Фортепіанна музика Ярослава Верещагіна
Публікуємо статтю піаніста та музикознавця Северина Гундяка, який вже кілька років досліджує творчість маловідомого українського композитора ХХ століття Ярослава Верещагіна. Минулого року Северин звернувся до команди Львівського органного залу, яка вже понад чотири роки впроваджує стратегію Ukrainian Live. І вже восени піаніст зіграв два концерти в Органному залі, які були записані і опубліковані у першому в світі додатку з українською класикою. У планах музиканта виконати всі фортепіанні твори Ярослава Верещагіна. А поки, читайте статтю Северина Гундяка про композиції, які вже зараз можна послухати в додатку Ukrainian Live Classic.
– Музика Ярослава Верещагіна, особисто для мене, – це філософія у звуках. У ній вічні питання, які цікавлять суспільство, екзистенційна тривога, трагедія митця і людини, інтелектуальні пошуки, які уміщаються в лаконічних музичних текстах. Фортепіанні твори Верещагіна – це музика, про яку однозначно має дізнатися більше музикантів та слухачів.
Ще під час навчання в музичній школі мені запам’ятався момент, коли я почув про композитора Ярослава Верещагіна і його твір “Musica rustica” для фортепіано. Вдруге до творчості Верещагіна я несподівано звернувся, навчаючись в музичній академії: на випускному іспиті зі спеціальності я виконував його Другу сонату. Зрештою, про Верещагіна та його творчість я написав бакалаврську, а потім магістерську роботу. З цією темою також виступав на науково-творчій конференції в Одесі. Взагалі, я люблю порпатися в інтернеті в пошуках рідкісної але вартісної музики. У цьому розумінні українська класична музика потребує особливо інтенсивної дослідницької роботи, гарних виконань та промоції. Тому я поставив собі цікаве завдання – заграти та записати всі фортепіанні твори Ярослава Верещагіна, ноти яких мені вдасться знайти. Першим результатом моїх творчих пошуків став концерт “Класичний варіант. Концерт з фортепіанних творів Верещагіна” у Львівському органному залі, який відбувся 17 листопада. Далі сольний концерт у київському хабі фундації VERE MUSIC FUND та повтор програми в Органному залі у Львові.
Новелета №1 (1975) – перший з чотирьох творів композитора у жанрі новелети, який стає місцем вираження ліричної сторони композитора. Як і особистість Ярослава Верещагіна, його новелети не є цілковито ліричними і містять потужну драматичну складову. Середній розділ тричастинної форми драматичний, у ньому чимало напруги і дисонансів. Таку саме особливу рису має і Новелета №3 (1994). У ній ще більше тривожності, яка переслідує слухача аж до початку заключного розділу. На останній сторінці рукопису новелети композитор залишив коментар, який в точності передає настрій цієї музики: “Перший твір, написаний після виписки із лікарні на квартирі у брата Бориса…У лікарні я думав, що вже більше ніколи нічого не напишу…”.
Одна з провідних рис творчості Верещагіна – звернення до музичного фольклору. Народна творчість відчутна у різних виявах: музичних тембрах, ладах, які композитор використовує, у ритміці, гармонії, у підборі текстового матеріалу. Фольклорні мотиви у мелодії Верещагіна – вияв підсвідомої трансформації композитором народної творчості, «пережиття» її, пропущення її через власне «я». В одному зі своїх інтервʼю композитор ділиться: «…З великим інтересом і задоволенням вслухаюся у народні пісні, вивчаю їхню стилістику. У мене є обробки народних українських, словацьких, чеських пісень. Проникнення у фольклор спонукає деколи авторів звертатися до найбільш новаторських засобів музичної виразності: алеаторики, мікрохроматики, модальності, гетерофонії. Але я не прибічник змішування «французького із нижньогородським» – тобто включення цитат, фольклорних інтонацій у «чужу» систему мислення. Мені не подобаються, наприклад, твори для органа, де використовується фольклорна за походженням мова. Народне мистецтво дає енергію для власної творчості, для мене це один із найбільш ефективних шляхів оновлення «технології»…». В іншому виданні композитор продовжує свою думку: «Дух рідної землі, її звучання відбивається у мові, у пісні, у характері народу, а через це – і у творчості», а також: «Для мене особисто підсвідомим творчим імпульсом може стати і народна пісня, і її окремі поспівки, і навіть твір професіонального композитора, тісно пов’язаний з фольклором». Серед фортепіанних композицій, які прозвучали в програмі “Класичний варіант” фольклорні риси найбільше присутні у творах “Musica rustica” (1978), Сонатах №1 (1970) та №2 (1974), а також Сонатині (1973). Сонатина, яку Верещагін написав після закінчення Київської консерваторії – є водночас досить грайливою і химерною. У центральному розділі другої частини композитор зазначає характер музики “rustico” (“в сільському стилі”). До слова, така позначка часто зустрічається і в багатьох інших творах Верещагіна. У цій “невеликій сонаті” яскраво відбилася ще одна надзвичайно характерна риса композитора – особлива увага до тембрової сфери. Твір рясніє контрастами, неочікуваними перемінами, а нотний матеріал містить безліч позначень і вказівок автора стосовно виконання.
У першій частині Сонати №1 уважний слухач може почути інтонації коломийки, що, як і характерно для композитора, не є прямою цитатою, а радше своєрідним натяком. Друга частина ніби перемикає слухача і підносить у якийсь ефемерний вимір. У мене особисто виникає асоціація з “нічною музикою” Бартока. У Сонаті №2, певно, найбільш виражена тембральність. Кульмінацією циклу є запальна третя частина, що нагадує нестримний гуцульський танець.
Говорячи про пʼєсу “Musica rustica” я погоджуюся з музикознавцями у тому, що це справжній шедевр Верещагіна і загалом один з найвидатніших творів української фортепіанної музики ХХ століття. Тут композитор у свій самобутній спосіб поєднує сучасні композиторські техніки і фольклорність. Винахідлива, напрочуд деталізована ритміка, імпровізаційність і використання алеаторики наближає стиль пʼєси до автентичного народного музикування – не менш віртуозного, ніж найвідоміші зразки академічної музики.
“Маленька класична сюїта” (1973) – зразок звернення Ярослава Верещагіна до неокласики. Це переосмислення традиційної барокової сюїти сучасною композиторською мовою. Сюїта написана у двох варіантах – для клавесину та фортепіано. Для твору характерна графічна фактура з використанням численних дисонансів, певні поліфонічні прийоми та оригінальний підхід до старовинних танцювальних жанрів.
У цей буремний час ми спостерігаємо особливий інтерес до української культури, і цим треба користуватися, знайомлячи широку публіку з українською музикою. Але, найперше, ми самі мусимо її віднаходити, досліджувати, виконувати та популяризувати. Бо саме минуле творить наше сьогодення, а від сьогодення залежатиме наше майбутнє.
– Музика Ярослава Верещагіна, особисто для мене, – це філософія у звуках. У ній вічні питання, які цікавлять суспільство, екзистенційна тривога, трагедія митця і людини, інтелектуальні пошуки, які уміщаються в лаконічних музичних текстах. Фортепіанні твори Верещагіна – це музика, про яку однозначно має дізнатися більше музикантів та слухачів.
Ще під час навчання в музичній школі мені запам’ятався момент, коли я почув про композитора Ярослава Верещагіна і його твір “Musica rustica” для фортепіано. Вдруге до творчості Верещагіна я несподівано звернувся, навчаючись в музичній академії: на випускному іспиті зі спеціальності я виконував його Другу сонату. Зрештою, про Верещагіна та його творчість я написав бакалаврську, а потім магістерську роботу. З цією темою також виступав на науково-творчій конференції в Одесі. Взагалі, я люблю порпатися в інтернеті в пошуках рідкісної але вартісної музики. У цьому розумінні українська класична музика потребує особливо інтенсивної дослідницької роботи, гарних виконань та промоції. Тому я поставив собі цікаве завдання – заграти та записати всі фортепіанні твори Ярослава Верещагіна, ноти яких мені вдасться знайти. Першим результатом моїх творчих пошуків став концерт “Класичний варіант. Концерт з фортепіанних творів Верещагіна” у Львівському органному залі, який відбувся 17 листопада. Далі сольний концерт у київському хабі фундації VERE MUSIC FUND та повтор програми в Органному залі у Львові.
Новелета №1 (1975) – перший з чотирьох творів композитора у жанрі новелети, який стає місцем вираження ліричної сторони композитора. Як і особистість Ярослава Верещагіна, його новелети не є цілковито ліричними і містять потужну драматичну складову. Середній розділ тричастинної форми драматичний, у ньому чимало напруги і дисонансів. Таку саме особливу рису має і Новелета №3 (1994). У ній ще більше тривожності, яка переслідує слухача аж до початку заключного розділу. На останній сторінці рукопису новелети композитор залишив коментар, який в точності передає настрій цієї музики: “Перший твір, написаний після виписки із лікарні на квартирі у брата Бориса…У лікарні я думав, що вже більше ніколи нічого не напишу…”.
Одна з провідних рис творчості Верещагіна – звернення до музичного фольклору. Народна творчість відчутна у різних виявах: музичних тембрах, ладах, які композитор використовує, у ритміці, гармонії, у підборі текстового матеріалу. Фольклорні мотиви у мелодії Верещагіна – вияв підсвідомої трансформації композитором народної творчості, «пережиття» її, пропущення її через власне «я». В одному зі своїх інтервʼю композитор ділиться: «…З великим інтересом і задоволенням вслухаюся у народні пісні, вивчаю їхню стилістику. У мене є обробки народних українських, словацьких, чеських пісень. Проникнення у фольклор спонукає деколи авторів звертатися до найбільш новаторських засобів музичної виразності: алеаторики, мікрохроматики, модальності, гетерофонії. Але я не прибічник змішування «французького із нижньогородським» – тобто включення цитат, фольклорних інтонацій у «чужу» систему мислення. Мені не подобаються, наприклад, твори для органа, де використовується фольклорна за походженням мова. Народне мистецтво дає енергію для власної творчості, для мене це один із найбільш ефективних шляхів оновлення «технології»…». В іншому виданні композитор продовжує свою думку: «Дух рідної землі, її звучання відбивається у мові, у пісні, у характері народу, а через це – і у творчості», а також: «Для мене особисто підсвідомим творчим імпульсом може стати і народна пісня, і її окремі поспівки, і навіть твір професіонального композитора, тісно пов’язаний з фольклором». Серед фортепіанних композицій, які прозвучали в програмі “Класичний варіант” фольклорні риси найбільше присутні у творах “Musica rustica” (1978), Сонатах №1 (1970) та №2 (1974), а також Сонатині (1973). Сонатина, яку Верещагін написав після закінчення Київської консерваторії – є водночас досить грайливою і химерною. У центральному розділі другої частини композитор зазначає характер музики “rustico” (“в сільському стилі”). До слова, така позначка часто зустрічається і в багатьох інших творах Верещагіна. У цій “невеликій сонаті” яскраво відбилася ще одна надзвичайно характерна риса композитора – особлива увага до тембрової сфери. Твір рясніє контрастами, неочікуваними перемінами, а нотний матеріал містить безліч позначень і вказівок автора стосовно виконання.
У першій частині Сонати №1 уважний слухач може почути інтонації коломийки, що, як і характерно для композитора, не є прямою цитатою, а радше своєрідним натяком. Друга частина ніби перемикає слухача і підносить у якийсь ефемерний вимір. У мене особисто виникає асоціація з “нічною музикою” Бартока. У Сонаті №2, певно, найбільш виражена тембральність. Кульмінацією циклу є запальна третя частина, що нагадує нестримний гуцульський танець.
Говорячи про пʼєсу “Musica rustica” я погоджуюся з музикознавцями у тому, що це справжній шедевр Верещагіна і загалом один з найвидатніших творів української фортепіанної музики ХХ століття. Тут композитор у свій самобутній спосіб поєднує сучасні композиторські техніки і фольклорність. Винахідлива, напрочуд деталізована ритміка, імпровізаційність і використання алеаторики наближає стиль пʼєси до автентичного народного музикування – не менш віртуозного, ніж найвідоміші зразки академічної музики.
“Маленька класична сюїта” (1973) – зразок звернення Ярослава Верещагіна до неокласики. Це переосмислення традиційної барокової сюїти сучасною композиторською мовою. Сюїта написана у двох варіантах – для клавесину та фортепіано. Для твору характерна графічна фактура з використанням численних дисонансів, певні поліфонічні прийоми та оригінальний підхід до старовинних танцювальних жанрів.
У цей буремний час ми спостерігаємо особливий інтерес до української культури, і цим треба користуватися, знайомлячи широку публіку з українською музикою. Але, найперше, ми самі мусимо її віднаходити, досліджувати, виконувати та популяризувати. Бо саме минуле творить наше сьогодення, а від сьогодення залежатиме наше майбутнє.
Текст: Северин Гундяк
Редагування: Вікторія Антошевська
Редагування: Вікторія Антошевська