Stanislav Lyudkevych. Biography

Stanislav Lyudkevych (b.1879, Yaroslav – d.1979, Lviv)
Outstanding composer, musicologist, folklorist, pedagogue, cultural and public figure.
Stanislav Lyudkevych was born on January 24, 1879 in a family of teachers. He began composing choral works while still a gymnasium student in Yaroslav.

From 1897 to 1899, he was a free student at the Conservatory of the Galician Music Society under the guidance of Mechyslav Soltys and from 1898 to 1901, he studied at the Faculty of Philosophy, Lviv University.  After graduating from university, he taught Ukrainian and Latin in gymnasiums in Lviv and Przemyśl.
 
He engaged in music self-education, composed and was one of the co-founders of the Lviv Higher Music Institute. In 1903-1904, he served in the military in Vienna. Upon returning to Lviv, he continued teaching and composing, and edited articles on music in the journal Artistic Bulletin (1905). With Yosyf Rozdolskyi, he compiled Galician-Ruthenian Folk Melodies, vols 21 and 22 of the Ethnographic Anthology (1906-1907). At that time, he wrote the first part of the monumental cantata-symphony Caucasus (Kavkaz), inspired by Taras Shevchenko’s poem of the same name, Symphonic Dance (1910), Capriccio for orchestra, The Chorus of underground blacksmiths, and Evening in the house
From 1907-1908, Lyudkevych studied privately with Alexander von Zemlinsky in Vienna, and also studied under Hermann Gredener and Guido Adler at the Institute of Music and History, University of Vienna.  In 1908, he completed his doctorate in music and returned to Lviv, worked as director of the Mykola Lysenko Higher Music Institute, succeeding Anatoliy Vakhnyanyn. He completed the cantata-symphony Caucasus (1905-1913), cantata The Last Battle (1914), art songs (romances) and chorales. He also wrote poetry and was a member of the Young Muse poetry group. 
During World War I, Lyudkevych was drafted into the Austrian army. Captured by the Russians, he spent time in Perovsk (Kazakhstan) as a prisoner of war until his release in 1919.

The period of the 1920s to1930s was the most prolific in Lyudkevych’s creative, scientific and pedagogical activities. He resumed his position at the Lysenko Institute in Lviv. He conducted choirs Boyan, Trumpet, Bandurist, and headed the musicological commission of the Taras Shevchenko Scientific Society (1936). In 1934, he co-founded the Union of Ukrainian Professional Musicians. He wrote numerous commentaries and reviews and edited articles on music in the journals Music Newsletter (1925) and Music Bulletin (1929-1934). His works during this period include: cantatas: Testament (Zapovit), Our thought, our song, lyrics by Taras Shevchenko, The Hireling, lyrics by Ivan Franko; symphonic poems: Melancholic Waltz, based on the novel by Olha Kobylyanska, Stonecutters (Kamenyari), lyrics by Ivan Franko; art songs: Behind the ravine, another ravine, lyrics by Taras Shevchenko, Ukrainian lullaby Sleep, my child,  lyrics by Petro Karmanskyi,  piano works: Elegy, A Song without words (Barcarole) and Humoresque. He composed and orchestrated the additional act in Semen Hulak-Artemovskyi’s opera, Zaporozhian Cossack beyond the Danube (Zaporozhets za Dunayem) and orchestrated Lysenko’s opera Nocturne.

Lyudkevych edited many works by earlier composers including Mykhailo  Verbytskyi, Yulian Lavrivskyi, Viktor Matyuk and Ostap Nyzhankivskyi.

From 1939, Lyudkevych taught at the Lviv Conservatory and then held the Chair of Composition until his retirement in 1972. Among his numerous students in composition were notable Ukrainian artists, Myroslav Skoryk and Bohdana Filts. In this later period, Lyudkevych composed the opera Dovbush (1955), Subcarpathian Symphony (1952), symphonic poems Dnipro (1948) and Don't forget the youthful days, numerous art songs (romances), choral works and arrangements of folk songs for voice and choir.

     Stanislav Lyudkevych died in 1979, shortly after his 100th birthday. He is buried in historic Lychakiv Cemetery in Lviv.

     Lyudkevych was primarily an artist and educator who sought the organic unity of the national, universal and the humane.

  • Translated by Lydia Eliashevsky-Replansky and Christine Eliashevsky-Chraibi (Euromaidan Press)
  • Text created by Galician Music Society experts: Lyubov Kiyanovska, Teresa Mazepa, Natalia Syrotynska

Listen to music in the App
Слухати музику в додатку

Станіслав Людкевич. Біографія

Станіслав Пилипович Людкевич (1879, м. Ярослав – 1979, м. Львів) – видатний український композитор, фольклорист, музикознавець, педагог, культурно-громадський діяч.
Народився в учительській родині. Навчаючись в гімназії створює перші твори. Після закінчення гімназії навчається на філософському факультеті Львівського університету (1898-1901), був вільним слухачем у консерваторії Галицького музичного товариства (1897-1899), консультувався в Мєчислава Солтиса.
Після закінчення університету викладав українську та латинську мови в гімназіях Львова та Перемишля, паралельно займається музичною самоосвітою, компонує, стає одним із засновників Вищого музичного інституту (ВМІ) у Львові, що згодом став носити ім'я Миколи Лисенка. У 1903-1904 рр. перебував на військовій службі у Відні. Після повернення до Львова продовжує викладацьку і творчу працю, зокрема, редагував журнал «Артистичний вісник», підготував двотомну збірку «Галицько-руські народні мелодії». В творчому доробку тих років: перша частина кантати-симфонії «Кавказ» за поемою Т. Шевченка, «Симфонічний танець», «Капричіо» для оркестру, «Хор підземних ковалів», хор «Вечір у хаті». У 1907-1908 рр. С. Людкевич приватно студіював у Олександра Землінського у Відні, паралельно навчався в Музично-історичному інституті Віденського університету у Германа Греденера і Гвідо Адлера. У 1908 р. отримав ступінь доктора філософії в галузі музики. Повернувшись до Львова, С. Людкевич став директором ВМІ ім. М. Лисенка, завершив кантату-симфонію «Кавказ», кантату «Останній бій», солоспіви і хори. Окрім музичних композицій творив поезії і входив до поетичного угрупування «Молода муза». В 1914 р. С. Людкевича мобілізовано до австрійської армії, невдовзі він потрапив у російський полон і до кінця війни перебував у Перовську (Казахстан). Був звільнений у 1918 р.

Період 20-х-30-х рр. ХХ ст. найбільш активний в творчій, науковій і педагогічній діяльності С. Людкевича. Він повертається на посаду професора й інспектора ВМІ ім. М. Лисенка, викладає, диригує хорами «Боян», «Сурма», «Бандурист», очолює музикознавчу секцію Наукового товариства ім. Т. Шевченка, в 1934 р. входить до кола організаторів Союзу українських професійних музик (СУПРоМу), бере активну участь у виданні журналу «Українська музика». Творчість тих років позначена розмаїттям жанрів і тем (зокрема компонує кантати «Заповіт», «Наша дума, наша пісня» на сл. Т. Шевченка, «Наймит» на сл. І. Франка, симфонічні поеми «Меланхолійний вальс» за новелою О. Кобилянської, «Каменярі» за І. Франком, солоспіви «За байраком байрак» на сл. Т. Шевченка, «Спи, дитинко моя» на сл. П. Карманського, для фортепіано - «Елегію», «Баркаролу», «Гумореску» та ін.). На ці роки припадає також написання другої вставної дії до «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, інструментування останньої опери М. Лисенка «Ноктюрн», редакція хорів М. Вербицького, І. Лаврівського, В. Матюка, О. Нижанківського.

З початком Другої світової війни в 1939 р. і приєднанням Львова до СРСР Людкевич отримує посаду професора кафедри теорії та композиції Львівської державної консерваторії. В роки фашистської-німецької окупації митець продовжує педагогічну та культурно-просвітницьку роботи.

У післявоєнний період композитор продовжує працювати як професор та завідуючий кафедрою теорії музики і композиції Львівської державної консерваторії ім. М.В. Лисенка. Серед його численних учнів по класу композиції навчаються знані українські митці, зокрема, Мирослав Скорик, Богдана Фільц. У творчому доробку тих років опера «Довбуш», «Прикарпатська симфонія», симфонічні поеми «Дніпро», «Не забудь юних днів», численні солоспіви, хори, обробки народних пісень для голосу і хору, п’єси педагогічного репертуару.

Помер Станіслав Людкевич у рік свого 100-річного ювілею, 1979 р. у Львові.

У своїй багатогранній діяльності Людкевич був передусім митцем-просвітителем, що прагнув до органічній єдності національного і універсального, вселюдського.

Над текстом працювали експертки Галицького Музичного Товариства: Любов Кияновська, Тереса Мазепа, Наталія Сиротинська

Література:
Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. І (1879-1939). Львів, 2005. 635 с.
Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. ІІ (1939-1979). Львів-Жовква, 2009. 360 с.
Павлишин С. Станіслав Людкевич. Київ, 1974. 56 с.