Bezborodko Oleg. Biography
Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
Turkevych’s compositional language is unique.
Although one can hear the technical influence of Schoenberg and can detect certain expressionist tendencies, her music is generally quite lyrical, with occasional folk influence. This is typical of Turkevych’s style: she walks the line between tonality and expressionism—especially in her art songs—occasionally incorporating elements of pointillism and impressionism.
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).
Oleksiy Voytenko. Biography
Oleksiy Voytenko (born 1981) is a Ukrainian composer, musicologist, teacher, and music educator.
Born in Kyiv. Although he did not receive primary musical education as a child, he developed his passion for music independently at a conscious age. Before obtaining a higher musical education, he completed a bachelor's degree at the Kyiv Polytechnic Institute. While studying at the Polytechnic, he played in several amateur rock bands and studied the works of the New Vienna school composers and the dodecaphony technique. Before entering the conservatory, Voytenko acquired the basics of music exclusively through self-education: he played various instruments and learned the secrets of music theory, harmony, and composition.
In 2002, he entered the National Music Academy of Ukraine in the department of composition under Yuriy Ishchenko. In 2007, he obtained a master's degree in musical art and entered graduate school, this time at the Department of Music Theory (curator: Bohdan Syuta), from which he graduated in 2010. In 2012, he received an invitation to work in the same department and successfully defended his Ph.D. thesis. Since 2014, he has been working at the Kyiv Music School (now the Reinhold Glière Kyiv Municipal Academy of Music).
Oleksiy is a scholarship holder of the International Wagner Society (2004), a laureate of the composer competition in memory of Dmytro Shostakovich for the piece "Nóμoς I" (2006, St. Petersburg), a laureate of the Kyiv Mayor's Scholarship for Gifted Youth (2013), a laureate of the Levko Revutskyi Prize (2014). Member of the National Union of Composers of Ukraine (2011), co-organizer of the festival "International Youth Music Forum" (2005, 2007 Kyiv), art director of the festival "Music Tribune of Kyiv Youth" (2008, Kyiv). Author of several musicological and journalistic works, and researcher of Mykola Myaskovskyi's artistic heritage. In 2020-2021, as a compiler and editor, he participated in the creation of two books published by the Ukrainian Institute called "Kyiv avant-garde: Anthology of chamber music" ("Musical Ukraine" publishing house).
Oleksiy Voytenko is the author of numerous symphonic and chamber-instrumental pieces, a significant number of arrangements for a wide variety of instrumental ensembles, and music for several computer games. His music is performed at many Ukrainian festivals, as well as abroad. Voytenko's artistic method is an endless process of composing the elements of the game in the interaction, playing with intuition, and sub/consciousness. The structuring of the musical material is done outside the framework of accepted canons, by polysystem variations. Most of Oleksiy Voytenko's works are meditative by character.
The composer's major works are Symphony No. 1 "Tempus fugit" for piano and orchestra, "Elegy" for piano, "Nóμoς I" for 12 strings (or large string orchestra), "Silentium" - an epitaph to Myaskovskyi's memory for marimba solo, harpsichord cycle "Things are not in themselves", "The possibility of an Island" for piano and string orchestra, "Lento" for chamber orchestra, "Homo Fugens" for 2 pianos, Epitaph to the memory of Volodymyr Zahortsev for piano, "Music of Erich Zann", a cycle for a quartet of soloists etc.
Born in Kyiv. Although he did not receive primary musical education as a child, he developed his passion for music independently at a conscious age. Before obtaining a higher musical education, he completed a bachelor's degree at the Kyiv Polytechnic Institute. While studying at the Polytechnic, he played in several amateur rock bands and studied the works of the New Vienna school composers and the dodecaphony technique. Before entering the conservatory, Voytenko acquired the basics of music exclusively through self-education: he played various instruments and learned the secrets of music theory, harmony, and composition.
In 2002, he entered the National Music Academy of Ukraine in the department of composition under Yuriy Ishchenko. In 2007, he obtained a master's degree in musical art and entered graduate school, this time at the Department of Music Theory (curator: Bohdan Syuta), from which he graduated in 2010. In 2012, he received an invitation to work in the same department and successfully defended his Ph.D. thesis. Since 2014, he has been working at the Kyiv Music School (now the Reinhold Glière Kyiv Municipal Academy of Music).
Oleksiy is a scholarship holder of the International Wagner Society (2004), a laureate of the composer competition in memory of Dmytro Shostakovich for the piece "Nóμoς I" (2006, St. Petersburg), a laureate of the Kyiv Mayor's Scholarship for Gifted Youth (2013), a laureate of the Levko Revutskyi Prize (2014). Member of the National Union of Composers of Ukraine (2011), co-organizer of the festival "International Youth Music Forum" (2005, 2007 Kyiv), art director of the festival "Music Tribune of Kyiv Youth" (2008, Kyiv). Author of several musicological and journalistic works, and researcher of Mykola Myaskovskyi's artistic heritage. In 2020-2021, as a compiler and editor, he participated in the creation of two books published by the Ukrainian Institute called "Kyiv avant-garde: Anthology of chamber music" ("Musical Ukraine" publishing house).
Oleksiy Voytenko is the author of numerous symphonic and chamber-instrumental pieces, a significant number of arrangements for a wide variety of instrumental ensembles, and music for several computer games. His music is performed at many Ukrainian festivals, as well as abroad. Voytenko's artistic method is an endless process of composing the elements of the game in the interaction, playing with intuition, and sub/consciousness. The structuring of the musical material is done outside the framework of accepted canons, by polysystem variations. Most of Oleksiy Voytenko's works are meditative by character.
The composer's major works are Symphony No. 1 "Tempus fugit" for piano and orchestra, "Elegy" for piano, "Nóμoς I" for 12 strings (or large string orchestra), "Silentium" - an epitaph to Myaskovskyi's memory for marimba solo, harpsichord cycle "Things are not in themselves", "The possibility of an Island" for piano and string orchestra, "Lento" for chamber orchestra, "Homo Fugens" for 2 pianos, Epitaph to the memory of Volodymyr Zahortsev for piano, "Music of Erich Zann", a cycle for a quartet of soloists etc.
Text created by experts of the Galician Music Society: Lyubov Kiyanovska, Teresa Mazepa, Nataliya Syrotynska and Viktoriia Antoshevska.
Творчий метод Войтенка – це нескінченний процес втілення елементів гри у взаємодії продуманого та інтуїтивного, свідомого та підсвідомого. Структурування музичного матеріалу вирішується поза рамками прийнятих канонів, полісистемним варіюванням.
Олексій Войтенко. Біографія
Олексій Войтенко (1981) – український композитор, музикознавець, викладач, музично-просвітницький діяч.
Народився в Києві. Початкової музичної освіти не мав, отож, захоплення музикою розвивав самостійно і вже в свідомому віці. До отримання вищої музичної освіти, закінчив бакалаврат в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут». Під час навчання у Політехніці грав у кількох аматорських рок-гуртах, вивчав творчість композиторів нововіденської школи та додекафонну техніку. Можна сказати, що до вступу в консерваторію Войтенко здобував базис виключно завдяки самоосвіті: грав на різних інструментах, пізнавав таємниці теорії музики, гармонії та композиції.
У 2002 році вступив до Національної музичної академії України на кафедру композиції в клас Юрія Іщенка. У 2007 році здобув ступінь магістра музичного мистецтва і вступив на аспірантуру, цього разу – на кафедру теорії музики (керівник Богдан Сюта), яку закінчив у 2010. 2012 року отримав запрошення працювати на цій же кафедрі та успішно захистив кандидатську дисертацію. З 2014 року працював в Київському музичному училищі (тепер Київська муніципальна академія музики) імені Рейнгольда Глієра.
Олексій – стипендіат міжнародного Вагнерівського товариства (2004), дипломант композиторського конкурсу пам'яті Дмитра Шостаковича за твір «Nóμoς I» (2006, Санкт-Петербург), лауреат стипендії київського міського голови для обдарованої молоді (2013), лауреат Премії імені Левка Ревуцького (2014). Член Національної спілки композиторів України (2011), співорганізатор фестивалю «Міжнародний Форум “Музика Молодих”» (2005, 2007 Київ), арт-директор фестивалю «Музична трибуна Київської молоді» (2008, Київ). Автор ряду музикознавчих та публіцистичних праць, дослідник творчості Миколи Мясковського. У 2020-2021 як упорядник та редактор взяв участь у створенні двох книг видання Українського Інституту "Київський авангард: Антологія камерної музики” (видавництво “Музична Україна”).
Олексій Войтенко автор численних симфонічних та камерно-інструментальних творів, значної кількості аранжувань для найрізноманітніших інструментальних складів та музики до ряду комп'ютерних ігор. Твори композитора виконуються на багатьох українських фестивалях, а також за кордоном. Творчий метод Войтенка – це нескінченний процес втілення елементів гри у взаємодії продуманого та інтуїтивного, свідомого та підсвідомого. Структурування музичного матеріалу вирішується поза рамками прийнятих канонів, полісистемним варіюванням. Велика частина творів Олексія Войтенка носить медитативний характер.
Серед найважливіших опусів композитора: Симфонія № 1 «Tempus fugit» для фортепіано з оркестром, «Елегія» для фортепіано, «Nóμoς I» для 12-ти струнних (або великого струнного оркестру), «Silentium» – епітафія пам'яті Мясковського для марімби соло, клавесинний цикл «Речі не в собі», «Можливість острова» для фортепіано та струнного оркестру, «Lento» для камерного оркестру, «Homo Fugens» для 2-х фортепіано, Епітафія пам’яті Володимира Загорцева для фортепіано, «Музика Еріха Занна», цикл для квартету солістів та інші.
Народився в Києві. Початкової музичної освіти не мав, отож, захоплення музикою розвивав самостійно і вже в свідомому віці. До отримання вищої музичної освіти, закінчив бакалаврат в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут». Під час навчання у Політехніці грав у кількох аматорських рок-гуртах, вивчав творчість композиторів нововіденської школи та додекафонну техніку. Можна сказати, що до вступу в консерваторію Войтенко здобував базис виключно завдяки самоосвіті: грав на різних інструментах, пізнавав таємниці теорії музики, гармонії та композиції.
У 2002 році вступив до Національної музичної академії України на кафедру композиції в клас Юрія Іщенка. У 2007 році здобув ступінь магістра музичного мистецтва і вступив на аспірантуру, цього разу – на кафедру теорії музики (керівник Богдан Сюта), яку закінчив у 2010. 2012 року отримав запрошення працювати на цій же кафедрі та успішно захистив кандидатську дисертацію. З 2014 року працював в Київському музичному училищі (тепер Київська муніципальна академія музики) імені Рейнгольда Глієра.
Олексій – стипендіат міжнародного Вагнерівського товариства (2004), дипломант композиторського конкурсу пам'яті Дмитра Шостаковича за твір «Nóμoς I» (2006, Санкт-Петербург), лауреат стипендії київського міського голови для обдарованої молоді (2013), лауреат Премії імені Левка Ревуцького (2014). Член Національної спілки композиторів України (2011), співорганізатор фестивалю «Міжнародний Форум “Музика Молодих”» (2005, 2007 Київ), арт-директор фестивалю «Музична трибуна Київської молоді» (2008, Київ). Автор ряду музикознавчих та публіцистичних праць, дослідник творчості Миколи Мясковського. У 2020-2021 як упорядник та редактор взяв участь у створенні двох книг видання Українського Інституту "Київський авангард: Антологія камерної музики” (видавництво “Музична Україна”).
Олексій Войтенко автор численних симфонічних та камерно-інструментальних творів, значної кількості аранжувань для найрізноманітніших інструментальних складів та музики до ряду комп'ютерних ігор. Твори композитора виконуються на багатьох українських фестивалях, а також за кордоном. Творчий метод Войтенка – це нескінченний процес втілення елементів гри у взаємодії продуманого та інтуїтивного, свідомого та підсвідомого. Структурування музичного матеріалу вирішується поза рамками прийнятих канонів, полісистемним варіюванням. Велика частина творів Олексія Войтенка носить медитативний характер.
Серед найважливіших опусів композитора: Симфонія № 1 «Tempus fugit» для фортепіано з оркестром, «Елегія» для фортепіано, «Nóμoς I» для 12-ти струнних (або великого струнного оркестру), «Silentium» – епітафія пам'яті Мясковського для марімби соло, клавесинний цикл «Речі не в собі», «Можливість острова» для фортепіано та струнного оркестру, «Lento» для камерного оркестру, «Homo Fugens» для 2-х фортепіано, Епітафія пам’яті Володимира Загорцева для фортепіано, «Музика Еріха Занна», цикл для квартету солістів та інші.
Над текстом працювали експертки Галицького Музичного Товариства: Любов Кияновська, Тереса Мазепа, Наталія Сиротинська та Вікторія Антошевська
Література:
1. Юферова Г. В/ Художня логика твору "Homo fugens" Oлексія Войтенко // Київське музикознавство. 2017. Вип. 55. С. 122-143. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/kmuz_2017_55_14
2. Сіренко Є. «Музика Еріха Занна» Олексія Войтенка: «вікно» у творчий всесвіт композитора // Музична наука на початку третього тисячоліття. Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової. 2018. Вип. 6. URL:
http://onmavisnyk.com.ua/uploads/editor/stud_issue/stud_6/e7947f699e8dedb14304d60763ecef03.pdf.
1. Юферова Г. В/ Художня логика твору "Homo fugens" Oлексія Войтенко // Київське музикознавство. 2017. Вип. 55. С. 122-143. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/kmuz_2017_55_14
2. Сіренко Є. «Музика Еріха Занна» Олексія Войтенка: «вікно» у творчий всесвіт композитора // Музична наука на початку третього тисячоліття. Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової. 2018. Вип. 6. URL:
http://onmavisnyk.com.ua/uploads/editor/stud_issue/stud_6/e7947f699e8dedb14304d60763ecef03.pdf.
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).