Symphony No. 5 (1976) by Andriy Shtoharenko introduces the listeners to the original artistic expressions of the famous composer and outstanding teacher of the 20th century, who actualized and reinterpreted in his way Ukrainian national features.

Shtoharenko's fifth symphony can hardly be heard from music stages today. However, even in the Soviet era, the works of modern Ukrainian composers could rarely be seen on the posters of key concert venues, even despite the ideological courtesy of the artists, as they encoded in the titles/dedications of their works (as in the case of Shtoharenko's symphony). Despite being so prolific and original the 20th-century composers of symphonic music did not have wide popularity, especially in the field of serious academic art.

Many consider the work of Andriy Shtoharenko to be a kind of connecting link between Ukrainian classics and modernity. First of all, the composer's works strongly rely on Ukrainian song folklore, in particular on the stratum associated with historical songs. There is a noticeable connection of generations, which takes its roots from the traditions laid down by Mykola Lysenko, whose symphonism is also characterized by heroic images, interest in folklore, folk intonations, and harmonic means. This connection of generations in the life of Andriy Shtoharenko was embodied not only in a creative sense but also in a real, family sense. After all, the composer connected his fate with the granddaughter of the founder of the Ukrainian classical school, the pianist Ariadna Lysenko. Some note the influence on Shtoharenko's musical language of another Mykola - Mykola Kolyada (1907-1935), Semen Bohatyriov's student.

Andriy Shtoharenko's Symphony No. 5 fascinates with its colorful orchestration, unusual approach to form, and relentless energy that circulates through this music, never letting go of the listener's attention for even a minute. Shtoharenko managed to put his musical ideas into three parts of the cycle, instead of the traditional four. Even in the second part, which is considered the lyrical center of the symphony, the composer actively works with the musical material and directs his passion and inspiration in a dynamic direction.

Тричастинна симфонія №5 (1976) Андрія Штогаренка занурює слухачів у самобутній симфонізм відомого композитора та видатного педагога ХХ століття, який у своїй творчості актуалізував на переосмислював національні риси.

П’яту симфонію Штогаренка сьогодні не почути з музичних сцен. Утім, і в радянську добу твори сучасних українських композиторів рідко можна було побачити на афішах ключових концертних майданчиків навіть попри “ідеологічні реверанси” митців, які ті закодовували у назвах/присвятах до своїх творів (так само, як у випадку з симфонією Штогаренка). Попри плідність і оригінальність симфонічної музики плеяди українських композиторів ХХ століття, широкої популярності вони не мали, особливо, що стосується царини серйозної академічної музики.

Багато хто вважає творчість Андрія Штогаренка своєрідною сполучною ланкою між українською класикою та сучасністю. Насамперед тому, що в творах композитора чітко прослідковується опора на український пісенний фольклор, зокрема на пласт, що пов’язаний з історичними піснями. У творчості Штогаренка помітний зв’язок поколінь, що бере своє коріння ще з традицій, закладених Миколою Лисенком, для симфонізму якого так само характерні героїчні образи, інтерес до фольклору, народних інтонацій та гармонічних засобів. Цікаво, що цей зв’язок поколінь в житті Андрія Штогаренка втілився не лише в творчому, але й в реальному, родинному розумінні. Адже свою долю композитор поєднав з онукою фундатора української класичної школи, піаністкою Аріадною Лисенко. Дехто відзначає вплив на музичну мову Штогаренка іншого Миколи – Миколи Коляди (1907-1935), так само учня Семена Богатирьова.

Симфонія №5 Андрія Штогаренка захоплює барвистістю оркестровки, незвичайним підходом до форми та невпинною енергією, яка циркулює цією музикою, не відпускаючи увагу слухача ні на хвилину. Свої музичні ідеї Штогаренко зумів втілити в трьох частинах циклу, замість традиційних чотирьох. Навіть у другій частині, яку прийнято вважати ліричним центром симфонії, композитор активно працює з музичним матеріалом і скеровує свій запал та натхнення в динамічне русло.