Леся Дичко. Біографія

Леся (Людмила) Василівна Дичко (1939, м. Київ) – видатна українська композиторка, діячка культури, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка.    
Леся Дичко народилася в інтелігентній родині, музикою займалась з дитинства. Після закінчення навчання у восьмирічній музичній школі № 2 вона продовжує навчання в Київській середній спеціалізованій музичній школі-інтернат ім. М. В. Лисенка на теоретичному відділі. Вже в школі проявила композиторський талант, написала Концерт для фортепіано з оркестром.
З 1958 р. Леся Дичко навчається на композиторському факультеті Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) спочатку у Костянтина Данькевича, пізніше у Бориса Лятошинського, потім – в аспірантурі Київської (у Б. Лятошинського) та Московської (у М. Пейко) консерваторій.
Після закінчення студій викладала історію музики, теоретичні дисципліни та композицію в Київському художньому інституті та у Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського, в якій працює і до сьогодні на посаді професора.

Її творчий доробок вельми об’ємний і різноплановий за жанрами і стильовими уподобаннями, хоча наскрізними лініями залишаються національна історія і фольклорні обряди, а також прихильність до масштабних форм та хорового письма. Ранні твори Л. Дичко витримані в стилістиці «нової фольклорної хвилі»: це кантати «Червона калина», «Карпатська» і «Пори року» на слова українських старовинних пісень, фортепіанні «Українські писанки». Згодом фольклорна першооснова набуває монументального алегоричного прочитання в ораторії «І нарекоша ім’я Киев» для хору, солістів і оркестру, кантаті для чоловічого хору «У Києві зорі», операх-дійствах «Золотослов» і «Вертеп». Колористично-імпресіоністичні барви позначають «мандрівні» хорові концерти, яким Л. Дичко дає назву «фрески» – «Іспанські», «Французькі», «Швейцарські». Символіка танцювальної пластики розкривається в балетах «Метаморфози», «Досвітні вогні» та «Катерина Білокур». Важливе місце в її доробку посідають твори для дитячих хорових колективів (кантати «Чотири пори року» на народні слова, «Сонячне коло», «Весна»). Окремо слід згадати про звернення Л. Дичко до сфери духовної музики. Це насамперед три Літургії, в яких гармонійно поєднуються традиції українського барокового партесного концерту, канонічної православної Служби і модерної манери письма.

Твори Лесі Дичко виконують кращі хорові колективи України, вони постійно звучать на фестивалях, державних святах, в програмах музичних академій і філармоній.
Лауреатка численних нагород, Член-кореспондент Національної академії мистецтв України.

Над текстом працювали експертки Галицького Музичного Товариства: Любов Кияновська, Тереса Мазепа, Наталія Сиротинська

Література:

Гордійчук М. Леся Дичко. Київ: Музична Україна, 1978. 77 с.
Кияновська Л. Українська музична культура: навч. посіб. Львів, 2008. С. 254-260
.


Bezborodko Oleg. Biography

Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.

Turkevych’s compositional language is unique.
Although one can hear the technical influence of Schoenberg and can detect certain expressionist tendencies, her music is generally quite lyrical, with occasional folk influence. This is typical of Turkevych’s style: she walks the line between tonality and expressionism—especially in her art songs—occasionally incorporating elements of pointillism and impressionism.
 
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).
Твори Лесі Дичко виконують кращі хорові колективи України, вони постійно звучать на фестивалях, державних святах, в програмах музичних академій і філармоній.
Лауреатка численних нагород, Член-кореспондент Національної академії мистецтв України.
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).

Listen to music in the App
Слухати музику в додатку