Yaroslav  Vereshchahin. Biography

Yaroslav Vereshchahin (1948-1999) was a Ukrainian composer, musicologist, publisher, and poet. He was a member of the Union of Composers of Ukraine.
Yaroslav Vereshchahin was born on December 8, 1948, in Kyiv, into the family of the Ukrainian composer Roman Vereshchahin, a student of Borys Lyatoshynskyi, a folklorist, and a professor at the Kyiv Music School named after Reingold Glier. Yaroslav was baptized by the composer-songwriter Platon Maiboroda. In his childhood, Yaroslav spent five to six hours a day first practicing the violin and later the piano. His father supported creative connections with other prominent figures, including poets such as Sosyura, Malyshko, Masenko, Lutsenko, Tereshchenko, and Yushchenko. Thus, Yaroslav grew up in a creative atmosphere. His brother Borys and sister Alla also pursued musical paths: the brother became a musicologist and composer, while the sister became a choir conductor.

After completing the Kyiv Specialized Secondary Music School named after Lysenko as a violinist, Yaroslav Vereshchahin entered the Glier Music School in the theoretical department, where he became interested in composition. There, he befriended Volodymyr Shumeyko, a future well-known composer. Later, he studied at the composer's faculty of the Kyiv Conservatory (now the National Music Academy of Ukraine) with Shumeyko in the class of Myroslav Skoryk. According to the memories of colleagues and friends (Yevhen Stankovych, Oleh Kyva, Valeriy Matyukhin, and others), even in his student years, Vereshchahin impressed with his broad knowledge and skills, being an educated and erudite person. He had an excellent understanding of the history of Kyiv and Ukraine in general, was well-versed in visual arts, had a deep understanding of literature and contemporary Ukrainian poetry. He left behind an anthology of his own poems and was a talented caricaturist. Among poets, Vereshchahin had many friends, including Vasyl Dovzhyk, Volodymyr Semenko, and Volodymyr Mordan.

Shortly after graduating from the conservatory in 1973, Vereshchahin began working as an editor at the "Musical Ukraine" publishing house and gradually climbed the ranks: in 1975, he became a senior editor, in 1978, the deputy chief editor, and in 1985, he assumed the position of chief editor. From 1980 to 1985, he served as the executive secretary of the Union of Composers of Ukraine. While working as an editor at "Musical Ukraine," the composer not only familiarized himself with a vast repertoire of music from the past and present but also made a significant contribution to the enlightenment of the Ukrainian audience.

Vereshchahin both published but edited, transcribed, translated, and orchestrated dozens of works spanning various genres, styles, and eras. In the periodical publications of sheet music collections such as "Pearls of World Music" and "Symphonic Music of the 20th Century", instrumental and symphonic achievements of globally renowned composers were printed, and a unique pocket-sized sheet music collection titled "Conductor's Library" was released. Vereshchahin also published all the works of Anton Webern, whose music was almost unfamiliar to the contemporary audience.

During his tenure, the publishing house became one of the best in the former Soviet Union. In collaboration with the founder and conductor of the "Kyiv Chamber Orchestra" Valeriy Matyukhin, Vereshchahin worked on the reconstruction of Bortnianskyi's opera "Alkid": Matyukhin reconstructed the opera's score based on manuscripts, while Vereshchahin concurrently wrote the piano part. This collaboration forged a strong creative friendship between the musicians. Many new pieces, orchestral transcriptions of works by Chopin, Szymanowski, Mijo, Revutskyi, Kolyada, and many other composers, as well as transcriptions of Vereshchahin's own works, were written specifically for the "Kyiv Chamber Orchestra". According to Valeriy Matyukhin, Vereshchahin was one of the most frequently performed composers in this ensemble.

Vereshchahin was also the author of numerous TV and radio programs about Ukrainian and foreign music, as well as music for children. After 1987, he transitioned to creative work.

In the final years of his life, Yaroslav Vereshchahin lived in the Composers' House in the town of Vorzel. According to Anatoliy Zborovskyi, the director of the Irpin Local Lore Museum, Vereshchahin was often seen in the house of Mykola Budnyk, a renowned kobzar and master of ancient musical instruments, which served as a center for Ukrainian culture at that time. Together, they wrote a manual on playing ancient musical instruments. According to the director of the creative house, Olena Kuts, Yaroslav Vereshchahin loved Vorzel and expressed his wish to be buried there. In one of his poems, he foresaw his early death. Yaroslav Vereshchahin passed away on August 4, 1999, in Vorzel at the age of 50 and was buried at the Kichayev Cemetery there.

Yaroslav Vereshchahin's compositional style is characterized by intellectualism, inventiveness, the ability to manipulate and experiment with various musical forms, styles, and instrument timbres. Some of his works lean towards neobaroque and neoclassicism with elements of neo-folklore, while others continue the artistic explorations of 20th-century composers such as Hindemith, Bartók, Honegger, Lyatoshynskyi, Skoryk, and others.

Vereshchahin worked in symphonic, instrumental, vocal and choral genres, but he had a particular affinity for chamber music, where he could best realize his ideas. For the symphony orchestra, he wrote the Festive Overture (1978), Divertissement (1972), a Symphonyette, "Diptych" for bass and symphony orchestra based on the poems of Mykhailo Bakhtinskyi (1987), and the first in Ukrainian music, Concerto for Viola and Orchestra (1972). For the chamber orchestra and chamber ensembles, the composer created over 20 original works, including three string quartets, three wind quintets, "Epitaph in Memory of Borys Lyatoshynskyi" for a sextet of wind instruments, "Military Music" for winds and percussion (1975), "Intermezzo" for woodwind instruments (1982), "Idyllic Capriccio" for clarinet, horn, and string orchestra (1997), and more. He also wrote several works for voice and chamber orchestra, including cantatas such as "The Spring Laughs" (1980), "Anticipation of Spring" (1991), "Path to the Abyss", and others.

Vereshchahin's vocal and choral legacy includes dozens of works set to the verses of Semenko, Pavlychko, Symonenko, Antonych, Mlynchenko, Sosyura, and other poets, as well as arrangements of folk songs. The composer also created solo music for violin, bandura, and various wind instruments accompanied by piano. His piano works include numerous pieces, polyphonic compositions, cycles, and several sonatas.

Text: Viktoriya Antoshevska
Based on materials provided by Severyn Hundyaк.

Listen to music in the App
Слухати музику в додатку

Ярослав Верещагін. Біографія

Ярослав Верещагін  (1948-1999) – український композитор, музикознавець, видавець та поет. Член Спілки композиторів України.

Народився Ярослав Верещагін 8 грудня 1948 року у Києві в сім’ї українського композитора Романа Верещагіна – учня Бориса Лятошинського, фольклориста, викладача Київського музичного училища імені Рейнгольда Глієра. Хрестив Ярослава композитор-пісняр Платон Майборода. В дитинстві Ярослав займався по п’ять-шість годин на день спершу на скрипці, потім – на фортепіано. Батько Ярослава підтримував творчі зв’язки з іншими відомими діячами, зокрема поетами Сосюрою, Малишком, Масенком, Луценком, Терещенком, Ющенком. Тож Ярослав ріс у творчій атмосфері. Його брат Борис і сестра Алла теж пішли по музичному шляху: перший став музикознавцем та композитором, друга – хоровою диригенткою. По закінченню Київської середньої спеціальної школи імені Лисенка як скрипаль Ярослав Верещагін поступив у музичне училище імені Глієра на теоретичний факультет, де паралельно захопився композицією. Там він зокрема потоваришував зі студентом Володимиром Шумейком, в майбутньому теж відомим композитором. Потім вчився на композиторському факультеті Київської консерваторії (нині Національної музичної академії України) разом з уже згаданим Шумейком в класі Мирослава Скорика. За спогадами колег і друзів (Євгена Станковича, Олега Ківи, Валерія Матюхіна та інших) ще у студентські часи Верещагін дивував своїми широкими знаннями та вміннями, був освіченою та ерудованою людиною: прекрасно знався на історії Києва та України загалом, орієнтувався в образотворчих напрямках, чудово розбирався в літературі та сучасній українській поезії, залишив по собі цілу антологію власних віршів, був талановитим карикатуристом. Серед поетів, у Верещагіна так само було багато друзів, зокрема, Василь Довжик, Володимир Семенко, Володимир Мордань.

Практично відразу після закінчення консерваторії у 1973 році Верещагін розпочав роботу редактором у видавництві «Музична Україна» і поступово отримував підвищення: 1975 року став старшим редактором, 1978 – заступником головного редактора, а 1985 року отримав посаду головного редактора. З 1980 по 1985 рік був відповідальним секретарем Спілки композиторів України. Працюючи редактором “Музичної України” композитор, окрім того, що сам познайомився з великим репертуаром музики минулого та сучасності, зробив чималий вклад у просвітництво українського слухача. Верещагін не лише публікував, але й редагував, розшифровував, перекладав і оркестровував десятки творів різноманітних жанрів, стилей та епох. У періодичних виданнях нотних збірок «Перлини світової музики» та «Симфонічна музика ХХ сторіччя» друкувались інструментальні і симфонічні здобутки всесвітньо відомих композиторів, була видана унікальна кишенькова нотна збірка «Бібліотека диригента». Верещагін також видав усі твори Антона Веберна, з музикою якого тогочасна публіка була майже не знайома. За час його роботи видавництво стало одним з найкращих на теренах колишнього радянського союзу. Разом з засновником і керівником «Київської камерати» Валерієм Матюхіним композитор працював над реконструкцією опери «Алкід» Бортнянського: Матюхін відтворював за рукописами партитуру опери, а Верещагін паралельно писав клавір. Завдяки цій співпраці між музикантами зав’язалася міцна творча дружба. Багато нових композицій, оркестрових транскрипцій творів Шопена, Шимановського, Мійо, Ревуцького, Коляди і багатьох інших композиторів, транскрипцій власних творів Верещагін написав саме для «Київської камерати». За словами Валерія Матюхіна, Верещагін був одним із найбільш виконуваних композиторів цього колективу. Також він був автором багатьох теле- та радіопередач про українську та зарубіжну музику, музику для дітей. Після 1987 перейшов на творчу роботу.

В останні роки Ярослав Верещагін жив у будинку творчості композиторів у селищі Ворзель. За словами директора Ірпінського краєзнавчого музею Анатолія Зборовського, він часто бачив Верещагіна у будинку Миколи Будника, відомого кобзаря та майстра старосвітських музичних інструментів, де тоді діяв осередок української культури. Разом вони писали посібник гри на старосвітських інструментах. За спогадами директорки будинку творчості Олени Куц, Ярослав Верещагін дуже любив Ворзель і заповідав там себе поховати. В одному з віршів він передбачив свою ранню смерть. Помер Ярослав Верещагін 4 серпня 1999 року у Ворзелі у віці 50 років, був похований там само на Кичеєвському кладовищі.

Композиторський стиль Ярослава Верещагіна позначений інтелектуальністю, винахідливістю, вмінням оперувати й експерементувати з різними музичними формами, стилями і тембрами інструментів. Деякі з його творів тяжіють до необароко та неокласицизму з елементами неофольклору, деякі продовжують мистецькі пошуки композиторів ХХ століття: Гіндеміта, Бартока, Онеггера, Лятошинського, Скорика та інших композиторів.

Верещагін працював у симфонічних, інструментальних, вокально-хорових, жанрах, та найбільше тяжів до камерної музики і саме у ній міг реалізувати свої ідеї. Для симфонічного оркестру ним написано Святкову увертюру (1978), Дивертисмент (1972) та Симфонієту, “Диптих” для баса та симфонічного оркестру на вірші Михайла Бахтинського (1987), а також перший в українській музиці Концерт для альта з оркестром (1972). Для камерного оркестру та камерних ансамблів композитор створив понад 20 оригінальних творів, серед яких 3 струнних квартети, 3 духових квінтети, “Епітафія пам’яті Бориса Лятошинського” для секстету духових інструментів, “Військова музика” для духових та ударних (1975), “Інтермецо” для дерев’яних духових інструментів (1982), “Ідилічне капричіо” для кларнета, валторни та струнного оркестру (1997) тощо. Написав ряд творів для голосу і камерного оркестру, зокрема, кантати “Сміється джерело” (1980), “Передчуття весни” (1991), “Шлях у вирій” та інші. Вокально-хорова спадщина Верещагіна представлена кількома десятками творів на вірші Семенка, Павличка, Симоненка, Антонича, Млинченка, Сосюри та інших поетів, а також обробками народних пісень. В доробку композитора також сольна музика для скрипки, бандури та різноманітних духових у супроводі фортепіано. Фортепіанна ж творчість представлена численними пʼєсами, поліфонічними творами, циклами та кількома сонатами.
Текст: Вікторія Антошевська
За матеріалами, наданими Северином Гундяком.