композиторську школу на світову орбіту. Нагороджений чисельними відзнаками і преміями, зокрема, він Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1974).

Борис Лятошинський писав у різних жанрах і саме він вивів український симфонізм на світовий рівень, хоча зазнав нищівної критики радянської цензури та звинувачень у «формалізмі» своїх симфоній, які згодом оцінить весь світ. Він автор 5-ти симфоній, а також великих симфонічних форм: сюїт («Слов’янська», «Польська»), увертюр («Слов’янська увертюра», «Урочиста увертюра», «Увертюра на чотири українські народні теми»), балади «Гражина» для симфонічного оркестру, симфонічних поем («На берегах Вісли», Лірична поема пам’яті Р. Глієра).

Для симфонізму Лятошинського характерна підвищена насиченість фактури, драматичність, музична мова з рисами модернізму й одночасними впливами французького імпресіонізму й слов’янського мелодизму. Він автор двох опер («Золотий обруч», «Щорс») й багатьох хорових і оркестрових творів, зокрема, для хору з оркестром («Заповіт» на слова Т. Шевченка), для фортепіано з оркестром («Слов’янський концерт»), для духового оркестру, романси для голосу з оркестром, для голосу і камерно-інструментального ансамблю. Композитор створив камерно-інструментальні ансамблі для різного складу («Український квінтет», Соната для скрипки і фортепіано), чотири струнні квартети, два інструментальні тріо, фортепіанні твори, а також чисельні хори, романси, обробки народних пісень, музику до театру і кіно. Він також інструментував опери Миколи Лисенка «Енеїда» і «Тарас Бульба» (разом з Л. Ревуцьким), закінчення Скрипкового концерту Р. Глієра.

У своїй творчості Б. Лятошинський пройшов кілька етапів авторського стилю, збагатив жанрово-стильову палітру української музики, розширив її концептуально-тематичні обрії, діапазон виражальних можливостей.