Yakiv Yatsynevych. Biography
Yakiv Yatsynevych (1869, Bila Tserkva – 1945, Adygea Autonomous Republic) was a Ukrainian composer of the modernist school, author of nearly three hundred works across various genres. Among them is the first Ukrainian oratorio “The Sorrowful Mother” (1926), composed for choir, two soprano soloists, and symphonic orchestra, set to the poetry of Pavlo Tychyna and originally written with a full orchestral score.
In addition to his compositional work, Yatsynevych’s life was deeply shaped by his conducting and church choirmaster roles, working with both professional and amateur choral ensembles. He began his conducting career in close collaboration with Mykola Lysenko, serving as assistant and sub-conductor.
As a folklorist, Yatsynevych collected Ukrainian folk songs and arranged them for choir. As a pedagogue, he taught singing, music theory, and music history at both general and higher educational institutions. His active public engagement was aimed at the development and advancement of Ukrainian musical life, particularly through the Ukrainization of church services during the activity of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church (UAOC). His ordination as a priest was a matter of principle and personal conviction.
Early Years
Yakiv Yatsynevych was born on November 8, 1869, in Bila Tserkva, Kyiv province, into a family of a church psalmist. Almost his entire extended family was closely connected with the church, many serving as priests, deacons, or psalmists. He spent his childhood in his hometown and received his early education at a local parish school.
As a youth, Yatsynevych devoted much time to spiritual and musical development. He studied at the Kyiv-Sophia Theological College until 1886 and sang in the Metropolitan Choir at Saint Sophia Cathedral under the direction of conductor Yakiv Kalyshevsky (1885–1886). In 1886, he was admitted directly into the third year of the Kyiv Theological Seminary, graduating in 1890.
During this time, he showed considerable promise as a conductor and had the opportunity to refine his skills. From 1886 to 1898, he served as assistant and later principal choirmaster of the episcopal choir of St. Michael’s Monastery.
Musical Career and Collaboration with Lysenko
Yatsynevych’s professional development as a composer unfolded through close collaboration with Mykola Lysenko. From 1891 to 1904, he was Lysenko’s assistant conductor and actively participated in organizing choirs for concerts in Kyiv and across Ukraine. He selected singers, rehearsed new compositions with them, and accompanied rehearsals and performances.
He acquired formal musical education in the Music and Drama School of Stanislav Blumenfeld (circa 1898–1903) and later at Lysenko’s Music and Drama School (circa 1904–1912), studying harmony, musical form analysis, composition, and piano in the founder’s class. His early compositions were piano pieces in the genres of waltz and polka.
Broad Activity and Civic Engagement
In the early 1900s, Yatsynevych was highly active as a conductor of amateur choirs. From 1902 to 1904, he led the student choir at Kyiv Polytechnic Institute, and from 1900 to 1908, he conducted both sacred and secular student choirs at Saint Volodymyr University, later assisting the renowned Oleksandr Koshyts (1908–1912).
He also served as music director in Mykola Sadovsky’s theatrical troupe (1906–1917), as a regular accompanist at various Kyiv stages (1907–1919), and as a music teacher in Olena Tytarenko’s private women’s gymnasium (1915–1916).
Despite the demands of his job at the Dnipro Basin Inland Waterways Department (1898–1920), Yatsynevych remained deeply involved in cultural life. His involvement with the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church from 1917 to 1921 became a central focus of his later years, working with noted figures such as Kyrylo Stetsenko, Mykola Leontovych, and others. He enriched Ukrainian sacred music with complete liturgical cycles (Liturgy of St. John Chrysostom, All-Night Vigil, Wedding Service) and many individual hymns.
In 1919, he became the conductor of the Mykola Lysenko Chapel under the All-Ukrainian Music Committee, organizing choirs throughout the Kyiv region and composing choral and solo works to Ukrainian poetry.
Later Years and Odesa Period
Due to advancing Bolshevik forces, Yatsynevych and his wife Iryna were forced to leave Kyiv in 1920. Until 1923, they lived in Kyiv province villages, where he taught, collected folklore, and arranged folk songs for various choral ensembles.
Returning to Kyiv in 1923 as an ordained priest, he served at the Kyiv-Demiyivka parish and continued teaching. His musical output expanded to include more piano and choral works, as well as instrumental ensembles.
From 1925 to 1930, during the period of Ukrainization, Yatsynevych lived in Odesa, a time considered the peak of his creative career. He led the Ukrainian Mykola Lysenko Chapel, taught at the Odesa Institute of People's Education and the Odesa Railway School No. 75, and worked as a music inspector and choral instructor. He collaborated with the Odesa film studio and the local branch of the Ukrainian Music Society named after Leontovych.
In 1925, he won several awards at a composer competition in Kharkiv, including prizes for his a cappella choral piece “Exhausted” (text by Oleksa Kovalenko), the solo song “Lights Before Dawn” (text by Lesia Ukrainka), and an honorable mention for “From Prison Motifs” (text by Mykola Kybalchych).
Final Years and Legacy
In 1930, Yatsynevych was forced to move to Zaporizhzhia. The ideological campaigns of the late 1920s and 1930s, including anti-religious policies, significantly impacted his career. His music, labeled as “church-like,” was banned despite previous approvals, and his works were harshly criticized in the press.
While working as a construction engineer at DniproHES, he resumed musical and teaching activities from 1935 to 1938. He taught piano, music theory, and led ensembles at local clubs and factories.
In 1939, likely due to repression, he was exiled to Maykop in the Adyghe Autonomous Region, where he became music director of the regional Adyghe national ensemble. In 1940, he moved to the village of Koshekhabl, teaching piano and theory at a newly established music school. Despite worsening health and political hardship, he composed the operetta “Ayshet.”
In 1942, he returned to Maykop, where he was forced to destroy many of his manuscripts during the Nazi occupation. Suffering paralysis, he moved with his wife to the village of Petropavlivska, where he worked as a watchman. After liberation, they relocated to the town of Kryopotkin, where Yatsynevych died on April 25, 1945. He was buried in the city cemetery.
Musical Legacy
Yatsynevych’s works vary in scale and instrumentation. Among the earliest preserved manuscripts are piano miniatures and instrumental ensembles (1900–1904, 1921–1922). His oeuvre is rich in folk song arrangements (over 60 between 1920–1924 and 1935), both a cappella and with piano accompaniment.
His sacred choral music, especially from the 1910s–1920s, includes religious chants, carols, and complete liturgical cycles. He also composed nearly 50 original choral works based on texts by Ukrainian poets such as Ivan Franko, Oleksandr Oles, Pavlo Tychyna, Lesia Ukrainka, Taras Shevchenko, and others.
Among large-scale genres, the oratorio “The Sorrowful Mother” (1926) is particularly notable. He also began musical-dramatic works like the opera-fairy tale “Spring Tale” (1927) and the operetta “Ayshet” (1940s). His film music includes “I Give to You” (1929) and other scores from 1933. His symphonic work includes the programmatic symphony “1905” (1927–1930), much of which has been lost.
In addition to his compositional work, Yatsynevych’s life was deeply shaped by his conducting and church choirmaster roles, working with both professional and amateur choral ensembles. He began his conducting career in close collaboration with Mykola Lysenko, serving as assistant and sub-conductor.
As a folklorist, Yatsynevych collected Ukrainian folk songs and arranged them for choir. As a pedagogue, he taught singing, music theory, and music history at both general and higher educational institutions. His active public engagement was aimed at the development and advancement of Ukrainian musical life, particularly through the Ukrainization of church services during the activity of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church (UAOC). His ordination as a priest was a matter of principle and personal conviction.
Early Years
Yakiv Yatsynevych was born on November 8, 1869, in Bila Tserkva, Kyiv province, into a family of a church psalmist. Almost his entire extended family was closely connected with the church, many serving as priests, deacons, or psalmists. He spent his childhood in his hometown and received his early education at a local parish school.
As a youth, Yatsynevych devoted much time to spiritual and musical development. He studied at the Kyiv-Sophia Theological College until 1886 and sang in the Metropolitan Choir at Saint Sophia Cathedral under the direction of conductor Yakiv Kalyshevsky (1885–1886). In 1886, he was admitted directly into the third year of the Kyiv Theological Seminary, graduating in 1890.
During this time, he showed considerable promise as a conductor and had the opportunity to refine his skills. From 1886 to 1898, he served as assistant and later principal choirmaster of the episcopal choir of St. Michael’s Monastery.
Musical Career and Collaboration with Lysenko
Yatsynevych’s professional development as a composer unfolded through close collaboration with Mykola Lysenko. From 1891 to 1904, he was Lysenko’s assistant conductor and actively participated in organizing choirs for concerts in Kyiv and across Ukraine. He selected singers, rehearsed new compositions with them, and accompanied rehearsals and performances.
He acquired formal musical education in the Music and Drama School of Stanislav Blumenfeld (circa 1898–1903) and later at Lysenko’s Music and Drama School (circa 1904–1912), studying harmony, musical form analysis, composition, and piano in the founder’s class. His early compositions were piano pieces in the genres of waltz and polka.
Broad Activity and Civic Engagement
In the early 1900s, Yatsynevych was highly active as a conductor of amateur choirs. From 1902 to 1904, he led the student choir at Kyiv Polytechnic Institute, and from 1900 to 1908, he conducted both sacred and secular student choirs at Saint Volodymyr University, later assisting the renowned Oleksandr Koshyts (1908–1912).
He also served as music director in Mykola Sadovsky’s theatrical troupe (1906–1917), as a regular accompanist at various Kyiv stages (1907–1919), and as a music teacher in Olena Tytarenko’s private women’s gymnasium (1915–1916).
Despite the demands of his job at the Dnipro Basin Inland Waterways Department (1898–1920), Yatsynevych remained deeply involved in cultural life. His involvement with the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church from 1917 to 1921 became a central focus of his later years, working with noted figures such as Kyrylo Stetsenko, Mykola Leontovych, and others. He enriched Ukrainian sacred music with complete liturgical cycles (Liturgy of St. John Chrysostom, All-Night Vigil, Wedding Service) and many individual hymns.
In 1919, he became the conductor of the Mykola Lysenko Chapel under the All-Ukrainian Music Committee, organizing choirs throughout the Kyiv region and composing choral and solo works to Ukrainian poetry.
Later Years and Odesa Period
Due to advancing Bolshevik forces, Yatsynevych and his wife Iryna were forced to leave Kyiv in 1920. Until 1923, they lived in Kyiv province villages, where he taught, collected folklore, and arranged folk songs for various choral ensembles.
Returning to Kyiv in 1923 as an ordained priest, he served at the Kyiv-Demiyivka parish and continued teaching. His musical output expanded to include more piano and choral works, as well as instrumental ensembles.
From 1925 to 1930, during the period of Ukrainization, Yatsynevych lived in Odesa, a time considered the peak of his creative career. He led the Ukrainian Mykola Lysenko Chapel, taught at the Odesa Institute of People's Education and the Odesa Railway School No. 75, and worked as a music inspector and choral instructor. He collaborated with the Odesa film studio and the local branch of the Ukrainian Music Society named after Leontovych.
In 1925, he won several awards at a composer competition in Kharkiv, including prizes for his a cappella choral piece “Exhausted” (text by Oleksa Kovalenko), the solo song “Lights Before Dawn” (text by Lesia Ukrainka), and an honorable mention for “From Prison Motifs” (text by Mykola Kybalchych).
Final Years and Legacy
In 1930, Yatsynevych was forced to move to Zaporizhzhia. The ideological campaigns of the late 1920s and 1930s, including anti-religious policies, significantly impacted his career. His music, labeled as “church-like,” was banned despite previous approvals, and his works were harshly criticized in the press.
While working as a construction engineer at DniproHES, he resumed musical and teaching activities from 1935 to 1938. He taught piano, music theory, and led ensembles at local clubs and factories.
In 1939, likely due to repression, he was exiled to Maykop in the Adyghe Autonomous Region, where he became music director of the regional Adyghe national ensemble. In 1940, he moved to the village of Koshekhabl, teaching piano and theory at a newly established music school. Despite worsening health and political hardship, he composed the operetta “Ayshet.”
In 1942, he returned to Maykop, where he was forced to destroy many of his manuscripts during the Nazi occupation. Suffering paralysis, he moved with his wife to the village of Petropavlivska, where he worked as a watchman. After liberation, they relocated to the town of Kryopotkin, where Yatsynevych died on April 25, 1945. He was buried in the city cemetery.
Musical Legacy
Yatsynevych’s works vary in scale and instrumentation. Among the earliest preserved manuscripts are piano miniatures and instrumental ensembles (1900–1904, 1921–1922). His oeuvre is rich in folk song arrangements (over 60 between 1920–1924 and 1935), both a cappella and with piano accompaniment.
His sacred choral music, especially from the 1910s–1920s, includes religious chants, carols, and complete liturgical cycles. He also composed nearly 50 original choral works based on texts by Ukrainian poets such as Ivan Franko, Oleksandr Oles, Pavlo Tychyna, Lesia Ukrainka, Taras Shevchenko, and others.
Among large-scale genres, the oratorio “The Sorrowful Mother” (1926) is particularly notable. He also began musical-dramatic works like the opera-fairy tale “Spring Tale” (1927) and the operetta “Ayshet” (1940s). His film music includes “I Give to You” (1929) and other scores from 1933. His symphonic work includes the programmatic symphony “1905” (1927–1930), much of which has been lost.
Text: Daryna Chamakhood, researcher of Yakiv Yatsynevych’s life and work, PhD
Translated into English by Taras Demko
Яків Яциневич. Біографія
Яків Михайлович Яциневич (1869, Біла Церква – 1945, Адигейська АР)– український композитор модерністського напрямку, автор майже трьохсот композицій різних жанрів (зокрема першої української ораторії «Скорбна Мати» для хору, двох сопрано-solo та симфонічного оркестру на слова Павла Тичини, написаної 1926 року одразу з партитурою для симфонічного оркестру). Окрім композиторської творчості, не менше значення в його житті мали диригентська і церковна регентська робота з професійними й аматорськими хоровими колективами, яку він розпочав, тісно співпрацюючи з Миколою Лисенком як субдиригент і помічник. Яків Яциневич як фольклорист збирав українські народнопісенні зразки, створював їх хорові обробки, як педагог – викладав співи, музично-теоретичні дисципліни, історію музики в загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах. Його активна громадська діяльність була спрямована на розвиток й удосконалення музичного життя в Україні, зокрема українізацію церковного богослужіння у процесі діяльності Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Для Якова Яциневича як особистості принципово важливим стало прийняття сану священика.
У ранній період свого життя Яків Яциневич перебував в оточенні, в якому велику вагу мало духовне й музичне виховання. Він народився 8 листопада 1869 р. (за новим стилем) у Білій Церкві на Київщині в родині дяка. Майже весь давній рід Яциневичів був тісно пов’язаний з життям і діяльністю церкви, перебуваючи в сані священиків, дияконів або ж дяків. Дитинство його минуло в рідному місті, початкові знання здобував в одній із парафіяльних шкіл Білої Церкви.
У юнацькі роки Яків Яциневич багато часу присвятив духовно-музичному розвитку: навчався в Києво-Софійському духовному училищі (до 1886 року), паралельно співав у митрополичому хорі при соборі святої Софії під керівництвом диригента Якова Калішевського (1885-1886). Згодом у 1886 році вступив відразу до третього класу Київської духовної семінарії, яку успішно закінчив 1890 року. Юнаком Яків Яциневич виявив себе як вправний диригент і отримав чудову можливість удосконалювати свої вміння. Упродовж 1886-1898 років він працював на посаді помічника регента, а згодом – регента в архієрейському хорі Михайлівського монастиря.
У юнацькі роки Яків Яциневич багато часу присвятив духовно-музичному розвитку: навчався в Києво-Софійському духовному училищі (до 1886 року), паралельно співав у митрополичому хорі при соборі святої Софії під керівництвом диригента Якова Калішевського (1885-1886). Згодом у 1886 році вступив відразу до третього класу Київської духовної семінарії, яку успішно закінчив 1890 року. Юнаком Яків Яциневич виявив себе як вправний диригент і отримав чудову можливість удосконалювати свої вміння. Упродовж 1886-1898 років він працював на посаді помічника регента, а згодом – регента в архієрейському хорі Михайлівського монастиря.
Професійне становлення композитора відбувалось у тісній співпраці з Миколою Лисенком, коли упродовж 1891-1904 років Яциневич був субдиригентом свого наставника, брав активну участь у створенні хорів для виступів у Києві, а також в організації концертних подорожей Україною. Він добирав співаків для хору, розучував з ними нові композиції, акомпанував хору під час репетицій і концертів. Ґрунтовні теоретичні знання з теорії музики і сольного співу Яків Яциневич здобув у Музично-драматичній школі Станіслава Блюменфельда (орієнтовно між 1898-1903), з гармонії, аналізу музичних форм, композиції та гри на фортепіано – в Музично-драматичній школі Миколи Лисенка (орієнтовно між 1904-1912), навчаючись у класі її засновника. Композиторську творчість Яків Яциневич розпочав з написання фортепіанної музики в жанрах вальсу і польки.
Вражає активність музичної діяльності Якова Яциневича протягом наступних десятиліть: початок 1900‑х років – диригент аматорських колективів; 1902-1904 роки – керівник студентського хору при Київському політехнічному інституті; 1900-1908 роки – керівник студентського церковного хору, згодом – студентського світського хору при Університеті святого Володимира, 1908-1912 роки – помічник Олександра Кошиця у цьому ж хорі; 1906-1917 роки – завідувач музичної частини драматичних та оперних вистав у трупі Миколи Садовського; 1907-1919 роки – постійний акомпаніатор на сцені Купецького зібрання та Коопероцентру; 1915–1916 роки – викладач музики у приватній жіночій гімназії Олени Титаренко. Значна кількість концертів, у яких брав участь Яків Яциневич, очолюючи студентські й аматорські хори, мали величезний успіх.
Матеріальні потреби спонукали композитора витрачати багато часу на роботу в державних установах. Так, впродовж 1898-1920 років Яків Яциневич працював в Управлінні Внутрішніх Водяних Шляхів Дніпровського Басейну (Київ). Однак він не залишив культурно-громадської діяльності. Важливою в його житті зрілого періоду стала участь в роботі УАПЦ (1917-1921). Спільно з Кирилом Стеценком, Миколою Леонтовичем, Пилипом Козицьким, Михайлом Вериківським, Петром Гончаровим, Порфирієм Демуцьким, Григорієм Давидовським та іншими митцями Яків Яциневич входив до складу об’єднання наради диригентів при УАПЦ, а також Української музичної церковної ради і Хорової комісії при ній (1919-1920). Завдяки такій діяльності, він спільно з іншими композиторами суттєво збагатив українську духовну музику, створивши цілісні богослужбові цикли («Літургія святого Іоанна Златоустого», «Всенічна», «Вінчання») та численні окремі піснеспіви («Херувимська пісня», понад десять хорових обробок релігійних кантів, численні хорові обробки колядок і щедрівок). 1919 року Яків Яциневич обійняв посаду диригента Капели імені Миколи Лисенка при Всеукраїнському музичному комітеті, організовував хорові колективи на Київщині. У цей час він пише хорові твори a cappella та в супроводі фортепіано на слова українських поетів, перші солоспіви в супроводі фортепіано.
Наступ більшовицьких військ та воєнні дії спонукали Яциневича разом з дружиною Іриною Іванівною 1920 року залишити Київ. До 1923 року композитор проживав у селах Київщини (Щучинка, Гуляники, Острійки), вчителював, збирав фольклор, створював обробки народних пісень для хорів різних складів a cappella та в супроводі фортепіано, які укладав у збірки.
1923 року Яків Яциневич повернувся до Києва у сані священика і став кліриком та церковним регентом Києво-Деміївської парафії, а також продовжував педагогічну діяльність – викладав співи у школі. Його композиторський доробок суттєво збагатився хоровими творами a cappella та в супроводі фортепіано на слова українських поетів, фортепіанними творами в жанрах маршу, елегії, програмної музики та інструментальних ансамблів для квартету бандур, а також для дуету скрипок у супроводі фортепіано.
1925 року, у період українізації, Якова Яциневича запросили до Одеси, де він перебував до 1930 року. Ці п’ять років можна вважати найбільш яскравими в житті композитора. Його активна творча діяльність розгорталась на посадах керівника Української капели імені Миколи Лисенка (1925-1926), вчителя співів в Одеському інституті народної освіти (1925-1930) та в Одеській трудовій залізничній школі №75 (1926-1930), інспектора музичних курсів в Одесі, інструктора з клубної хорової роботи, організатора загального міського хору. Він активно співпрацював з Одеською кінофабрикою, з Одеською філією Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича (з 1925). У своїй музичній роботі Яків Яциневич навчав учасників хорових колективів не лише співати, а й удосконалював їхні теоретичні знання з сольфеджіо, читання хорових партитур. Він став одним із перших педагогів, які викладали українською мовою.
Яків Яциневич цікавився культурно-мистецьким життям Києва і навіть брав активну участь, зокрема 1928 року, у роботі видавничого відділу Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР).
Одеський період можна вважати кульмінацією у творчості Яциневича. Його камерно-вокальна музика збагатилася солоспівами й вокальними ансамблями в супроводі фортепіано, композиціями для соліста з хором, урізноманітнився образний зміст хорових творів – від пейзажних та ліричних до драматичних. Композитор звернувся до нових для нього жанрів – ораторії, опери, симфонії, кіномузики. Його творчість набувала визнання – у цьому переконують численні схвальні відгуки в місцевих газетах про його авторські композиції. Особливою подією в житті митця стала перемога 1925 року на композиторському конкурсі в Харкові – Яків Яциневич переміг (і отримав грошові премії) у кількох номінаціях: перша – за хоровий твір a cappella «Знемоглись» на слова Олекси Коваленка, друга – за солоспів «Досвітні огні» в супроводі фортепіано на слова Лесі Українки, а також похвальний лист за солоспів «З тюремних мотивів» у супроводі фортепіано на слова Миколи Кибальчича.
Матеріальні потреби спонукали композитора витрачати багато часу на роботу в державних установах. Так, впродовж 1898-1920 років Яків Яциневич працював в Управлінні Внутрішніх Водяних Шляхів Дніпровського Басейну (Київ). Однак він не залишив культурно-громадської діяльності. Важливою в його житті зрілого періоду стала участь в роботі УАПЦ (1917-1921). Спільно з Кирилом Стеценком, Миколою Леонтовичем, Пилипом Козицьким, Михайлом Вериківським, Петром Гончаровим, Порфирієм Демуцьким, Григорієм Давидовським та іншими митцями Яків Яциневич входив до складу об’єднання наради диригентів при УАПЦ, а також Української музичної церковної ради і Хорової комісії при ній (1919-1920). Завдяки такій діяльності, він спільно з іншими композиторами суттєво збагатив українську духовну музику, створивши цілісні богослужбові цикли («Літургія святого Іоанна Златоустого», «Всенічна», «Вінчання») та численні окремі піснеспіви («Херувимська пісня», понад десять хорових обробок релігійних кантів, численні хорові обробки колядок і щедрівок). 1919 року Яків Яциневич обійняв посаду диригента Капели імені Миколи Лисенка при Всеукраїнському музичному комітеті, організовував хорові колективи на Київщині. У цей час він пише хорові твори a cappella та в супроводі фортепіано на слова українських поетів, перші солоспіви в супроводі фортепіано.
Наступ більшовицьких військ та воєнні дії спонукали Яциневича разом з дружиною Іриною Іванівною 1920 року залишити Київ. До 1923 року композитор проживав у селах Київщини (Щучинка, Гуляники, Острійки), вчителював, збирав фольклор, створював обробки народних пісень для хорів різних складів a cappella та в супроводі фортепіано, які укладав у збірки.
1923 року Яків Яциневич повернувся до Києва у сані священика і став кліриком та церковним регентом Києво-Деміївської парафії, а також продовжував педагогічну діяльність – викладав співи у школі. Його композиторський доробок суттєво збагатився хоровими творами a cappella та в супроводі фортепіано на слова українських поетів, фортепіанними творами в жанрах маршу, елегії, програмної музики та інструментальних ансамблів для квартету бандур, а також для дуету скрипок у супроводі фортепіано.
1925 року, у період українізації, Якова Яциневича запросили до Одеси, де він перебував до 1930 року. Ці п’ять років можна вважати найбільш яскравими в житті композитора. Його активна творча діяльність розгорталась на посадах керівника Української капели імені Миколи Лисенка (1925-1926), вчителя співів в Одеському інституті народної освіти (1925-1930) та в Одеській трудовій залізничній школі №75 (1926-1930), інспектора музичних курсів в Одесі, інструктора з клубної хорової роботи, організатора загального міського хору. Він активно співпрацював з Одеською кінофабрикою, з Одеською філією Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича (з 1925). У своїй музичній роботі Яків Яциневич навчав учасників хорових колективів не лише співати, а й удосконалював їхні теоретичні знання з сольфеджіо, читання хорових партитур. Він став одним із перших педагогів, які викладали українською мовою.
Яків Яциневич цікавився культурно-мистецьким життям Києва і навіть брав активну участь, зокрема 1928 року, у роботі видавничого відділу Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР).
Одеський період можна вважати кульмінацією у творчості Яциневича. Його камерно-вокальна музика збагатилася солоспівами й вокальними ансамблями в супроводі фортепіано, композиціями для соліста з хором, урізноманітнився образний зміст хорових творів – від пейзажних та ліричних до драматичних. Композитор звернувся до нових для нього жанрів – ораторії, опери, симфонії, кіномузики. Його творчість набувала визнання – у цьому переконують численні схвальні відгуки в місцевих газетах про його авторські композиції. Особливою подією в житті митця стала перемога 1925 року на композиторському конкурсі в Харкові – Яків Яциневич переміг (і отримав грошові премії) у кількох номінаціях: перша – за хоровий твір a cappella «Знемоглись» на слова Олекси Коваленка, друга – за солоспів «Досвітні огні» в супроводі фортепіано на слова Лесі Українки, а також похвальний лист за солоспів «З тюремних мотивів» у супроводі фортепіано на слова Миколи Кибальчича.
1930 року був змушений Яциневич переїхати до Запоріжжя. Наприкінці 20‑х і протягом 30‑х років ідеологічні кампанії, спрямовані на індустріалізацію, колективізацію, боротьбу з релігією, суттєво вплинули на його життя. У такій суспільній ситуації творчість композитора офіційно сприймалась як така, що потребувала очищення від так званої «церковщини». У газетних статтях твори митця зазнавали різкої критики. У різних архівах України досі зберігаються проштамповані рукописи його творів, які протягом 1928-1929 років одержали дозвіл на виконання, проте вже 1930 року їх було заборонено. У Запоріжжі, де Яків Яциневич проживав протягом 1930-1939 років, він працював на посаді інженера-будівельника Дніпрогесу. Проте згодом почав досить успішно поєднувати цю роботу з професійною мистецькою і педагогічною діяльністю – впродовж 1935-1938 років викладав фортепіано, читав лекції з теорії музики, був керівником вокального ансамблю, піаністом-акомпаніатором у робітничих клубах і в художніх гуртках при Запорізькому алюмінієвому заводі.
Очевидно, внаслідок репресій 1939 року Якова Яциневича було вислано в місто Майкоп Краснодарського краю (АР Адигея), де композитор працював музичним керівником обласного Адигейського національного ансамблю пісні і танцю. Чи важкі матеріальні умови, чи «тавро» автора музики зі стилістикою «церковщини» спонукали вже немолодого митця вкотре змінити місце проживання – восени 1940 року він переїхав в аул Кошехабль. Там викладав теоретичні дисципліни й фортепіано в щойно створеній музичній школі. Яків Яциневич у цей час пише мало творів, проте в масштабних жанрах (зокрема, оперета «Айшет»).
1942 року з невідомих причин композитор знову повернувся в Майкоп. Перебуваючи в окупації, він змушений був спалити значну частину своїх рукописів (зокрема симфонію «1905 рік»). Важко переживаючи цей період, композитор переніс параліч. Намагаючись покращити здоров’я чоловіка, його дружина організувала переїзд у станицю Петропавлівську. Там композитор працював сторожем у колгоспному саду. Після звільнення від ворога в листопаді 1944 року подружжя переїхало в більш безпечне місто Кропоткін. Проте композитор прожив недовго – він помер 25 квітня 1945 року. Похований митець на загальному міському кладовищі в Кропоткіні.
Очевидно, внаслідок репресій 1939 року Якова Яциневича було вислано в місто Майкоп Краснодарського краю (АР Адигея), де композитор працював музичним керівником обласного Адигейського національного ансамблю пісні і танцю. Чи важкі матеріальні умови, чи «тавро» автора музики зі стилістикою «церковщини» спонукали вже немолодого митця вкотре змінити місце проживання – восени 1940 року він переїхав в аул Кошехабль. Там викладав теоретичні дисципліни й фортепіано в щойно створеній музичній школі. Яків Яциневич у цей час пише мало творів, проте в масштабних жанрах (зокрема, оперета «Айшет»).
1942 року з невідомих причин композитор знову повернувся в Майкоп. Перебуваючи в окупації, він змушений був спалити значну частину своїх рукописів (зокрема симфонію «1905 рік»). Важко переживаючи цей період, композитор переніс параліч. Намагаючись покращити здоров’я чоловіка, його дружина організувала переїзд у станицю Петропавлівську. Там композитор працював сторожем у колгоспному саду. Після звільнення від ворога в листопаді 1944 року подружжя переїхало в більш безпечне місто Кропоткін. Проте композитор прожив недовго – він помер 25 квітня 1945 року. Похований митець на загальному міському кладовищі в Кропоткіні.
Яків Яциневич написав композиції, різні за масштабом і складом виконавців. Найбільш ранні серед збережених рукописів – фортепіанні мініатюри й інструментальні ансамблі, їх понад 20, вони написані впродовж 1900-1904, 1921-1922 років. У доробку композитора переважають обробки народних пісень (понад 60, 1920-1924, 1935) для хорів різних складів як a cappella, так і в супроводі фортепіано (для мішаного чотириголосного хору, для чоловічого хору, для соло тенора і баса та мішаного хору, для октету). Важливою складовою творчості Якова Яциневича є духовна хорова музика (1910-і–1920‑і роки), це обробки релігійних кантів, колядок і щедрівок, окремих піснеспівів на церковні тексти («Херувимська пісня», тропар «Христос воскрес»), а також цілісні богослужбові цикли – «Літургія святого Іоанна Златоустого», «Всеношна», «Вінчання».
Значну частину творчості Якова Яциневича становлять авторські хорові твори для мішаного, чоловічого та дитячого хорів, а також для соліста з хором a cappella або в супроводі фортепіано (1919-1930, 1933-1935). Майже 50 композицій написані на тексти українських поетів – як сучасників Якова Яциневича (Івана Франка, Олександра Олеся, Павла Тичини, Лесі Українки, Бориса Грінченка, Володимира Самійленка, Григорія Чупринки, Одарки Романової, Василя Атаманюка та інших), так і старшого покоління, зокрема Тараса Шевченка. Не менш значними у творчій біографії Яциневича є камерно-вокальні композиції, яких понад 20 (1919, 1925-1929, 1935), це переважно солоспіви та вокальні ансамблі.
Серед масштабних жанрів особливу увагу привертає ораторія «Скорбна Мати» для мішаного хору і двох сопрано в супроводі великого симфонічного оркестру на слова Павла Тичини (1926). Є кілька незавершених музично-драматичних композицій – опера-феєрія «Весняна казка» на лібрето Олександра Олеся (1927) та оперета «Айшет» (1940‑і роки). Серед інших музичних творів Якова Яциневича – кіномузика (кінодума «Тобі дарую» за сценарієм Василя Радиша, 1929, окремі зразки 1933) та симфонії (програмна симфонія «1905 рік», 1927-1930).
Текст: Дарина Чамахуд, дослідниця життєтворчості Якова Яциневича,
докторка філософії
Список джерел:
1.Бондаренко А. 150 років Якову Яциневичу – фундатору української духовної музики. Український інтерес : веб-сайт. 2023. URL: https://uain.press/blogs/150-rokiv-yakovu-yatsynevychu-fundatoru-ukrayinskoyi-duhovnoyi-muzyky-1107698 (дата звернення: 17.05.2025).
2.Державний архів міста Києва. Ф. 16, 18, 78, 88, 277.
3.Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського. Ф. 19.
4.Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Ф. 1, 45, 50.
5.Семирозум О. Музично-історичні джерела до біографії та творчої діяльності Я. М. Яциневича. Каталог рукописних та друкованих матеріалів : дипломна робота / Нац. муз. акад. України ім. П. І. Чайковського. Київ, 2005. 235 с.
6.Філенко Т. З архіву композитора і диригента Я. М. Яциневича. Український музичний архів. Вип. 1. Київ : Центрмузінформ, 1995. С. 189–214.
7.Центральний державний архів вищих органів влади України. Ф. 3536, 3984, 4215, 4269.
8.Центральний державний архів громадських об’єднань України. Ф. 1, 269.
9.Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Ф. 4, 12, 29, 175, 1078.
10.Центральний державний історичний архів України м. Києва. Ф. 127, 128, 169, 711.
Значну частину творчості Якова Яциневича становлять авторські хорові твори для мішаного, чоловічого та дитячого хорів, а також для соліста з хором a cappella або в супроводі фортепіано (1919-1930, 1933-1935). Майже 50 композицій написані на тексти українських поетів – як сучасників Якова Яциневича (Івана Франка, Олександра Олеся, Павла Тичини, Лесі Українки, Бориса Грінченка, Володимира Самійленка, Григорія Чупринки, Одарки Романової, Василя Атаманюка та інших), так і старшого покоління, зокрема Тараса Шевченка. Не менш значними у творчій біографії Яциневича є камерно-вокальні композиції, яких понад 20 (1919, 1925-1929, 1935), це переважно солоспіви та вокальні ансамблі.
Серед масштабних жанрів особливу увагу привертає ораторія «Скорбна Мати» для мішаного хору і двох сопрано в супроводі великого симфонічного оркестру на слова Павла Тичини (1926). Є кілька незавершених музично-драматичних композицій – опера-феєрія «Весняна казка» на лібрето Олександра Олеся (1927) та оперета «Айшет» (1940‑і роки). Серед інших музичних творів Якова Яциневича – кіномузика (кінодума «Тобі дарую» за сценарієм Василя Радиша, 1929, окремі зразки 1933) та симфонії (програмна симфонія «1905 рік», 1927-1930).
Текст: Дарина Чамахуд, дослідниця життєтворчості Якова Яциневича,
докторка філософії
Список джерел:
1.Бондаренко А. 150 років Якову Яциневичу – фундатору української духовної музики. Український інтерес : веб-сайт. 2023. URL: https://uain.press/blogs/150-rokiv-yakovu-yatsynevychu-fundatoru-ukrayinskoyi-duhovnoyi-muzyky-1107698 (дата звернення: 17.05.2025).
2.Державний архів міста Києва. Ф. 16, 18, 78, 88, 277.
3.Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського. Ф. 19.
4.Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Ф. 1, 45, 50.
5.Семирозум О. Музично-історичні джерела до біографії та творчої діяльності Я. М. Яциневича. Каталог рукописних та друкованих матеріалів : дипломна робота / Нац. муз. акад. України ім. П. І. Чайковського. Київ, 2005. 235 с.
6.Філенко Т. З архіву композитора і диригента Я. М. Яциневича. Український музичний архів. Вип. 1. Київ : Центрмузінформ, 1995. С. 189–214.
7.Центральний державний архів вищих органів влади України. Ф. 3536, 3984, 4215, 4269.
8.Центральний державний архів громадських об’єднань України. Ф. 1, 269.
9.Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Ф. 4, 12, 29, 175, 1078.
10.Центральний державний історичний архів України м. Києва. Ф. 127, 128, 169, 711.