11 etudes in the form of ancient dances

Viktor Kosenko

# listen to music/ слухати музику
#listen

The prominent composer Viktor Kosenko is rightfully considered a luminary of Ukrainian piano music. He created a vast array of works in various forms and genres, primarily for the piano, an instrument he mastered flawlessly. There’s a famous story about how, at the age of six, the child prodigy played Beethoven’s “Pathétique” Sonata by ear, without sheet music! Kosenko’s favorite composer, by the way, was always Chopin - the virtuoso pianist and connoisseur of the subtlest shades of piano sound. Throughout his life, Kosenko not only performed solo but was also a skilled ensemble player, accompanist, and talented teacher. His deep love and interest in piano music, therefore, is quite natural.

In the 20th century, Europe saw the emergence of several new artistic movements, where artists sought to combine the principles of classical forms with the latest artistic language. These movements were collectively known as neoclassicism. In Ukrainian music, Kosenko’s "11 Etudes in the Form of Old Dances", composed between 1928-1930, stands as a prime example of this style.

In early 20th-century piano literature, the genre of the concert etude evolved into the etude-picture. Kosenko, however, discovered a different, original facet of this genre - the etude-dance. For his cycle, the composer drew inspiration from the Baroque dance keyboard suite of the 17th-18th centuries, which featured both obligatory and optional dances. Additionally, Kosenko gives the etudes a distinct national flavor, saturating the texture with stylistic features of Ukrainian music. Through his creative imagination, much like Ivan Kotliarevskyi did in “Eneyida”, he "reinterprets and refashions" the forms of ancient Western European dances in a uniquely Ukrainian manner. Continuing the tradition of creating concert etudes, Kosenko, with his "11 Etudes" Op. 8 and "11 Etudes in the Form of Old Dances" Op. 19, ranks alongside the creators of the finest examples of world classics. After Chopin, Liszt, Rachmaninoff, and Scriabin, no other composer in the world’s musical literature worked as prolifically in the genre of the concert etude as Kosenko.

The release presented in this project features an archival recording made in 1976. The cycle is performed by the remarkable pianist of her time, winner of the First Mykola Lysenko Competition (1962), and honored artist of Ukraine, Maria Krushelnytska.
Text by Tetiana Vorobkevych, Viktoriia Antoshevska
Translated by Taras Demko
Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
Performed by
Maria Krushelnytska - piano

Year of recording: 1976

11 етюдів у формі старовинних танців

Віктор Косенко

Видатного композитора Віктора Косенка по праву вважають корифеєм української фортепіанної музики. Найбільшу кількість творів різноманітних форм та жанрів він створив саме для фортепіано, грою на якому володів бездоганно. Відома історія, коли ще у шестирічному віці вундеркінд грав “Патетичну” сонату Бетховена на слух, без нот! Улюбленим композитором Косенка, до слова, завжди був Шопен — піаніст-віртуоз, знавець найтонших відтінків звучання фортепіано. Протягом життя Косенко не лише виступав сольно, але й був добрим ансамблістом, концертмейстером, талановитим педагогом. Тому любов і цікавість Віктора до фортепіанної музики цілком закономірна.

 У мистецькому житті ХХ століття в Європі виникла низка нових мистецьких течій, представники яких прагнули поєднати принципи класичних форм з найновішими засобами мистецької мови. Ці напрямки дістали загальну назву — неокласицизм. В українській музиці зразком неокласицизму став, власне, цикл Косенка “11 етюдів у формі старовинних танців”, написаний ним упродовж 1928-1930 років.

У фортепіанній літературі на початку ХХ століття сформувався жанровий підрозділ концертного етюду — етюд-картина. Косенко знайшов іншу оригінальну грань цього жанру — етюд-танець. За взірець для свого циклу композитор взяв барокову танцювальну клавірну сюїту XVII-XVIII cтоліття з обов’язковими та вставними танцями. Крім цього, Косенко надає етюдам яскравого національного забарвлення, насичує всю фактуру стильовими особливостями української музики. Через творчу фантазію, подібно як робив Іван Котляревський в “Енеїді”, “переінтоновує, перелицьовує на українську манеру” форми старовинних західноєвропейських танців. Продовжуючи лінію створення концертного етюду, Косенко своїми “11 етюдами” ор. 8 та “11 етюдами у формі старовинних танців” ор. 19 став на одному щаблі з авторами найкращих зразків світової класики. Після Шопена, Ліста, Рахманінова, Скрябіна жоден композитор у світовій музичній літературі не працював так плідно у жанрі концертного етюду, як Косенко.

Реліз, що представлений у проєкті, презентує фондовий запис, зроблений 1976 року. Цикл виконує неперевершена піаністка свого часу, лауреатка Першого конкурсу імені Миколи Лисенка (1962), заслужена артистка України Марія Крушельницька.
Текст: Тетяна Воробкевич, Вікторія Антошевська
Turkevych remained in L’viv during World War II. In 1946, when her works were banned throughout the USSR for their failure to comply with Socialist Realism, she fled to Austria and then to Italy, and she finally settled in the UK, where she composed her largest body of work—including Серце Оксани (Тhe Heart of Oksana). At some point in the 1940s, she separated from her first husband and married her second husband, Narcyz Lukianowicz (a doctor and poet).14 Her family lived for five years in Brighton (where she worked as an organist and pianist) and a year in London before moving to Bristol. (It was in London that Turkevych discovered a network of Canadian Ukrainians descent who had moved to the UK.) Ten years later, Turkevych moved to Belfast in Northern Ireland. For the last four years of her life, she settled in Cambridge, where she passed away in 1977 at the age of 78. Turkevych had two daughters: Zoya (with her first husband, Robert Lisovski) and Maria (with her second husband, Narsyz Lukianowicz).

Listen to music

Слухати музику

Симфонії. Частина ІІ

Вербицький Михайло

Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Закінчила приватну дівочу гімназію сестер Василіянок у Львові. Гру на фортепіано вивчала спочатку вдома, відтак у Вищому музичному інституті (ВМІ) ім. Миколи Лисенка у Львові, а в 1914-1916 рр. у Відні. Після цього студіювала філософію, педагогіку і музикологію у Львівському університеті, навчала музики в державній yчительській семінарії у Львові (1919-1920 рр.), студіювала в консерваторії Польського музичного товариства у Львові (1921 р.) та давала приватні уроки з музики. 1919 р. написала свій перший музичний твір – Службу Божу, яку було виконано декілька разів у соборі Св. Юра у Львові. 1921 р. повернулася до Відня, де навчалася в університеті, який закінчила 1923 р. отримавши вчительський диплом. Також продовжувала студії з фортепіано і теорії музики у Віденській музичній академії. Відтак повернулася до Львова, а 1927 р. виїхала до Берліна, де студіювала композицію в Музичній академії до 1929 р., коли переїхала до Праги. Студіювала композицію в Празькій консерваторії, а рівночасно при Українському Вільному Університеті писала докторську дисертацію на тему українського фольклору в російських операх, яку захистила 1934 р. Повернувшись до Львова, з 1934 р. до початку Другої світової війни працювала викладачем музичної теорії і фортепіано, спочатку у Львівській музичній консерваторії ім. К. Шимановського, а відтак – у ВМІ ім. М. Лисенка. Стала членом Союзу українських професійних музик.